Географія

Тема уроку: сценарій (поурочний план) уроку [9, с. 34-37]. Національний склад населення України та окремих регіонів.

Практична робота № 4. Побудова секторної та стовпчикової діаграми національного складу населення України

Мета уроку: сформувати знання про особливості національного складу населення України, у т. ч. на Волині, у м. Луцьку. Навчити учнів будувати секторну та стовпчикову діаграми національного складу населення України.

Виховувати почуття національної гордості, поваги до своєї держави. Сприяти розвиткові критичного мислення учнів.

Обладнання: карта населення України, атласи України та Волинської області, довідники, навчальні посібники.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Форма проведення: метод проектів.

Хід уроку

I. Організація класу.

II. Актуалізація знань учнів:

• • Яка кількість населення мешкає в Україні?;
• • Які причини впливають на кількісний склад населення?
• • Що таке "природний рух населення"?
• • Що таке "міграції" і які особливості міграційних процесів в Україні?
• • Як розміщене населення в нашій країні та які причини його нерівномірного розташування?

ІН. Вивчення нового матеріалу:

• а) оголошення теми, навчальної, виховної, розвивальної мети уроку;
• б) оголошення плану уроку:
  • • історія формування української нації;
  • • національний склад населення України окремих регіонів;
  • • корінні й національні меншини;
  • • етнографічні групи українців; практична робота;
• в) вступне слово вчителя:
• г) організація роботи дослідницьких груп; визначення їх складу й розподіл обов'язків:
  • • доповідач – проблема "Історико-географічні аспекти формування української нації" (1-й проект);
  • • статист – характеристика національного складу населення України (2-й проект);
  • • члени групи перепису населення – аналіз національного складу населення за результатами перепису населення України (3-й проект);
  • • група експертів – аналіз виконаних проектів;

ґ) організація дослідження та презентація проектів:

• • самостійне дослідження проблеми;
• • презентація проектів і їх захист;
• • експертне оцінювання проектів;
• • формулювання висновків.

IV. Виконання практичної роботи № 4.

V. Закріплення вивченого матеріалу.

VI. Домашнє завдання. Підсумок уроку.

Загальна біологія. Фрагмент інструктивної картки для учнів до проекту "Охорона природи, її раціональне використання в мікрорайоні школи" (виконувався учнями XI класу Торчинської ЗОШ І-ІП ст. Волинської області).

Завдання виконувалось у формі звіту з оцінюванням стану проблеми й пропозиціями.

Завдання для груп

Для першої групи (високий рівень підготовки з предмета, завдання аналітико-узагальнюючого характеру).

З'ясувати такі питання селища та його околиць:

• • Стан рекультивації окремих ділянок (кар'єри цегельного заводу та ін.).
• • стан озера в центрі селища. Які порушення, що ведуть до поступової загибелі біоценозу озера, допускаються жителями найближчих садиб? Що потрібно зробити для оздоровлення водойми?
• • Чи існує проблема забруднення повітря в селищі? Що потрібно зробити для її розв'язання та яких підприємств це стосується насамперед?
• • Чи актуальна в селищі проблема рідких відходів, яких підприємств це стосується, що потрібно зробити для її розв'язання?
• • Як у селищі стоїть питання господарських відходів, куди їх вивозять, чи існує проблема стихійних смітників? Що потрібно робити для покращення санітарного стану селища?
• • Як потрібно боротись із заболоченістю заплави річки на південно- східній околиці селища?
• • Перспективи житлового, культурно-побутового будівництва в селищі.

Для з'ясування цих та інших питань потрібно попрацювати на місцевості, побувати на підприємствах, у селищній раді, місцевому аграрному господарстві, в управлінні комунального господарства селища.

