Філософія постмодернізму: деконструкція людини і культури (Ж. Дерріда)

Жак Дерріда - французький філософ алжирського походження, засновник деконструкції. Роботи Дерріда мали великий вплив на сучасну теорію літератури та філософію.

Жак Дерріда нівелює звичну модель знання та мови, в якій для пізнання смислу будь-чого необхідно безпосередньо ознайомитися з цим смислом. Дерріда ж вважав, що розуміння будь-чого вимагає вивчення того, як воно співвідноситься з іншими предметами, та можливості розпізнати його в інших контекстах та випадках, передбачити які в повній мірі не має можливості.

Філософія Дерріда являє собою "деконструкцію". Цей термін до Дерріда був вузькоспеціалізованим французьким терміном, тепер цей термін став вживатися в багатьох мовах і став використовуватися філософами, літераторами, архітекторами, теологами, художниками, політологами, музичними критиками, кінорежисерами, юристами та істориками. Вплив філософських поглядів Дерріда відчувається майже в кожній області гуманітарних наук та мистецтва у другій половині XX століття. Та не менш розповсюдженою стала критика та неприйняття його ідей.

Одинм із основних понять філософії Жака Дерріда виступає поняття диферанс. Диферанс це одночасно і встановлення відмінності, і відстрочка, відкладання. Жак Дерріда виділяв два основних значення терміну "відмінність". Перше передбачає зволіканя у часі, пошук часу та сил для операції відкладання, тобто щось на зразок "часового становлення простору" та "просторове становлення часу". Друге значення: "розрізняти" - не бути тотожнім, бути відмінним, іншим, не таким.

Провідні ідеї української філософії та їх оцінка.

Українська філософія (виникла у X- XI ст.) як складова духовної культури українського народу відрізняється етико-моральним спрямуванням, акцентує увагу на проблемах внутрішнього світу людини в органічній єдності з умовами її самореалізації. Характерні риси: "поліфонізм", що виявляється як вплив різних культур синхронних цивілізацій, зокрема трипільської культури,культури скіфів, сарматів, половців, печенігів, германської культури; антеїзм -домінування ідеї про нерозривну єдність людини й природи; кордоцентризм - певна світоглядна орієнтація на внутрішній світ людини (серце). Вказані риси згодом були доповнені екзистенційними ідеями (цінністю свободи й свободи волевиявлення), що загалом стали визначальними рисами української філософської думки.

Зазначені риси разом з іншими специфічними особливостями філософської думки в Україні склали той фундамент, на якому виникла й розвивалась філософська свідомість українського народу. До таких особливостей належало насамперед домінування православної релігійної свідомості, що згодом спричинило те,що більшість філософських проблем розроблялися в контексті християнської теології. Наступною особливістю філософської думки в Україні є перевага естетичної проблематики, тобто розуміння сутнісних характеристик людини та зовнішнього світу засобами літератури. І нарешті, узагальнюючою характеристикою української філософії стає її антропологічна спрямованість. Основні проблеми онтології, гносеології меншою мірою цікавили українських мислителів. Українська філософія була спрямована конкретніше на пошук правди й мудрості, способу досягнення людського щастя.

Філософські ідеї в культурі Київської Русі.

Основною проблемою філософії цього періоду є людина, смисл її буття, розуміння людського щастя та шляхів його досягнення, співвідношення Бога і людини.

Морально-етичний напрямок у філософії Київської Русі започатковує Київський митрополит Іларіон, який написав твір "Слово про закон і благодать". В ньому Їлларіон осмислює історію людства, вказуючи на її цілісний характер, розглядає проблему смислу людського життя, свободи людини у світі. Всі ці питання він пробує розв'язати на основі християнських догматів.

Однією з найяскравіших постатей серед діячів культури Київської Русі XII ст. є Кирило єпископ Туровський.

В онтології Кирило виходить з фундаментального протиставлення світу небесного й земного, видимого й невидимого, що становить суть християнського дуалізму взагалі.

У співвідношенні "Бог-людина" безперечний пріоритет надається, а людина перебуває у стані підкорення. Водночас Кирило акцентує увагу на тому, що весь задум створіння є спрямованим до вищої мети, якою є людина. Бог відкриває істину людині, вказуючи їй шлях до обожнення, але при цьому не позбавляє її свободи волі у виборі між добром і злом.

Проблема значення серця в пізнанні і житті людини. Саме серце є тією ланкою, яка зводить воєдино розум, почуття й волю людини.

Отже, у філософії Київської доби переважали ідеї визнання Бога як найвищої першопричини, а існування оточуючого світу - як результат його творення. Історія розглядалася крізь призму вічного конфлікту добра й зла (Бога й диявола). Складовими філософських знань стали патріотичні ідеї єдності всіх руських земель, зміцнення й централізації держави для відсічі іноземним загарбникам, необхідність розвитку культури та освіти.