Основи технології науково-методичної роботи з педколективом

Цю технологію умовно можна розділити на етапи.

Вступний етан (підготовча робота, використання анкетування та інших методів вивчення, оцінювання одержаної інформації, аналіз й узагальнення результатів, строки – лютий-квітень).

Потрібно, передусім, визначити зміст методичної роботи з педколективом (поточний і перспективний) на основі всебічного вивчення фактичного рівня підготовленості педагогів із вузлових питань теорії й практики навчально-виховного процесу.

Це досягається в процесі діагностування професійного рівня вчителів. Такий підхід, як засвідчує практика, дає змогу:

• 1. Виявити поки що недостатньо сформовані елементи науково- методичної підготовленості кожного педагога. На цій основі в кожному конкретному випадку намітити індивідуальні заходи з їх удосконалення.
• 2. Виявити найбільш значущі, типові для більшості педколективу питання, рівень сформованості яких повинен бути вищим.
• 3. На цій основі з урахуванням виявлених у вчителів реальних труднощів у їхній професійній діяльності намітити зміст методичної роботи з кожним із них у поточному навчальному році й на наступний період. Природно, що більш детальна картина при цьому простежується тоді, коли застосовується комплекс методів вивчення науково- методичного рівня педколективу. До них належать:
  • • анкетування педагогів як основна форма одержання від них необхідної інформації;
  • • індивідуальні бесіди з ними, спостереження й аналіз уроків та інших навчально-виховних заходів;
  • • вивчення шкільної документації (рішень педрад, матеріалів методичних об'єднань, методичних матеріалів, розроблених самими педагогами, поурочні плани, сценарії окремих заходів та ін.);
  • • вивчення результатів діяльності учнів (твори, контрольні роботи, завдання дослідного характеру для старшокласників, виготовлені учнями навчальні посібники й приладдя, результати виступів на олімпіадах, змаганнях та ін.).

У цей період наказом по школі визначається група педагогів, на яку покладається відповідальність за проведення цього етапу; актив школи ознайомлюється з методикою діагностування та обробки інформації, одержаної від колег. Помітне навантаження при цьому покладається на саму дирекцію школи: директорові доцільно ще раз проаналізувати результати минулого навчального року, оцінити реальні можливості педколективу, звернутися до перспектив розвитку школи; заступники ознайомлюються з уже наявним досвідом діагностики педколективів у навчальних закладах регіону, готують учителів до цього, формуючи в них позитивний настрій на необхідність цієї роботи.

Важливий момент – розподіл зусиль дирекції школи: заступникам директора бажано охопити діагностуванням тих педагогів, які не входять у внутрішкільні методичні, об'єднання, а з іншими цю роботу проводять керівники шкільних методоб'єднань і проблемних семінарів.

Потрібно також підготувати відповідну кількість анкет. їх тексти можуть бути різні. В одному випадку вчителеві можна запропонувати перелік основних видів і напрямів його діяльності й проти кожного він робить помітку (добре володіння цією проблемою, задовільне, необхідна допомога та ін.). Цей орієнтовний перелік може бути таким:

