Захоплення Францією Індокитаю. Початок загарбницької політики Японії у Східній Азії в 70-х – 80-х pp. XIX ст.
Захоплення Францією Індокитаю
Одним з вузлів міжнародних суперечностей була Південно-Східна Азія. Боротьба йшла за поневолення Індокитаю, Бірми, Малайського півострова, Індонезії, Полінезії. Основними учасниками поділу Південно-Сідної Азії були Англія, Франція, Нідерланди. Для Франції мова йшла про розширення позицій захоплених нею в Індокитаї ще в 60-х pp., коли вона облатувалася в Південному В'єтнамі та Камбоджі. Франція мала намір забезпечити за собою ресурси всього Індокитаю – Аннама і особливо Тонкіна (Північного В'єтнаму) як багатющої його частині. Звідти вона прагнула проникнути до Південного Китаю.
У Бірмі вже в 70-х pp. відчувалося зіткнення англійських і французьких інтересів через Верхню Бірму. Англійські і французькі інтереси стикалися і в Таїланді (Сіамі), що відокремлює Індію й Бірму від Індокитаю.
У 1874 р. і 1884 р. В'єтнаму з боку Франції були нав'язані нерівноправні договори, і практично В'єтнам стає колонією Франції. 1884-1885 pp. відбулася китайсько-французька війна через В'єтнам. У червні 1885 р. був підписаний мирний договір між Китаєм і Францією, за яким Китай повністю відмовлявся від свого сюзеренітету над Північним В'єтнамом (Тонкіном). Франції надавалася там повна свобода в діях. Захоплення В'єтнаму стало доконаним фактом. Для іноземної торгівлі відкривалися лише два пункти на тонкійсько-китайському кордоні. У разі спорудження залізниць в Юньнані і Гуансі перевагу Китай повинен був віддати французькому капіталу і французьким інженерам.
1885 р. Франція спробувала захопити Верхню Бірму і підписала договір з королем Тхібавом. Але протягом 1885 р. Англія захопила Верхню Бірму і постаралася потіснити там позиції Франції. Війна Англії в Бірмі продовжувалася до 1891 р. Англія і тут узяла верх.
Завоювання В'єтнаму Францією і захоплення Англією Бірми призвели ці країни до боротьби за Таїланд (Сіам), яка завершилася поділом цієї країни на сфери впливу: західну – англійську і східну – французьку.
Початок загарбницької політики Японії у Східній Азії в 70-х – 80-х pp. XIX ст.
Протягом 70-80-х pp. XIX в. Японія перетворилася на досить значну військову державу з яскраво вираженими агресивними прагненнями. У 1874 р. Японія зробила військову експедицію і захопила острів Формозу (Тайвань) – територію Китаю. Але внаслідок наполегливого опору з боку населення острова вимушена була відмовитися від домагань на Тайвань і обмежилася лише контрибуцією. Окрім цього, Японія також вимушена була залишити територію острова на вимогу Англії, яка, володіючи Гонконгом і розпоряджаючись у шанхайському сеттльменті, вважала себе господинею всіх морів, які омивають Південний і Середній Китай, примусила її це зробити. Імперіалістична Англія, разом з тим, протегувала Японії, розраховуючи, що остання назавжди залишиться у сфері англійського впливу і буде її слухняним знаряддям у боротьбі проти Росії в цьому регіоні.
Але ще більшу зацікавленість, ніж отримання острівної бази в районі Південних морів, становило для Японії захоплення плацдарму, який міг би бути використаний для подальшої широкої експансії на азіатському материку. Як такий плацдарм намічалася Маньчжурія – найближча до Японії частина Китаю. У ті часи вона була слабо населеною і майже незахищеною. Підступом до Маньчжурії була Корея. Вона являла собою ніби міст, що веде з японських островів на континент. До того ж вона займала ключову позицію біля входу в Японське море. Корейський король був васалом китайського богдихана, і зусилля Японії були спрямовані на те, щоб відірвати Корею від Китаю і підпорядкувати її собі.
Японський уряд став засилати до Кореї своїх агентів. Під виглядом торговців, комісіонерів, ремісників вони вели там підривну роботу. Підкупом і погрозами Японія створювала свою партію при королівському дворі в Сеулі. Вже в 70-х pp. зав'язалася японо-китайська боротьба за Корею. Різними шляхами Китай намагався протидіяти зростанню японського впливу в Корейському королівстві. Так, у 80-х pp. Китай, на противагу впливу Японії, заохочував укладання Кореєю договорів з інтими іноземними державами. Китай називав це "застосуванням однієї отрути проти іншої". Це був один із звичайних способів, що використовувався дипломатією слабких країн.
Для характеристики принципів японської дипломатії цікавою була розмова, що мала місце в 1876 р. між Лі Хунчжаном і японським дипломатом Морі Арінорі. "Мені здається, що на трактати не можна покладатися", – відзначив Морі. "Мир народів залежить від трактатів. Як ви можете стверджувати, що покладатися на них не можна?" – повчально відповів Лі. Трактати підходять для звичайних торговельних відносин, – заперечив Морі. – Але великі національні рішення визначаються співвідношенням сил народів, а не трактатами". – "Це єресь! – вигукнув Лі. – Покладатися на силу і порушувати трактати несумісно з міжнародним правом". – "Міжнародне право також є марним", – відповідав Морі.
Ведучи боротьбу за ліквідацію нерівноправних договорів, Японія одночасно стала готуватися до захоплення земель своїх сусідів. Шляхом прямої загрози військового нападу Японія добилася підписання в 1885 р. між нею і Китаєм японо-китайського договору в Тяньцзині, згідно з яким встановлювалася повна рівність прав Японії і Китаю в Кореї, обидві держави зобов'язувалися не посилати до Кореї військ без взаємного повідомлення. Тим самим Китай визнав за Японією право на введення японських військ до Кореї за певних умов і надавав Японії великі переваги в Кореї. Погодившись на цей договір, китайський уряд услід за цим напружував усі зусилля, щоб зміцнити своє становище в Кореї. Дуже скоро китайський представник у Сеулі, знаменитий згодом Юань Шикай, на деякий час став справжнім господарем корейської політики.
1889 р. Іто заявив Лі Хунчжану, що претензії Китаю на Корею мають лише "сентиментальний" та "історичний" характер. Тим часом у Японії вони грунтуються на економічній необхідності – потребі в корейському ринку і в території для колонізації. Важкий гніт місцевих і китайських феодалів, а також японців, викликав у 1893 р. повстання в Кореї (повстання тонхаків). Китай і Японія для його придушення вимушені були ввести до Кореї свої війська.
Японії все ж таки вдалося ліквідувати нерівноправні договори лише тому, що на Далекому Сході перетиналися інтереси Англії, Німеччини, Росії, Франції та США. Суперечності між ними і були використані нею для цього.
