Особливості зональних систем удобрення

В усіх природно-кліматичних зонах України важливою умовою для складання системи удобрення є спеціалізація господарства, типи сівозмін і склад їх культур. Максимальні врожаї забезпечуються за відповідного чергування культур на полі (культурообіг) або в сівозміні. В сівозміні виявляється післядія добрив, що сприяє зростанню врожаїв наступних культур і родючості ґрунту.

Ґрунти зони Полісся – підзолисті, дерново-підзолисті й сірі лісові. Дерново- підзолисті ґрунти мають кислу реакцію, низький уміст гумусу (1-2,5 %) і рухомих сполук елементів живлення. Сірі лісові ґрунти містять 3–4 % гумусу, мають слабкокислу реакцію і низьку забезпеченість фосфором і калієм. У цій зоні достатня або надмірна забезпеченість сільськогосподарських культур вологою і недостатня або помірна теплом. Це створює сприятливі умови для ефективної дії добрив.

Обов'язковою умовою ефективної системи удобрення нечорноземних ґрунтів є вапнування. Для цього визначають місце першочергового його проведення і норми вапняних добрив. Максимальну ефективність органічні й мінеральні добрива виявляють за нейтральної і слабкокислої реакції ґрунту.

Іншим важливим завданням є – оптимальне поєднання органічних і мінеральних добрив у сівозміні з метою підтримання бездефіцитного балансу гумусу. Органічні добрива насамперед вносять під просапні культури (коренеплоди, картоплю, кукурудзу на силос та ін.); під покривні культури з підсіванням трав, які в наступні роки використовуватимуть післядію органічних добрив; на легких за гранулометричним складом ґрунтах.

Мінеральні добрива вносять насамперед під овочеві й технічні культури (льон, буряк цукровий та ін.), які найповніше їх окуповують, а також під картоплю, зернові культури. Крім того, достатню увагу приділяють удобренню культурних луків і пасовищ. Підвищені норми мінеральних добрив вносять на провапнованих ґрунтах або з близькою до нейтральної реакцією середовища ділянках з регульованим водним режимом.

Система удобрення деяких культур сівозміни в зоні дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтів складається з основного, передпосівного внесення та підживлення, за винятком невисоких доз (30-40 кг/га) під посів озимих культур. Роздрібне внесення азотних добрив у цій зоні підвищує ефективність їх використання.

Всі культури, що вирощуються в зоні, потребують фосфорних добрив, а озимі – весняного підживлення азотними добривами. Ефективним є рядкове удобрення, зокрема за недостатньої кількості внесення добрив в основне удобрення і на бідних ґрунтах. Для цього використовують суперфосфати, амофос та інші складні добрива.

Калійні добрива застосовують перш за все під картоплю, овочеві культури, льон, силосні.

Підживлення культур переважно проводять азотними добривами. Насамперед це стосується озимих культур, які вийшли із зими, та багаторічних трав, які в травостої мають найменше бобових. Підживлення фосфорними і калійними добривами проводять лише за умови недостатнього їх внесення в основне удобрення. При цьому ефективніше їх внести в ґрунт у міжряддя культур (овочевих, буряку цукрового та ін.)

У сівозмінах на ґрунтах легкого гранулометричного складу значну увагу приділяють посівам бобових культур, особливо люпину, сераделі (на корм, зерно, зелене добриво). Під них вносять достатню кількість фосфорних і калійних добрив, що сприяє поліпшенню фіксації атмосферного азоту.

У зоні дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтів досить ефективним є застосування мікроелементів, зокрема після внесення високих норм мінеральних добрив, проведення вапнування та недостатньої кількості внесених органічних добрив. Високу ефективність мають борні, мідні, кобальтові та молібденові добрива.

В Україні найпоширеніші чорноземні й каштанові ґрунти, особливо в зонах Лісостепу і Степу. Ці зони значно різняться за ґрунтово-кліматичними умовами, спеціалізацією сільськогосподарського виробництва та іншими чинниками.