≪ ≫

Сучасні операції комерційних банків: класифікація та характеристика

Лізингові, факторингові, трастові і інші операції банку

Термін "сучасні операції комерційного банку" потребує деяких уточнень. По-перше, головним критерієм тут виступає часовий чинник, а це означає, що факторингові, лізингові і трастові операції разом з іншими (операції з коштовними металами, гарантійні, консультативні, інформаційні операції, фінансовий інжиніринг тощо), будучи сьогодні сучасними, завтра такими вже можуть не бути; їх місце можуть зайняти інші операції. По-друге, ці операції протистоять "класичним" банківським операціям (активним, пасивним), без яких банк просто не може функціонувати, тоді як сучасні операції лише доповнюють і розширюють діяльність банку не змінюючи її суті. Тому в економічній літературі їх часто називають "спеціальними", "нетрадиційними" тощо. По-третє, слід розрізняти поняття "банківські операції" і "банківські послуги". Останні безпосередньо не пов'язані з формуванням і використанням банківських ресурсів; не збільшують ні зобов'язань, ні вимог банку; не містять процентного, кредитного, валютного, портфельного та ін. видів ризику; прибутки від послуг відносяться до кінцевого споживання і включаються у ВВП на відміну від операцій, прибутки від яких відносяться до проміжного споживання і лише частково включаються до складу ВВП. Є і інші відмінності. Але важливо, що кажучи про банківські послуги, ми маємо на увазі роль банку як фінансового посередника, який діє разом з небанківськими фінансово-кредитними установами. По-четверте, займатися такого роду діяльністю банки примушує конкуренція як в самій банківській системі, так і на грошовому ринку в цілому. Нарешті, по-п'яте, слід враховувати, що існує класифікація банківських послуг і операцій, що їх оформляють:

  • 1) ліцензовані і є неліцензійні операції (до перших відноситься касове обслуговування клієнтів, інкасація і перевезення грошових цінностей, ведення рахунків клієнтів в національній і іноземній валюті, залучення депозитів, видача гарантій і поручительств, управління грошовими коштами і цінними паперами за дорученням клієнтів тощо);
  • 2) є чисті операції, які не несуть ризику для банку (за винятком операційних помилок, помилок при рахуванні грошей) і є сурогатні операції, здійснення яких може вплинути на активи банку (гарантії, підтверджені акредитиви, непокриті чеки, аваль, акцепт векселів тощо);
  • 3) є комісійні операції, по яких банк стягує плату у вигляді комісійних, але сам не платить комісій при їх наданні;
  • 4) є гонорарні операції, по яких банк отримує заздалегідь обумовлену плату (саме сюди відноситься лізинг, траст, консультації та ін. послуги);
  • 5) є т.з. спредові операції, що припускають отримання доходу, як різниці між комісією, отриманою від клієнта, і комісією, сплаченою при наданні послуги;
  • 6) є балансові операції, дані яких відбиваються в балансі банку (кредитні, інвестиційні, валютні операції) і є позабалансові операції, дані яких не враховуються в балансі (видача гарантій, поручительств, надання консультацій тощо).

Об'єм сучасних операцій, що проводяться комерційними банками, залежить від того, наскільки розвинений ринок банківських послуг. В Україні він тільки формується, проте активно розвивається. У числі операцій, які найактивніше використовуються банками, виявилися лізингові, факторингові, трастові і деякі інші операції. Розглянемо їх детальніше.

Лізингові операції. Лізингові операції полягають в здачі в оренду на тривалий термін предметів тривалого користування. При цьому банк може брати участь в лізингових операціях як прямо (як лізнигодателя заздалегідь купивши необхідні машини, устаткування, установки або інше майно по заяві лізингоотримувача і здавши їх в оренду за двосторонньою угодою - тут сам банк виступає у вигляді лізингової компанії) або опосередковано, - створивши власну дочірню лізингову компанію і займаючись її кредитним обслуговуванням, наданням інших послуг. Зараз у світі більше 80% лізингових компаній створені або контролюються банками, тобто другий шлях визнаний прийнятнішим.

Лізингові операції мають ряд особливостей.

  • 1) Оскільки упродовж терміну дії договору орендар виплачує орендодавцеві повну вартість узятого в оренду майна, сам лізинг можна розглядати як різновид довгострокового кредиту, що надається в товарній формі і погашається в розстрочку. Характерно, що і виник лізинг в середині XX століття (50-і роки), коли стала інтенсивно застосовуватися практика прискореної амортизації.
  • 2) Лізинг можна одночасно розглядати і як форму інвестування, альтернативну банківській позиці. Лізингові платежі і комісійні за надання маркетингових, інжинірингових і консультаційних послуг, пов'язаних з лізингом створюють нове джерело прибутків банку. При цьому, якщо орендна плата складається з вартості майна і комісійної винагороди, що власне кажучи дорівнює відсотку за кредит, то в дохід банку від лізингових послуг включається лізинговий відсоток; залишкова вартість майна до закінчення терміну оренди; податкові пільги, пов'язані з інвестуванням в устаткування. Плата за лізингові послуги менше від позикового відсотка і це робить вигіднішим для клієнта використовувати лізингові послуги, ніж брати грошову позику для оренди устаткування.
  • 3) Лізингові операції належать до високоризикових, оскільки іноді виникає необхідність відшкодування високої залишкової вартості об'єкта лізингу за відсутності попиту на нього після закінчення терміну лізингового договору. Тому банки часто використовують т.з. фінансовий лізинг, при якому роль банку зводиться до виплати постачальникові вартості устаткування, замовленого лізингоотримувачем і передачі його в оренду останньому. При такому лізингу відшкодування авансованих банком коштів здійснюється протягом дії терміну лізингового договору.
  • 4) В Україні лізинг входить до числа банківських операцій, але їх частка в діяльності банків невелика через боязнь останніх "заморозити" свої ресурси на тривалий термін. Навіть ті банки, які здійснюють лізингові операції, прагнуть дати майно в лізинг на термін, що не перевищує 3-6-ти місяців, а доля майна, що придбалося для лізингу на кошти банків, складає усього 3-4%.

Факторингові операції. Вони є різновидом торговельно-фінансових операцій, сполучених з кредитуванням оборотного капіталу постачальника і придбанням банками (чи їх дочірніми фірмами) права вимоги відносно виплати по фінансових зобов'язаннях, скуплених у різних суб'єктів господарювання. Ідея факторингу досить проста - допомогти платникові господарювати в умовах залежності від платоспроможності платника, терміну оборотності засобів в розрахунках і інших проблемах. Він являє собою купівлю банком у постачальника права на вимогу боргу (без права зворотної вимоги до постачальника) або, простіше кажучи, дебіторської заборгованості, пов'язаної з постачанням товару або наданням послуг.

