Удобрення молодого і плодоносного саду

Достатнє передсадивне застосування добрив гарантує нормальний ріст дерев у перші 2–3 роки. Якщо ріст уповільнився, навесні перед розпушенням ґрунту вносять азотні добрива в нормі 4–5 г азоту на 1 м2 пристовбурного круга.

У саду в перші 4–5 років добрива вносять у пристовбурний круг, у промислових садах – у пристовбурну смугу. Потім зону удобрення збільшують, розкидаючи їх по проекції крони.

У 4-річного дерева пристовбурний круг (діаметр 2–2,5 м) приблизно в 2 рази менший за крону, а у 4–6-річного (діаметр 2,5–3 м) – в 1,5 раза. Пристовбурні круги утримують під чистим паром, їх мульчувати торфом або компостом.

Із 3–4-го року життя дерев у пристовбурні круги один раз у 2–3 роки вносять гній або компост із розрахунку 6-8 кг/м2 або 30-40 кг на одне дерево. Можна також застосовувати сухий пташиний послід у нормі 100–250 г/м2 чи азотні й калійні добрива в нормі 9, фосфорні – 6 г/м2.

Фосфорні й калійні добрива вносять восени під обробіток ґрунту або навесні, азотні – у два строки: 2/3 навесні в період інтенсивного росту коренів і пагонів та 1/3 у середині літа. Норми азотних добрив здебільшого становлять 60-90 кг/га д. р.

З початком плодоношення збільшується винос елементів живлення із ґрунту саду. Якщо в перші роки після садіння саджанців у живленні всіх плодових культур переважає азот, то пізніше яблуня і груша виносять більше калію, тому норми калійних добрив під насіннячкові поступово збільшують.

Система утримання ґрунту в міжряддях плодового саду може бути паровою, паро-сидеральною або дерново-перегнійною (газонною), а в пристовбурних смугах – паровою. Удобрення плодових дерев під час плодоношення залежить від багатьох чинників, основними з яких є: величина очікуваного врожаю, ґрунтово-кліматичні умови вирощування, вік плодових дерев, зрошення, система утримання міжрядь, сорти, щільність насадження.

Середні норми добрив для плодоносних садів за парової системи удобрення ґрунту становлять: для насіннячкових культур – гній 10 т/га + N80-100P60-90K90-120, для кісточкових – гній 10 т/га +N60-90P40-60K60-90. Органічні добрива вносять у нормі 30–40 т/га один раз у 3 роки. Як доповнення до органічних добрив доцільно використовувати в міжряддях (у проміжні роки) сидерати, особливо за достатнього забезпечення ґрунту вологою та в умовах зрошення. На ґрунтах з невеликим вмістом фосфору і калію поправковий коефіцієнт для середньої норми добрив становить 1,30, з підвищеним вмістом – 0,75, з високим – 0,50. Фосфорні й калійні добрива високоефективні за їх внесення в період спокою (з осені до початку вегетації). Якщо це не вдалося зробити восени, їх потрібно заробити напровесні в пристовбурні круги на глибину 10-15 см або в міжряддях – до 20 см. Особливо обережно потрібно обробляти ґрунт під насадженнями на слаборослих підщепах, коренева система яких розміщена під поверхнею.

Насіннячкові культури на ґрунтах, середньозабезпечених фосфором, помірно реагують на фосфорні добрива, а за високого вмісту калію – дуже слабко і на калій. Фосфорні та калійні добрива можна вносити про запас на 2–3 роки.

Норми азотних добрив під насіннячкові культури коригують з урахуванням погодних умов: у холодний і вологий рік їх збільшують на 20–30 %, у сухий і теплий – вдвічі зменшують. Надлишок азоту в другій половині вегетації може гальмувати достигання плодів, знижувати морозостійкість дерев. Найліпші результати дає роздрібне внесення азоту: 40 % норми напровесні, 30 – після цвітіння і 30 % восени. Дуже важливо створити оптимальне живлення для плодових дерев під час другого етапу активного росту коренів (кінець вересня–початок жовтня), коли накопичуються резервні поживні речовини, від чого залежать морозостійкість, ріст і врожайність рослин у наступному році. Добрива, внесені восени, використовуються деревами до настання зими, а в незамерзлих шарах ґрунту коренева система росте і споживає елементи живлення і взимку. Тому доцільно вносити до 30 % азотних добрив восени після збирання врожаю.

