Головні елементи наукової організації праці вчителя

Така багатогранна проблема, як професійне становлення молодого педагога, вимагає від нього вміння працювати над інформацією, зокрема чітко формулювати мету роботи із самовдосконалення, володіти прийомами й методами розумової діяльності, правильно розподіляти та витрачати свої сили й час для цього.

Відомо, що від недостатньої уваги до наукової організації своєї праці (НОП), відсутності необхідних для цього умов відбувається велика перевитрата сил і часу. Саме тут потрібно шукати перевантаження педагогів, нестачу часу на самовдосконалення й відпочинок.

Це викликає потребу формування раціональних звичок і вмінь самостійної розумової праці, формування рис ділового, організованого працівника.

Проблема використання педагогом свого часу. Між часом і діяльністю людини існує певна залежність. Чим змістовніше й краще організована діяльність, тим вища ефективність використання часу. На цій основі грунтується один із законів НОП – максимальне збереження та ефективне використання часу ("максимум ефективності при мінімальних затратах часу, сил і засобів").

Дослідження засвідчують, що багато педагогів не вміють або не мають можливості ефективно використовувати свій час ("Завжди відчуваю дефіцит часу: на уроці, удома, для підготовки до занять"). Наслідок цього – те, що учні також не володіють основами НОП своєї праці. Розглянемо один приклад [18, с. 50].

У педагога (тижневе навантаження – 18 годин) спостерігається така картина (табл. 9.3):

Таблиця 9.3

Тижневе навантаження вчителя

Отже, цей педагог:

• • має робочий день (9 год 52 хв), який значно перевищує норму;
• • багато часу затрачає на підготовку до занять (1 год 45 хв) і домашню працю (щодня 3 год 45 хв);
• • має мало вільного часу, уключаючи й неділю (щодня 1 год 55 хв – близько 7 % усього часу;
• • у педагога практично немає вихідних.

А саме за рахунок вільного часу цей педагог повинен здійснювати самоосвіту, громадську діяльність, задоволення творчих потреб, різні форми відпочинку та ін. Приблизно такий бюджет часу мають сьогодні педагоги в сільській місцевості.

Отже, проблема часу для самоосвіти залишається дуже гострою для педагогічних працівників. Де шукати резерви часу? Вони можуть бути такими:

• 1. Підготовка вчителя до занять. Потрібно прагнути готувати різноманітні схеми, плани, алгоритми, інформаційні картки та ін. Відсутність такого попередньо підготовленого інструментарію (ним можна користуватися 5-10 років) призводить до того, що вчитель усякий раз підготовку до занять починає спочатку.
• 2. Головним носієм інформації повинні бути карточки з мінімумом необхідних даних. Ними зручно користуватися, наприклад, на наступний навчальний рік, повністю змінюючи одну карточку іншою.

Система такої інформації може бути розроблена спочатку для одного класу, на другий рік – для наступного та ін. Так буде створено систематизовану інформаційну картотеку.

Природно, що в перші роки такий підхід вимагає копіткої роботи, а пізніше дає значну економію часу.

3. Резерви часу під час перевірки учнівських зошитів (учителі біології, хімії, історії, географії, мови на це витрачають щодня 10-20 хв, а вчителі початкових класів – 2–3 години.

Головний прийом при цьому – взаємоперевірка зошитів самими учнями. Але школярів потрібно навчати вмінь самоконтролю й взаємоконтролю.

• 4. Резерви часу в навчальному процесі. Предметом пошуку можуть бути опитування та перевірка знань учнів, процес вивчення нового матеріалу, його закріплення й повторення, домашні завдання та ін. Недостатньо вивченою залишається сама організація навчально-виховного процесу. Саме в ній приховано найбільш суттєві резерви часу.
• 5. Резерви часу у виховній роботі з учнями. Предмет особливої уваги – позаурочний час, який є відносно самостійним напрямом діяльності педагога. При недостатній професійній підготовці класного керівника багато часу витрачається на підготовку виховних заходів. Саме тут – значні резерви часу. Зокрема, бажано давати максимальну можливість самим учням готувати виховні заходи.
• 6. Резерви в позаурочному часі та домашній роботі педагога. Предметом пошуку можуть бути підготовка до занять, організація домашньої праці, побуту, виховання дітей, харчування, сну, відпочинку.