Для другої й третьої груп (друга група – середній рівень підготовки з предмета, третя – низький рівень підготовки; завдання репродуктивного, прикладного характеру):

• а) установити в місцевому аграрному господарстві:
  • • використання землі (структура посівних площ: співвідношення зернових, просапних культур, багаторічних трав, сівозміни; система доріг, чи багато їх проходить по посівах та їх орієнтовна площа, скільки при цьому приблизно втрачається врожаю; чи є в господарстві необроблені землі й чому, їх площа; як розв'язуються питання господарського та житлового будівництва, які землі відводяться під це будівництво – орні масиви чи малопродуктивні ділянки; як здійснюється рекультивація території колишніх садиб тощо);
  • • зберігання й використання мінеральних та органічних добрив у господарстві, отрутохімікатів і засобів захисту рослин;
  • • як організовано миття машин та тракторів перед ремонтом, куди діваються продукти мийки (масляні відходи й ін.), чи не потрапляють вони в місцеві водойми?
  • • чи були порушення екологічної рівноваги під час виконання виробничих операцій у господарстві (наприклад отруєння водойм та ін.)?
  • • як розв'язуються питання охорони природи, раціонального використання її ресурсів у господарстві. Чи є перспективний план у цьому напрямі та який його зміст?
  • • з агрономом, землевпорядником господарства проаналізувати землекористування в господарстві, отримати необхідні консультації в інших спеціалістів господарства.

На підсумковому занятті потрібно обговорити матеріал, зокрема зробити акцент на питаннях регулювання людиною абіотичних і біотичних факторів в агроценозах, проблему зміни в біоценозах у результаті виробничої діяльності людини, запобігання деградації біоценозів тощо.^[1]

Дискусія як засіб розвитку критичного мислення учнів – це метод навчання, в основі якого лежить обмін думками з певної проблеми. Сучасна дидактика визнає велику освітню та виховну цінність дискусії. Вона формує світогляд, теоретичні знання; уміння добувати, система тизовувати й використовувати знання та вміння, навички самоосвіти, зміцнення й закріплення знань та вмінь. Вона вимагає ретельної попередньої підготовки й пов'язана з груповою роботою (поділ класу на робочу групу та аудиторію або кілька груп учасників дискусії).

Продуктивність дискусії залежить від того, наскільки учні володіють необхідною інформацією. Вона повинна бути ними не просто механічно запам'ятована (а потім у потрібний момент експромтом виголошена), а глибоко усвідомлена. Останнє й створює саме дискусійну атмосферу: критичне ставлення до позиції опонента з відповідною аргументацією, зіткнення кількох позицій із проблеми та на цій основі формулювання єдиних підходів тощо.

Особливо важливим, як уже зазначено, є підготовчий етап, який передбачає:

• • чітке визначення теми дискусії, моментів, які можуть допускати різне трактування визначених питань, які потрібно обговорити;
• • попереднє оголошення теми дискусії, основних питань та рекомендованої літератури;
• • ретельне планування в часі проведення дискусії;
• • порядок розміщення учнів;
• • опрацювання зі школярами правил (порад) ведення дискусії, дотримання яких є обов'язковим.

Правила ведення дискусії:

• 1. Якщо хтось говорить – слухай.
• 2. Кожен говорить почергово, а не всі разом.
• 3. Якщо хочеш висловитися – підніми руку.
• 4. Не перебивай того, хто говорить.
• 5. Критикуй ідею, а не особу, яка її висловила.
• 6. Не смійся, коли хтось говорить (за винятком, якщо хтось жартує).
• 7. Заохочуй до участі інших.
• 8. Не змінюй тему дискусії.

Важлива роль запитань у ході дискусії:

• • теоретичне запитання (Як би ви могли розв'язати цю проблему?);
• • роздуми (Як би ви могли допомогти розв'язати цю проблему?);
• • заохочення й підтримка (Цікаво, а що потім?);
• • розслідування (Чому ви так думаєте?);
• • уточнення (Чи маю я рацію?, Що, на вашу думку...?);
• • пошук згоди (Чи більшість із нас погоджується з тим, що...?).

