Розділ 2. Професійна придатність до праці вчителя

Ключові слова: професійна орієнтація, профорієнтація як система, професійна консультація, професійний добір, професійний відбір, форми профорієнтації, методи й методичні прийоми профорієнтації, професійне самовизначення, професійна придатність, ступені профпридатності, спеціальні здібності до педагогічної діяльності, діагностування рівня профпридатності до педагогічної праці.

Поняття професійної придатності

У відповідних нормативних документах держави підкреслено необхідність розробки системи довгострокової профорієнтації учнівської молоді, запровадження в професійних та вищих навчальних закладах профдобору і профвідбору для абітурієнтів й профконсультацій, формування необхідного інформаційно-методичного й програмного забезпечення для цього (методичних рекомендацій для проведення індивідуальних профконсультацій і профдобору, уключаючи комп'ютерні версії профдіагностичного, особистісного тестування та ін.) [4, 5, 6, 7].

На жаль, ця проблема, яка має велике суспільно-економічне значення, у т. ч. й питання профдобору молоді на педагогічні спеціальності, і нині залишається переважно на рівні суспільного усвідомлення проблеми й декларацій. У роботі з абітурієнтами педагогічних навчальних закладів домінує перевірка їхніх знань і вмінь із профільних дисциплін, а не визначення профпридатності до майбутньої педагогічної спеціальності.

Професійний добір (процес добору відповідної для особистості професії чи спеціальності, тобто шлях від особистості до професії), як відомо, дає змогу визначити її професійну придатність, тобто взаємну відповідність людини й цього виду трудової діяльності.

Кожна особистість має притаманні лише їй якості. Залежно від того, як ці якості відповідають вимогам професії, якою вона оволодіває або прагне оволодіти, можна робити висновок про її придатність до певного виду занять – профпридатність. Сьогодні виокремлюють чотири ступені профпридатності.

1. Непридатність (до цієї професії). Вона може бути тимчасовою або практично непереборною. Такий висновок роблять тоді, коли відхилення в стані здоров'я несумісні з роботою в певній галузі.

Ця проблема стосується не лише фізичних, а й психічних показників. Наприклад, хорошим педагогом ніколи не стане людина з важким характером, у якої немає контакту з дітьми, коли вони викликають у неї стійке несприймання тощо.

Отже, обираючи професію, потрібно, з одного боку, чітко уявляти проблему протипоказань у стані здоров'я до цієї професії, а з другого – наявність чи відсутність у себе спеціальних здібностей, які забезпечують успішну професійну діяльність у цьому напрямі. Відсутність такої інформації нерідко призводить до глибоких психологічних проблем (зокрема, через дальтонізм неможливо оволодіти однією з професій, пов'язаних із транспортом, через епілепсію – займатися педагогічною діяльністю й т. ін.).

• 2. Придатність (до певної професії чи групи). Цей ступінь профпридатності означає, що немає протипоказань до роботи в певній галузі, але немає також яскраво виражених нахилів. У цьому випадку кажуть: "Ви можете обрати цю професію. Можливо, станете добрим спеціалістом".
• 3. Відповідність людини певній галузі діяльності. У цьому випадку є можливість відзначити деякі особистісні якості, що явно відповідають вимогам певної професії чи спеціальності (наприклад, інтерес до вивчення літературних джерел, до технічних чи біологічних об'єктів тощо), або вже існує деякий досвід роботи з цими об'єктами, тобто наявність першої спроби сил у цьому напрямі. Тоді кажуть: "Ви можете обрати цю професію. Імовірно, станете хорошим спеціалістом".
• 4. Покликання (до професії чи галузі) – найвищий рівень професійної придатності людини на цьому етапі. Це єдність, збіг професійних інтересів, нахилів, здібностей, психофізіологічних показників людини з вимогами професії, якою вона оволодіває. У таких випадках кажуть: "У цій, саме цій галузі діяльності будете добрим спеціалістом".

Природно, що головне завдання всієї системи профорієнтації – це формування в людини її професійного покликання.

Більшість професій не ставлять абсолютних вимог до людини щодо придатності. Тому, чи доцільно ділити всі якості індивіда на професійно цінні, нейтральні й шкідливі? Такий поділ недоречний, оскільки навіть стосовно однієї професії не можна говорити про якийсь єдиний перелік професійно необхідних якостей. Професійно підготовлений працівник завжди максимально використовує свої сильні сторони й компенсуватиме різними способами слабкі. Як результат – народження глибоко індивідуального стилю, "почерку" в роботі. Професіонали високого рівня завжди мають свій стиль, "своє обличчя" в роботі. Цим можна пояснити те, що сліпе копіювання їхньої системи діяльності, як правило, бажаних результатів не дає, тому що найчастіше копіюється зовнішня сторона (ознаки) роботи цього майстра (прийоми, підходи та ін.), без глибокого проникнення в суть його системи.

Отже, формування профпридатності людини до певної професії – це. передусім, розвиток у неї певних якостей, зокрема за допомогою самовдосконалення.

Отже, профпридатність людини – складне багатокомпонентне (системне) явище.

Пошук ефективних способів формування професійної придатності передбачає виявлення особливостей індивідуального стилю діяльності людини (ІСД). Розв'язання проблеми формування ІСД дає змогу розв'язати проблему задоволення людини своєю працею, що є однією з головних характеристик професійної придатності.

ІСД і профпридатність тісно пов'язані між собою. Наприклад, оптимальність ІСД розглядають як показник професійної придатності.

За найзагальнішими визначеннями, ІСД – це система індивідуально-специфічних прийомів, які забезпечують успішне пристосування людини до діяльності. Отже, формування ІСД – важливий аспект професійного навчання, розвитку професійних здібностей, профпридатності. Цілеспрямоване нормування ІСД грунтується, з одного боку, на використанні позитивних можливостей людини, з іншого – на компенсації негативних виявів (протипоказань до цієї професії).

ІСД – це система прийомів роботи, особливості здійснення виконавчих дій, вибір ситуації й завдання в кожному конкретному випадку, організація робочого місця, підготовка до роботи, дотримання вимог і стандартів та ін. Тому важлива умова формування ІСД – це позитивне ставлення до діяльності та адекватні (правильні) самооцінки.

Найбільш загальними ознаками ІСД вважають:

• • стійку систему прийомів і способів діяльності;
• • зумовленість цієї системи певними особистими якостями;
• • функціонування системи як засобу ефективного пристосування до об'єктивних вимог (ситуацій) [9].

При цьому головна ознака ІСД – узагальнюючий, визначальний характер способів і прийомів, що застосовуються людиною для розв'язання завдань у різних ситуаціях. Наприклад, діяльність учителя умовно можна поділити на операції, пов'язані з підготовчими й виконаними діями. При цьому для діяльності вчителя з інертною нервовою системою характерно, що він пожвавлює роботу класу не високою динамікою поведінки, а завчасним створенням певних умов і використанням заздалегідь підготовлених засобів впливу на учнів (емоційно насичений та різноманітний матеріал). Навпаки, насиченість уроку, проведеного педагогом із рухливою нервовою системою, забезпечується темпом, експромтом й ін.

Отже, формуючи індивідуальний стиль діяльності, потрібно розвивати в собі, насамперед, уміння використовувати методи та засоби формування впливу на школярів, які й створюють найбільш сприятливі умови для їх навчання.