ФІНАНСОВА ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ТА ФІНАНСОВО-КРЕДИТНІ УСТАНОВИ

Фінансова глобалізація та ринковий перерозподіл фінансових ресурсів

Світовий фінансовий ринок - результат фінансової глобалізації що розвинулась на базі інтеграційних процесів між національними фінансовими ринками.

Інтеграція фінансових ринків окремих країн розпочалась в середині 60-х років XX ст. Активізація міжнародних потоків капіталу та конкуренції щодо його залучення сприяли зміцненню зв'язків, розширенню контактів між національними фінансовими ринками, їх динамічному розвитку і взаємозалежності. На початку 80-х років XX ст. відбулась реструктуризація глобального (світового) фінансового ринку під впливом процесів лібералізації, транснаціоналізації і глобалізації. В результаті цих процесів централізація і концентрація капіталу різко зросла, особливо у банківській сфері. З середини 90-х років XX ст. відбувається модифікація світового фінансового ринку під впливом процесів фінансової консолідації та розвитку інноваційних фінансових послуг, запровадження інформаційних технологій у банківській і фінансовій сферах. Це дало ще один поштовх процесу глобалізації фінансових ринків. Об'єктивною основою формування і розвитку світового ринку стали: розвиток міжнародного поділу праці, інтернаціоналізація суспільного виробництва, концентрація і централізація фінансового капіталу, інформаційна революція та консолідація фінансових інституцій. Створений фінансовий ринок забезпечував акумуляцію та перерозподіл світових фінансових потоків і міжнародних потоків капіталу.

Існує дві полярних точки зору відносно процесу фінансової глобалізації: одна підкреслює важливість цього процесу для підвищення ефективності функціонування ринку фінансових послуг, можливості отримання фінансових ресурсів, коли у країні їх недостатньо. Протекціонізм і закритість національних економік не тільки не в змозі вирішити це питання, але здатні загострити його. Пониження темпів зростання національної економіки напряму пов'язане з масштабами руху капіталів та слабкістю державної політики. Фінансова глобалізація справляє позитивний вплив на економіку окремої країни двома шляхами; по-перше, притоком капіталу і інвестицій завдяки участі у глобальному фінансовому ринку; по-друге, вона призводить до покращення фінансової інфраструктури, а це понижує "інформаційну асиметрію", зменшує моральний ризик. Користь від фінансової глобалізації може бути набагато більшою, ніж фінансові ризики, які вона несе. V результаті фінансової глобалізації капітал отримав істотну мобільність, перетікаючи по всьому світі до самих спокусливих та найбільш вигідних місць свого прикладання, а характер операцій учасників глобального ринку з диверсифікацією активів та пасивів по країнах та регіонах, наявністю широкої мережі представництв, філій та дочірніх організацій за кордоном вже не дозволяє ототожнювати їх тільки з країною національної приналежності.

Фінансова глобалізація посилила вплив міжнародних ринків на здійснення операцій кредитування та залучення коштів резидентами різних країн, що призвело до розгалуження міжнародної низки фінансових інститутів і корпорацій, до підвищення частки бізнесу, що припадає на зарубіжні країни і до фундаментальних змін в системах організації управління фінансовими потоками. Переваги фінансової глобалізації проявляються у наступному:

фінансова глобалізація загострює міжнародну конкуренцію, а здорова конкуренція та розширення ринку ведуть до поглиблення спеціалізації та міжнародного розподілу праці;

економія на масштабах виробництва, що потенційно може призвести до зниження витрат та цін, а значить і до стабільного економічного зростання; підвищення продуктивності праці у результаті раціоналізації виробництва на глобальному рівні в результаті раціоналізації виробництва та поширення передової технології, а також конкурентного тиску на користь безперервного втілення інновацій у світовому масштабі;

переваги глобалізації пов'язані також з торгівлею, виграшами від її проведення на взаємовигідній основі;

глобалізація дозволяє поліпшити свій стан, отримати можливості підвищити рівень заробітної плати, життєві стандарти шляхом зростання виробництва. Недоліки фінансової глобалізації. Вони групуються навколо протилежної точки зору. Основними з них є:

• - різке зростання розриву між слабкими та сильними країнами;
• - виродження конкуренції і перетворення її у свою протилежність — монополію;
• - ажіотажна експансія глобального капіталу, особливо спекулятивного;
• - хижацьке відношення до природних ресурсів країн:
• - могутні хвилі, породжені спекулятивними накатами, дестабілізують економіку навіть сильних країн;
• - окремі країни не в змозі включитися у процес фінансової глобалізації; за це можна заплатити дуже високу ціну;
• - глобалізація виступає як причина багатьох бід і конфліктів навіть внутрішніх у країні, а також між країнами та регіонами; глобалізація веде до конвергентних процесів, а з другого боку-до росту національної і культурної диференціації, яка у крайніх формах націоналізму та релігійної нетерпимості проявляється у конфліктних формах, бо природним бажанням народів є збереження своїх культурних цінностей, стереотипів поведінки тощо. Не дивно тому, що у світі народилась хвиля "антиглобалістів", які виступають проти. Однак, незважаючи на протести і негативні наслідки фінансової глобалізації, треба розуміти, що глобалізація — об'єктивний процес, природний.

Фінансова глобалізація - об'єктивний процес, що закономірно витікає з досягнутого рівня продуктивних сил, сучасних технологій у виробництві, інших сферах діяльності і спрямований на створення загальної міжнародної взаємозалежності країн, фірм і людей в межах відкритої системи фінансових зв'язків. Фінансову глобалізацію не треба ототожнювати з інтернаціоналізацією: остання висвітлює зростаючу взаємодію національних єдностей, а глобалізація говорить про глобальний світ не як сукупність взаємодіючих (та все тісніше) національних фінансових систем, а як про єдину систему, що існує без всіляких меж і відстаней. Фінансова глобалізація — це процес, направлений на формування єдиного фінансового ринку і протікає він на основі зростання міжнародного руху фінансового капіталу. Образно кажучи - це фінансовий капітал, що звільнився від національних пут. Міжнародний валютний фонд визначає фінансову глобалізацію як ступінь зв'язку країн через взаємне трансграничне володіння фінансовими активами. Де-факто — це відношення абсолютної величини зовнішніх активів і пасивів країни (або групи країн) до її (їх) сукупного ВВП1. З точки зору інституційного погляду фінансова глобалізація - це світовий фінансовий ринок як сукупність фінансово-кредитних інституцій, таких як банки, спеціалізовані кредитно-фінансові установи, фондові біржі, що виконують посередницькі операції у перерозподілі фінансових активів між кредиторами та позичальниками фінансових ресурсів та забезпечують рух світових фінансових потоків. Такий ринок об'єднує національні ринки країн з міжнародним, що відрізняється від національних як умовами емісії так і механізмом обігу фінансових активів.

Міжнародний фінансовий ринок — це частина світового фінансового ринку. Розгалужена система акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам із різних країн на принципах ринкової конкуренції. Ринок набув величезних розмірів і перетворився у найважливіше джерело фінансових ресурсів. Одночасно він став визначальним фактором фінансового життя всіх країн світу. Його тільки щоденні операції у 50 разів перевищують операції світової торгівлі товарами. На ринку відсутні географічні кордони, операції проводяться цілодобово; учасники ринку - лідери у банківських структурах, СКФІ з високим рейтингом; структура ринку надзвичайно диверсифікована і сегментована; їх інструменти та операції надзвичайно різноманітні. Тому дають можливості позичальнику та інвестору сформувати свої портфелі з фінансових активів, які вони не знайшли у своїй країні. Численні фірми, що ведуть операції в одній країні, можуть здійснювати фондування в іншій, що призводить до прискореного формування наднаціональних (міжнародних) ринків капіталу, валют, цінних паперів. Все це дає глибинний поштовх і виступає як рушійна сила глобалізації.

Разом з тим, у визначеності структури міжнародного фінансового ринку існує певна складність, яка пов'язана з визначенням меж його складових. Наприклад, міжнародний ринок облігацій є складовою міжнародного ринку боргових зобов'язань і логічно віднести його і до міжнародного ринку цінних паперів, тобто межі перегинаються і розмиваються. Аналогічна ситуація і з міжнародним ринком деривативів, як похідних інструментів: з одного боку це складова грошового ринку, а з другого боку - елемент довгострокових боргових інструментів міжнародного ринку капіталів. Тому найчастіше у спеціальних дослідженнях називаються наступні елементи міжнародного фінансового ринку:

• - міжнародний валютний ринок;
• - міжнародний ринок боргових зобов'язань (у тому числі міжнародний ринок банківських кредитів та міжнародний ринок боргових цінних паперів);
• - міжнародний ринок ЦП (у тому числі міжнародний ринок титулів ~ прав власності та міжнародний ринок боргових цінних паперів, міжнародні ринки облігацій);
• - міжнародний ринок похідних інструментів (деривативів). Розглянемо це більш детально.

Міжнародний валютний ринок — це ринкові відносини з купівлі-продажу іноземних валют, платіжних документів у іноземних валютах та розміщення тимчасово вільних валютних коштів.