• 1. Проблеми організації діяльності педагога:
  • а) документальне забезпечення діяльності:
    • • фіксування результатів вивчення учнів (ведення записів, їх анкетне вивчення, підготовка характеристик та ін.);
    • • планування діяльності вчителя-предметника (поурочне планування – формулювання завдань, відбір навчального матеріалу, розробка структури уроку, визначення оптимальних видів діяльності учнів, підбір дидактичних засобів та ін.);
    • • планування позакласної роботи з предмета;
    • • визначення індивідуальної методичної роботи (самоосвіти);
    • • перевірка завдань, виконаних учнями;
    • • ведення класної документації;
  • б) навчально-матеріальне забезпечення діяльності:
    • • збір, розробка й раціональне використання навчально-дидактичних матеріалів;
    • • обладнання навчального кабінету;
  • в) підвищення професійного рівня:
    • • аналіз й узагальнення власного досвіду роботи (самоаналіз уроку чи позаурочного заходу, ефективності роботи, яка проводиться з учнями, рівня відносин із ними, збір і систематизація фактів власного досвіду, показ уже набутого власного досвіду роботи);
    • • вивчення й використання досвіду роботи досвідчених колег.
• 2. Проблеми навчальної діяльності в класі:
  • а) проведення різних елементів навчально-виховного процесу:
    • • організація роботи класу (установлення контакту, володіння увагою учнів, забезпечення дисципліни);
    • • проведення окремих етапів уроку;
    • • актуалізація знань та вмінь учнів (вияв опорних знань і вмінь, використання різних форм опитування школярів);
    • • вивчення нового матеріалу;
    • • забезпечення повторення, узагальнення й систематизації знань:
    • • найбільш раціональний підбір і використання окремих дидактичних засобів;
  • б) формування та розвиток в учнів загальнонавчальних навичок (прийоми розумової діяльності, методи роботи над книгою, навички самостійної роботи);
  • в) розв'язання комплексних проблем викладання:
    • • оптимізація навчального процесу;
    • • подолання формалізму в знаннях учнів;
    • • раціональність контролю за якістю знань і вмінь школярів;
    • • розв'язання інших питань методики викладання предмета (указуються педагогом).
• 3. Проблеми виховної діяльності в ході навчальних занять:
  • а) вивчення й розвиток інтелекту учнів (розвиток їхнього мислення, проведення індивідуальної роботи з дітьми, розвиток інтересів, у т. ч. професійних, та ін.);
  • б) реалізація виховних завдань у процесі навчання (виховання інтересу до навчання, формування старанності й відповідальності, виховання взаємодопомоги, бережного ставлення до підручників та шкільного майна й ін.).
• 4. Проблеми позашкільної навчально-виховної діяльності:
  • • організація класного колективу;
  • • робота з дитячими та юнацькими громадськими організаціями (указуються вчителем);
  • • індивідуальна виховна робота;
  • • робота з батьками учнів;
  • • організація роботи з окремих напрямів національного виховання (вказуються вчителем);
  • • проведення позакласних заходів (указуються педагогом) та ін.
• 5. Скільки років учитель викладає цей предмет (предмети)? Такий розширений текст анкети особливо корисний для молодих учителів, оскільки він водночас показує й головні напрями їхньої професійної діяльності.

Анкета може бути й більш лаконічною, особливо для досвідчених педагогів. Наприклад;

1. Навчальна робота:

Що у вашій навчальній роботі з учнями виходить найкраще?

Чим зі свого досвіду в цій роботі ви можете поділитись із колегами?

Які труднощі ви відчуваєте в процесі навчально-виховної роботи з учнями?

Із яким досвідом колег ви б хотіли ознайомитись?

2. Виховна робота (за аналогією).

Класним керівникам окремо можна запропонувати таку анкету (як зразок):

• 1. Із яких напрямів національного виховання відчуваєте труднощі. У чому вони полягають?
• 2. Володіння педагогічною діагностикою.
• 3. Розвиток учнівського самоврядування.
• 4. Методика, організації й проведення годин спілкування з класом (годин класного керівника).
• 5. Формування активності учнів класу.
• 6. Профілактика правопорушень.
• 7. Робота з педагогічно занедбаними дітьми.
• 8. Робота з батьками.
• 9. Методика позакласних заходів.
• 10. Планування виховної роботи, ведення документації й звітності та ін.

При цьому в педколективі повинна бути чітко сформована думка: при заповненні анкет не "вимучувати" відповіді, а об'єктивно оцінювати свої професійні можливості.

Як засвідчує досвід, у ході такого анкетування виникає потреба додаткової індивідуальної роботи з окремими вчителями. В одному випадку (особливо молодими педагогами) може бути названо 5- 10 труднощів, із якими стикається вчитель у своїй роботі, а тому виникає потреба першочерговості їх подолання, групування й систематизації за ознаками схожості. В іншому випадку – формальні відповіді вчителя або незаповнена повністю анкета та ін. В останніх випадках потрібно максимально коректно прагнути одержувати потрібну інформацію від педагога й на цій основі визначати зміст методичної роботи з ним.

