< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Набуття права на заняття адвокатською діяльністю

Хто може бути адвокатом в Україні

У ст. 6 Закону зазначено: 1. Адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

  • 2. Не може бути адвокатом особа, яка:
  • 1) має непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також злочину середньої тяжкості, за який призначено покарання у виді позбавлення волі;
  • 2) визнана судом недієздатною чи обмежено дієздатною;
  • 3) позбавлена права на заняття адвокатською діяльністю - протягом двох років з дня прийняття рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю;
  • 4) звільнена з посади судді, прокурора, слідчого, нотаріуса, з державної служби або служби в органах місцевого самоврядування за порушення присяги, вчинення корупційного правопорушення, - протягом трьох років з дня такого звільнення.
  • 3. Для цілей цієї статті:
  • 1) повна вища юридична освіта - повна вища юридична освіта, здобута в Україні, а також повна вища юридична освіта, здобута в іноземних державах та визнана в Україні в установленому законом порядку;
  • 2) стаж роботи в галузі права - стаж роботи особи за спеціальністю після здобуття нею повної вищої юридичної освіти.

Ця стаття Закону визначає два принципових моменти: 1) за яких умов громадянин може стати адвокатом; 2) за яких обставин такого статусу отримати неможливо, навіть коли інші передумови дають можливість реалізовувати це право.

Статус адвоката вимагає наявності повної вищої юридичної освіти, володіння державною мовою, стажу роботи в галузі права не менше двох років, стажування під керівництвом адвоката (крім спеціально встановлених випадків) і, як завершальний етап, складання кваліфікаційного іспиту. Після цього претендент складає присягу адвоката України й отримує свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Частина 3 статті дає визначає, що слід вважати повною вищою юридичною освітою. Це освіта, здобута в Україні, а також в іноземній державі та визнана в Україні у встановленому порядку. Наявність повної вищої юридичної освіти підтверджується дипломом установленого зразка.

Основною формою підготовки юристів в Україні є юридичні факультети університетів та академій з 5-річним строком навчання й інститути з 4-річним строком навчання. Повна вища юридична освіта може бути отримана у вищих навчальних закладах 3 та 4 рівнів акредитації.

Належний освітянський ценз, який свідчить, що, відповідно до освітньо-кваліфікаційного рівня, набута повна юридична освіта, котра за ознаками ступеню сформованості знань та умінь особи забезпечує її здатність виконувати завдання та обов'язки певного рівня професійного діяльності у галузі права, повинен досягти рівня бакалавра (2 рівень), спеціаліста або магістра.

У 2005 р. Україна підписала угоду про приєднання до Болонського процесу і тепер бере участь у створенні Єдиного європейського простору у галузі вищої освіти.

Стосовно набуття вищої юридичної освіти в іноземній державі, яка може визнаватися і в Україні, слід, крім Законів України "Про освіту" та "Вишу освіту", керуватися Конвенцією про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні, підписаної у Лісабоні 11 квітня 1997 р., Законом України "Про ратифікацію Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти в Європейському регіоні" від 3 грудня 1999 р., Порядком визнання і встановлення еквівалентності в Україні документів про освіту, виданих навчальними закладами інших держав, що затверджений наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 29.03.2011 р. № 295.

Щодо володіння державною мовою як однієї з умов набуття статусу адвоката. Державна або офіційна мова це та мова, котрій державою надано статусу обов'язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя, до яких відносять насамперед ті, де реалізуються повноваження законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Державною мовою в Україні є українська. Це положення закріплене у ч.1 ст. 10 Конституції України.

Вимога до адвоката володіти українською мовою зумовлена тим, що він, надаючи правову допомогу, постійно спілкується з представниками місцевого населення, складає офіційні документи до державних органів та органів місцевого самоврядування держави Україна, як представник і захисник бере участь у судових процесах, де судочинство здійснюється державною мовою.

Адвокат повинен формувати позицію, висловлювати думку, твердження, консультацію тощо таким чином і у такий спосіб, щоб їх сутність була зрозумілою тим, кому адресовано ці звернення та промови. Процесуальне законодавство України вимагає ведення судового процесу саме державною мовою. Слід зазначити, що не існує спеціальної окремої перевірки зі знань української мови. Висновок про відповідний обсяг рівень знання з української мови у претендента на набуття статусу адвоката робиться за підсумками кваліфікаційного іспиту.

Торкаючись мовного питання, слід виходити з положень Закону України "Про засади державної мовної політики", який набрав чинності з дня його опублікування. Ряд положень Закону торкається безпосередньо питань, які доводиться вирішувати адвокатам повсякчас. Наведемо декілька норм Закону, які регулюють порядок вирішення мовних питань у сферах найбільш актуальних для кожного адвоката.

Стаття 11. Закону "Про засади державної мовної політики" встановлює: "Мова роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування" встановлює:

  • 1. Основною мовою роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування є державна мова. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, в роботі, діловодстві і документації місцевих органів державної влади і органів місцевого самоврядування може використовуватися регіональна мова (мови). У листуванні цих органів з органами державної влади вищого рівня дозволяється застосовувати цю регіональну мову (мови).
  • 2. Держава гарантує відвідувачам органів державної влади і органів місцевого самоврядування надання послуг державною мовою, а в межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 3 цього Закону, - і цією регіональною мовою (мовами). Необхідність забезпечення такої гарантії має враховуватися при підборі службових кадрів.
  • 3. Посадові та службові особи зобов'язані володіти державною мовою, спілкуватися нею із відвідувачами, а в межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, з відвідувачами, що вживають регіональну мову (мови), - цією регіональною мовою (мовами). Особам, що вживають регіональну мову (мови), забезпечується право подавати усні чи письмові заяви та отримувати відповіді на них цією регіональною мовою (мовами).

Стаття 17 "Мова юридичної допомоги" стосується безпосередньо адвокатської роботи: "Адвокат надає юридичну допомогу фізичним і юридичним особам державною мовою або іншою мовою, прийнятною для замовника". Це формулювання викликає низку запитань. Як, наприклад, вчиняти адвокатові, коли відвідувач послуговується лише таджицькою чи перською мовою? Залишається сподіватись, що таких казусів буде небагато, однак практика знає такі випадки.

У стаття 14 "Мова судочинства" зазначено:

  • 1. Судочинство в Україні у цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах здійснюється державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, за згодою сторін суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою (мовами).
  • 2. Професійний суддя повинен володіти державною мовою. У межах території, на якій відповідно до умов частини третьої статті 8 цього Закону поширена регіональна мова, держава гарантує можливість здійснювати судове провадження цією регіональною мовою (мовами). Необхідність забезпечення такої гарантії має враховуватися при доборі суддівських кадрів.
  • 3. Сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою (мовами), з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу.
  • 4. Особам, що беруть участь у розгляді справи в суді, забезпечується право вчиняти усні процесуальні дії (робити заяви, давати показання і пояснення, заявляти клопотання і скарги, ставити запитання тощо) рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись послугами перекладача у встановленому процесуальним законодавством порядку. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, послуги перекладача з регіональної мови або мови меншини (мов), у разі їх необхідності, надаються без додаткових для цих осіб витрат.
  • 5. Слідчі і судові документи складаються державною мовою.
  • 6. Слідчі і судові документи відповідно до встановленого процесуальним законодавством порядку вручаються особам, які беруть участь у справі (обвинуваченому у кримінальній справі), державною мовою, або в перекладі їх рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють.

Мова досудового розслідування, дізнання і прокурорського нагляду регулюється ст. 15 цього Закону.

Мовою роботи та актів з питань досудового розслідування, дізнання і прокурорського нагляду в Україні є державна мова. Поряд із державною під час проведення досудового розслідування, дізнання та прокурорського нагляду можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин України, інші мови. Кожна особа має право бути невідкладно повідомлена мовою, яку вона розуміє, про мотиви арешту чи затримання і про природу та причини звинувачення проти неї і захищати себе, користуючись цією мовою, у разі необхідності, з безкоштовною допомогою перекладача.

Слід мати на увазі, що вже внесено зміни до цього Закону у зв'язку з прийняттям Закону України "Про референдуми" від06.11.2012 №5475-УІ.

До стажу роботи за спеціальністю юриста включається перебування на посадах судді, прокурора, слідчого, юрисконсульта, нотаріуса, а також інших посадах, які відповідно до кваліфікаційних вимог потребують наявності вищої юридичної освіти, як підстави для заняття такої посади. Тривалість стажу визначається після здобуття вищої юридичної освіти з присвоєнням кваліфікації не нижче бакалавра.

За роз'ясненням № 1У/14-2-10 Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури України від 9 вересня 2005 р. регіональні Кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури мають право вимагати докази того, що стаж роботи на посаді юриста набуто після здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр".

Згідно з роз'ясненням ВККА, як виняток, стаж роботи в галузі права може набуватися в період навчання у вищому навчальному закладі третього і четвертого рівня акредитації упродовж останнього року навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем "спеціаліст".

Громадянин, який має намір набути статус адвоката, повинен стажуватися упродовж 6 місяців під керівництвом правника за направленням ради адвокатів регіону. Керівником стажування може бути адвокат з не менш ніж з 5 - річним досвідом роботи. Щодо 5 - річного стажу, який у Законі домінує у всіх процедурах, що регламентовані певним стажем, можна стверджувати, що це непрофесійний підхід до стажування як важливого етапу в підготовці адвоката. Немає жодного сумніву в тому, що трапляються адвокати, які зуміли за 5 років набратися достатнього досвіду і здобути репутацію достойного фахівця, але це виняток із правил. Назагал 8-10 років - це мінімальний термін для оволодіння не лише певним досвідом, але й мудрістю та авторитетом, без яких немає вихователя.

Від стажування звільняються громадяни, які на день звернення із заявою про допуск до кваліфікаційного іспиту мають стаж роботи помічника адвоката не менш ніж 1 рік упродовж останніх 2 років. За результатами стажування керівник повинен скласти звіт і направити його на розгляд до ради адвокатів регіону. Пройти стажування можна протягом 3 років після успішного складання кваліфікаційного іспиту, саме стільки діє свідоцтво про проходження кваліфікаційного іспиту.

Така вимога має сенс і є обґрунтованою. Сфера права є різноманітною, тому не кожна особа, котра має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права та яка склала кваліфікаційний іспит, уявляє специфіку діяльності адвоката. Стажування матиме позитивний результат, оскільки у стажиста буде наставник (адвокат), який допоможе краще зорієнтуватися в особливостях майбутньої професійної діяльності.

Стосовно визначення кваліфікаційного іспиту та порядку його проведення коментарі у ст. 9 цього Закону.

Не може бути адвокатом громадянин, що має судимість, яка не є погашеною або не знятою. Така судимість стосується тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також злочину середньої тяжкості, за який призначено покарання у вигляді позбавлення волі.

Не вправі набувати статусу адвоката той, хто визнаний судом недієздатним або обмежено дієздатним. Абсолютна недієздатність встановлена для громадян за рішенням суду внаслідок душевної хвороби чи слабоумства. Часткове обмеження прав і свобод громадянина можливе також за рішенням юрисдикційного органу внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними і токсичними засобами.

Не вправі упродовж двох років поновлювати свій адвокатський статус особа, до якої кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури прийняла рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю. Ця позиція є достатньо суперечливою, оскільки подібні рішення ухвалюються за певних обставин: а) засудження адвоката за скоєння злочину (тут має враховуватися правило погашення або зняття судимості); б) обмеження судом дієздатності або визнання адвоката недієздатним (за загальним правилом, що витікає з положень Цивільного кодексу України, знову стати адвокатом можна тоді, коли суд поновить стан дієздатності); г) втрати громадянства України (якщо адвокатом вправі бути лише громадяни України, то це повинно бути зазначено у ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"); д) грубого порушення законодавства, що пред'являє вимоги до адвоката та регулює його діяльність, у тому числі і порушення присяги адвоката України.

Взагалі позбавляється права стати адвокатом той громадянин, кого звільнили з посади судді, прокурора, слідчого, нотаріуса, з державної служби або служби в органах місцевого самоврядування за порушення присяги, вчинення корупційного правопорушення упродовж трьох років з дня такого звільнення.

Не є логічним абсолютне позбавлення можливості набуття статусу адвоката тими специфічними категоріями працівників (суддів, прокурорів та ін.), яких притягнуто до спеціальної дисциплінарної відповідальності. Водночас громадяни, які скоїли кримінальний злочин після погашення або зняття судимості, або ті, хто поніс відповідальність за корупційне правопорушення після спливу трьох років, вправі бути адвокатами. Ці питання потребують додаткового вивчення й удосконалення в регулюванні.

Вимоги щодо несумісності (ст. 7 Закону)

  • 1. Несумісною з діяльністю адвоката є:
  • 1) робота на посадах осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції":
  • 2) військова або альтернативна (невійськова) служба;
  • 3) нотаріальна діяльність;
  • 4) судово-експертна діяльність.

Вимоги щодо несумісності з діяльністю адвоката, передбачені пунктом 1 цієї частини, не поширюються на депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), членів Вищої ради юстиції (крім тих, які працюють у Вищій раді юстиції на постійній основі).

2. У разі виникнення обставин несумісності, встановлених частиною першою цієї статті, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяву про зупинення адвокатської діяльності.

У коментованій статті встановлюється заборона адвокатові займатися певним видам занять. Адвокатові забороняється обіймати посади, що вказані у п.1 ч.1 ст. 4 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції". З урахуванням того, що адвокат вправі поєднувати свою діяльність з депутатством у Верховній Раді Автономної Республіки Крим, місцевих радах (крім тих, які здійснюються на постійній основі), а також бути членом Вищої Ради юстиції (крім тих, які працюють у цьому органі також на постійній основі), він не вправі працювати: особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >