Зона Лісостепу

Грунти цієї зони мають найбільше сільськогосподарське значення. Тут переважають чорноземи типові і вилужені. В північній частині зони поширені чорноземи опідзолені і сірі лісові ґрунти. У зв'язку з інтенсивним використанням цих ґрунтів у землеробстві баланс елементів живлення в них характеризується високим дефіцитом, що призводить до зниження родючості й погіршення фізико-хімічних властивостей.

Клімат сприятливий для вирощування більшості сільськогосподарських культур, особливо озимих, кукурудзи, бобових, буряку цукрового. Сума активних температур становить 2200-2600 °С, а опадів за рік випадає 500-650 мм.

Чорноземи достатньо забезпечені гумусом (3,5-5,5 %), сірі лісові ґрунти – до З %. Реакція ґрунтового розчину в чорноземах слабкокисла і дуже слабкокисла, а сірі лісові мають pH < 5,5. Грунти слабко забезпечені рухомими сполуками фосфору і ліпше – калієм, що відповідно позначається на ефективності внесення фосфорних і калійних добрив.

Для реалізації потенціалу продуктивності сільськогосподарських культур ґрунти цієї зони потребують середньорічного внесення 200-250 кг/га елементів живлення органічних і мінеральних добрив. У сівозмінах оптимальні норми добрив першочергово вносять під буряк цукровий, соняшник, кукурудзу на зерно і силос, озимі зернові культури. Під ярі зернові, зернобобові і круп'яні культури, які використовують післядію добрив, внесених під попередник, застосовують невисокі норми добрив або лише рядкове удобрення.

У сівозміні важливо правильно обрати місце внесення гною. З урахуванням післядії у 8– 10-пільній сівозміні його вносять 2 рази за ротацію, в 4–6-пільній – достатньо одного разу. Найліпше гній застосовувати під попередники озимих, безпосередньо під озимі, які висівають після чистого пару, або під буряк цукровий, кукурудзу, овочеві культури та ін. Оптимальну норму внесення гною (30–40 т/га) не слід ні перевищувати, ні занижувати. У першому випадку буде удобрено меншу площу, в другому – не вдається досягти рівномірності розподілу гною по поверхні поля, крім того, значно збільшуються витрати на його внесення.

В основне удобрення, з осені, азотних дорив не вносять, за винятком озимих культур після гірших попередників. У цій зоні досить поширене внесення добрив під передпосівну культивацію, але ефективність його, порівняно з основним нижча. Підживлення сільськогосподарських культур проводять лише азотними добривами в рекомендованих нормах та в оптимальні для кожної культури строки. Особливо ефективні підживлення озимих культур.

У системі удобрення сільськогосподарських культур на темно-сірих і сірих лісових ґрунтах та чорноземах опідзолених і вилужених один раз за ротацію сівозміни потрібно передбачити проведення вапнування. Найліпшою культурою на полі для внесення вапняних матеріалів є буряк цукровий. Для цього можна використовувати відходи цукрового виробництва – дефекат.

Як у зоні Полісся, так і в зоні Лісостепу часто виявляється сильна дія мікродобрив, які містять бор, молібден, мідь, манган, цинк та ін. Застосовують їх з урахуванням біологічних потреб сільськогосподарських культур і даних агрохімічного обстеження ґрунтів у полях сівозміни.

У зоні Степу ґрунти переважно чорноземи і каштанові. Вони мають нейтральну реакцію, тому не потребують вапнування.

У системі удобрення в степових районах має переважити основне удобрення, яке застосовують під зяблевий обробіток ґрунту. Це забезпечує розміщення добрив у шарі ґрунту з гарантованим зволоженням, що підвищує доступність елементів живлення для рослин.

У степових районах вологозабезпеченість є основним лімітуючим чинником для формування врожаю. Тому заходи, спрямовані на накопичення і збереження вологи, підвищують ефективність добрив. У свою чергу, добрива сприяють ефективнішому використанню вологи на створення врожаю. За оптимального удобрення витрати води на створення одиниці сухої речовини рослин знижуються на 15–20 %. Потрібно враховувати, що фосфорні та калійні добрива, внесені в основне удобрення, мають значну післядію на наступні культури. Іноді їх післядія перевищує ефект прямої дії. Це значно збільшує ефективність добрив, що потрібно враховувати під час розрахунку їх окупності. Оскільки основне удобрення можна застосовувати один раз на 2–3 роки, особливу увагу потрібно звертати на рядкове удобрення всіх культур.

Підживлення сільськогосподарських культур у цій зоні малоефективне, за винятком зрошуваних земель та озимих культур.