У наведеному вище прикладі на цей час протягом тижня припадає приблизно 23 %, тобто резерви для необхідного пошуку в цьому випадку досить значні.

Які при цьому головні правила економії часу? [18, с. 22-23]:

• • чітко формулювати мету, братися за її виконання, коли є розуміння її користі;
• • завжди шукати раціональні методи й прийоми її реалізації, робота з невідповідними методами (наприклад метушня);
• • вибирати доцільні засоби праці;
• • систематично планувати роботу на наступний день і перспективу;
• • нормувати, розраховувати роботу за часом, без чого немає творчості, НОП та управління;
• • конструювати процес і результати праці, що дає змогу вчасно ліквідовувати помилки, удосконалювати діяльність;
• • оптимізувати діяльність і поведінку, що дає змогу знаходити найкраще рішення в цих умовах;
• • прогнозувати діяльність і поведінку, навчитися визначати ближню, середню й віддалену перспективи;
• • стимулювати свою працю та працю учнів, що є потужним імпульсом для внутрішньої дії;
• • підходити до кожної роботи комплексно, будь-яку роботу виконувати, як органічну частину цілісної системи;
• • сформувати в себе готовність до будь-якої діяльності;
• • завчасно готувати до праці своє робоче місце;
• • установити певний порядок роботи, тобто послідовність видів діяльності, чергування праці й відпочинку;
• • працювати планомірно, регулярно, щодня, а не "залпами" за один раз;
• • до роботи приступати зразу й серйозно;
• • працювати інтенсивно, але без перенапруження: мозок і мускули повинні одержувати оптимальне навантаження;
• • працювати не шаблонно, а творчо;
• • чергувати різні види діяльності: фізичну з розумовою та ін.;
• • не робити частих перерв у розумовій діяльності, оскільки після перерви потрібно знову входити в роботу;
• • ліквідовувати можливі перешкоди (шуми та ін.);
• • "ранок мудріший від вечора": якщо відчуття втоми й робота "не йде", то слід перенести її на ранкові години;
• • поспішати повільно, оскільки метушня, гарячковість не сприяють роботі;
• • узяти за правило вести щоденник, записну книжечку, заносити сюди окремі факти, цифри, назви, думки та ін.: це розвантажує пам'ять, з іншого боку, вчасно не занотована думка – утрачений скарб;
• • навчитися володіти собою та діяльністю й ін.

Раціоналізація режиму дня. Режим – це встановлений порядок, ритм праці й відпочинку протягом доби, тижня та ін. Він повинен забезпечувати збереження здоров'я вчителя, його високу продуктивність. У педагога одні й ті самі види діяльності повторюються щороку. Це дає йому можливість обрати такі нормативи часу.

Протягом робочого дня найбільший рівень працездатності повторюється двічі: із 8-9 до 12-13 год та з 14-15 до 18-19 год. Отже, учитель складну й відповідальну роботу повинен прагнути виконувати в цей період.

Як знайти оптимальний варіант режиму дня? Загальні правила при цьому такі [18, с. 39-40]:

• • висока працездатність можлива протягом робочого дня тоді, коли є перерви для відпочинку в робочий час;
• • регламентовані перерви для відпочинку більш ефективні, ніж перерви за особистим рішенням;
• • одна велика перерва менш ефективна, ніж кілька тієї самої сумарної тривалості;
• • ефективні перерви перед очікуваним зменшенням працездатності;
• • випадкові перерви через недостатню організацію праці не можна вважати відпочинком: вони іще більше втомлюють;
• • виробнича гімнастика або переключення на іншу роботу також є формами відпочинку;
• • рекомендовані також мікропаузи (наприклад на уроці під час роботи з учнями), які теж підтримують ритм праці.

Безперечно, використання цих та інших правил для вчителя можливе лише з урахуванням специфіки педагогічної праці, оскільки вони можуть переглядатися зі зміною розкладу занять, виникненням нових виробничих завдань, нагромадженням досвіду та ін.

