Лекція 10. ГІГІЄНІЧНІ НОРМУВАННЯ ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕНЬ ПІД ЧАС ЗАНЯТЬ ФІЗКУЛЬТУРОЮ

Мета лекції: ознайомити студентів з особливостями нормування фізичних навантажень під час занять фізкультурою.

Виклад матеріалу

Успішне вирішення питань поширення фізичної культури і спорту серед молоді лежить на фізкультурних працівниках, які повинні вміло застосовувати гігієнічні фактори в навчально-виховному процесі. У першу чергу, ця робота мас здійснюватися серед школярів у тісній співпраці з педагогічним колективом і медичним персоналом школи.

Фізичне виховання – це організований процес комплексної дії фізичних вправ, факторів зовнішнього середовища (повітря, ультрафіолетового проміння, води та ін.) на організм із дотриманням правил гігієни. Організація навчально-виховного процесу і фізичного виховання школярів здійснюється з урахуванням віково-статевих особливостей дітей. Гігієнічне нормування фізичних навантажень, визначення їх оптимальних величин для осіб різного віку і статі базуються на результатах комплексного вивчення реакції організму на дозоване фізичне навантаження.

Гігієнічно оптимальною величиною фізичних навантажень вважається таке навантаження, яке не створює суттєвого від'ємного впливу на функціональний стан організму людини.

Гігієнічне нормування фізичних навантажень школярів на заняттях фізичною культурою грунтується на відповідності потужності й обсягу виконаних фізичних навантажень віково-статевим можливостям організму, що зростає (характер вікового розвитку провідних адаптаційних систем організму й окремих фізичних якостей).

При обгрунтуванні і градуюванні фізичних навантажень, адекватних можливостям людини певної віково-статевої групи, найчастіше враховують наступні три позиції:

1) градація фізичних навантажень за певними фізичними показниками, а саме: за ЧСС, споживанням кисню, легеневою вентиляцією та ін.;
2) дозування інтенсивності фізичних навантажень залежно від максимальної швидкості переміщення;
3) оцінка інтенсивності навантаження, виходячи з максимальних енергетичних можливостей організму.

При нормуванні навантажень рекомендують звертати увагу на п'ять компонентів:

1) тривалість вправи;
2) інтенсивність;
3) тривалість інтервалу відпочинку між вправами;
4) характер відпочинку;
5) число повторних вправ.

Санітарно-гігієнічними принципами правильності організації фізичного виховання є:

1) наявність оптимального рухового режиму з урахуванням віку і його функціональних можливостей;
2) систематичність занять, їх комплексність із використанням різних форм фізичної культури;
3) створення сприятливих психологічних умов у сім'ї та школі.

Загальні особливості вікового розвитку фізичних якостей школярів. У педагогічній практиці шкільний вік прийнято поділяти на молодший – 7-10 років, підлітковий – 11-14 років, юнацький – 15–17 років. Зазначені вікові періоди характеризуються певними особливостями, відмінними від дорослого організму. Для фізкультурних працівників важливе значення мають дані про вікові зміни опорно-рухового апарату, серцево-судинної й дихальної систем, а також діяльність центральної нервової системи.

Діти і підлітки перебувають у стані безперервного зростання і розвитку, де під зростанням розуміють кількісні зміни організму, його розвиток, а якісні зміни пов'язані з формуванням його органів і тканин.

Однією з важливих особливостей дитячого організму є висока інтенсивність обмінних процесів (процеси асиміляції переважають над процесами дисиміляції). У кожному віці спостерігаються певні зміни показників росту, маси, об'єму грудної клітки тощо. Проте найбільші зміни росту і маси тіла дитини відбуваються на першому році життя і в період статевого дозрівання (13-14 років).

Вікові зміни опорно-рухового апарату дітей. Кістки таза починають зростатися з 7-річного віку, і цей процес завершується в 17-18 років, тому під час різких струсів вони можуть зміщуватися. Хребетний стовп має устояну структуру будови тіл хребців, проте ще не зміцнів і відзначається значною гнучкістю. До 7 років, як правило, кривизна хребців у ділянці шиї і грудей залишається постійною, а до 12 років подібне відбувається і в поперековій ділянці. Встановлено, що кістки дітей порівняно легко зазнають викривлення при тривалій напрузі й неправильному положенні тіла.