Валютний ринок за своєю інституцією складається з установ та організацій (банків, валютних бірж, інших фінансових інститутів), що забезпечують існування валютних механізмів ринку. До речі, суб'єктами валютного ринку є: державні установи (ЦБ та казначейства окремих країн); юридичні та фізичні особи, що працюють у сфері ЗЕД; банки-dwiepu, які обслуговують валютні зв'язки; великі транснаціональні байки зі своєю розгалуженою мережою; валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж. За масштабами операцій, міжнародний валютний ринок має обсяги щоденних операцій 1,5 трлн. $ США, та ще і щорічно зростає на 10%'. Міжнародний валютний ринок призначений виконувати такі функції: ^ здійснення міжнародних розрахунків; регулювання валютних курсів; диверсифікації валютних ризиків; хеджування валютних ризиків; отримання учасниками ринку прибутку на різниці у курсах валют; узгодження валютної політики в межах світового господарства. Основна частина валютних операцій припадає на три світові фінансові центри: Лондон, Нью-Йорк, Токіо. їх опосередковують також найбільші банківські установи у Франкфурті-на-Майні, Сінгапурі, Гонконгу.

Міжнародний валютний ринок - це глобальна телекомунікаційна та комп'ютерна мережа. Вона з'єднує банки та брокерські компанії різних країн. По слідах розвитку цієї мережі можна прослідкувати ділову активність, що йде зі Сходу на Захід. Валютний ринок починає свою роботу на Сході (Нова Зеландія) і закінчує роботу (торги) у Нью-Йорку та Лос-Анджелесі. Передача інформації та трансакції відбуваються миттєво.

Міжнародний ринок боргових зобов'язань являє собою сферу обігу боргових зобов'язань, які гарантують кредитору право стягнути борг. Утримує два сегменти: міжнародний ринок банківських кредитів та ринок бортових цінних паперів. Ринок цей є сукупністю установ і організацій, завдяки яким здійснюється рух позикового капіталу у міжнародній сфері. Кредитори — приватні банки, фірми, небанківські фінансові інститути. Джерела міжнародного кредиту:

• - грошові державні накопичення, мобілізовані банками;
• - капітал підприємств (у грошовій формі), тимчасово вивільнений з кругообігу;
• - заощадження населення, які мобілізують банки.

У останній час проявляє себе тенденція боргових зобов'язань, тобто переважання на міжнародному ринку кредитних ресурсів емісії боргових ЦП над звичайними банківськими кредитами. Синдиковані кредити (кредити банківських синдикатів, які об'єднують на певний час свої вільні кошти), не стають привабливими для промислово розвинених країн з їх фінансами.

Міжнародний ринок банківських кредитів. На цьому ринку здійснюється рух позикових капіталів між країнами. Умови і принципи кредитування (зворотність, платність, терміновість, забезпеченість). Ринок формує попит і пропозицію кредитних ресурсів і позикового капіталу. Ринок виник у 50-роки XX ст. та займався такими сегментами: 1) коротко, середньо - і довгостроковими іноземними кредитами; 2) синдикованими кредитами —з 1968 р.; надалі - єврокредитами. Обсяг синдикованих кредитів поступово збільшувався та до певних строків випереджав обсяги традиційних міжнародних банківських кредитів. Суб'єктами цього ринку є:

Світовий банк та його структури:

держави;

позичальники від корпорацій;

банки і фінансові інституції;

фізичні особи.

Ринок банківських кредитів у світовій банківській системі залежить від функцій міжнародного кредиту. А це: У перерозподіл фінансових ресурсів світу;

• - концентрація, централізація, нагромадження капіталу;
• - економія затрат при міжнародних розрахунках, прискорення реалізації товарів, а значить обсягу торгівлі;
• - сприяння урядам в отриманні іноземної валюти для стабілізації економіки.

Міжнародний ринок боргових цінних паперів є складовою ринку кредитних ресурсів. Разом з цим, він є сегментом міжнародного ринку ЦП. На цьому ринку обертаються короткострокові (від 1 дня до І року), довгострокові (строк погашення понад рік) боргові зобов'язання. Ринок є найпотужнішим джерелом середньо і довгострокового капіталу у міжнародній сфері. У числі зобов'язань цього ринку слід виокремити: зобов'язання органів влади (як центральних так і місцевих), за рахунок яких формується державний борг; приватних фірм, що гарантовані урядом (які теж формують державний борг); зобов'язання приватних фірм (не гарантованих урядам), що формують також державний борг, але не гарантований урядом. На цьому ринку обертаються такі вили цінних паперів:

єврооблігації - боргові облігації на пред'явника (bearer bonds), які призначені для отримання довгострокової позики на євроринку. Випускаються позичальником і як правило в іноземній валюті; дохід сплачується раз на рік, а погашаються наприкінці строку разовим платежем, або за певний термін з фонду погашення. Ці облігації розміщуються на фінансових ринках декількох країн: купуються інвесторами різних країн за котируванням національних бірж; державою регулюється випуск цих облігацій менше, ніж іноземних облігацій, тому не підпорядковується національним правилам по операціях з ЦП: валюта не обов'язково має бути національною: розмішує єврооблігації транснаціональний синдикат згідно з правилами ринку; утримувачам єврооблігацій дохід сплачується у повному обсязі без податку на відсотковий дохід (tax withholding), який береться у країні емітента;