Призначення факторингу - забезпечити своєчасну плату постачальникові за товари відвантажені або послуги зроблені. Банк, як посередник, в день подачі на інкасо платіжних вимог оплачує їх постачальникові і тим самим, завершує розрахунки з покупцями. Це дає можливість постачальникові в короткі терміни рефінансувати дебіторську заборгованість. При цьому схема операцій по факторингу наступна (схема 13.1.):

Операції по факторингу

Схема 13.1. Операції по факторингу

Перелік операцій:

  • 1) відвантаження товару:
  • 2) акцепт розрахункових документів;
  • 3) подача розрахункових документів;
  • 4) перевірка платоспроможності покупця;
  • 5) оплата розрахункових документів.

Факторингова послуга оформляється складанням між банком і клієнтом спеціальної угоди, по якій банк не лише виконує функції стягування боргів, але і обслуговування боргу: веде аналіз платоспроможності боржників; інкасації: проводить залікові операції; переймає на себе ризик неоплати тощо. Продавши дебіторську заборгованість, постачальник отримує від банку гроші (готівкою, переказом, сплаченим чеком тощо) у розмірі 80-90% суми рахунку. Інші кошти банк стягує у вигляді компенсації ризику до погашення усієї дебіторської заборгованості, яка була куплена раніше. Після повного погашення боргу банк повертає утриману суму постачальникові.

Види факторингу бувають різні. Можна кваліфікувати ці операції за такими ознаками:

  • - за місцем проведення (внутрішній - міжнародний);
  • - за видом боргових зобов'язань (простий - вексельний);
  • - за способом кредитування постачальника (попередня оплата і оплата вимог на певну дату):
  • - за способом обліку розрахунків (фактор-агентські або по партіях товарів);
  • - за характером участі боржників в угоді (відкритий або закритий — конфіденційний);
  • - за способом розрахунків з постачальниками (з правом регресу або без нього). Універсальною формою обслуговування клієнтів виступає конвенційний факторинг, який сполучає кредитування з бухгалтерським, інформаційним, рекламним, збутовим, страховим, юридичним і іншими видами обслуговування клієнта. За останнім залишаються лише виробничі функції. При цьому за надання такого роду послуг банк стягує плату, яка складається з двох частин,: а) комісії за обслуговування; б) позиковий відсоток - від суми цього авансу. Але враховуючи, що дебіторські рахунки обертаються швидко і терміни користування авансом (позикою) невеликі, дохід банку від позикового відсотка менше комісійних платежів.

Факторинг в банківській практиці став застосовуватися в 50-і роки XX ст., але відтоді став грати важливу роль в структурі банківських операцій. Він хоча і виступає ризиковим видом операцій, але в той же час є високоприбутковим видом операцій і тому є одним з важливих джерел банківських прибутків. У Україні факторинг став використовуватися з 1492-1993 рр. такими банками як ІНКО, "Слов'янський", "Полікомбанк" (Чернігів) і іншими.

Раніше, в умовах адміністративно-командної системи, проблема забезпечення платежів вирішувалася на основі надання покупцеві т.з. платіжного кредиту з терміном 10,20,30 і більше днів. Це по суті був кредит під затримані розрахункові документи. Але умови ринкової економіки виключають таку можливість кредитування. На цю мету постачальники можуть отримати кредити через факторингові організації. Тому можна розглядати ще одну функцію факторингу - як способу впорядкування усієї системи грошових розрахунків в народному господарстві країни.

Розвиток факторингових операцій, наряду з прибутковістю, припускає і виконання певних вимог. Передусім в банку має бути факторинговий відділ, або його функції покладені на певне коло осіб. Між банком і клієнтом укладається угода про факторинг. Перед її підписанням необхідно вивчити фінансовий стан клієнта, застрахувати себе від ризику у разі фінансових утруднень, що виникають через недоліки в його фінансово-господарській діяльності.

Вкрай важливо:

  • а) ознайомитися з якістю документів, які оформляє постачальник при відвантаженні своїх товарів, особливо слід врахувати:
    • 1) частоту відмов від акцепту виписаних розрахункових документів;
    • 2) коливання у відвантаженні продукції;
    • 3) правильність складання платіжних документів;
    • 4) чіткість роботи бухгалтерії;
  • б) вказати найменування і адреси кожного платника, яким направляються вимоги:
    • 1) суму усіх вимог;
    • 2) виниклий борг за раніше здійснені постачання;
    • 3) листування за грошовими розрахунками;
    • 4) заходи, що вживалися раніше для стягнення боргу.

Трастові операції. Це особлива форма взаємин з клієнтами, коли власники грошових коштів або інших цінностей надають право і довіряють банкам самостійно розміщувати їх з найбільшою вигодою. Саме поняття траст (англ. trust) означає "довіру", а послуги - є довірчими. Операції, які здійснює банк, вимагають повної довіри до нього. Вони мають наступні особливості.

По-перше, в трастових стосунках беруть участь три сторони:

  • 1) довіритель майна (принципал); він же є засновником трастових стосунків;
  • 2) трастова компанія (банк), що отримала право на управління майном (довірена особа);
  • 3) вигодонабувач по трасту (бенефіціар) - особа, на користь якої здійснюються трастові послуги: це може бути і принципал і третя особа.

По-друге, при здійсненні трастових операцій укладається угода трасту або агентська угода. В ній вказується, що одна сторона діє від імені іншої сторони в питаннях, обмежених рамками угоди і пов'язаних у багатьох випадках з власністю. Оскільки трастові стосунки пов'язані з власністю, вони регулюються законодавчими актами окремої країни.

По-третє, у світовій практиці трастові операції виглядають неоднозначно, залежно від приналежності країни до типу права (англосакського або романогерманського-континентального). Перший вид права припускає розщеплення права власності між декількома власниками, що означає перехід до довіреної особи юридичного права на власність, передану в траст. Другий вид права розщеплення власності між декількома власниками не припускає.. Але є стани, де застосовується статус довірчої власності: є країни, де траст використовується як довірче управління.

По-четверте, трастові операції здійснюються головним чином з високоліквідними фінансовими активами, є одним з найбільш складних видів банківських послуг і залежать як від розвитку ринкової економіки в цілому, так і від досвіду роботи банків в цьому напрямі. Банк несе відповідальність за втрати, які він може нанести довірителеві внаслідок своїх помилок, недотримання умов угоди, недбалого управління довіреними цінностями, неточного виконання отриманих вказівок тощо. Тому в деяких країнах при оцінці дії трастових компаній (банків) діє правило "розсудливої людини", що припускає оцінку за критерієм управління довіреним капіталом як своїм і у власних інтересах.