Одержана інформація потребує аналізу й узагальнення. Це дає можливість зробити таку орієнтовну "Діагностичну карту вчителів", яку складає заступник директора з навчальної роботи (форма 1) (табл. 10.1).

Таблиця 10.1

Діагностична карта вчителів

У графі, яка утворюється перетином прізвища вчителя й відповідної проблеми, ставиться та чи інша помітка (наприклад: "можу поділитись досвідом" – квадрат; "володію проблемою" – коло; "потребую методичної допомоги" – трикутник та ін.).

Така інформація на кожного вчителя зводиться в "Єдину діагностичну карту" (форма 2) (табл. 10.2).

Таблиця 10.2

Єдина діагностична карта (форма 2)

Цю інформацію бажано іще більше узагальнити й таким чином одержати вихід на окремі форми й напрями методичної роботи з педколективом (форма 3) (табл. 10.3).

Таблиця 10.3

Форми й напрями методичної роботи

Наведемо кілька прикладів такого виходу до окремих форм і напрямів методичної роботи з учителями, наприклад, у наступному навчальному році.

• 1. Найбільша кількість учителів (40 %) відзначила труднощі при організації роботи з учнями, які не мають достатнього інтересу до навчання. Отже, це проблема всього педколективу, що визначає проблемну тему для школи "Теорія й методика підвищення пізнавального інтересу в учнів", яка виноситься на засідання проблемного семінару.
• 2. Учителі географії та історії відчувають труднощі у відборі та використанні на заняттях краєзнавчого матеріалу. Це питання буде включено в плани роботи відповідних методичних об'єднань.
• 3. Молоді вчителі недостатньо підготовлені з питань методики використання на заняттях технічних засобів навчання. Ця проблема розглядатиметься на засіданнях школи молодого педагога.
• 4. Багатьом учителям не вистачає знань із питань практичної психології (вікові особливості учнів, психолого-педагогічні основи особистісно зорієнтованого підходу до учня та ін.). Із цією проблемою школа звертається за допомогою до працівників методичного кабінету відділу освіти.
• 5. Анкетування виявило й те нове, творче, що є в роботі кращих учителів школи. Потенціал цієї групи буде використано у двох випадках:
  • а) надання цим педагогам можливості ознайомити колектив зі своїми творчими доробками (у школі молодого педагога, через методкабінет школи та ін.);
  • б) у складі творчої групи ці вчителі вестимуть розробку навчально-методичних матеріалів загапьношкільного значення та ін.

Ці приклади засвідчують: уся методична робота з педколективом може грунтуватися на конкретних запитах і можливостях педагогів, які підвищують їх прагнення до професійного вдосконалення, дають змогу активізувати їхню діяльність, надавати конкретну допомогу кожному з них, у підсумку – краще використовувати потенціал колективу в навчанні й вихованні учнів.

Цьому сприяє попередня організаційна, аналітико-узагальнююча робота, яка дала можливість:

• • виявити педагогів, яких потрібно об'єднувати в групи за труднощами або досягненнями в роботі;
• • визначити серед них тих, чий досвід можна використати для допомоги тим членам колективу, у яких це питання поки що "не йде";
• • установити проблеми, які можуть бути продуктивно опрацьовані своїми силами за рахунок потенціалу найбільш підготовлених учителів;
• • визначити коло питань, реалізація яких не може бути забезпечена своїми силами й таким чином є прерогативою методичного кабінету відділу освіти;
• • ця інформація дає змогу визначити реальні для педколективу форми й напрями підвищення його науково-методичного рівня, співвіднести їх із завданнями та проблемами, які він розв'язує.

Робочий етап (закінчення планування методичної роботи, реалізація наміченого, строки – травень-червень, наступний навчальний рік).