Як найбільш раціонально використати занятий час (робочий час, позаробочий час, домашня праця, фізіологічні погреби та ін.)? Існують такі правила:

• 1. Прагнути, щоб протягом дня один раз приходити в школу; намагатися, щоб між уроками та іншими видами робота не було "вікон". Головне при цьому – прагнення не втрачати час.
• 2. Дорогою до школи (міський транспорт, метро, пішки та ін.) намагатися продумувати ще раз окремі етапи своєї майбутньої роботи з учнями, по можливості – переглядати інформацію (газети, журнали й ін.).
• 3. Прагнути, щоб педагог та учні були в один і той самий час у школі (наприклад у першу зміну), тобто щоб режим роботи вчителя вдало поєднувався з режимом дня учнів.
• 4. Домашню роботу максимально перерозподіляти між членами сім'ї, оскільки виконання цієї роботи (особливо в жінок-педагогів) відбувається часто за рахунок вільного часу. У такій ситуації часу для себе (самоосвіта, культурне дозвілля та ін.) фактично не залишається. Тому бажано користуватися таким алгоритмом використання вільного часу:
  • • удосконалення самої структури вільного часу (виключення пасивного відпочинку, видів діяльності з низьким інтелектуальним навантаженням, час на антикультуру, якщо останнє можливе);
  • • до мінімуму скоротити спілкування з колегами (воно характерне для школи), сторонні заняття;
  • • залишити лише те, що дає змогу вдосконалювати професійний рівень, тобто те, без чого педагогові не обійтися (наприклад оволодіння знаннями, уміннями й навичками психолого-педагогічного дослідження та ін.);
  • • обмежити до мінімуму (як це не парадоксально) читання засобів масової інформації, перегляд програм телебачення, залишити для себе лише те, що сприяє інтелектуальному, професійному зростанню; не допустимим є як хаотичне, безсистемне коло інтересів, так і звуження їх до перегляду лише однієї газети (журналу) чи якоїсь однієї програми телебачення й радіо;
  • • водночас повинен максимально використовуватись активний відпочинок (спорт, туризм та ін.), тому що розумова праця без фізичної призводить до детренованості, зниження загальної працездатності.

Роль сну. Сон – своєрідна форма гальмування нервових процесів, відновлення фізичних сил. Як відомо, доросла людина повинна спати 7-8 годин на добу. Як забезпечити повноцінний і глибокий сон?

• 1. Припиняти напружену роботу за 2-3 години до сну.
• 2. Дотримуватися режиму харчування, Не перевантажувати шлунок їжею взагалі, особливо під час вечері, яка повинна, бути не пізніше ніж за дві години до сну.
• 3. Перед сном рекомендується 30-хвилине перебування на свіжому повітрі, потім – ванна або вологе обтирання.
• 4. Лягати спати й прокидатися – в один і той саий час. Найкращий час для сну: а) у місті – із 22-23 год до 6-7 год; б) у сільській місцевості – із 21-22 год до 5-6 год.
• 5. Спати в добре провітреній кімнаті, улітку бажано на відкритому повітрі.

Проблема раціонального харчування. Це питання в умовах помітного погіршення харчування населення в державі сприймається зараз дещо скептично. Водночас раціональне харчування – визначальне в життєдіяльності педагога, оскільки забезпечує пристосування організму до середовища, високу працездатність, запобігання та лікування хвороб.

