Розділ 9. ХІМІЧНА ЗБРОЯ (ХЗ) ЯК ЧИННИК ВІДТЯГНУТОЇ КАТАСТРОФИ

Поняття про хімічну зброю та джерела небезпеки

Хімічна зброя – у сукупності або окремо токсичні хімікати, боєприпаси й обладнання, спеціально призначені для смертельного ураження або завдання іншої шкоди за рахунок токсичних властивостей токсичних хімікатів, що вивільняються внаслідок застосування таких боєприпасів й обладнання; а також устаткування, спеціально призначене для використання безпосередньо в зв'язку із застосуванням зазначених боєприпасів й обладнання [14]. Про типи та нові покоління бойових отруйних речовин (БОР) зацікавлений читач може дізнатися з дуже глибокої книги В.Н. Александрова і В.І. Ємельянова. Отравляющие вещества. М.: Воениздат, 1990.

Негативні екологічні наслідки виробництва різноманітних отруйних речовин (ОР) насамперед пов'язані з самими технологіями цього виробництва.

Для виробництва ОР (зокрема, у Радянському Союзі) було обрано спосіб здешевлення і пов'язаного з цим використання найпростіших технічних рішень. Очисні спорудження дуже часто були відсутніми, відходи розташовувались на несанкціонованих і необладнаних смітниках. Промислове виробництво ОР супроводжувалося значною кількістю браку, який до армії не передавався, а зазвичай знищувався безпосередньо на території заводів; дуже частими були випадки отруєння задіяного персоналу заводів. Розвиваючись часто поступово, отруєння створювало ефект відтягнутої катастрофи. Санітарно-захисні зони навколо хімічних заводів часто не створювалися, і вони були відсутніми навіть на початок 1960-х років, коли, за нормами тих років, мали складати 1000 м, а в особливих випадках і 2000 м. Виробництво ОР спричинило серйозні і, можливо, незворотні зміни в навколишньому середовищі. Фактично хімічна зброя у СРСР випускалася виключно на берегах повноводних в колись чистих рік – Волги, Оки і Ками; річні води використовувалися для виробничих потреб.

Картина розташування системи складів і баз збереження хімічної зброї на території колишнього СРСР зазнавала численних змін. Початок зародження цієї системи у Росії датується часами першої світової війни, проте серйозно проблема збереження хімічної зброї почала вирішуватися в роки між двома світовими війнами. На сьогодні відомо лише про частину складів і баз збереження хімічної зброї передвоєнних, воєнних і перших повоєнних років. Багато складів хімічної зброї зросло на місцях дислокації військово-хімічних підрозділів. Частина військово-хімічних складів і баз знаходилася поблизу заводів, що виробляли хімічну зброю, а в низці випадків партії ОР зберігалися навіть на самих заводах. Розташування інших складів – результат військового планування й змінності військових завдань.

Зараз в Росії, за офіційними даними, є сім спеціалізованих арсеналів, де хімічна зброя зберігається в значних кількостях: м. Камбарка (Удмуртія), селище міського типу Горне (Саратовська область), селище міського типу Кізнер (Удмуртія), місто Щучьє (Кур- ганська область), селище міського типу Марадиковське (Кіровська область), селище міського типу Леонідівка (Пензенська область), місто Почеп (Брянська область). Окрім того, варто враховувати восьмий об'єкт – склад хімічної зброї у Шиханах. Ця обмежена кількість хімічних арсеналів, що її було названо нещодавно світовій спільноті, склалася ще в 1986-1991 pp., коли відбулася передислокація хімічної зброї і зосередження її в обмеженій кількості місць. Вважається, що на решті баз хімічної зброї вже немає, що, правда, викликає певні сумніви.

С.С. Юфіт [14] звертає увагу на військово-хімічні бази, райони розташування яких стали відомі суспільству лише нещодавно. Жодна з цих баз ніколи не мала раніше і не має тепер екологічного паспорту. Жодна з них не мала і не має зараз санітарно-захисної зони. Всі бази розташовані в безпосередній близькості (0,5-1,5 км) від жилих поселень.

Дані про спроби застосування і саме застосування хімічної зброї в колишньому СРСР охоплюють період 1918-1991 pp. Усі вони були спрямовані на вирішення внутрішньополітичних завдань. До даних про бойове застосування хімічної зброї близькою є інформація про цілеспрямовані її випробування безпосередньо на людях. Очевидним є той факт, що знищення ХЗ є нагальною потребою сьогодення, його " головним болем ".