Діалектика становлення Абсолютної ідеї в філософії Г.В.Ф.Гегеля.
Геніальним представником німецького класичного ідеалізму був Геґель (1770- 1831 pp.).Він розробив оригінальне філософське вчення про буття. Згідно з його вченням, основою світобудови є Абсолютна ідея (як єдино існуюча справжня реальність, що є першопричиною всього існуючого в світі). Абсолютна ідея (Світовий дух) із самого початку існувала як першопричина, що згодом шляхом відчуження потрапила в навколишній світ, природу й людину. А потім знову шляхом відчуження, через мислення та діяльність людини, закономірні події в історії повертається до самої себе. Людина вважається носієм Абсолютної ідеї. Свідомість кожної людини є
частинкою Світового духа, саме завдяки їй останній отримує волю,особисті риси,індивідульний характер.Таким чином, людина -це кінцевий дух, у якому уособлюється Абсолютна ідея.
Ґеорґ Геґель сформулював основні закони діалектики (закон єдності та боротьби протилежностей, закон взаємного переходу кількіснихзмін в якісні, закон заперечення заперечення). Діалектичні закони пояснювали розвиток та існування Світового духу й процесу формування ним оточуючого світу. Філософ пояснював, що Світовий і "кінцевий дух", людина, предмети, явища навколишнього світу складаються з взаємодіючих суперечливих сторін, що водночас перебувають у стані єдності. Він дійшов висновку, що єдність і боротьба протилежностей є причиною розвитку всього, що існує в світі.. Саме тому діалектика як філософський метод вимагала розглядати все в русі й розвитку, бачити в усьому суперечності, які згодом будуть зняті й приведуть до заміни нижчих форм вищими,старого - новим.
Філософія, за Гегелем,є синтезом,найвищим ступенем розвитку розуміння Абсолютної ідеї. Тому філософія - це повне розкриття всіх істин.
Філософія історії Г.В.Ф.Гегеля.
Гегель у філософії історії осмислив розвиток людини через щаблі розвитку світового розуму. У філософії духу Гегель осмислив проблеми права, моральності, держави. Червоною ниткою через філософію історії проходить ідея свободи. Сутність держави можна зрозуміти тільки на тлі світової історії, всі окремі держави - як річки вливаються в море світової історії, в якому панує розум. Виділяє історичні та неісторичні народи . Історичні - це інструменти в руках світового розуму, а не історичні - це сировина, матеріал.
Гегель виділяв 4 етапи розвитку світової історії:
1) східний 2) Грецький 3) Римський (іноді об'єднувався з грецьким в античний) 4) Німецький
У східному період свободи немає, деспотичний режим (Вавилон, Китай), тому що люди ще не усвідомлюють необхідність в свободі.
У грецькому періоді - багато свободи оскільки усвідомлюють необхідність в ній. У Римському періоді людина створює право і стає носієм правової свідомості. У Німецькому періоді вільні всі так як всі усвідомлюють необхідність. Прусська монархія - ідеальний тип держави, а абсолютна держава - це хода Бога по землі. Ідеальна держава була для нього антична.
Розвиток історії є втіленням ідей світового розуму, і при цьому в нових історичних формах завжди зберігається частина старих, але вони репродукуються на більш високому рівні. Його відомий вислів: *Кожен народ заслуговує той уряд, який вони допустили самі*.
Гегель - геніальний представник німецької класичної філософії,який вніс вагомий внесок в філософію історії.
Антропологічний матеріалізм Л.Фейєрбаха. Критика релігії як форми відчуження.
Л. Фейєрбах розробив власну теорію пояснення антропології. Завдяки цьому він відомий як засновник теорії матеріалістичного антропологізму. Основним положенням цієї теорії була ідея про існування єдиної реальності, до якої належать природа й людина. До того ж людина є частиною природи. Вона є єдністю матеріального та духовного.Ідея не існує сама по собі, а є продуктом свідомості людини. Бога як окремої самостійної реальності не існує, він є фантазією людини. Матерія є вічною й нескінченною, вона ніким не створена й ніким не може бути знищена. Усе, що нас оточує - предмети, явища - є різноманітними проявами матерії.
Вирішуючи проблеми існування Бога, Фейєрбах створив концепцію, яка отримала назву "теономія". Згідно з нею, релігія є результатом прагнення людини подолати суперечливістьсвого буття, почуття безсилля, закони матеріального світу. Фантазія людини персоніфікує бажані почуття в образ Бога, який відчужується від людини, об'єктивується й перетворюється на першопричину всього, що існує, ставить людину в залежність від творця як "вищої істоти". Бог, на думку Л. Фейєрбаха, стає ідеальним образом людини, створеним нею самою, який виникає як результат відчуження її найкращих якостей.
Феєрбах критикував віру в Бога, філософ пропонував замінити любов до Бога любов'ю до людини (концепція Нової теології). Саме Нова теологія на основі любові мала вирішити суперечність між матеріальним і трансцендентними світами, створити нову форму єдності - Царство Небесне на землі(вікову мрію всіх людей).
