Етика та ідеологія підприємництва

Надконтроль економіки з боку держави, що призвів у нашій країні до застою, змінився відкритим протиставленням бізнесу державі, крайнім проявом індивідуалізму. Надії населення пов'язані з тим, що вітчизняний бізнес піде шляхом поступової інтеграції підприємництва в систему життя суспільства, за якої гострі кути бізнесу зм'якшуються відповідними законами й постановами.

Підприємництво – складна й неоднозначна сфера діяльності. Підсумок цієї діяльності, якщо розглядати її крізь призму суспільно- господарських цілей, – це розподіл ресурсів. В умовах ринкового господарства планування як таке має місце, але розмежовується між багатьма суб'єктами. Рішення окремих економічних суб'єктів визначаються не всеосяжним центральним планом, а цінами на товари й послуги, що диктуються ринком. У цій системі підприємцеві, що визначає долю інвестицій і виробництва на основі сигналів ринку, приділяється центральна роль. На нього лягає відповідальність за економічне благополуччя країни. У зв'язку із цим доцільно говорити про ідеологію й етику підприємництва.

Існують різні думки із приводу соціальної спрямованості підприємницької ідеології. Одні вважають, що вона орієнтована на підпорядкування суспільства інтересам капіталу. Інші – що підприємницька ідеологія спрямована на самоізоляцію, свого роду відчуження бізнесу від держави. Ближче до істини розгляд ідеології підприємництва як системи подань, що відбиває сприйняття соціальним класом власних функцій у суспільстві, включає ставлення його до інших класів, метою якого є підтримка або зміна матеріального інституціонального ладу суспільства.

У самій природі підприємництва закладена суперечність: з одного боку, прагнення до максимального прибутку й егоїстичний захист своїх приватновласницьких інтересів, з іншого – соціальна роль, тобто необхідність зважати на інтереси й цінності суспільства, випробовувати почуття відповідальності перед ним.

Концепція соціальної відповідальності в бізнесі одержала найбільший розвиток у США в 70-80-х роках. Крім первісних подань, згідно з якими вона означала, насамперед, дотримання законів, що регулюють соціальні функції підприємця, її необхідними ознаками стали розглядатися дії, що задовольняють соціальним очікуванням, і навіть дії, що їх передбачають. Вищого рівня соціальної й моральної відповідальності вимагає участь у формуванні суспільних очікувань у процесі підприємницької діяльності, коли потрібно не просто реагувати на запити, але й формувати їх, посівши тим самим керівну позицію у соціальному житті суспільства.

Існує думка, що лише представники великого й іноді середнього бізнесу мають розвинене почуття усвідомлення належності до свого класу, і тому тільки вони можуть вважатися носіями підприємницької ідеології. Ідеологічні й етичні системи великого бізнесу й так називаного малого бізнесу різні. А от розходження між ідеологією та психологією підприємця й менеджера фірми згладжуються в останні роки: і підприємці, і менеджери є носіями підприємницької ідеології, але провідна роль все-таки й у тому, і в іншому випадку належить представникам великого й середнього бізнесу.

Що стосується фактора культури й соціальної атмосфери, то саме він і сприяє процесу особливого пристосування й відбору під час формування й зміни підприємницької психології, у результаті, як підкреслює Г. К. Гінс, створюються пануючі в цих націях або країні тип підприємця й форми підприємництва.

Для того, щоб скласти повне визначення підприємця, що включає як економічні, так і психологічні складові, слід визначити ключові і додаткові атрибути підприємця.

Отже, ключові атрибути підприємця:

– Прагнення до комерційного успіху й отримання прибутку (А. Сміт, Ж. Б. Сей, А. Камінка, Ф. Гайек, П. Друкер, Л. І. Абалкін та ін.).
– Дія в умовах ризику (Р. Кантільон, А. Сміт, А. Петражицький, Л. І. Абалкін).
– Поєднання функції власника капіталу, найманого керуючого і працівника (Ж. Бо до).
– Наявність комерційної ідеї (А. Сміт, П. Друкер).
– Комбінування ресурсами і переміщення капіталу в зону максимальної прибутковості (Ж.Б. Сей, И. Шумпетер, П. Друкер).
– Певний набір особистісних якостей (И. Шумпетер).
– Свобода у виборі напрямів та методів діяльності (Л. Абалкин).

До можливих (додаткових) атрибутів підприємця можна віднести:

а) наявність власного капіталу (А. Сміт)
б) генерація нової ідеї або технології (П. Друкер);
в) пропозиція нової послуги чи товару, освоєння нового сегмента ринку (П. Друкер).

Ці властивості підприємця не є ключовими, тому що підприємництво можливе і без наявності власного капіталу (наприклад, з використанням позичкових коштів або за рахунок державних субсидій), з використанням чужих ідей або вже наявних технологій і т. ін. Звичайно, наявність цих додаткових переваг підвищує шанси підприємця на успіх, але вони не є обмежуючими.

Інтегруючи всі вищенаведені визначення та атрибути, можна так визначити підприємництво: це ініціативна економічна діяльність людей, спрямована на отримання прибутку. Вона пов'язана з ризиком і здійснюється під власну майнову відповідальність підприємця.

Підприємець – це людина певного особистісного складу, яка у своєму прагненні до отримання прибутку самостійно вибирає спосіб економічної діяльності, несе майнову відповідальність за її результати і на першому етапі своєї діяльності поєднує функції власника капіталу, найманого керуючого і працівника.

Специфічною особливістю підприємницької діяльності (на відміну від найманого робітника) є невизначеність у виборі не тільки засобів, але і цілей діяльності. Відсутність інструкцій і чіткої регламентації призводить до необхідності дуже часто приймати важливі рішення, що є додатковим психологічним навантаженням.

Крім того, підприємець одночасно виконує кілька функцій, розділених на сформованому підприємстві. Він одночасно є власником підприємства, управляє бізнес-процесами і є працівником свого підприємства, як правило, сам організовує продажі, а іноді навіть виконує функцію бухгалтера, що створює додаткове психологічне навантаження.

Сучасне підприємництво в Україні виконує три соціально- економічні функції, які чинять все більший вплив на різні сфери суспільного життя.

Економічна функція – формування ринкової економіки, перехід важелів управління економікою від держави до приватних осіб, ініціативний розвиток окремих напрямів у промисловості та сільському господарстві

Соціальна функція – формування нової соціальної групи – підприємців та бізнесменів; формування середнього класу – соціальної верстви забезпечених людей; зміна ставлення суспільства до бізнесу від негативного до позитивного.

Психологічна функція – формування самосвідомості, усвідомлення себе як особливої активної економічної (і навіть політичної) сили, здатної впливати на різні сторони життя країни. Самореалізація себе через власний бізнес, політику, інноваційні технології чи благодійність.

Тут слід зазначити, що підприємці, як активна соціальна група, тісно взаємодіють з трьома верствами суспільства:

– з клієнтами (споживачами їх товарів або послуг). Клієнти виконують найважливішу функцію в бізнесі, будучи споживачами продукції підприємців і забезпечуючи повернення витрачених фінансових коштів у вигляді оплати за товари або послуги. Крім того, між підприємцями і споживачами існують й інші зв'язки (рекламно-інформаційні та іміджеві), які можуть мати вирішальні наслідки для розвитку того чи іншого бізнесу;
– з найманими працівниками. Наймані працівники виникають на певному етапі розвитку бізнесу, коли підприємець вже не може сам виконувати всі функції на своєму підприємстві. Спочатку вони виконують роль виконавців виробничих функцій, а потім і менеджменту. В сучасній Україні, на відміну від Заходу, наймані працівники поки що є роз'єднаною масою людей, не згуртованих реальними профспілками, що полегшує підприємцям взаємодію з ними, однак у перспективі не виключена жорстка конфронтація між бізнесом і найманою працею;
– з представниками державних структур. Держава, з одного боку, здійснює регламентацію бізнесу і жорсткий контроль, отримуючи натомість фінансові ресурси у вигляді податків. Крім того, не є секретом те, що нині має місце значний "сірий" фінансовий потік між підприємцями та окремими чиновниками у вигляді хабарів і "відкатів". Третя складова держави – це силові структури, які можуть чинити як позитивний, так і негативний вплив на бізнес-процеси.