Скостеніння хребта завершується у 18-25 років. Із віком змінюються об'єм, структура, хімічний склад і функція м'язів. Період від 6 до 14 років є часом активного вдосконалення м'язової системи і рухових функцій, координації рухів.

Вікові особливості дітей і підлітків зумовлені низьким функціональним резервом серцево-судинної системи порівняно з дорослими. Хвилинний об'єм крові з віком збільшується, а величина хвилинного об'єму на 1 кг маси тіла зменшується. Однакова робота, що викликає приблизно одне й те саме поглинання кисню, вимагає в підлітків, і особливо в дітей молодшого віку, значно більшої напруги серцево-судинної системи, ніж у дорослих. Робота серця в дітей ще недосконала, а механізми умовно-рефлекторних впливів на серцево- судинну систему ще не сформовані. Витривалість серця мала, тому тривалі фізичні й психічні напруження можуть несприятливо вплинути на роботу серця. Дихальна система в дітей і підлітків перебуває у стадії розвитку і вдосконалення, відрізняється високою лабільністю. З віком життєва ємність легень поступово збільшується. Недосконалість кардіо-респі- раторної системи значною мірою обмежує можливості тривалого виконання дітьми інтенсивних навантажень. Із боку нервової системи відзначаються неврівноваженість збудливо-гальмівних процесів (переважають збудливі процеси) у центральній нервовій системі, що викликає відносно швидкі втому, зміну бажань, підвищену збудливість, короткочасність активної уваги. У віці 9-12 років посилюються гальмівні процеси, розширюються функціональні можливості першої і другої сигнальних систем, визначається тип нервової системи, покращується увага. У 13-15-річному віці відбувається подальший інтенсивний розвиток функції кори великих півкуль, зростають функціональні можливості центральної нервової системи.

Рівень розвитку основних фізичних якостей у хлопчиків від 7 до 17 років постійно зростає, а в дівчаток – нерівномірний: бувають періоди затримки і навіть зниження їх розвитку.

Статеві відмінності фізіологічної адаптації школярів до фізичних навантажень. Дівчатка порівняно з однолітками хлопчиками мають ряд функціональних особливостей, що зводяться до меншої фізичної працездатності внаслідок нижчого рівня розвитку аеробних і анаеробних механізмів енергопродукції. У дівчаток гірший розвиток функціональної системи аеробного енергозабезпечення. Відомим є й гальмівний вплив великих фізичних навантажень на імунореактивність організму дівчаток. Водночас помірна дозована фізична діяльність на уроках фізкультури, яка за обсягом та інтенсивністю відповідає їх віковим функціональним можливостям, різко підвищує рівень їх розумової працездатності.

У школярів усіх вікових груп реакція серцево-судинної й дихальної систем у бігу на дистанції з різною швидкістю має чіткі статеві відмінності (після бігу в обох статевих групах однаковий приріст ЧСС, але час його відновлення триваліший у дівчаток; коефіцієнт використання кисню в них також на 15 % нижчий).

Усе це дає підстави зробити висновок, що організація і методика фізичного виховання школярів, набір засобів і методів фізичного виховання, обсяг та інтенсивність фізичних навантажень дітей і підлітків повинні відповідати не тільки віковим, але й статевим функціональним можливостям школярів.

Спостерігаються й процеси акселерації – складного біосоціального явища, вираженого в прискореному розвитку біологічних і психічних процесів, збільшенні антропометричних показників, ранішому настанні статевої й інтелектуальної зрілості молоді. Нинішні підлітки за темпами фізичного розвитку і статевого дозрівання на 2–4 роки випереджають своїх ровесників, народжених 30-50 років тому. Збільшилися антропометричні показники: діти стали вищі на зріст (за 100 років – приблизно на 12-20 см), мають більшу масу, раніші припинення росту (для юнаків – у 18–19 років, а не в 25-26 років, як півстоліття тому) і статеве дозрівання (на 2-3 роки). Незважаючи на нез'ясованість впливу акселерації на здоров'я, помічені як позитивні її сторони (покращення деяких психологічних якостей, легший перебіг різних захворювань), так і негативні (порушення гармонійного розвитку організму: заростом тіла "не встигають" внутрішні органи, перш за все, – серцево-судинна система, що негативно відображається на стані здоров'я і працездатності). Одночасно з підлітками, які мають ознаки акселерації, спостерігаються юнаки зі сповільненим темпом розвитку (ретарданта).