Зарубіжний досвід фінансового контролю на локальному рівні

Ефективна організація фінансового контролю в державі в значній мірі залежить від налагодженої координації діяльності контролюючих органів як на державному, так і на локальному рівнях, оптимального розподілу їхніх функцій та повноважень. Фінансовий контроль на локальному рівні є логічним продовженням управління муніципальними фінансами. Тому доцільним постає вивчення зарубіжного досвіду фінансового контролю на локальному рівні, врахування його специфічних особливостей у вітчизняній практиці. Загалом здійснення фінансового контролю в країнах з розвинутою ринковою економікою та громадянським суспільством визначається формою державного устрою, особливою структурою органів фінансового контролю, а також розвитком правової системи її забезпечення.

Для зарубіжних країн характерний розвиток як зовнішнього, так і внутрішнього фінансового контролю стосовно органів місцевої влади. У багатьох країнах світу, в т. ч. у країнах ЄС, організацію фінансового контролю покладено на Рахункову палату, а також на спеціалізовані контрольно-ревізійні органи. Такі органи контролюють діяльність федеральних підприємств, страхових установ, приватних та інших підприємств, в яких наявна 50% частки держави, а також здійснюють перевірки щодо фінансової діяльності місцевих органів влади.

Багатим досвідом щодо організації зовнішнього фінансового контролю на локальному рівні вирізняється Франція, де функціонує найбільш ефективний механізм контролю за використанням фінансових ресурсів на різних рівнях влади. Основним контролюючим органом виступають регіональні рахункові палати, незважаючи на те, що до 1982 р. на локальному рівні фінансовий контроль здійснювався Судом рахунків – органом державного фінансового контролю на центральному рівні. Однак в результаті прийняття в той час закону про права й свободи адміністративно-територіальних одиниць і створення 22 регіональних рахункових палат відбулося реформування всієї системи державного зовнішнього фінансового контролю Франції. На регіональні рахункові палати було покладено функцію щодо здійснення контролю за всіма рахунками державних бухгалтерів адміністративно-територіальних одиниць. Регіональні рахункові палати складалися з магістратів, до складу яких входили президент, державний комісар, радники, асистенти контролерів, адміністративні службовці. На президента покладалися функції загального керівництва палатою, а також визначення програми перевірок^[1].

Основною відмінністю організації зовнішнього фінансового контролю на локальному рівні є те, що при несвоєчасному прийнятті місцевого бюджету регіональна рахункова палата безпосередньо сама за дорученням префекта розробляє і подає йому на затвердження проект бюджету. Це відповідно позбавляє бюджетних повноважень місцеві представницькі органи. За умови чисельності населення адміністративно-територіальних одиниць до 20 тис. чоловік та наявності дефіциту не більше 10% доходів, регіональні рахункові палати розробляють заходи для забезпечення вирівнювання бюджету. В контексті здійснення бюджетного контролю такі органи відіграють лише консультативну роль. Вони зобов'язані здійснювати оцінку стосовно рахунків державних бухгалтерів і виносити щодо цього судові рішення. В свою чергу, державні бухгалтери зобов'язані надавати свої рахунки регіональним рахунковим палатам. Функції державного фінансового контролю на місцевому рівні здійснюють генеральні казначеї регіонів, які через підпорядковані фінансові контролери контролюють видатки адміністративних одиниць та державних установ (за винятком органів місцевого самоврядування).

Незалежним державним органом фінансового контролю у Великобританії є Ревізійна комісія, основним завданням якої є забезпечення ефективного і економного використання грошових коштів місцевими органами влади стосовно фінансування різних сфер. Ревізійна комісія здійснює інспектування місцевих органів влади, перевірку і оприлюднення інформації про діяльність муніципальних рад, а також відповідає за оцінювання діяльності окремих муніципальних рад країни. Метою функціонування такого органу є надання можливості порівняти діяльність різних рад, відображення їхньої діяльності для покращення якості надання ними послуг. Тому результати перевірок щодо надання таких послуг полягають у визначенні та опублікуванні загального показника їхньої діяльності^[2].

Основні засади здійснення державного фінансового контролю в Німеччині регулюються Фінансовою конституцією, якою регулюються відносини між федерацією, землями та громадами. Відповідно фінансовий контроль на локальному рівні здійснюється рахунковими палатами земель. Виконання рішень виконавчим органом місцевого самоврядування контролює ревізійний відділ. Безпосередній контроль і нагляд над виконавчим органом покладено на представницький орган, перед яким звітує орган виконавчої влади, і муніципальна рада затверджує бюджет та звіт про його виконання. Взаємодія відповідних інституцій, що уповноважені органами державної влади та місцевого самоврядування на виконання функцій щодо контролю за бюджетними коштами реалізується через систему бюджетного адміністрування. Його об'єктами виступають фінансові ресурси федерального уряду, урядів земель і громад (муніципалітетів), суб'єктами – Міністерство фінансів і його територіальні органи, органи грошово-кредитного регулювання і державного фінансового контролю (Рахункова палата)^[3].