По-п'яте. виконання трастових операцій дає банку ряд переваг, а саме:

  • 1) вони проводяться без використання власних коштів, тому можуть здійснюватися навіть невеликими банками;
  • 2) вони дозволяють брати участь в управлінні не піддаючись значному ризику, особливо при операціях з цінними паперами: банк отримає комісійні навіть при несприятливій кон'юнктурі акцій, оскільки не несе відповідальності за збитки, що виникли внаслідок непередбачених ситуацій.

Це дає можливість виконувати трастові операції значній кількості банків і навіть не відкривати в них траст-відділи, доручаючи виконання операцій кваліфікованим фахівцям, хоча для ефективної роботи має бути значний об'єм трастових операцій.

По-шосте, банки, виконуючи функції трасту, можуть проводити різні операції. Деякі з них виконувалися і раніше, хоча мали іншу назву, наприклад, операції по зберіганню цінностей або отримання за дорученням коштів з особового рахунку в Ощадбанку. Досить широкого застосування набули і такі трастові операції як:

розпорядження майном після смерті власника;

управління майном на довірчій основі, що мас різну правову базу: заповіт, спец-угода, розпорядження суду, виконання різних доручень довіреної особи, тобто агентських.

По-сьоме, набувають все більшої ваги нові трастові операції, зокрема обслуговування облігаційних послуг: здійснення тимчасового управління справами компаній на випадок їх реорганізації або ліквідації: управління діяльністю добродійних фондів. Проте вищу категорію складності представляє надання послуг депозитарію по збереженню акцій, по яких акціонери передали право голосу уповноваженим представникам; розпорядженню активами, розміщенню акцій: інвестуванню коштів клієнта у визначені ним види активів. Ці послуги банки можуть здійснювати за допомогою брокерських фірм, фондових бірж, великих інвестиційних компаній, які стають агентами банку по розміщенню акцій, а сам банк стає емітентом акцій. Але є і інші ситуації, при яких, наприклад, емітентом може виступати корпорація, а банк виконує дилерські функції-скуповує акції корпорації з метою їх продажу. Це дуже вигідні трастові операції; вони, як показує досвід роботи зарубіжних банків, існують в активному ринку цінних паперів і користуються популярністю. їх ще називають андерайтингом. Тут банк, як дилер, що здійснює купівлю цінних паперів з метою їх продажу є андерайтер. Для здійснення таких операцій потрібна бездоганна репутація у фінансових колах, підвищений очікуваний попит на акції, участь банку як члена фондової біржі деякі інші умови.

Ще одна трастова послуга, яку виконує банк за дорученням корпорацій, - управління їх інвестиційним портфелем. Тут виникає низка запитань, передусім про терміни договору, що укладається; про міру контролю банком над цінними паперами корпорації; про вплив банку на процес управління справами корпорації; про отримання банком частини прибутку за результатами її господарювання і деякі інші. Для освоєння таких послуг потрібна істотна підготовка, але здійснення таких операцій є важливим джерелом прибутку і додатковим способом залучення ресурсів на рахунки банку.

По-восьме, за надання трастових послуг банк стягує плату, розмір якої встановлюється угодою банку з клієнтом. Величина комісійних залежить від ряду обставин. Наприклад, за управління спадком розмір винагороди визначається законодавчим порядком або судовими рішеннями. За виконання агентських операцій комісійні встановлюються на договірних засадах і включають: щорічні відрахування від доходу трасту; щорічний внесок від основної суми; внесок від основної суми після закінчення дії угоди про траст. Можуть також застосовуватися комбінації різних форм комісійних. Крім того, якщо банк використовує допомогу посередників для виконання трастових операцій, наприклад, брокерів для розміщення акцій, то їм може виплачуватися винагорода у відсотках від номінальної суми проданих акцій або за особливою шкалою - у відсотках від загальної суми курсової надбавки. Існують і інші форми заохочення.

В Україні трастові операції застосовуються недостатньо з багатьох причин. Проте банки проводять активну роботу із створення умов для впровадження таких операцій, оскільки у міру розвитку ринку за такими операціями велике майбутнє.

Інші операції банків. До них відносяться:

  • 1) операції банку з коштовними металами;
  • 2) гарантійні операції;
  • 3) консультативні послуги;
  • 4) інформаційні послуги;
  • 5) фінансовий інжиніринг.

Операції банку з коштовними металами. До таких металів відносяться благородні метали (золото, срібло, платина, окремі метали іридієво-платинової руди - паладій, іридій, осмій, рутеній та ін.) узяті в якому-небудь виді і стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові вироби, хімічні сполуки, відходи, брухт тощо). Економічне значення цих металів полягає в історичному закріпленні за ними (зокрема за золотом і сріблом) ролі грошового товару. Незважаючи на демонетизацію золота, яка почала відбуватися з 70-х рр. XX ст., воно в зливках і монетах складає значну частину міжнародних резервів багатьох країн, є об'єктом банківських операцій, накопичується приватними особами, виступає формою вкладень грошей, заощаджень. Як предмет банківських операцій золото, срібло, платина завжди виступають в афінірованому вигляді, тобто доведеному до найвищих проб відносно світових стандартів в зливках і порошках, які мають сертифікати якості, а також монет, виготовлених з коштовних металів. Найвища проба для золота - 995,0; срібла - 999,0; платини і паладію - 999,5. Банківські операції з коштовними металами можуть бути розділені на два види: зовнішні і внутрішні. Перші означають, що коштовні метали є об'єктом купівлі-продажу на міжнародному валютному ринку. Тут коштовні метали виступають у формі стандартних і мірних зливків і монет, виготовлених з цих металів. Другий випадок пов'язаний з купівлею-продажем металів комерційним банкам і населенню. Операції банків з дорогоцінними металами відносяться до балансових, тобто тих. що враховуються на балансових рахунках. їх здійснення супроводжується вкладенням або залученням коштів банку. Вони можуть бути активними і пасивними.

Гарантійні операції. Банк має право видати гарантії на прохання іншої особи (принципала) на:

  • - отримання кредиту і виставлення акредитиву;
  • - виконання контракту;
  • - здійснення платежу;
  • - акцептування і авалювання векселів:
  • - тендерну гарантію (гарантію оферти) та ін.

В цьому випадку банки беруть на себе зобов'язання при неоплаті клієнтом в строк належних платежів зробити їх за свій рахунок. По суті ці операції мають кредитний характер, оскільки гарантія - це зобов'язання гаранта, по якому він зобов'язався сплатити кредиторові принципала певну грошову суму. Тому видаючи гарантію, банк переконується в платоспроможності клієнта, в можливості надати гарантію під заставу майна тощо. Банківські гарантії класифікуються на: безумовні і обумовлені; документарні: прямі і контргарантії; платіжні і договірні, проте за надання гарантійних послуг банки завжди беруть комісійні. Розмір цієї винагороди визначається угодою.