Важливим моментом вважається індивідуальна робота представника дирекції, керівника методоб'єднання та ін. із кожним учителем для визначення з ним спільно змісту, форм роботи над своїм науково- методичним рівнем (з урахуванням заявлених педагогом труднощів у роботі, інтересів до тієї чи іншої проблеми та ін.). Така робота допомагає визначити джерела допомоги вчителеві, в іншому випадку – форми й напрями роботи з ним. Особливо це важливо для молодих учителів, оскільки самостійно виконати цю роботу над собою вони ще не можуть. Тому в цьому випадку спільно визначається допомога з боку досвідчених колег, участь у загальношкільних методичних заходах, засіданнях методоб'єднань та ін. Наприклад, із проблеми уроку передбачається відвідування й аналіз уроків у досвідчених колег, консультації в них, самоосвіта.

Із кращого досвіду визначаються такі форми його використання, як консультування колег, спільне конструювання занять з учнями, відкриті заняття з певної методичної проблеми, доповіді, керівництво школою передового досвіду, школою молодого педагога, участь у творчих групах, семінарах, методоб'єднаннях та ін.

За підсумками індивідуальної методичної роботи бажано передбачати уроки-звіти, підготовку доповідей і повідомлень, дидактичні розробки самого вчителя, публікації в педагогічних виданнях, звіти на засіданні методоб'єднання, перед дирекцією школи, на засіданнях методичної ради та ін.

Така попередня робота – основа для визначення діяльності, передусім, методоб'єднань, план роботи яких у наступному навчальному році ніби "зшивається" з цих окремих фрагментів. При цьому створюється можливість питання методичної роботи розв'язувати більш цілеспрямовано й диференційовано. Наприклад, система відкритих занять членів методоб'єднання залежно від мети може бути такою:

• 1. Педагог показує високий науково-методичний рівень у ході реалізації всіх елементів уроку;
• 2. На уроці вчителем демонструється лише один з його елементів, який викликає труднощі в членів методоб'єднання;
• 3. Урок-звіт, у ході якого можна бачити професійний ріст цього педагога, та ін.

Поширеним прийомом методичної роботи є "робота в парі" (досвідчений учитель передає свій досвід і знання молодому колезі).

Усі ці та інші моменти й лягають в основу планів методичної роботи в навчальному закладі на наступний навчальний рік.

Що забезпечує їх реалізацію? Передусім, неформальне виконання наміченого. Як досягти цього, які моменти при цьому бажано виділяти найперше?

Як засвідчує досвід, уся система методичної роботи в навчальному закладі повинна бути спрямована на задоволення реальних потреб учителів, на максимальне використання нагромадженого в ньому свого педагогічного досвіду. Водночас плани цієї роботи не можна розглядати як догму. Вони повинні постійно корегуватися з урахуванням нових освітніх завдань, проблем, які виникають у процесі діяльності педколективу.

Дирекція значну увагу повинна приділяти кращому досвіду роботи окремих учителів, що виявився в ході діагностування й наступного аналізу одержаної інформації. При цьому потрібно відповісти на запитання: а) чи цей досвід є насправді кращим із проблеми? б) цей досвід є об'єктом уваги членів методоб'єднання чи ні? в) у якій формі доцільно його узагальнити, ознайомити з ним педколектив та ін.?

Отже, останнє вимагає індивідуального розв'язання, оскільки не будь-який досвід можна показати й не кожен учитель уміє розкрити "технологію" роботи з проблеми. Природно, що найчастіше в таких випадках використовується метод показу як найбільш наочний та інформативний. Дирекція повинна вчити таких учителів уміння демонструвати свій досвід: попереднє визначення з педагогом елементів, які він покаже та яким способом, тобто проведення спочатку "апробації" показу, певної психологічної підготовки вчителя до цієї роботи.

У міру вдосконалення механізму показу, передачі досвіду дирекція навчального закладу, керівники методоб'єднань більше уваги повинні приділяти тим, кому цей досвід адресований. Особливо важливо на цьому етапі допомогти вчителеві сформувати навички самоаналізу своєї діяльності, особливо з питань уроку. При цьому абсолютно виключається елемент авторитарності, категоричності з боку представників дирекції. На першому місці в таких випадках повинно бути рівноправне партнерство, спільне розв'язання проблем, які хвилюють обидві сторони. Маючи це на увазі, академік Ю. К. Ба- банський, наприклад, зазначав: "Умілий аналіз уроку повинен носити характер творчої співбесіди з учителем при терпеливому вислуховуванні його аргументів. Така морально-психологічна атмосфера сприяє тому, що вчителі охоче вислуховують побажання для покращення своєї діяльності, радяться з керівником школи щодо труднощів, що виникають у них у роботі, і способах їх усунення у майбутньому" [1, с. 183].

Такий аналіз не можна провести за 5-10 хвилин. Аналіз, самоаналіз повинні проходити в спокійній комфортній обстановці. При цьому важливий момент: коли низка уроків учителя вже була спільно докладно проаналізованою і досягнуто якихось спільних точок зору й оцінок, які в цей момент визначають удосконалення рівня підготовленості педагога. У таких випадках спільні бесіди-аналізи стають менш тривалими, коротшими.

Так здійснюється перехід до другої стадії аналітичної діяльності дирекції школи з учителями, які потребують допомоги. Цей підхід характеризується цілеспрямованістю й технологічною визначеністю, оскільки аналізуються та формулюються оптимальні варіанти ліквідації поки що "западаючих" ділянок у їхній діяльності.

Важливий елемент методичної роботи з педколективом на цьому етапі – організація цілеспрямованого взаємовідвідування занять учителів. У кожному конкретному випадку керівник методоб'єднання повинен відповідати на запитання, хто й у кого повинен побувати та що саме побачити й усвідомити в ході цього відвідування. Із другого боку, педагог, який проводить заняття, повинен чітко знати, що він має продемонструвати своїм колегам.

На цьому етапі регулярно заслуховуються звіти заступників директора, керівників методоб'єднань, керівників інших форм методичної роботи, окремих учителів, аналізується ступінь ефективності запланованих і проведених заходів, при потребі – вносяться корективи в цю роботу.

Підсумковий етап (виявлення результатів проведеної роботи, їх аналіз і підготовка на цій основі до наступного діагностування педколективу, строки проведення – червень-вересень).

При цьому важливо, передусім, установити проміжні й кінцеві результати проведеної методичної роботи з педколективом у минулому навчальному році.

Я. С. Турбовський у поняття і "проміжні й кінцеві результати" методичної роботи вкладає такий зміст.

Проміжні результати цієї роботи полягають у частковому подоланні труднощів, у появі нових, не виявлених педагогом раніше проблем удосконалення педагогічної майстерності, у більш чіткому розумінні підготовленості з окремих аспектів навчально-виховного процесу.

Кінцеві результати полягають у такому поглибленні знань, формуванні педагогічних умінь і навичок за рахунок засвоєння передового досвіду, самоосвіти та ін., які дали змогу ліквідувати наявні й усвідомлені вчителем труднощі. При цьому діяльність педагога з цього елемента піднялася до рівня кращого (принаймні в межах школи) досвіду.

До роботи для виявлення цих результатів залучаються дирекція школи, керівники окремих форм методичної роботи, кращі вчителі. За допомогою бесід з педагогами, на основі їхніх уроків-звітів, коротких повідомлень про виконану роботу з проблем та ін. визначається стан роботи кожного з них, формулюється висновок про необхідність продовження потрібної роботи з цим учителем із неї чи виключення цієї проблеми з плану методичної роботи на наступний навчальний рік.