Поради вчителеві:

• • ставити запитання для всіх;
• • виділяти достатню кількість часу для відповідей членам групи;
• • не боятися пауз; за потреби невимушено й доступно повторити запитання; допомагати сором'язливим учням;
• • стримувати школярів, які добре володіють словом, тому що вони часто "перебирають" час;
• • бути впевненим, що кожен член групи може зробити вагомий внесок у загальне обговорення;
• • якщо відповідь неправильна, запитайте: "А що інші думають із цього приводу?";
• • якщо запитання адресоване вчителеві, дати можливість відповісти на нього одному з учнів тощо.

Як обирати тему дискусії? Тут важливі два моменти:

• 1. Тема дискусії повинна бути значимою для учнів, викликати в них інтерес (табл. 7.2).
• 2. Проблема, яка виноситься на обговорення, не повинна мати раз і назавжди визначений розв'язок. Це дає змогу учням висловлювати свої позиції, ідеї, проявляти максимальну самостійність й активність.

Таблиця 7.2

Місце дискусії в навчально-виховному процесі

Метод "мозкової атаки"

Метод "мозкової атаки" – це груповий метод у розв'язанні проблеми, який значно активізовує творче мислення учнів. Він дає змогу знаходити нові рішення, спонукає до творчості, критичності, навчає застосовувати набуті знання на практиці.

Головні правила проведення "мозкової атаки":

• • планувати "мозкову атаку" як фрагмент уроку або урок у цілому;
• • клас поділяється на групи, учасники яких повинні бути ознайомлені з проблемою, над розв'язанням якої вони працюватимуть;
• • у ході "мозкової атаки" ніхто не коментує свої думки й не дає їм оцінки;
• • кожен учасник групи вільно висловлює власну ідею або кілька ідей;
• • спрямованість творчого пошуку лише на якийсь один об'єкт,
• • стислість та ясність вираження думок учасника;
• • стимулювання будь-якої самостійної думки чи судження;
• • доброзичливість ведення "мозкової атаки";
• • гласність у показі ідей, які отримали визнання.

Головні правила методики "мозкової атаки":

• а) формулювання вчителем спільно з учнями проблеми, яка виноситься на "мозкову атаку" й органічно випливає з навчальної програми;
• б) тренувальна розминка (вправи у швидкому пошуку відповіді на поставлені запитання):
• в) "мозкова атака", штурм поставленої проблеми (генерація ідей починається за сигналом вчителя одночасно в кожній групі, за кожною групою закріплюють експерта з числа учнів і секретаря, який фіксус на папері запропоновані ідеї);
• г) оцінювання й відбір найкращих ідей експертами;
• г) повідомлення результатів "мозкової атаки", обговорення підсумків роботи груп, оцінка найкращих ідей, їх обгрунтування та публічний захист.

Аналіз конкретних ситуацій (цей приклад і нижче – за Т. Г. Хайруліною) – це метод, що полягає у створенні в процесі навчання проблемних ситуацій із наступним їх аналізом й оцінюванням. При цьому враховують багато аспектів: пошук оптимального варіанта вирішення питання, інструмент вивчення та оцінювання, елемент психологічної підготовки учнів й ін.

Цінність методу полягає в тому, що в процесі розв'язання конкретної ситуації учні засвоюють свій досвід, використовують аналіз, здобувають нові знання та застосовують їх на практиці.

При цьому практикуються різні види ситуацій: ситуація-ілюстрація, ситуація-оцінювання, ситуація-проблема тощо. Методика проведення передбачає такі етапи:

• • уведення в проблему, котра вивчається;
• • постановка завдання;
• • групова робота над ситуацією;
• • групова дискусія;
• • підсумкова бесіда.

Інтелектуальна розминка – це метод, що використовується під час проведення будь-яких видів уроків. Його мета – приведення учнів в активний стан актуалізації раніше набутих знань, обмін думками та формулювання загальної позиції. Розминка відбувається у швидкому темпі експрес-опитування. Школярі повинні давати стислу, конкретну відповідь. Якщо виникають труднощі з відповіддю в одного учня, педагог із цим запитанням звертається до наступного й т. д. Таким чином за 5-10 хв опрацьовується навчальний матеріал, відбувається подальше нарощування знань і вмінь.

Цінність методу в тому, що кожен учень перебуває в зоні активного опитування, повинен бути готовий до відповіді.

Сократична бесіда – це метод, що за назвою походить від древньо- грецького філософа Сократа, котрий навчав мислити, залучаючи учасників у свою евристичну (відкриття) бесіду. Запитання ставили співрозмовників у ситуацію постійних роздумів, доведення своїх думок, пошуку істини.

Це форма спільної творчої діяльності педагога з учнями: учитель запитує – діти відповідають. Запитання ставлять у певній логічній послідовності. Метод допускає попередню підготовку учнів до цього.

Але їхні думки – продукт самостійної роботи. Учитель лише критично оцінює їх, формує в школярів пошукові навички й уміння

Цей метод сприяє виявленню прогалин у знаннях учнів, підвищує інтерес до уроків, сприяє активному засвоєнню знань, формує навички самостійної роботи, розвиває критичне мислення, озброює засобами ведення дискусії.

Ігрова діяльність полягає в тому, що кожна гра призначена для розвитку творчого мислення, практичних умінь і навичок, відпрацювання індивідуального стилю спілкування та поведінки під час колективного розв'язання завдань.

Ці ігри поділяються на:

• • організаційно-діяльнісні (спрямовані на здобуття нових знань і ґрунтуються на новому матеріалі);
• • організаційно-миследіяльнісні (відпрацювання розумових операцій, проектування культури комунікацій);
• • інноваційні (розвивають творчі процеси, винахідливість, фантазію, алгоритм винаходу).

За змістом і цільовими установками ігри поділяються на:

• • рольові, навчальні (дидактичні). Це драматизація в поєднанні з емоційною рефлексією, гра-змагання, гра з постановкою та дослідженням проблеми, ділова гра;
• • імітаційно-моделюючі (гра-вправа, гра-ілюстрація, ситуативна гра).

У структурі навчального процесу в основі гри можна виділити

чотири етапи:

• 1) орієнтування (учитель розповідає правила гри та здійснює огляд ходу гри);
• 2) підготовка до проведения гри (ознайомлення з ролями, проведення за скороченим варіантом);
• 3) проведення гри в цілому (наприклад із підрахунком балів за результатами гри);
• 4) обговорення (спільний з учнями аналіз гри, унесення правок та ін. [8, с. 33-79].

За цим розмаїттям нових підходів у навчально-виховному процесі легко втратити стрижневу ідею традиційного уроку – учити й виховувати.

Ніякий сучасний інноваційний урок (за формою театралізований, із надмірним емоційнім навантаженням на учнів, із відмінною режисурою, одночасно після якого часто виникає запитання "Для чого?") не може замінити вивіреної, послідовної, без зайвої зовнішньої ефективності роботи вчителя, його живе слово на традиційному уроці. Тому, щоб не "виплеснути дитину", потрібно (особливо молодому вчителеві) дуже обережно, критично, із почуттям міри брати на своє педагогічне "озброєння" ці нові (безперечно, прогресивні за своєю суттю) тенденції. Такі інноваційні ідеї не повинні домінувати (небезпека надмірного захоплення ними вже існує) у роботі педагога, а мають органічно взаємодіяти, доповнювати збагачувати методику класичного уроку, який був і залишається базовим елементом дидактики.

Водночас не всі педагоги "створені" для здійснення інтерактивного навчання, але його використання дає багато можливостей для фахового росту, зміни себе, ставлення учнів до навчання, поліпшення самої міжособистісної атмосфери в класі.

• [1] Примітка. Один примірник цього звіту передається в місцеву, селищну раду, другий – місцевому аграрному господарству.