Консультаційні операції. Ці операції ще називаються консалтингові. Вони визначають діяльність банків, пов'язану з консультуванням клієнтів з питань аналізу фінансово-господарської діяльності, бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, зовнішньоекономічної діяльності і інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних і юридичних осіб. Велика частина консультаційних операцій пов'язана з виконанням активних і пасивних операцій банком: залученням ресурсів, кредитуванням, фінансуванням капіталовкладень, розрахунково-касовим обслуговуванням, зовнішньоекономічними операціями, операціями з цінними паперами тощо.

Консультаційні операції можуть здійснюватися усно або письмово, полягати в підготовці на договірних засадах інформаційних матеріалів, науково-технічних, кошторисних документів, проектів бізнес-планів, проведенні експертизи тощо. У банку може бути створений для цього консалтинговий відділ, а якщо його немає, то надання цих послуг можуть здійснювати менеджери окремих підрозділів банку. Можуть залучатися також сторонні фахівці. Плата за надання консультаційних послуг у ряді випадків включається в плату за основні операції (послуги), які супроводжуються необхідністю консультування.

Інформаційні операції. Банки можуть надавати інформаційні послуги клієнтам. Основними видами таких послуг є:

  • 1) отримання інформації, тобто, добування, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства документальної або публічно оголошеної інформації громадянами, юридичними особами або державою;
  • 2) поширення інформації — публікація, надання послуг за плазу або безоплатно у визначеному законом порядку;
  • 3) використання інформації - задоволення інформаційних потреб юридичних і фізичних осіб;
  • 4) збереження інформації в належному вигляді, включаючи її носії.

При здійсненні інформаційних послуг визначається режим інформації: відкритий або закритий (таємна інформація, конфіденційна). Таємна інформація — це інформація, яка включає дані, що являють державну або іншу передбачену законом таємницю. Конфіденційна інформація - це інформація, що знаходиться в розпорядженні, володінні і використанні окремих фізичних або юридичних осіб, і розповсюджується в залежності від їх побажань і на встановлених ними умовах. Залежно від режиму забезпечується доступ до інформації.

До інформаційних послуг, які надають комерційні банки відносять: інформування про чинне законодавство своєї і зарубіжних країн в сфері банківської справи, фінансів, оподаткування, валютного регулювати, тощо;

ознайомлення з інформацією про курси іноземних валют, котирування цінних паперів і їх прибутковість;

отримання інформації про прийняття НБУ та іншими державними органами рішень, які впливають на фінансово-господарську діяльність суб'єктів;

отримання клієнтами копій грошово-розрахункових документів, а також інші послуги.

Надання банками консультаційних послуг є платним. Але їх розширення свідчить про підвищення якості обслуговування банками своїх клієнтів, збільшення загальної кількості клієнтури.

Фінансовий інжиніринг. Є особливим видом банківських послуг. По суті це інженерно-консультаційні послуги у сфері фінансово-кредитної діяльності. Вони є процесом, спрямованим на розробку і впровадження нових фінансових інструментів і (чи) нових фінансових технологій, висунення нових концептуальних ідей. Кожна така розробка, фінансовий інструмент відноситься до конкретної проблеми, покликана задовольнити конкретні потреби клієнта. Особливу роль фінансовий інжиніринг грає в організації торгівлі цінними паперами, управлінні інвестиціями. Відчутна роль фінансового інжинірингу у вдосконаленні зовнішньоторговельних операцій, залученні грошових коштів для здійснення інвестицій, покритті бюджетного дефіциту, виявленні можливостей зниження бази оподаткування у клієнта, куди входять і самі банки, а також управлінні ризиками. Проведення операцій по фінансовому інжинірингу передбачає наявність необхідних засобів. Ними можуть бути:

  • 1) взаємні фонди грошового ринку;
  • 2) взаємні фонди і операції РЕПО;
  • 3) "нау"- рахунки;
  • 4) індивідуальні пенсійні рахунки. Міжнародні валютні і розрахункові операції

Поглиблення економічних реформ, становлення фінансово-кредитної і банківської систем, успішне проведення грошової реформи в 1996 році сприяли становленню і зміцненню валютного ринку України, разом з яким істотно розширилося проведення міжнародних валютно-розрахункових операцій. Національний валютний ринок України знаходиться в тісному взаємозв'язку з міжнародними ринками, що сформувалися в країнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на проведення валютних операцій, а також зі світовим валютним ринком. Це дає можливість практично цілодобово продавати і купувати валюту, оперативно зв'язуватися з міжнародними центрами торгівлі. Через валютний ринок забезпечуються умови і механізми реалізації валютної політики держави, створюються умови для своєчасного здійснення міжнародних платежів за поточними і довгостроковими розрахунками, формується і урівноважується попит і пропозиція валюти і регулюється валютний курс, страхуються валютні ризики, диверсифікуються валютні резерви. Усе це здійснюється через проведення операцій, які називаються валютними.

Валютні операції - це договори по платежах, купівлі-продажу валюти і валютних цінностей, які супроводжуються переміщенням їх між суб'єктами валютного ринку.

При цьому деякі з них (наприклад, купівля-продаж валюти) зв'язана із зміною власника валютних цінностей, а деякі операції (наприклад, депозитні, кредитові) такої зміни власника не передбачають. Комерційні банки здійснюють валютні операції з метою придбання іноземної валюти в комерційних цілях, зокрема для страхування валютних ризиків, отримання прибутку за рахунок курсових різниць тощо. Відповідно до Декрету КМ України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", прийнятого в 1999 році, валютні операції здійснюються лише за наявності ліцензії НБУ на операції з валютними цінностями.

Структура валютних операцій включає види операцій, які можуть бути класифіковані за різними ознаками, а саме:

  • - за масштабами операції можуть бути гуртові і роздрібні;
  • - за формою здійснення — готівкові і безготівкові;
  • - за цільовим призначенням - для отримання прибутку (чи спекулятивні) і для страхування від валютних ризиків (хеджування);
  • - за термінами - операції з негайним постачанням (каси) і терміновим;
  • - за механізмом здійснення - операції спот, форвардні, ф'ючерсні і опційні. Розглянемо їх детальніше, але при цьому зауважимо, що каси, форвардні, ф'ючерсні, опційні, своп і операції валютного арбітражу відносяться до т.з. конверсійних операцій. Конверсійні операції проводяться з метою обслуговування експорту і імпорту товарів, робіт, послуг для отримання прибутків від розміщення грошей за кордоном на короткий термін під вищий відсоток, ніж на внутрішньому ринку і для отримання прибутку від різниці курсів в один і той же час на різних ринках. За допомогою таких операцій комерційні банки регулюють свою валютну позицію — співвідношення балансових і позабалансових вимог і зобов'язань, яке складається внаслідок валютних операцій. Валютна позиція вважається закритою, якщо сума купівлі валюти співпадає з сумою проданої валюти; відкритою — якщо сума зобов'язань і вимог не співпадає.