В Естонії фінансовий контроль на локальному рівні здійснює аудиторський комітет. Даний орган вважається єдиним статутним комітетом муніципальної ради. Аудиторський комітет слідкує за своєчасною мобілізацією доходів муніципального бюджету, відповідністю їх витратам, за діяльністю бухгалтерських адміністративних підприємств, установ, організацій муніципалітетів, за використанням виділених їм коштів. Він звітує про свою роботу та виявлені недоліки. Подає пропозиції щодо їх усунення.

Аудитори і фінансовий комітет здійснюють внутрішній контроль місцевих органів влади і в Угорщині, де проводиться ними оцінка річного бюджету та звітів про його виконання.

У Латвії контроль за діяльністю органів місцевої влади покладено на комісію аудиторів, яка контролює використання коштів місцевих органів відповідно до затвердженого бюджету, відповідність процесу управління фінансовими ресурсами та майном органів місцевої влади рішенням ради, здійснює перевірки установ місцевих органів.

Здійснення видатків муніципального бюджету і управління власністю муніципалітетів у Словаччині регулюється головним інспектором, який обирається радою і є незалежним суб'єктом, що впливає на об'єктивність проведеного контролю^[4].

Рахункова палата Австрії наділена повноваженнями щодо контролю не лише за діяльністю федеральних підприємств, але й місцевих органів влади, благодійних фондів, рахунки яких перевіряються центральним органом щорічно. Крім того, уряду землі і податковому управлінню щорічно повинні подаватися фінансові документи усіх громад, чисельність населення яких перевищує 20 тис. осіб.

У Нідерландах попередній контроль щодо виконання муніципального бюджету покладено на уряд держави. Щодо відповідності муніципального бюджету чинному законодавству, то перевірку здійснює Ревізійна рада, яка дані акти виносить на Муніципальну раду.

Незважаючи на існування в Іспанії конституційної монархії та наявності в її складі 17 автономних областей, до яких входить 50 провінцій, контроль щодо регіональних автономних урядів та місцевих органів управління не здійснюється, хоча вони в повній мірі залежать від надання державних трансфертів. Контрольні функції у цій країні реалізуються законодавчим органом влади – двопалатним парламентом (Генеральні Кортеси) і виконавчою владою (Уряд Іспанії, Міністерство економіки і фінансів). Незалежним органом фінансового контролю виступає Президент Рахункової палати (Голова Сенату Іспанії).

Що стосується виконання бюджету, то при Міністерстві фінансів функціонує Генеральний директорат казначейства, який контролює всі надходження і виплати по єдиному рахунку казначейства в Центральному банку. Загальне виконання бюджету, в т. ч. організацію обліку та контроль за витратами, здійснює Канцелярія заступника секретаря з фінансів. Безпосередній контроль за видатками покладено на галузеві департаменти. У складі Міністерства фінансів діє Податкове управління, на яке покладено відповідальність за акумуляцію податків у державі. Загалом контроль за фінансовою діяльністю місцевої влади в Іспанії покладено на спеціальний Ревізійний суд.

Актуальним для застосування в Україні є досвід Канади щодо законодавчого забезпечення здійснення громадського контролю на рівні окремих штатів. Муніципальним законодавством регламентовано вимоги до муніципалітетів щодо проведення обов'язкових громадських слухань та підзвітності перед громадянами. Громадськість приймає безпосередню активну участь у прийнятті відповідних управлінських рішень, в результаті чого документи набувають чинності після ухвалення на відкритих засіданнях муніципалітетів. Дієвою формою участі громадян у здійсненні фінансового контролю є функціонування у багатьох розвинених країнах громадських рад, які, в свою чергу, виконують функції громадської експертизи, що посилює прозорість діяльності контролюючих органів.

Адаптація зарубіжного досвіду організації фінансового контролю, в т. ч. на локальному рівні виступає одним із основних напрямків його удосконалення в контексті максимального наближення до європейської практики. Це забезпечить створення необхідних організаційно-правових та фінансових умов функціонування та розвитку місцевого самоврядування.

• [1] Стефанюк І.Б. Зарубіжний досвід! Є чому начатися, є що запозичувати (організація урядового фінансового контролю у Франції) / І.Б. Стефанюк // Фінансовий контроль. – 2005. – № І. – С. 35-41.
• [2] МиргородськаЛ.О. Фінансові системи зарубіжних країн: навч, посіб. / Л.О. Миргородська. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 320 с.
• [3] Місцеве самоврядування: світовий та український досвід / За ред. А. Ткачука. – К.: Заповіт, 1998. – 187 с.
• [4] Децентрализация: Эксперименты и реформы / Под. ред. Тамаша М. Хорвата. – Local Government and Public Service Reform Initiative. – OSI/LGI, 2000. – 822 c.