Концепція адаптивних стратегій у рослин

Внаслідок поширення насіння та плодів у різноманітних напрямках, оосбини молодого покоління далеко не завади з'являються у тих екологічних умовах, у яких росли материнські рослини. Для таких дочірніх особин рівень їхнього адаптаційного потенціалу набуває особливої значущості.

У ході адаптації до екологічних умов, що відрізняються від оптимальних, у рослин змінюється фенотип – характер фізіологічних процесів і морфологічна структура. Спочатку неспадкові зміни з часом закріплюються в генотипі рослин, що зумовлює виникнення нових видів рослин з новими адаптаційними характеристиками. У результаті світ рослин набуває винятково високої різноманітності структурних форм і функціональних адаптацій, які забезпечують виживання в мінливому природному середовищі.

Залежно від адаптаційних можливостей і морфолого-біологічних особливостей рослини поділяють на кілька груп. Основними такими групами є екологічні типи, життєві форми, еколого-фітоценотичні стратегії і функціональні типи.

Екологічні типи рослин

Залежно від характеру реагування на певні екологічні чинники й адаптованості до них рослини об'єднують в екологічні групи. Екологічна група – це сукупність видів рослин із подібним відношенням до умов середовища. Термін “екологічні групи” був введений в 1912 р. Б.А. Келлером.

За своїми екологічними властивостями рослини передусім поділяються на дві основні групи: евритопи (еврибіонти) – рослини з широкими екологічними амплітудами і стенотопи (стенобіонти) – рослини з вузькими екологічними амплітудами, здатні рости тільки у певних екологічних умовах.

Розроблені й більш деталізовані системи класифікації рослин за екологічними й адаптаційними властивостями. Поділ рослин на основні екологічні групи щодо основних екологічних чинників наведений в табл. 4.2. Кожен вид рослин може бути одночасно віднесений до тієї чи іншої екологічної групи залежно від положення його оптимуму на загальній амплітуді конкретного екологічного чинника.

Визначення екологічної групи конкретного виду рослини здійснюється за допомогою так званої ординації, тобто спеціальних методів обробки даних, які розкривають зв'язки між рослинами і умовами місця їх зростання. Накопичений при застосуванні методу ординації фактичний матеріал дозволив створити екологічні шкали. Це спеціальні таблиці, у яких наводяться дані про екологічний оптимум основних видів флори того чи іншого регіону. Найбільш поширеним і зручними є екологічні шкали Л.Г. Раменського, Д.Н. Циганова, Г. Елленберга, Е. Ландольта, Я.П. Дідуха та ін.

Для видів української флори найбільш точні результати про екологічний оптимум дають шкали Я.П. Дідуха. Наприклад, доведено,

Таблиця 4.2. Поділ видів рослин на екологічні групи

що екологічний оптимум сосни звичайної відносно вологості ґрунту лежить між показниками у 8 і 17 балів, а для вільхи клейкої – 13 і 21 бал. Отже, другий вид набагато більш вологолюбний, ніж перший.