У практиці здійснення валютних операцій прийнято розділяти їх на дві великі групи: а) поточні і б) термінові. Основними видами поточних операцій є передусім касові операції в готівковій і безготівковій формі. Готівково-грошові валютні операції здійснюються обмінними пунктами банків. Безготівкові — банками, валютними біржами і іншими учасниками валютного ринку. До поточних відносяться операції з короткими термінами — протягом трьох робочих днів. Такі операції використовуються в основному для обслуговування зовнішньоторговельних розрахунків, а також для отримання додаткового прибутку від коливань валютних курсів.

Валютні операції "спот" складають 60% загальної кількості міжбанківського ринку, тому є найбільш поширеними. За допомогою операцій "спот" забезпечуються потреби клієнтів банку в іноземній валюті, здійснюється конверсія іноземних валют, а також купівля-продаж валюти з метою отримання прибутку за рахунок різниці в курсах. Крім того, банки можуть використовувати поточні операції "спот" для підтримки мінімально необхідних робочих залишків в іноземних банках на рахунках "ностро"для зменшення залишків в одній валюті і задоволення потреби в іншій, регулюючи таким чином свою валютну позицію. При цьому ностро-рахунок - це кореспондентський рахунок банку-резидента в іноземному банку-кореспонденті в іноземній валюті. Через ностро-рахунки здійснюються платежі по обслуговуванню експортно-імпортних операцій, отриманню міжбанківських кредитів, залученню депозитів, купівлі цінних паперів тощо.

Купівля-продаж валюти на умовах "спот" означає, що курс валют фіксується на день купівлі-продажу, а її постачання здійснюється на другий робочий банківський день без урахування дня продажу. Тому запис s/n (Spot/next) означає, що договір укладений сьогодні; валютування починає здійснюватися із завтрашнього дня і датою закінчення операції є третій робочий день: тобто період між датою валютування і датою завершення операції є 1 день. Встановлення точної дати валютування потрібне для забезпечення принципу компенсації вартості, на основі якого функціонує увесь валютний ринок. Це, серед іншого, означає, що розрахунки по укладених угодах можуть здійснюватися паралельними потоками без надання кредиту одним учасником угоди іншому.

Проте в практиці банківської роботи іноді потрібний ще швидший рух валюти. Для цього використовуються операції "том", які передбачають постачання валюти в наступному робочому дні за принципом "сьогодні на завтра". Запис t/n (torn/next) означає: дата угоди - сьогодні; дата валютування завтра; дата завершення - післязавтра. Найбільш швидка банківська операція - "тод" означає постачання валюти сьогодні за принципом "сьогодні на сьогодні"; вона називається "overnicht" і мас банківське позначення о/п. Тут дата укладення договору і дата валютування співпадають.

Зрозуміло, що перед проведенням spot — operation необхідно провести всебічний аналіз, що включає вибір валют, вивчення динаміки їх курсів, фіксацію курсів і документальне оформлення операції. Для банку, крім того, важливим є також обґрунтування доцільності забезпечення коротких або довгих валютних позицій. Істотно прискорює операції застосування разом з телефоном і факсом також електронної системи SWIFT (SWIFT - Товариство міжнародних міжбанківських фінансових телекомунікацій. Створено в Брюселі в 1973 р. групою банків. НБУ і ряд крупних банків України є членами AT SWIFT).

Форвардні операції (forward operation, або fvvd) — це операції по обміну валют за раніше узгодженими курсами, які здійснюються сьогодні, але дата валютування (виконання контракту) відкладена на встановлений термін в майбутньому. Таким чином це термінові контракти міжбанківського валютного ринку. Терміни форвардних угод стандартизовані, але, як правило, не перевищують 12 міс. Форвардні угоди є твердими, тобто обов'язковими для виконання.

Використовуються форвардні операції для захисту від зміни курсів валют і отримання прибутку. Фінансовий сенс форвардної операції полягає в тому, що форвардні валютні курси на відміну від інших угод безпосередньо не фіксуються, а розраховуються. Маркет-мейкери і професійні дилери оперують показниками, вираженими у вигляді десятитисячної частини валютного курсу, що відбиває різницю між курсом "спот" і курсом "форвард". Ця різниця - форвардна маржа (спред, пункти, піни). На практиці здійснюється котирування не курсів, а відповідних різниць. Форвардний курс розраховується на момент складання угоди і включає поточний спот-курс і форвардну маржу, яка може виступати у вигляді премії або дисконту. Якщо форвардний курс валюти вище від поточного, для його визначення плюсується форвардна премія. Якщо форвардний курс нижчий за поточний, він визначається відніманням від значення спот-курсу форвардної знижки або дисконту.

Головною умовою, яка формує динаміку і рівень форвардного курсу є різниця процентних ставок за міжбанківськими кредитами і депозитами у відповідних валютах. Загальне правило динаміки форвардного валютного курсу таке: форвардний курс перевищує спот-курс настільки, наскільки банківські депозитні ставки по валюті, котирування якої здійснюється, нижче, ніж по контрагентній валюті. Валюта з вищою процентною ставкою на форвардному ринку продаватиметься з дисконтом відносно валюти з нижчою процентною ставкою, а з нижчою — з премією відносно валюти з вищою процентною ставкою.

Щоб уникнути плутанини в розумінні умов форвардних операцій (якщо йдеться про одну просту форвардну операцію) на відміну від складної комбінації, пов'язаної, наприклад, з одночасним здійсненням термінової і поточної своп-операції, в професійній банківській термінології для визначення форвардного курсу використовують курс ("аутрайт"). Він означає, що покупець хоче в майбутньому купити певну суму валюти (як і продавець - продати) без проведення додаткових операцій і укладання додаткових угод.

Ф'ючерсні операції. Валютним ф'ючерсом називаються стандартні термінові угоди (контракти) на купівлю або продаж певної суми іноземної валюти по її стандартизованій специфікації і узгодженій ціні. Відповідно до такої угоди учасники ф'ючерсної угоди отримують право і зобов'язання обміняти обумовлену стандартизовану суму певної валюти на іншу у встановлені терміни в майбутньому по курсах, визначених на момент підписання угоди.

Ф'ючерсні угоди укладаються на валютних біржах, що підвищує рівень їх надійності і страхування валютних ризиків. До завершення угоди як гарантія її виконання депонується невелика сума. Розрахунки здійснюються через клірингову палату, яка є посередником між продавцем і покупцем і гарантує виконання зобов'язань.

