Регулювання водного режиму рослин у посівах при зрошуванні

Зрошування (іригація) є одним з найбільш біологічно й економічно ефективних способів боротьби з посухою. У світовому землеробстві зрошуваних земель більше ніж 80 млн га. Відомо, що максимальний урожай більшості видів культурних рослин забезпечується за вологості ґрунту 70– 80% від повної вологоємкості (рис. 7.7).

На зрошування витрачається багато води. Це само по собі обмежує можливості іригації. Вона ефективна тільки для полів, що знаходяться поблизу великих річок або водосховищ. Важливим є і підбір культур, чутливих щодо зрошування. Це кукурудза на зерно, картопля, цукровий буряк та ін. Зернові колосові культури за сучасними технологіями на зрошуваних землях вирощувати економічно не вигідно.

Схеми зрошування не можуть бути формально однаковими. Вони повинні варіювати залежно від термінів і кількості опадів. Для визначення потреби рослин у воді застосовують такі фізіологічні показники:

• а) величину водного потенціалу у клітинах листя;
• б) вміст води у листках;
• в) ступінь відкритості продихів;
• г) інтенсивність транспірації.

Рис. 7.7. Залежність швидкості росту культурних рослин від вологості ґрунту

Значної уваги вимагають і екологічні проблеми, які виникають при зрошуванні. Побічні ефекти від нього часто мають негативний характер і поки що погано контролюються. Зрошування сприяє підвищенню рівня стояння ґрунтових вод, що викликає підтоплення, а іноді й засолення земель. За деяких його видів відбувається забруднення водоймищ і фунтових вод залишковими кількостями мінеральних добрив і пестицидів. Із зрошуванням пов'язана особлива форма ерозії – іригаційна. Зрошування великих масивів земель створює сприятливі умови для поширення низки хвороб людини і сільськогосподарських тварин: малярії, лихоманки. У тропіках до цього додаються гельмінтози, оскільки їх переносники – равлики поселяються в зрошувальних каналах. У Сахельскій Африці створення зрошувальних систем привело до поширення більгарціоза.

Важливою проблемою зрошуваного землеробства є якість поливної води. Вона має бути не засоленою, а також вільною від насіння бур'янів. Але ці вимоги далеко не завжди виконуються.

Багато побічних несприятливих наслідків зрошування відпадають або будуть більш м'якими при правильному підборі його типу. Основними з них є такі: а) поверхневий, включаючи некероване затоплення, полив по борознах або напуском, чековий полив або по пристволових кругах; б) полив через систему закладених в фунт водоводів; в) дощування з використанням установок, що імітують випадання дощу; г) крапельний, коли вода подається малими порціями безпосередньо в зону кореневих систем.

Істотне значення в зрошуваному землеробстві має вибір сорту. Вони повинні відрізнятися високою інтенсивністю фанспірації, не вилягати, мати підвищену стійкість до фибних інфекцій. По суті, селекціонери повинні пропонувати для зрошуваного землеробства спеціально створені сорти. У зрошуваному землеробстві навіть рекомендується використовувати насіння, що отримується на зрошуваних ділянках.

У фізіології рослин і агрономії накопичений величезний матеріал, що свідчить про збільшення розміру врожаю на зрошуваних землях. Поливне землеробство дозволяє ефективніше використовувати мінеральні добрива. На поливі отримання 1 ц зерна вимагає на 25% менше азоту, фосфоруй калію, ніж у богарних умовах. З іншого боку, раціональна система добрив знижує пофеби рослин у воді.

У цілому, зрошування є одним з найефективніших способів оптимізації водного режиму рослин. Однак воно вимагає від фахівців великих наукових знань і високої фахової компетентності.