Бажано дотримуватися таких правил раціонального харчування:

• 1) енергетична цінність раціону повинна відповідати затратам організму;
• 2) хімічний склад їжі має відповідати фізіологічним потребам організму;
• 3) дотримуватися різноманітності споживаних продуктів;
• 4) дотримання постійного співвідношення між основними компонентами їжі в пропорції 50:20:30. Це означає: щоденна потреба калорій повинна забезпечуватися за рахунок, вуглеводів (на 50 %), білків (на 20 %), жирів (на 30 %);
• 5) дотримання правила 25:50:25 (25 % калорій від добової потреби – у сніданкові, 50 % – за обідом, 25 % – увечері);
• 6) культивувати в себе здоровий страх перед повнотою. При цьому використовувати таку формулу для визначення ідеальної ваги свого тіла (зіставляючи одержаний результат зі своєю фактичною вагою):
  • а) для чоловіків –
  • б) для жінок –

Якщо в чоловіка кисть домінуючої руки – понад 18 см, а в жінки – 16,6 см, то до одержаної ваги тіла додати ще 10 %. Перевищення на 25 % ідеальної ваги свого тіла – ознака початку ожиріння, на 50 % – середнього та ін.

Які енергетичні затрати організму та енергетична цінність їжі?

В організмі постійно відбувається обмін речовин. Це сотні хімічних реакцій розкладу, утворення та витрати енергії. Джерелом енергії, як відомо, є органічні сполуки, які надходять в організм разом із продуктами харчування. Наприклад, 1 г вуглеводів, 1 г білків при повному розкладі дає 4,2 ккал, 1 г жиру – 9,2 ккал.

Акумулятором енергії є аденозинтрифосфорна кислота (АТФ), яка при своєму розкладі дає енергію на потреби організму (м'язова діяльність, реакції синтезу та ін.). Водночас відбувається процес відновлення (синтез) запасів АТФ (II в організмі в межах 0,04 %). При цьому використовується енергія розкладу органічних сполук їжі у процесі її перетравлення.

Отже, головна умова наявності в організмі необхідної кількості енергії та потрібних хімічних сполук й окремих хімічних елементів – це повноцінна їжа.

Усі харчові продукти мають свій хімічний склад (уміст білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, мікроелементів та ін.) та енергетичну цінність. При бажанні таку довідкову інформацію можна дізнатися, наприклад, у колеги, який викладає в школі біологічні дисципліни.

Залежно від інтенсивності праці працездатне населення умовно розбито на п'ять груп: 1 група – особи, зайняті розумовою працею; 2 група – особи, зайняті легкою фізичною працею; 3 група – особи, зайняті середньою фізичною працею; 4 група – важкою й S група – дуже важкою фізичною працею.

На цій основі визначено середні добові потреби в енергії для цих груп у трьох вікових групах (18-29, 30-39, 40-59 pp.) у ккал. Наведемо потреби в енергії та в окремих речовинах на добу для представників першої групи (педагогічна діяльність належить до цієї групи): а) середньодобові потреби в енергії (ккал):

б) середньодобові потреби організму в білках, жирах, вуглеводах (г) (табл. 9.4).

Таблиця 9.4

Середньодобові потреби організму (білки, жири, вуглеводи, г)

Педагог повинен володіти цими основами взаємозалежності раціонального харчування високої працездатності, прагнучи дотримуватися їх, щоб здійснювати необхідну роботу з учнями.

Робота з друкованими джерелами та іншою інформацією – це володіння вміннями й навичками опрацювання різноманітної інформації (книги, журнали, газети, письмові матеріали та ін.) і її скорочення.

Головні рекомендації з цього приводу:

• • попередньо ознайомитися з джерелом інформації, наприклад із книгою (розділи, таблиці, ілюстрації, схеми, контрольні запитання й завдання, понятійний і бібліографічний апарат, висновки та ін.);
• • працюючи з ним, не бажано робити на полях умовні позначки, підкреслювати текст. У крайньому випадку слід робити це простим олівцем;
• • паралельно користуватися словником-довідником, енциклопедією;
• • щоб знайти потрібну книгу, статтю та ін., потрібно володіти навичками роботи з каталогами в бібліотеці;
• • позбутися звички читати те, що під рукою;
• • скласти для себе й користуватися планом читання, який відповідає інтересам, особливо професійним;
• • дотримуватися певного режиму читання: у найбільш зручному та затишному для себе місці в найкращий для себе час, коли вся робота виконана й ніхто та ніщо не турбує;
• • науково-популярна література добре формує мислення й уяву, але вона не формує почуття, не сприяє професійному самовдосконаленню, у цьому – її однобічність, тому ознайомлення з такою інформацією бажано зводити до мінімуму;
• • деякі видання корисно перечитувати з інтервалом у 3-5 років, щоб бачити розвиток цієї проблеми чи відсутність такого розвитку; з іншого боку, набуваючи досвід і знання, педагог об'єктивно з часом починає інакше сприймати проблему, глибше її усвідомлювати та ін.;
• • регулярно переглядати й аналізувати основні фахові видання й у певний час (наприклад перед сном). Якщо таке ознайомлення з професійною інформацією викличе прагнення підготувати статтю чи інший матеріал – обов'язково зробити це.