Ф'ючерсні операції з'явилися порівняно недавно — в середині 70-х років XX ст. і багато в чому пов'язані з формуванням Ямайської валютної системи. Здійснення ф'ючерсної угоди базується на виборі для виконання брокерських функцій члена біржі, тільки через якого може бути виконана угода. Клієнт звертається зі своїм замовленням продати або купити валютний ф'ючерс до брокера і після усного підтвердження ним згоди на умови контракту, умови заяви-вимоги фіксуються в стандартному бланку заяви, копія якого передається дилерові до біржової ями, де здійснюється виконання угоди. Після виконання замовлення клієнта усі деталі угоди дилер записує на стандартному бланку і відправляє його в кабіну своєї фірми, де заповнюється біржовий розрахунковий бланк, який потім передається членові біржі для ознайомлення клієнта з умовами укладеної угоди.

Постачанням валюти переважна більшість ф'ючерсних операцій не завершуються. Однією з основних цілей його є також захист, страховка ціни і прибутку від коливання валютних курсів і процентних ставок, що відбувається в процесі хеджування готівкових активів. Для цього на біржі паралельно наявним угодам проводяться рівні по сумах і протилежні по напрямах ф'ючерсні операції. При наближенні термінів оплати наявних активів або зобов'язань, ф'ючерсні операції зараховуються (зворотними договорами), що дає можливість компенсувати втрати на ринку прибутку.

Особливістю ф'ючерсних контрактів є перерозподіл ризику. Фіксуючи обмінний курс, обидві сторони гарантують відсутність як збитків, так і прибутку, тобто одна сторона йде від непередбачених збитків, інша відмовляється від непередбаченого спекулятивного прибутку. Важливо і те, що розрахункова палата біржі для кожного учасника ф'ючерсної угоди бере на себе функції третьої сторони, здійснює додаткове страхування угоди.

Принцип вільного біржового торгу, діючий в країнах розвиненої ринкової економіки, робить можливим серед учасників ф'ючерсного ринку бачити не лише великі фінансові центри і клірингові банки, пенсійні фонди, центробанки. фінансові організації, але і дрібних інвесторів і приватних осіб.

Валютні "свопи" (currency swap) - валютна операція, що сполучає купівлю або продаж валюти на умовах "спот" з одночасною купівлею або продажем валюти на певний термін на умовах "форвард", тобто здійснюється комбінація двох протилежних конверсійних угод на однакові суми, але з різними датами валютування. Інакше кажучи, своп — тимчасова купівля (продаж) валюти з гарантією її майбутнього продажу (купівлі) через певний час.

Так, наприклад, якщо банк має запаси американських доларів, а йому тимчасово, наприклад на півроку потрібні австралійські долари, то він може продати USD за AUD з негайною оплатою і одночасно укласти договір про зворотну купівлю такої ж суми USD через півроку у свого партнера (USD — літерний код американського долара. Окрім літерного є ще й цифровий код USD - 840. Відповідно австралійського AUD (036)).

Перевагою currency swap operation є усунення значною мірою валютних ризиків. Крім того, ці операції використовуються центральними і комерційними банками для диверсифікації своєї валюти з метою здійснення міжнародних розрахунків, задоволення потреб своїх клієнтів в певній валюті а також для тимчасового збільшення своїх валютних резервів, а також для деяких інших цілей.

Угоди "своп" є міжбанківськими операціями, хоча на практиці вони використовуються частіше за звичайні форвардні операції. Головною метою валютних "свопів" є:

  • 1) забезпечення фінансування довгострокових валютних зобов'язань;
  • 2) хеджуванні довгострокового валютного ризику;
  • 3) заміна валюти, в якій надходить прибуток від інвестицій, на іншу по вибору інвестора;
  • 4) забезпечення конвертації експортованого капіталу в іншу валюту.

З точки зору бухгалтерського обліку валютні "свопи" класифікують як позабалансовий інструмент, тобто вони не відбиваються в балансі і на рахунках прибутків і збитків, що дає певні переваги. Крім того, використання "свопів" дає можливість забезпечити хеджування довгострокових операційних і економічних ризиків, а також зменшити валютний ризик шляхом розподілу його між учасниками "своп" угоди.

Класичні "свопи" залежно від послідовності виконаних операцій "спот" і "форвард" поділяють на репорт і депорт. Репорт - це продаж валюти на умовах "спот" і одночасна купівля на умовах "форвард". Депорт - купівля валюти на умовах "спот" і продаж її на умовах "форвард". При операції депорт, наприклад, стандартний запис "сволу" може бути таким: 4 М USD/UAN s/b swap. Це означає, що на умовах "спот" куплено певну суму USD за гривні і продано таку суму доларів за гривні по курсу "аутрайт" на 4 місяці, (b/s — buy and sell - купив /продав); при s/b — навпаки - продав/купив.

Основними вилами "своп"- операцій є:

  • 1) купівля/продаж валюти за умови здійснення зворотної операції через певний період;
  • 2) продаж золота (XAU, 959) на умовах реального постачання з одночасною угодою про зворотний викуп золота через певний час;
  • 3) операція з процентами полягає в обміні процентними платежами, коли одна сторона (кредитор) зобов'язалася сплатити іншій відсотки, отримані від позичальника по ставці "лібор" або плаваючою в обмін на зворотну виплату по фіксованою в угоді ставкою (тут виграє сторона, яка краще спрогнозує динаміку ставок);
  • 4) операції з борговими зобов'язаннями - кредитори обмінюються не лише відсотками, але і усією сумою боргу своїх клієнтів-позичальників на зафіксованих в угоді умовах.

Для складання "своп"-угоди потрібна стандартна документація. Вона була рекомендована Міжнародною асоціацією дилерів (1SDA) в 1985 р. в "Кодексі стандартних формулювань і умов для угоди "своп"". В 1986 р. була затверджена нова редакція Кодексу, а в 1987 р. як доповнення до нього ISDA прийняла ще один документ: "Визначення процентних ставок і валютного обміну". Ці документи є нормативною базою для здійснення "своп"- операцій і нині.

Валютні опціони. Операції з опціонами одержали найбільше поширення останнім часом. Валютний опціон передбачає право купити або продати іноземну валюту в майбутньому по курсу, зафіксованому на момент складання угоди. Цей курс називають "ціною виконання". Власник опціону має право вибору реалізації опціону або ж відмови від нього залежно від того, наскільки сприятливі для нього будуть коливання валютного курсу. Продавець опціону зобов'язаний виконати валютну операцію по курсу обміну, зафіксованому в ціні виконання. Виконання умов угоди фіксується терміном "опціон виконаний".