євроакціі — емітуються міжнародними кредитно-фінансовими інститутами і розміщуються одночасно па різних ринках. Виникли євроакції на початку 80-х років XX ст. на додаток до облігацій, конвертованих у акції, та іноземних акцій. Продаються на євроринках і котируються у будь-якому фінансовому центрі;

- іноземні облігації— ЦП, що емітовані нерезидентом у національному фінансовому центрі та у національній валюті. Валюта їх емісії є іноземною для емітентів, а відносно облігацій - регламентується законодавством країни - емітента. На практиці обіг іноземних облігацій відповідає принципам євроринків.

Розміщення відбувається на одному з національних ринків і гарантується синдикатом банків. Інвестори: страхові компанії, пенсійні фонди, ощадні банки, бо всі вони бажають понизити ризиковість вкладень. Зараз емітентами таких облігацій є США, Японія. Швейцарія.

Ринок єврооблігацій забезпечує більшу міжнародну мобільність капіталу, бо сприяє залученню широкого кола позичальників та інвесторів. Прискорюючи диверсифікацію фінансових активів, єврооблігації допомагають інвесторам швидко формувати портфель з найменшим ризиком. Випускаються єврооблігації у переважній більшості міжнародними корпораціями (2/3), решта - державними органами та міжнародними організаціями (= порівну). Таким чином, ринок єврооблігацій перетворився у важливе джерело фінансування інвестицій транснаціональних корпорацій. В той же час держави використовують єврооблігаційні позики для покриття дефіциту бюджету та рефінансування минулих позик.

Всі облігації міжнародного фінансового ринку діляться на три групи: облігації з фіксованою ставкою відсотка; облігації з плаваючою купонною ставкою: облігації, пов'язані з акціями емітента (дають право бути конвертованими в акції того ж емітента).

Бажання уникнути ризиків призвело до програми випуску євронот - короткострокових боргових цінних паперів на євроринку. Євроноти складаються з і-б місячних векселів та депозитних сертифікатів (7-365 днів) і випускаються першокласними позичальниками за межами походження валюти у межах середньострокових кредитних програм з банківською підтримкою (гарантією) розміщення. Ці євроноти забезпечують позичальнику більшу ліквідність, гарантії отримання кредиту (включаючи і резервний кредит на більший прибуток).

Великий ризик надання кредитів окремим країнам викликає необхідність визначення кредитного рейтингу країн-позичальників. У такий рейтинг входить оцінка економічного, політичного, трансфертного ризиків, що важливо як для кредитора, так і позичальника. Цим рейтингом займаються відомі у світі рейтингові агентства "Standard & Poor's" і "Mood's".

Міжнародний ринок прав (титулів) власності - це сфера продажу і купівлі цінних паперів, що засвідчують участь інвестора у капіталі підприємств. Інструментами цього ринку є акції та депозитарні розписки. Глобалізація ринку титулів власності ще не досягла рівня валютного ринку або ринку боргових зобов'язань, хоч схильність до розвитку та купівлі - продажу акцій та депозитарних розписок проявляється.

Міжнародний ринок похідних фінансових інструментів (деривативів). Деривативи використовуються для нейтралізації або передавання ризиків. Це відносно нові інструменти торгівлі фінансовим ризиком, вартість яких прив'язана до ціни інших активів (товарів, акцій, курсу валюти, процентної ставки). Існує біржова та позабіржова торгівля деривативами. У середині 90-х років ХХ ст. загальний обсяг річних контрактів, укладених на торгівлю фінансовими деривативами досяг об'єму 27 трлн. $США.' В операціях хеджування, як і в спекулятивних операціях, використовуються три різновиди строкових угод:

• - форварди та ф'ючерси, або класичні строкові контракти:
• - опціони. або строкові угоди з правом відмови від їх виконання;
• - валютні та боргові свопи, або угоди, що ускладнені зустрічними обмінними операціями, пов'язані з негайною поставкою.

Сутність цих строкових угод була розкрита раніше (тема 7).

Міжнародний фінансовий ринок залежить від національних фінансових ринків, а останні залежать від першого. Тому важливим показником ринку є його капіталізація. Вона зазвичай обчислюється сумою ринкових вартостей усіх компаній, які беруть участь на ринку. Ринкова ж вартість однієї компанії визначається добутком курсової вартості її акції на кількість акцій, що перебувають у обігу. По капіталізації найвищий показник має ринок акцій США, потім Японії.