Існує низка спеціальних моментів (підказано практикою), які бажано враховувати, підбиваючи підсумки проведеної роботи:

• 1. Уникати "інерції результатів", коли проведена робота розглядається винятково з точки зору намічених планів. При такому підході легко пропустити, не помітити нові тенденції, труднощі, проблеми, які з'явились у ході цієї роботи з пед колективом, які повинні стати предметом пильної уваги адміністрації навчального закладу, методоб'єднань, інших форм методичної роботи в наступний період.
• 2. Виявити вплив діагностування й усієї наступної на цій основі роботи з педколективом на розвиток його ініціативи, творчості, прагнення до самовдосконалення. Якщо цього не відбулося, то чому? Останнє особливо важливо, оскільки показує формальний підхід, непослідовність, недостатню кваліфікацію дирекції в розв'язанні виявлених методичних проблем.
• 3. Установити, наскільки вчителі пов'язують власні методичні проблеми зі своєю конкретною діяльністю. В іншому випадку їхня робота над собою втрачає зміст, оскільки існує "сама по собі", а тому здійснюється формально, без внутрішньої зацікавленості, не приводить до якихось результатів.
• 4. Наскільки зміст роботи педколективу над своїм професійним рівнем враховує нові прогресивні тенденції в теорії й практиці навчально-виховного процесу, рекомендації методичних служб органів освіти.
• 5. У всіх випадках відсутності зростання методичної майстерності окремих педагогів намагатись установити характер причин, які гальмують це зростання: проблеми соціального характеру (неблагополучна сім'я, негативний вплив оточення на підлітка та ін.), які таким чином самотужки вчитель розв'язати не може в роботі з цим підлітком; недостатній рівень культури самого педагога (авторитарність та ін.), підвищення (подолання) якого вимагає, не використання передового досвіду, а поглибленої роботи над собою (над своїм характером, крайніми проявами темпераменту та ін.). На цій основі – визначення організаційної, методичної чи іншої допомоги, шляхів, форм і методів її надання такому вчителеві; при повторному діагностуванні не забути даних діагностування, одержаних від цього вчителя. При такому зіставленні краще видно проміжні й кінцеві результати, отже створюється можливість чіткіше визначати тематику методичної робота з педколективом, у т. ч. з окремими вчителями, на цій основі вносити потрібні зміни в зміст, форми й методи роботи на наступний рік.

Викладена вище концептуальна схема роботи з педколективом для підвищення його професійного рівня покликана бути лише основою для дирекції навчального закладу в реалізації складної й багатогранної проблеми підвищення професіоналізму очолюваного колективу.

Контроль та керівництво методичною роботою з педколективом. У ході такого контролю й керівництва:

• • визначається першочерговість вивчення окремих сторін діяльності вчителів, які визначились у ході їх діагностування (проблеми передового педагогічного досвіду, труднощі в роботі окремих педагогів та надання їм кваліфікованої методичної допомоги та ін.);
• • проведення класифікації "западаючих" проблем у підготовленості вчителів на проблеми, які можна розв'язати всередині школи, за допомогою методкабінету відділу освіти, інституту післядипломної педагогічної освіти, при використанні наявного досвіду з проблеми в інших школах;
• • у зв'язку з виявленою картиною науково-методичного рівня педколективу в деяких випадках перенесення акцентів із контролю за діяльністю окремих учителів на надання їм конкретної допомоги;
• • вивчається цілеспрямованість діяльності методоб'єднань та інших форм методичної роботи в школі з учителями;
• • виявляються якісні зміни в професійній компетенції кожного педагога, на цій основі – наявність (відсутність) позитивних змін у його навчально-виховній роботі з учнями та ін.

Діапазон методів, які при цьому використовуються, може бути дуже широкий: вивчення планової документації, відвідування Й аналіз методичних заходів, бесіди з учителями та їх анкетування, аналіз окремих матеріалів педагогів (доповіді, повідомлення, реферати членів цього методоб'єднання, зразки дидактичних і методичних матеріалів педагогів, їхніх поурочних планів та ін.), творчих звітів педагогів, відвідування їхніх уроків й інших форм навчально-виховного процесу з наступним аналізом, вивчення рівня пізнавальної активності учнів та їх вихованості й ін. Наведемо приклад графічного планування такого контролю (фрагмент) (табл. 10.4).

Таблиця 10.4

Графічне планування контролю

Примітка: Д – директор школи; 3|, Зг – заступники директора з навчально- виховної роботи; ЗВ – заступник із виховної роботи та ін.

Наведемо приклад змісту й об'єктів контролю (табл. 10.5).

