Гігієнічні нормування рухової активності школярів

Основним організаційно-методичним принципом здійснення фізичного виховання є диференційоване застосування різних засобів фізичної культури з урахуванням вікових і статевих особливостей, стану здоров'я, ступеня фізичного розвитку і рівня фізичної підготовки. У відповідності до них школярів поділяють на три медичні групи: основну (без відхилень або з незначними відхиленнями в стані здоров'я при достатньому фізичному розвитку – займаються за навчальною програмою фізичного виховання в повному обсязі), підготовчу (мають незначні відхилення в стані здоров'я або відстають за фізичним розвитком – займаються за навчальною програмою фізичного виховання з умовою поступовішого засвоєння навичок і вмінь, не допускаються до спортивних тренувань і змагань) і спеціальну (відхилення в стані здоров'я постійного чи тимчасового характеру, які вимагають обмеження фізичних навантажень, – займаються за спеціальною програмою).

Руховою активністю називають суму рухів, виконувану людиною в процесі життєдіяльності. Рухова активність дітей і підлітків умовно поділяється на три частини:

– яка триває у процесі фізичного виховання;
– що відбувається у процесі навчання, громадсько корисної і трудової діяльності;
– спонтанна фізична активність у вільний час.

Зазначені складові, доповнюючи одна одну, забезпечують певний рівень добової рухової активності школярів різних віково-статевих груп.

Вплив рухової активності на здоров'я школярів. У сучасній початковій школі розумова діяльність відноситься до найважчих у дітей, чиї клітини кори головного мозку мають ще відносно низькі функціональні можливості, а тому великі навантаження можуть викликати їх виснаження. Навчання вимагає тривалого збереження вимушеної робочої пози, що створює значне навантаження на опорно-руховий апарат і м'язову систему дітей. Помічено, що між добовою руховою активністю і здоров'ям школярів існує тісний взаємозв'язок.

Дефіцит рухів, або гіпокінезія, викликає численні морфологічні й функціональні зміни в організмі. Комплекс цих змін відноситься до передпатологічних і патологічних станів. Провідним механізмом гіпокінезії служать порушення режимів саморегуляції фізіологічних функцій, зниження функціональних можливостей організму, порушення діяльності опорно- рухового апарату, вегетативних функцій. Обмеження кількості й обсягів рухів, зумовлене способом життя та особливостями професійної діяльності, також відносять до гіпокінезії.

Основні причини гіпокінезії у школярів:

– обмеження рухової активності, пов'язані з режимом навчання і перевантаженістю навчальної програми;
– відсутність систематичних і достатніх занять фізичними вправами;
– хронічні захворювання і дефіцит розвитку, що обмежують рухову активність.

Однією з причин надмірної рухової активності, або гіперкінезії, є рання спортивна спеціалізація дітей. Гіперкінезів характеризується специфічним комплексом функціональних порушень і змін стану здоров'я: центральної нервової системи і нейрорегуляторного апарату. При цьому виснажується симпато-адреналова система і знижується загальний неспецифічний імунітет організму. Недостатня (гіпокінезія) і надмірна (гіперкінезія) рухова активність негативно впливають на здоров'я школяра.

Формування здоров'я конкретного школяра забезпечується звичною для нього добовою руховою активністю, що включає в себе найрізноманітніші форми, методи і засоби фізичного виховання в певних гігієнічно раціональних співвідношеннях. Звичною вважається така рухова активність, що стійко проявляється у процесі життєдіяльності.

Методи вивчення й оцінки рухової активності. Інформативним і точним методом гігієнічної оцінки як кількісної, так і якісної активності служить визначення величин енергетичних витрат. Найточнішим, але й найдорожчим є метод непрямої калориметрії, тобто з'ясування кількості спожитого організмом кисню. У гігієнічній практиці частіше застосовується розрахунковий спосіб визначення величин енергетичних витрат. Для цього вивчають такі показники:

– тривалість (хвилини, години або в відсотках відносно доби) рухового компоненту в добовому бюджеті часу;
– число переміщень тіла у просторі (локомоцій) за одиницю часу;
– сума рухів (локомоцій), виражена у величині пройденої за добу віддалі (в км).

Завдяки цим показникам отримується достатньо об'єктивна і надійна інформація про характер та обсяг рухової активності школяра без використання дорогого обладнання. Для нормування рухової активності широко застосовують методи непрямої реєстрації ЧСС, визначення пульсової "вартості" різних видів діяльності, сумарної величини рухової активності за добу за допомогою телеметричних систем.

Хронометраж. У гігієні фізичного виховання хронометраж використовують для вивчення й оцінки добового ритму школярів, а не власне рухової активності. Методика хронометражу базується на реєстрації діяльності конкретного школяра в певний відтинок часу дня або навіть протягом доби.

Крокометрія – підрахунок локомоцій школяра за допомогою спеціальних приладів (крокомірів).

Усі гігієнічні нормативи рухової активності школярів розраховані на добовий цикл життєдіяльності (24 год.), але інколи для гігієнічної характеристики фізичної активності школярів вибираються триваліші інтервали спостереження – тиждень, місяць, навчальна чверть. Проте цими даними можна користуватися тільки для порівняльної оцінки різних варіантів рухової активності школяра.