Гаазька конференція

Одночасно з економічною експансією Німеччина невпинно збільшувала своє озброєння на суші та на морі. Кінець 90-х pp. позначився новим етапом у розвитку військової техніки і в гонці озброєнь. Почин виходив від Німеччини, яка ввела в 1896 р. скорострільну польову гармату. Німецька польова 77 -міліметрова гармата зразка 1896 р. робила 6-10 пострілів у хвилину, тоді як до того число пострілів дорівнювало 1-2. За Німеччиною послідувала Франція, ввівши відому 75-міліметрову гармату зразка 1897 р. Але в Росії і в Австро-Угорщині переозброєння артилерії натрапляло на нестачу коштів.

Фінансова потреба навела російський уряд на думку виступить и з проектом скликання першої міжнародної конференції з обмеження озброєнь. Це й було зроблено 24 серпня 1898 р. Російська дипломатія при цьому переслідувала й іншу мету – згуртувати континентальні держави проти гонки озброєнь. Уряди інших держав закликалися "приступити до віднайдення на шляхах міжнародної дискусії найбільш дієвих засобів для того, щоб забезпечити всім народам блага справжнього і міцного миру, і перш за все – покласти край прогресуючому розвитку озброєнь".

Цей акт Росії поставив перед світовою дипломатією нове завдання – маневрування з питання роззброєння. Як правило, таке маневрування дипломатією найбільш розвинутих країн проводилося та і зараз проводиться у двох основних напрямах: 1) з метою обдурення мас і послаблення народного протесту проти гонки озброєнь. Ці цілі досягаються за допомогою інсценування уявних зусиль щодо роззброєння; 2) "роззброювальні" маневри нерідко робилися заради того, щоб вплинути на співвідношення збройних сил між державами, змінивши його на свою користь (наприклад, за допомогою заборони або обмеження тих видів зброї, в яких супротивник сильний).

В обох випадках на дипломатію покладалося ще одне важливе завданих – поклопотатися про перекладення на інші держави відповідальності за зрив справи роззброєння і за продовження гонки озброєнь. Ці завдання вже виникли в 1898-1899 pp.

Росія конкретизувала програму запропонованої конференції 11 січня 1899 р. Вже перший пункт цих пропозицій говорив ясно про фінансові мотиви російської ініціативи. Він передбачав: 1) укласти угоду на будь-який термін про незбільшення існуючих обсягів сухопутних і морських сил, які були в мирний час; 2) на цей же термін пропонувалося "заморозити" й існуючий рівень військових бюджетів; 3) Росія також пропонувала на майбутнє не тільки "заморозити", але й скорочувати збройні сили та військові бюджети. Крім того, Росія не упускала з виду і пропагандистський бік питання: популярність її в світі зростала. Крім того, розмови про роззброєння повинні були допомог ти в боротьбі проти революційного руху. Але головна мета – зберегти існуюче тоді співвідношення сил без нових витрат, які Росії було важче покривати, ніж Німеччині, Англії і Франції. Росії при її величезній армії достатньо вигідно було заморозити свої військові витрати.

Німеччина була супротивником російських пропозицій, оскільки про жодне роззброєння або обмеження озброєнь і думати не хотіла. Німецький кайзер Вільгельм розгадав сенс російської пропозиції і заявив, що вся конференція більшою або меншою мірою спрямована проти нашого військового розвитку, який Росія бажала б застопорити з тим, щоб протистояти нам зі слабкіших неповноцінних позицій. "їм грошей не вистачає", – засвідчив вів. Німеччина підбирала делегатів від себе на конференцію, щоб провалити її, і при цьому хотіла відмову про обмеження озброєнь звалити на Англію. Але цього зробити вона не зуміла. Німецькі делегати відразу ж показали себе як головні супротивники конференції.

Франція теж була незадоволена ініціативою своєї союзниці. Там подумали, що роззброєння буде рівносильне відмові від усіх прагнень на повернення Ельзасу і Лотарингії, а також тому, що Франція повинна була відмовитися від озброєння армії скорострільною гарматою. Ці страхи розсіяли російські міністри Муравйов і Куропаткін, які прибули для цього до Франції. Але французької підтримки в питанні про припинення впровадження нових озброєнь їм забезпечити не вдалося.

Позиція Англії з цього питання була явно негативною. Воєнне і морське відомства виступили проти цього. Така була дана головна директива англійській делегації.

Позиція США з цього питання була такою. Американський делегат заявив, що США далекі від Європи, тому американська військова політика європейських урядів не стосується. Він давав зрозуміти, що це не їх справа. США не погоджувалися розглядати питання про обмеження воєнно-морських сил, а навпаки – власні ВМС вони бажали збільшити.

У той же час, як би не ставилися до ідеї роззброєння ті або інші держави жодна з країн не відмовилася від участі в конференції і зрозуміло з яких причин: щоб не виставити себе в негативному світлі перед світовою громадськістю і перед власними громадянами та ін.

Конференція зібралася в Гаазі й засідала з 18 травня по 29 липня 1899 р. У ній брали участь представники 26 держав. Вона, проте, наперед була приречена на невдачу через негативне ставлення до неї більшості держав. Особливо різко виступила проти неї Німеччина. Решта держав поводились дуже стримано, а по суті, були з нею заодно. Російські пропозиції дуже слабо були підтримані італійською делегацією, а також представниками малих держав. І конференція в результаті нічого не зробила в сенсі роззброєння або обмеження нових озброєнь.

У той же час вона розробила деякі міжнародні правила ведення війни, що були викладені в трьох конвенціях: 1) про закони і звичаї сухопутної війни і застосування до морської війни основ Женевської конвенції 1864 г.; 2) про захист хворих і поранених і режиму їх утримання; 3) про мирне вирішення міжнародних суперечок. На жаль, у подальшому ці норми постійно порушувалися будь-якою з воюючих сторін більшою чи меншою мірою. Також були прийняті декларації про заборону на 5 років: а) застосовувати розривні кулі; б) застосовувати снаряди, які б поширювали отруйні речовини і шкідливі гази; в) метати з повітря снаряди і бомби.

Багато суперечок викликав проект примусового міжнародного арбітражу для вирішення менш важливих суперечок між державами. Росія і Англія пропонували зробити його обов'язковим щодо менш важливих проблем. Питання ж, пов'язані з державною гідністю та з "життєвими інтересами" тієї або іншої держави, рішуче й одноголосно виключалися з арбітражу.

Проте за наполяганням Німеччини примусовий арбітраж був повністю відкинутий. Німецький делегат відверто пояснював у кулуарах, що арбітражна процедура може завдати Німеччині збитків, оскільки вона краще за всіх була підготовлена у воєнному відношенні. У неї мобілізація і зосередження армії займали яких-небудь 14 днів або дещо більше. Тому, на його думку, її супротивники могли використати арбітражну процедуру, щоб виграти час для воєнних приготувань. Тобто могли бути зведені нанівець ті переваги, які забезпечували Німеччині досконалість її залізничної мережі та мобілізаційної системи. Таким чином, Німеччина продемонструвала в Гаазі свою особливу агресивність. І в справі саботажу заходів з обмеження озброєнь вона посіла перше місце.