Валютні опціони розділяються на опціони купівлі валюти (call) і опціони продажу валюти (put). За умовами опціону типу "саll" вигідним для власника опціону є підвищення курсу іноземної валюти, на яку укладена угода, оскільки власник такого опціону здійснює купівлю по позначеному в угоді курсу, який нижчий на момент реалізації угоди. Тому власники опціонів типу "саll" грають на підвищення курсу (ринок "биків"). Навпаки, для власника опціону типу "put" вигідним є зниження курсу протягом терміну угоди, тому що він здійснює продаж іноземної валюти по курсу, вищому, ніж той, що складається на момент виконання опціону. Власники опціонів типу "put" грають на пониження курсу (ринок "ведмедів").

Залежно від місця продажу опціони діляться на біржові опціони (tradet option) і позабіржові (over - the - counter option, OTC option). При цьому останні можна розглядати як чисто банківський інструмент, оскільки вони продаються і купуються покупцем і банком, як правило, по індивідуальних угодах і на договірних засадах і по специфікації, яка відбиває інтереси покупця. В основному банки працюють з великими корпораціями. Як це витікає з суті опційних операцій, найважливішу роль в їх здійсненні займає розрахунок вартості опціону.

Вартість купівлі опціону (премія) визначається як відсоток від суми опційної угоди або як абсолютна сума за одиницю валюти і оплачується покупцем під час продажу опціону задовго до завершення опційної угоди, незалежно від того, буде вона взагалі здійснена чи ні. Перевагою опціону є те, що його власник може піти від істотних збитків, від різких змін валютних курсів, маючи можливість завчасно зафіксувати для себе рівень обмінного курсу.

Арбітражні операції є різновидом валютних операцій. Головна їх мета полягає в отриманні прибутку від різниці валютних курсів. Валютні арбітражні операції розділяються на:

  • а) тимчасові, пов'язані із зміною валютних курсів в часі:
  • б) просторові, пов'язані з різницею валютних курсів по регіонах національного валютного ринку:
  • в) конверсійні, які обумовлені коливанням курсів різних валют.

Арбітражні операції проводяться з метою закриття валютних позицій банків, причому купівля-продаж здійснюється одночасно. Тому при проведенні арбітражних операцій зводяться до мінімуму валютні ризики.

Кредитні операції. Міжнародні кредитні операції також можуть бути віднесені до валютних операцій, якщо вони надаються в іноземній валюті. Такі кредити можуть надаватися не лише банками, але і державами, фірмами, юридичними і фізичними особами одних країн урядам, банкам, фірмам інших країн.

Суть міжнародних кредитів була розглянута раніше. Тут вкажемо, що залежно від термінів користування кредитом він ділиться на короткостроковий (до І року), середньостроковий (від 1 до 5, а в деяких країнах і більше років) і довгостроковий. За призначенням міжнародний кредит буває:

  • 1) комерційним (безпосередньо пов'язаний із зовнішньою торгівлею і послугами);
  • 2) фінансовим (коли валюту можна використовувати для будь-якої мети, в т.ч. на погашення заборгованості, купівлю цінних паперів, інвестиції);
  • 3) змішаним (призначений для змішаних форм вивезення капіталу, товарів, послуг).

Розрізняють також кредити:

  • а) готівкою (хоча валюта переказується в безготівковій формі з одного банківського рахунку на інший банківський рахунок);
  • б) акцептні кредити (у формі акцепту тратти - перевідного векселя як основного розрахункового документу в зовнішній торгівлі);
  • в) депозитні сертифікати — письмове свідчення банку про депонування грошових коштів, яке свідчить про право вкладника на отримання коштів депозиту на умовах, зафіксованих цим документом;
  • г) консорціумів кредити - кредити, що надаються банківським консорціумом за рахунок об'єднання ресурсів банків-учасників.

Банківський кредит є гнучкішою формою, ніж фірмовий кредит, оскільки не обумовлений зобов'язаннями купувати товар тільки певної фірми і дає позичальникові більші можливості вільно користуватися кредитними коштами.

Розрахункові операції. Міжнародні розрахунки є цілою системою організації і регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин, суб'єктами яких виступають банки, експортери і імпортери. У їх основу покладений рух товарно-розпорядчих документів і операційне оформлення платежів по укладених зовнішньоекономічних угодах. Окрім технічних, організаційних умов існують валютно-фінансові, які є основними. Вони включають такі важливі елементи як: валюта ціни, валюта платежу, умови платежу, засоби платежу, форми розрахунків а також банки, які обслуговують міжнародні розрахунки (вони вивчаються в спеціальному курсі).

Основними формами міжнародних розрахунків є: акредитив:

інкасо

аванси

відкритті рахунок.

Технічне забезпечення здійснюється за допомогою банківських телеграфних, поштових переказів, чеків і векселів. Проте, значна частина розрахунків здійснюється з допомогою т.з. клірингу.

Кліринг (англ. clearing - очищення)- система безготівкових розрахунків між країнами, підприємствами, банками за товари, послуги, цінні папери, яка базується на заліку взаємних вимог і зобов'язань. Кліринг буває міжбанківський (розрахунки між банками шляхом заліку взаємних грошових вимог юридичних осіб однієї країни) і міжнародний (розрахунки в зовнішній торгівлі і інших формах зовнішньоекономічних стосунків між країнами, здійснювані на підставі міжнародних угод). Кліринг також може бути двостороннім і багатостороннім. Концентрація платежів в клірингових розрахунках зменшує потребу в ліквідних засобах, ускорює розрахунки, розширює сферу безготівкового обороту.

Валютний кліринг може бути складовою частиною міжнародних угод про торговельно-економічну співпрацю з країнами із замкнутими і частково-конвертованими валютами. На підставі таких угод укладаються міжнародні платіжні угоди, в яких передбачається порядок здійснення валютного клірингу.

Валютний кліринг містить набір обов'язкових складових: систему валют, клірингові розрахунки, об'єми клірингу. Однією з них є клірингова валюта, яка встановлюється за угодою сторін. Разом з кліринговою валютою встановлюються суми технічного кредиту і граничне допустиме сальдо заборгованості у відсотках від обороту або в абсолютних величинах, а також механізм вирівнювання платежів і кінцевого погашення невідрегульованого залишку на момент закінчення терміну дії угоди.

Акредитив (documentary credit. DC) - це зобов'язання банку, видане за дорученням клієнта-імпортера, здійснити платіж на користь експортера (акцептувати його витрати або забезпечити платіж (акцепт витрат)) іншим банком у межах певних сум обумовленого терміну проти документів, позначених в акредитиві. Учасниками цієї операції по акредитиву є: імпортер (покупець), що звертається до банку з проханням відкрити акредитив: бенефіціар (експортер), якому адресовано акредитив і на користь якого буде здійснений платіж; банк-емітент-банк, який відкриває акредитив за дорученням клієнта або звертається з проханням до іншого банку відкрити акредитив за його дорученням і за його рахунок; авізуючий банк-банк, який повідомляє експортера про відкриття акредитиву (або третій банк, або банк-емітент. - виконавчий банк): підтверджуючий банк, - банк, що бере на себе зобов'язання лопатково до зобов'язань банку - емітенту здійснювати платіж (акцепт витрат) бенефіціару (експортерові) при дотриманні умов акредитиву; банк-платник - виконуючий банк: банк - негоціант - банк, який здійснює платіж за документом і бере на себе фінансові ризики.

Використання акредитивів для міжнародних розрахунків визначене "Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів", які розробила Міжнародна торгівельна палата, до яких зараз приєдналося більше 160 країн світу. Відповідно до цих правил використовуються різні види документарних акредитивів:

  • - відкличні і невідкличні;
  • - підтверджені і непідтверджені
  • - трансферабельні (перевідні);
  • - револьверні (поновлювані)
  • - компенсаційні;
  • - покриті і непокриті;
  • - гарантійні.

На практиці, хоча і рідко, використовується т.з. "акредитив з авансом" (з "червоним попередженням") тобто видачею виконуючим банком експортерові авансу на певну суму, який використовується на фінансування виробництва або придбання товару для експорту. Застосовуються і резервні акредитиви; хоча поширені вони більше в США у нас вони виконують роль гарантій і можуть бути відкриті як на користь експортера, так і на користь імпортера (стенд-бай, stand - by letter of credit). Окремі випадки роблять можливим застосування рамбурсу, транзитного, платіжного, акцептного і інших форм акредитивів. І хоча акредитивна форма розрахунків є досить складною, а банки стикаються з певними ризиками, вона є вигідною для експортерів оскільки дає безумовну гарантію платежу.

Інкасовані операції є поширеною формою розрахунків. Використання такої форми також регулюється "Уніфікованими правилами інкасо", розробленими Міжнародною торгівельною палатою (редакція 1995 p., публікація №322). Правила визначають інкасо як операцію, яка здійснюється банками на основі отриманих інструкцій з метою,:

  • 1) отримання акцепту і/або платежу;
  • 2) видачі комерційних документів проти акцепту і/або платежу; видачі документів на підставі інших умов.

Інкасо буває чисте і документарне. Чисте здійснюється на основі чеків, векселів, платіжних розписок, інших видів документів, вживаних для здійснення платежу. Документарне — це інкасо фінансових документів, яке супроводжується комерційними документами, або інкасо тільки комерційних документів. І в тому і в іншому випадку інкасо являє собою доручення експортера своєму банку отримати від імпортера (платника, боржника) певну суму грошей або підтвердження (акцепт) того, що ця сума буде сплачена в обумовлені терміни. Недоліками інкасових форм розрахунків є тривалий період в здійсненні платежу, а також неврегульованість питань валютного законодавства в окремих країнах, що може вплинути на можливості платника зробити платіж у валюті своєму зарубіжному партнерові.

Аванси (від франц. avancer - платити наперед) грошові кошти, які виплачуються в рахунок майбутніх платежів (завдаток) за поставлені товари або зроблені послуги. Аванси в рахунок майбутніх платежів складають певну частину від загальної суми платежу'. У міжнародній торгівлі це складає 10-15% від суми контракту. Аванси слід розглядати як певну форму гарантій виконання договірних зобов'язань покупцем. Аванс зараховується при остаточних розрахунках або як оплата частково виконаного замовлення. У разі невиконання зобов'язань, розриві контракту сума авансу підлягає повному або частковому поверненню.

Відкритий рахунок - одна з форма розрахунків між продавцем і покупцем товарів. Продавець (експортер) відвантажує покупцеві товар разом з товаророзпорядчими документами і записує їх у своїх бухгалтерських документах в дебет відкритого покупцеві рахунку суму (вартість) постачання. Покупець (імпортер), у свою чергу, записує суму (вартість) постачання в кредит рахунку постачальника. Протягом обумовленого в контракті терміну покупець зобов'язаний сплатити вартість товару шляхом банківських переказів, видачі чеків або векселів терміном платежу по пред'явленню. Після оплати експортер і імпортер роблять у своїх документах зворотні записи. По відкритому рахунку імпортери зазвичай розраховуються за товари, які поставлені на консигнацію, а також при продажу запчастин раніше поставленого устаткування. При цьому консигнація — це форма комісійного продажу експортних товарів, при якій їх власник (консигнат) передає комісіонеру (консигнатору) товар для продажу з його складу; при цьому право власності на товар залишається за консигнатом

Банківський переказ є розрахунковою банківською операцією, яка здійснюється телеграфним або поштовим платіжним дорученням одного банку іншому. Банківські перекази використовують при оплаті боргів по кредитах і позиках, при авансуванні, врегулюванні рекламацій, перерахунках по раніше укладених угодах, поверненні помилково отриманих коштів і здійсненні різного роду разових виплат. Нині переважна кількість платежів по банківських переказах здійснюється із застосуванням системи SWIFT, що забезпечує їм високу швидкість і надійність.

В Україні здійснення розрахунків по експортно-імпортних операціях регулюється Інструкцією НБУ №85 із змінами і доповненнями. Разом з юридичними особами переказ іноземної валюти за власний рахунок можуть здійснювати і громадяни - фізичні особи (резиденти і нерезиденти) згідно із затвердженими НБУ "Правилам переказу іноземної валюти за межі України за рахунок власних засобів фізичних осіб - резидентів і нерезидентів" №245 від 23.09.1996 р. з відповідними змінами і доповненнями.

Відповідно до Правил переказ іноземної валюти за межі України здійснюється в наступних випадках:

  • 1) допомога родичам, які проживають за межами України (не більше 2000 дол. США в рік);
  • 2) сплата аліментів (до 200 дол. США в місяць);
  • 3) для платежів, пов'язаних із смертю (2000 дол. США);
  • 4) для відшкодування судових витрат і витрат слідчим, нотаріальним і іншим правоохоронним органам (до 200 дол. США);
  • 5) отримання спадку в Україні;
  • 6) на лікування, навчання, участь в конференціях, сплату внесків, придбання літератури тощо (на лікування - до 10000 дол. США);
  • 7) за оформлення документів по працевлаштуванню (до 500 дол. США);
  • 8) оплата товару іноземній фірмі (не більше 1000 дол. США в місяць);
  • 9) при виїзді на постійне місце проживання;
  • 10) перерахунок прибутку нерезидентом, отриманого внаслідок здійснення іноземних інвестицій в Україну.
 
Попередній розділ
Активи балансу комерційного банку
Наступний розділ
Банківський менеджмент і маркетинг