Солома, післязбиральні і кореневі рештки

Основа простого відтворення родючості ґрунту в землеробстві – дотримання закону повернення поживних речовин у ґрунт. Крім елементів живлення, винесених урожаєм, у ґрунт мають повертатися органічні речовини – надземна біомаса (нетоварна частина врожаю). Тому крім підстилки для худоби та для інших господарських потреб решта соломи має бути використана як органічне добриво. Вміст сухих речовин у соломі досягає 85 %, у підстилковому гною – 20, зеленому добриві – 10, рідкому гною – 3 %. Отже, солома має велике значення у регулюванні балансу органічних речовин, що надходять у ґрунт, зокрема на віддалених від ферм полях або в господарствах, де відсутнє тваринництво.

У країнах з розвинутим аграрним виробництвом більшу частину нетоварного врожаю застосовують як добриво і лише незначну – використовують для опалення. Так, у Китаї на паливо використовують 1 % соломи, у Німеччині – 5, у Франції – 12 %, а решту застосовують у тваринництві або заробляють у ґрунт (М. Й. Шевчук та ін., 2012). Нетоварна частина врожаю також має велике значення у ґрунтозахисних технологіях. Вважають, що після сівби чергової культури 20–30 % поля має бути вкрито рослинними рештками. Залежно від культури покриття може становити 10–90 %.

Нині органічні добрива майже не вносять. За умови, що всі рослинні рештки основних і пожнивних культур залишаються на полі, досягається навіть додатний баланс органічного вуглецю і, що важливо зазначити, це економічно вигідніше, ніж використовувати ці рештки для потреб тваринництва і повертати їх на поле вже як гній. За такого способу господарювання органічні добрива непотрібні. Не витримує критики і той аргумент, що солома є кормом. В умовах високотехнологічного тваринництва солому на корм не використовують, а залишають на полі і зазвичай подрібнюють.

Класифікують післязбиральні рештки культур на:

Якщо комбайн обладнано подрібнювачем нетоварної частини урожаю, то рослинні рештки вважаються ламкими.

У соломі зернових міститься велика кількість безазотистих речовин: целюлози – 33–35 %, геміцелюлози – 21–22, лігніну – 18–22, а також білка 3–5, азоту і мінеральних солей – 4–6 %.

До складу соломи входить низка елементів живлення (табл. 7.7).

Таблиця 7.7. Хімічний склад соломи різних культур, % (П. Д. Попов, В. А. Деревягін, 1988)

Хімічний склад соломи залежить від властивостей ґрунту, удобрення і погодних умов. Солома зернових культур у середньому містить 0,5 % N, 0,25 – Р2O5, 0,8 – К2O, 35–40 % органічного вуглецю та незначні кількості кальцію, магнію, сірки і мікроелементів.

В усіх видах соломи, крім соломи зернобобових культур, широке співвідношення вуглецю до азоту. Від співвідношення С : N прямо залежить швидкість розкладання соломи: чим воно вужче, тим швидше розкладається солома. В перший рік після внесення соломи у чистому вигляді врожай дещо знижується в результаті додаткового засвоєння азоту ґрунту мікрофлорою, яка розкладає солому. Для усунення цього негативного явища на 1 т соломи додають 4–15 кг азоту добрив.

Солому використовують як підстилку для отримання підстилкового гною, виготовлення компостів та безпосередньо як добриво. Вона є енергетичним матеріалом для мікроорганізмів ґрунту, а продукти розкладання соломи – будівельним матеріалом для лабільного гумусу. Тому для її розкладання мікроорганізми потребують додаткового живлення азотом, який вони перехоплюють у рослин з ґрунту і добрив. Так, відомо, що солома колосових культур бідна на азот: в 1 т в середньому міститься 400 кг вуглецю і 5 кг азоту (80 : 1). Для зниження цього співвідношення до оптимального (25 : 1) в кожній тонні соломи має міститися 16 кг азоту (400 : 25). Так як у соломі природний вміст азоту становить 5 кг/т, то необхідно додатково вносити ще 11 кг/т його (16 – 5). У вигляді добрив, особливо на родючих, достатньо зволожених ґрунтах, вважається достатнім внесення тільки половину вказаної кількості азоту (4–6 кг/т). Решту його мікроорганізми засвоять з повітря і ґрунту.

Отже, вдосконалення методів керування рослинними з рештками має велике значення не лише стосовно отримання необхідної кількості азоту, а й для тимчасового усунення блокування поживних речовин.