Головні показники профпридатності до педагогічної діяльності
Практика свідчить: говорячи про головні показники профпридатності до роботи вчителя, насамперед потрібно визначити показники особистості, які підлягають оцінюванню, та предмет оцінки. Як відзначає Т. О. Воробйова, методика профдобору повинна передбачати, передусім, перевірку схильностей і здібностей, які "можуть бути передумовою успіху в оволодінні педагогічною майстерністю в педагогічному навчальному закладі й надалі – у процесі вдосконалення вже одержаної підготовки" [3].
При цьому слід ураховувати низку об'єктивних обставин, які ускладнюють діагностику цих педагогічних здібностей чи профпридатності до педагогічної діяльності. Наприклад, схильність до тієї чи іншої професійної діяльності, у т. ч. й педагогічної, не можна сформувати поза нею. Те саме стосується й профпридатності, яка, як відомо, є складним комплексом ознак особистості. Немає допрофесійної придатності або непридатності.
Отже, визначаючи методику профдобору на педагогічні професії, потрібно враховувати пластичність психофізіологічної організації людини. Недостатньо розвинені здібності та якості в майбутньому можуть прогресивно розвиватися, що дасть змогу спеціалісту в цілому успішно працювати за набутою спеціальністю. Водночас не можна робити остаточний висновок про професійну придатність до педагогічної діяльності в абітурієнта чи першокурсника за наявності лише окремих, хоч і важливих, професійно значущих якостей для цієї діяльності, наприклад таких, як комунікативні, мовні здібності та ін., оскільки вони важливі й необхідні не лише для представників педагогічних спеціальностей. Тому повинна здійснюватися комплексна оцінка особистості, яка б охоплювала всі головні професійно значущі якості. Такий підхід дасть змогу з найменшою імовірністю помилки прийти до висновку про наявність чи відсутність у людини покликання до праці вчителя.
У психолого-педагогічних дослідженнях структури професійної придатності особистості до педагогічної діяльності виділяють такі основні компоненти:
- 1) професійна педагогічна спрямованість (нахили, інтереси, мотиви, потреби);
- 2) педагогічна обдарованість (своєрідне поєднання спеціальних педагогічних здібностей);
- 3) характерологічна цілісність і визначеність особистості (моральна культура, урівноваженість та ін.) [8].
Це дає змогу визначити такі два головні етапи, у процесі яких і повинен забезпечуватися профдобір абітурієнтів на педагогічні спеціальності.
Етап перший. Оцінювання готовності до свідомого вибору педагогічної діяльності (визначення педагогічної спрямованості). Форма оцінки – співбесіда або іспит.
Етап другий. Діагностування ступеня вияву найголовніших професійно значущих якостей особистості до праці вчителя (визначення педагогічної обдарованості). При цьому використовують відносно нескладні й одночасно надійні методики, достовірність (валідність) яких давно доведена практикою.
Водночас готовність особистості до свідомого вибору педагогічної діяльності сьогодні розглядають у такому поєднанні взаємозв'язаних між собою елементів:
- • розуміння суспільного значення педагогічної праці;
- • рівень початкових знань про працю вчителя;
- • знання головних вимог обраної педагогічної спеціальності та попередня самооцінка можливостей до оволодіння нею (у період оволодіння спеціальністю й пізніше – самовдосконалення на робочому місці);
- • зв'язок громадсько-педагогічної діяльності абітурієнта з профілем факультету, уміння розв'язувати доступні педагогічні завдання.
Нижче виділено шість таких головних показників професійної придатності до праці вчителя. Діагностування особистості за всіма показниками – процес громіздкий, пов'язаний зі значними затратами часу. Тому існує необхідність виокремлення серед них стрижневих здібностей, тобто допустимого мінімуму, без якого неможливо зробити висновок про рівень професійної придатності до педагогічної діяльності.
Чому варто зупинятися саме на цих показниках?
Високий рівень емоційності (невротичності) розглядається як показник непридатності до педагогічної діяльності, тому що люди з таким показником деформують стосунки з іншими людьми, відзначаються авторитарністю, через значну вразливість тяжко й довго переживають конфлікти, не можуть "узяти себе в руки", нерідко пригнічені, що заважає їм створювати "мажор" (А. С. Макаренко) у класі тощо.
Педагогічна діяльність передбачає активні контакти з іншими людьми, уміння налагоджувати відносини з ними, організацію й згуртування учнівського колективу на виконання тих чи інших завдань та ін. Тому майбутньому вчителеві важливо знати рівень своїх організаторських і комунікативних здібностей, власний потенціал у цьому напрямі.
Високі вимоги ставлять до мови педагога, його вміння чітко й логічно висловлювати свої думки.
Потрібно також вивчати деякі індивідуальні особливості розумової діяльності (увага, пам'ять, творчі здібності та ін.). Так, наприклад, цілковита нездатність виконувати завдання на логічність мислення, трактувати прислів'я й ін., зазвичай, свідчить про недостатню логічність, критичність розуму, низьку здатність до спілкування й ін.
Не менш важливо визначити тип темпераменту. Особистості, які мають сильний, неврівноважений його тип (холерики), стикаються зі значними проблемами в процесі навчально-виховної роботи з учнями (див. вище про емоційну стабільність). Це ж стосується і тих осіб, у яких переважає слабкий тип темпераменту (меланхоліки).