Норми азотних, фосфорних і калійних добрив коригують із використанням ґрунтової і листкової діагностик. За доброго стану дерев (великі зелені листки, оптимальний приріст однорічних пагонів тощо) агрохімічне обстеження ґрунту проводять на 4–5-й рік, за незадовільного стану – через 2 роки.

Норми азотних і калійних добрив уточнюють на підставі даних про вміст азоту і калію в листках однорічних пагонів (табл. 10.10).

Таблиця 10.10. Оптимальні рівні вмісту основних елементів живлення в листках плодових культур під час плодоношення, % на суху речовину

Щорічно встановлювати норми добрив за даними хімічного аналізу листків не обов'язково. Це можна робити один раз у 3–4 роки.

В умовах залуження міжрядь саду фосфорні й калійні добрива ліпше вносити про запас на 2–3 роки, оскільки за внесення поверхнево вони використовуватимуться лише травами. При цьому обов'язково проводять поливання та азотне підживлення. Норми азотних добрив встановлюють з урахуванням потреб багаторічних трав.

За паро-сидеральної системи утримання ґрунту в саду навесні його обробляють за типом чорного пару, а в середині літа на зелене добриво висівають однорічні культури (люпин, вико-вівсяну суміш, фацелію тощо). Перед сівбою трав у ґрунт вносять по 50–60 кг/га азоту, фосфору і калію (під бобові азотні добрива не застосовують). Заробляють сидерати восени або навесні із додавання для пришвидшення їх розкладання 40–50 кг/га азоту. Зазвичай сидерати висівають раз у 3 роки. Щоб збільшити доступність добрив, їх вносять локально – у свердловини, борозни, канави тощо. Восени концентрація добрив має становити 7–8%, під час вегетації – 3–5%.

Для оптимізації мінерального живлення плодових культур проводять позакореневі підживлення макро- і мікроелементами: розчином карбаміду, солями кальцію проти гіркої ямчастості та розчинами мікроелементів за ознаками їх нестачі. Найліпший час для обприскування рослин – ранок або вечір, а в похмуру погоду і вдень. Оброблення розчином карбаміду ефективне тоді, коли очікується високий урожай і закладання квіткових бруньок внаслідок нестачі азоту знаходиться під загрозою. Обприскування проводять через 8–10 діб після цвітіння. Для яблуні використовують 0,4–0,5%-й розчин карбаміду, для груші – 0,2–0,25, сливи – 0,6-0,8, вишні – 0,4-0,8, персика – 1,2-2%-й. Для запобігання опікам на 1 частину карбаміду добавляють 1,4 частини вапна. Крім карбаміду для обприскування застосовують 2–3%-й розчин суперфосфату подвійного та 1%-й розчин сульфату калію.

Проти гіркої ямчастості та бурої гнилі подів яблуні й груші сад 6–8 разів обробляють 0,5–1%-м розчином нітрату або хлориду кальцію. Перше підживлення проводять відразу після розпускання листків.

За слабкого ураження яблуні розетковістю внаслідок нестачі живлення цинком ефективні 2–3-разові позакореневі підживлення 0,3–0,5%-м розчином сульфату цинку.

За дуже низького вмісту в ґрунті водорозчинного бору (менш як 0,1 мг/кг) ослаблюється зав'язування плодів, виникає опробковіння. Це можна усунути позакореневим підживленням 0.05%-м розчином борної кислоти.

У вересні – жовтні після збирання врожаю на початку обпадання листків плодові дерева позакоренево обприскують 4%-м розчином карбаміду для додаткового забезпечення їх азотом та для боротьби з грибними захворюваннями.

Позакореневі підживлення плодових культур поєднують з обробленням пестицидами проти шкідників і хвороб. За поєднаного застосовування кількох мікроелементів норму кожного зменшують удвічі. Внесення мікродобрив у ґрунт менш ефективне, ніж позакореневе підживлення.