При цьому бажано користуватися пам'ятками, які стосуються окремих аспектів роботи над собою. Приклад такої пам'ятки "Методика скорочитання":

• 1. Скорочитання – вимога часу, оскільки у світі бурхливо зростає потік інформації, а 90 % її поступає до людини через зір під час читання.
• 2. Динамічне читання потрібне, передусім, для ознайомлення з фаховою інформацією, при пошуках необхідних друкованих матеріалів та ін.
• 3. Починаючи скорочитання, визначити мету такого читання (знайти відповіді на запитання, відшукати певні цитати та ін.). Читаючи взагалі, скорочитання не навчитись.
• 4. Швидко читати заважає фонетичний бар'єр (звичка ще з початкової школи), коли читаючи про себе, внутрішньо прошіптуються слова. Скорочитання потребує переходу на зорове сприймання тексту, яке в багато разів ефективніше від слухового.
• 5. Щоб позбутися внутрішнього шептання (вокалізації), під час читання тримати палець на губах, язик притиснений до губ, читання здійснюється про себе. При читанні за допомогою зору слід намагатися виділяти опорні слова тексту, тобто ті, які найбільш повно виражають зміст тексту. Наприклад: "Страйковий рух – відкрита форма протесту...". Виділені слова є опорними (вузловими) у цьому тексті, вони допомагають домалювати в уяві картину до кінця.
• 6. Слова потрібно не вимовляти, а сприймати як графічний знак, перетворювати їх в образи (малюнки), на цій основі – вловлювати зміст цілої фрази, а потім – цілого абзацу. Після цього переходити до читання синтагмами (група слів, пов'язаних за змістом), а потім – цілими абзацами.

Наприклад: "Колись крокодили часто зустрічались уводоймах гарячої частини всіх материків. Зараз їх менше, оскільки їх посилено винищують заради красивої й міцної шкіри...".

Розподілимо цей текст на синтагми: "Колись//крокодили часто зустрічались // у водоймах гарячої частини // всіх материків. Зараз їх менше // оскільки їх посилено винищують // заради красивої й міцної шкіри...".

• 7. Один з ефективних способів скорочитання – розширення екрана читання (одночасне охоплення поглядом більшої зони тексту). Спочатку 2-3 хвилини потрібно дивитися на віддалені предмети (панорама за вікном, предмети в кімнаті та ін.), а потім перенести погляд на сторінку. Книгу під час читання тримати перед собою та рухати її, намагаючися перенести рух зіниці на сторінці з горизонтального на вертикальний.
• 8. Використання бокового зору – здатності концентрувати увагу на центрі рядка, сприймати текст за межами кута зору.
• 9. Скорочитання заперечує повернення до прочитаного. Тому потрібно використовувати пейсінг – примусове читання зі швидкістю, яка вища від звичної, а прочитане при цьому закривається темним екраном. Такий прийом відучує від недбалого ставлення до тексту, формує чіткість пам'яті.
• 10. Перший раз слід читати текст, не напружуючись, далі – усе швидше. Порівнювати межу своїх можливостей із таблицею (табл. 9.5).

Таблиця 9.5

Мета можливостей читання

• 11. Тексти спочатку повинні бути легкими, а потім поступово їх слід ускладнювати.
• 12. На весь цикл навчання відвести 5-6 місяців, по годині щодня. При читанні не напружувати зір, триматися вільно й спокійно, бути впевненим і на швидкий успіх не розраховувати. Для успіху потрібні терпіння й щоденні тренування.