Друга Балканська війна

У цей же час знов загострилися суперечності між самими балканськими країнами. Не отримавши виходу до моря, Сербія вирішила компенсувати себе в Македонії. У лютому 1913 р. вона звернулася до Болгарії з пропозицією переглянути територіальні умови сербо-болгарського союзного договору від 13 березня минулого року. Серйозні тертя виникли також між Болгарією і Грецією через Південну Македонію і Фракію. Сербія і Греція вимагали від Болгарії, щоб вона поділилася з ними частиною території Македонії. Болгарія ж при цьому пішла на сепаратне перемир'я з Туреччиною. Переговори, що розпочалися про мир з Туреччиною, натрапили на труднощі, що виникли в сербо-болгарсько-грецькому конфлікті. Виникло так зване "македонське питання", яке і призвело до Другої Балканської війни.

Незважаючи на те що Сербія і Греція ще продовжували спільно з Болгарією вести війну проти Туреччини, вони почали між собою переговори щодо дій проти Болгарії. Через день після укладення Лондонського миру з Туреччиною, тобто 1 червня 1913 р., був підписаний греко-сербський союз. До нього долучилася й Румунія.

Прагнучи зберегти балканський блок, російська дипломатія докладала всі зусилля, щоб спонукати Сербію і Грецію стримати свої домагання, а Болгарію – проявити поступливість. Австро-Угорщина ж, навпаки, всіляко підштовхувала Болгарію на війну. Австрійці обіцяли надати їй позику і дати гарантію її територіальної цілісності. Вони обіцяли також організувати в Албанії банди, які турбували б сербів з тилу.

Болгарський уряд спочатку намагався схилити Росію зайняти в болгаро-сербській суперечці рішучу антисербську позицію. На це російська дипломатія не йшла. У Петербурзі усвідомлювали, що з усіх балканських держав Сербія найтісніше пов'язана з Росією. С. Д. Сазонов відкинув болгарські пропозиції. Він заявив болгарам, що поки вони не домовляться з Сербією, ніякі переговори з Росією для них не можливі. Він запропонував лише російський арбітраж відповідно до сербо-болгарського договору від 13 березня 1912 року.

Зусилля російської дипломатії зберегти єдність слов'янських держав успіхом не увінчалися. Болгарія, керована військовою партією на чолі з царем Фердинандом і генералом Савовим, рішуче повернула до зближення з Австро-Угорщиною. 29 червня 1913 р. болгарські війська відкрили військові дії проти сербів і греків. Почалася Друга Балканська війна.

Здійснюючи напад на своїх колишніх союзників, болгарський уряд розраховував, що Німеччина і Австрія зуміють утримати Румунію від вступу у війну. Цей розрахунок виявився помилковим. З липня 1913 р. Румунія оголосила мобілізацію, а 10 липня почала війну проти Болгарії. Австрійський уряд був готовий до втручання в Другу Ватіканську війну. Спочатку, в очікуванні перемоги Болгарії, Австрія збиралася протидіяти російським спробам вступитися за Сербію. Але скоро стало ясно, що болгари будуть розбиті. Тепер Австрія вже готувалася виступити на їх захист, напавши на Сербію з тилу, хоч би такий виступ і викликав відсіч з боку Росії. При цьому вона сподівалася на підтримку Німеччини.

Цього разу німецький уряд відмовив Австро-Угорщині в підтримці. Після того, як у грудні 1912 р. прозвучав застережливий голос Англії, він, так само як і в дні агадирської кризи, вважав за краще утриматися від війни. Великий вплив на рішення Німеччини зробив військовий чинник. Якраз у 1913 р. були розпочаті надзвичайні заходи щодо посилення німецької армії. Вони повинні були дати ефект уже до кінця 1913 р., але не раніше. Враховував німецький уряд і ту обставину, що Румунія стояла на боці Сербії. 5 липня 1913 р. кайзер вирішив застерегти австрійців. Вільгельм II доручив повідомити до Відня, що він "вважає серйозною помилкою графа Берхтольда його рішення зайняти стосовно Монастіра ту ж позицію, яка була свого часу зайнята ним відносно Дураццо", тобто доступу Сербії до Адріатичного моря. Австрійці підкорялися вказівкам Німеччині, тим більше що німців енергійно підтримувала Італія.

Важким становищем болгар скористалася Туреччина. 16 липня вона напала на Болгарію разом з двома балканськими державами, з якими тільки що воювала. 20 липня турки відняли у болгар Адріанополь. Після пересторог з боку Німеччини Австрія не надала Болгарії очікуваної підтримки. Тому в Софії були, природно, розчаровані в австрійцях.

Російська дипломатія посилено працювала над тим, щоб остаточно перетягнути Румунію в табір Антанти. Більше всього сприяла цьому румунсько-угорська боротьба через Трансільванію. Для російської дипломатії неначе б намічалася можливість повернути болгар у табір Антанти. Заради цього вона спробувала повернути Болгарії Адріанополь. У Лондоні знову почалася нарада послів. Вона нагадала Туреччині про умови Лондонського мирного договору відносно межі по лінії Енос – Мідія. Але без застосування реальної сили виявилося неможливим примусити Туреччину визнати непорушність Лондонського миру. Повернути Болгарії Адріанополь Росії не вдалося. Все ж таки Росія врятувала її від багатьох втрат у тій війні, на яку Болгарію штовхнула Австро-Угорщина.

У кінці липня розбита Болгарія запросила миру. 30 липня в Бухаресті відкрилась мирна конференція. Під час мирних переговорів найгостріша боротьба розгорнулася між Болгарією і Грецією через порт Кавалли. Росія і Австрія, навперебій закликаючи Болгарію на свій бік, підтримували болгарські домагання на цю гавань. Німеччина була набагато стриманішою, ніж її союзник. Заступництвом Болгарії вона побоювалася остаточно відштовхнути Румунію. З питання про Кавалле німецька дипломатія зробила спробу залучити на свою сторону Грецію. Франція також підтримувала Грецію, не бажаючи дати їй вислизнути в німецький табір і враховуючи її стратегічне значення в Середземному морі як противагу Італії. Італійська дипломатія, природно, підтримувала Болгарію. Закінчилася справа перемогою Греції, на сторону якої стала й Англія.

Мир був підписаний у Бухаресті 10 серпня 1913 р. Сербія отримала не тільки "спірну", але і майже всю "безперечну" болгарську зону в Македонії. Греція – окрім Південної Македонії з Салоніками – частину Західної Фракії. Частина Східної Фракії з Адріанополем повернулася до Туреччини. Румунія одержала Південну Добруджу. Таким чином, Болгарія втратила не тільки велику частину своїх завоювань, але й деякі давні свої володіння.

Друга Балканська війна означала нову розстановку сил на Балканах. Замість єдиного балканського блоку під егідою Росії тепер намітилися два угрупування – Сербія, Греція і Румунія, з одного боку, Болгарія, що невдовзі зав'язала переговори з Туреччиною, – з іншого. Сам факт розпаду блоку був надзвичайно корисний для Німеччини і Австрії. Проте цей виграш зменшувався відходом Румунії в табір Антанти. Після Бухарестського миру держави повели гарячкову роботу, прагнучи закріпити свій вплив на кожне угрупування. Одним з головних засобів цієї боротьби було надання позик балканським країнам.