Таблиця 10.5

Зміст й об'єкти контролю

Для вивчення й аналізу цієї проблеми, самоаналізу своєї діяльності й на цій основі прийняття виважених й об'єктивних рішень дирекція може користуватися такою пам'яткою:

• 1. Відображення цього напряму методичної роботи в шкільній документації (перспективний і річний плани роботи школи, плани роботи методоб'єднань, рішення педрад та ін.)• Чи спостерігається система науково-методичної роботи з педколективом, взаємозв'язок, змісту з формами й методами її забезпечення?
• 2. Чи існує в школі система безперервного підвищення кваліфікації педколективу? Чи витримується встановлена періодичність (один раз на п'ять років) курсового підвищення кваліфікації? Ефективність такого підвищення кваліфікації. Що потрібно змінювати для ефективної роботи з педколективом у цьому напрямі?
• 3. Робота шкільних, методоб'єднань (принципи визначення змісту їхньої роботи, спрямованість цієї роботи на нові прогресивні тенденції й найбільш актуальні напрями розвитку освіти, керівництво та контроль цієї роботи з боку дирекції школи). Наскільки ефетивна діяльність методоб'єднань?
• 4. Здійснення керівництва й надання практичної допомоги членам шкільних методоб'єднань.
• 5. Наскільки педагогічно організаційно виправданою є існуюча в школі система, структура методичної роботи (форми, напрями, лінії комунікативної взаємодії та ін.)?
• 6. Необхідна індивідуальна робота з педагогами (форми організації такої діяльності, контроль за нею з боку дирекції, підбиття підсумків такої роботи за певний період та ін.).
• 7. Що потрібно робити для формування в педагогів прагнення до постійного професійного самовдосконалення, зокрема до педагогічної творчості, дослідницької роботи? Чи зростає в школі щороку кількість учителів такого напряму, як проявляється їх провідна роль у педколективі?
• 8. Організація методичної роботи з молодими вчителями (наставництво, їх стажування в досвідчених педагогів, систематичне їх діагностування й організація необхідної роботи з ними, наприклад забезпечення їх участі в роботі школи молодого педагога та ін.).
• 9. Що являє собою методичний кабінет школи (відповідність його бази тенденціям розвитку освіти в державі, йото роль у підвищенні професійного рівня вчителів та ін.)?
• 10. Окремі приклади, коли система методичної роботи з педагогами дала відчутні результати (за останні десять років хто з учителів став висококваліфікованим спеціалістом, зайняв провідне місце у своєму напрямі в районі чи області та ін.).

Отже, загальне керівництво методичною роботою здійснює директор школи, а організовує її його заступник із навчально-виховної роботи. Схематично цей розподіл обов'язків усередині дирекції приблизно такий:

• 1. Директор:
  • • визначає організаційну структуру методичної роботи;
  • • визначає провідні проблеми в цій роботі;
  • • добирає голів методичних об'єднань;
  • • розглядає й затверджує плани роботи методичних об'єднань;
  • • забезпечує сприятливі умови для здійснення методичної роботи;
  • • створює можливості для участі педагогів у всіх формах підвищення кваліфікації поза школою.
• 2. Директор школи спільно із заступником b навчально- виховної роботи:
  • • робота щодо вивчення й упровадження передового педагогічного досвіду;
  • • контроль за всіма підрозділами методичної роботи;
  • • винесення на розгляд педрад, виробничих нарад окремих важливих питань методичної роботи;
  • • керівництво, допомога в самоосвіті вчителів.
• 3. Заступник директора з навчально-виховної роботи:
  • • відповідальність за планування методичної роботи;
  • • розробка заходів, які є складовою частиною річного плану роботи школи й стосуються питань методичної роботи (спільно з головами методоб'єднань);
  • • розгляд та подача на затвердження директорові планів роботи методоб'єднань та інших форм методичної роботи;
  • • практична допомога керівникам окремих форм методичної роботи в школі, координація їхньої діяльності;
  • • керівництво роботою шкільного методичного кабінету.