< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Токсичність

Ртуть і її сполуки поглинаються через дихальний апарат, шкіру і стравохід. З огляду на різноманітний механізм дії можна відокремити токсикологію випарувань ртуті, токсикологію її неорганічних солей, а також токсикологію органічних сполук.

Випарування ртуті легко поглинаються альвеолами легенів. Адсорбована форма виявляє високу спорідненість до тканини мозку. Через плаценту проникає до плоду. Ртуть, яка потрапила до організму у вигляді випарувань, досить довго утримується в ньому. Час, необхідний для усунення половини адсорбованої дози, складає навіть декілька місяців. При гострому отруєнні випаруваннями ртуті виявляються запалення легенів і порушення центральної нервової системи (збуджена вразливість). Тривалі (хронічні) отруєння також супроводжуються порушеннями центральної нервової системи, які виявляються в дрижанні кінцівок, змінах особистості, станах депресії, а у важких випадках – у галюцинаціях. Концентрації випарувань ртуті до кількох мг/м3, що діють протягом кількох годин, зумовлюють симптоми гострого отруєння. Довготривалий вплив при концентраціях близько 0,1 мг/м3 спричиняє симптоми, що є характерними для хронічного отруєння.

Отруєння неорганічними солями (Hg2+) насамперед наступає після їхнього потрапляння через рот. При більших дозах іони Hg негативно впливають на систему травлення. Відносно повільно (8 % дози протягом 5 годин) солі ртуті проникають через шкіру. Іон Hg2+ після поглинання пов'язується з сульфгідрильними групами білків плазми або гемоглобіну. Не проникає ані до мозку, ані через плаценту. Відкладається в нирках і печінці, звідки поступово видаляється. Гострі отруєння супроводжуються такими симптомами, як болі шлунку, блювотиння, пронос, а пізніше – ушкодження нирок. Летальна доза складає близько 1 г. При хімічних отруєннях доходить до ушкодження нирок. Зовнішніми проявами отруєння тоді є такі, як набряки рук і ніг, висипання, іноді випадіння волосся.

З-поміж органічних сполук найбільше значення мають ті сполуки, що є стійкими щодо біохімічної деградації, – метилртутні й етил- ртутні сполуки. Оскільки вони є дуже леткими, отруєння ними наступає через дихальні шляхи і через шкіру. Іони CH3Hg+, C2H5Hg+ легко сполучаються з групами -SH білків, амінокислот та еритроцитів у крові. Зв'язок "Hg – сульфгідрильна група – білок" є дуже міцним. Алкілртутні сполуки проникають до волосся і через плаценту – до плоду. З організму видаляються протягом півперіоду близько 70 днів через печінку із жовчю до калу. Внутрішньоутробне отруєння (через плаценту) супроводжується дуже значними змінами в розвиткові мозку, які спричиняють зменшення кількості нейтронів, а в подальшому – різноманітні розумові відхилення. Після народження найпершими симптомами отруєння у немовляти є порушення чутливості в кінцівках, порушення координації рухів, порушення зору і слуху•

Органічні сполуки ртуті, в основному метилртуть, проникають до крові, акумулюються в еритроцитах й особливо в мозку. Півперіод біологічного розпаду складає 70 днів, але іноді сягає 190 днів і більше. Метилртуть може стати причиною як переднатальних, так і постнатальних отруєнь. Потрапивши до грудного молока, вона може викликати в немовлят параліч мозку, втрату чутливості кінцівок, язика. При сильних отруєннях уражається центральна нервова система, що призводить до атаксії, судорог, порушень мовлення, сліпоти, втрати слуху і навіть до смерті.

Концентрація ртуті в крові є точним показником вмісту метил- ртуті в організмі. Доведено, що поліхлоровані біфеніли (ПХБ) є синергетиками по відношенню до метилртуті, тобто їхній загальний токсичний ефект є більшим, ніж сума двох ефектів, викликаних кожною речовиною окремо.

Допустимі концентрації ртуті

Зважаючи на вищерозглянуті властивості і токсичність ртуті, її присутність у різних елементах навколишнього середовища є точно нормованою. За польськими стандартами у питній воді вміст ртуті не може перевищувати 1 рг/дм3, у ґрунті допустимим є вміст ртуті, що не перевищує 2 ppm, у повітрі – 0,04 рг/м3. Вміст 50 ppb приймається за допустимий для рослин, які уживаються як їжа, у той час як денна доза ртуті, що вона приймається разом із продуктами харчування, не повинна перевищувати 20 рг.

Летальна доза солей двовалентної ртуті складає близько 1 г. Ураження нирок спостерігається при вмісті в них ртуті 10-70 мг/кг.

Таблиця 2.16

ГДК для ртуті, що діють на теренах СНД за С.С. Юфітом [14]

Якщо концентрація ртуті в атмосфері регіону дорівнює гранично допустимій концентрації (90,3 мкг/м3), то η концентрація у водоймищах тільки за рахунок атмосферних опадів на ґрунті з наступним змивом сягатиме 15 мкг/л (при гранично допустимій концентрації для питної води 5 мкг/л). Прийняті в більшості країн граничні величини вмісту ртуті в рибній продукції досягаються вже при її концентрації у воді 0,5 мкг/л. Отже, концентрація ртуті може в 30 разів перевищувати норми вмісту цього токсиканту в рибі.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >