Розмежування злочинів і адміністративних правопорушень, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення
Підставою кримінальної відповідальності за порушення виборчих прав громадян є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбачені ст. 157–159і Кримінального кодексу України. Йдеться про таке протиправне діяння, що за своїми об'єктивними властивостями представляє більш високу суспільну небезпеку для держави та суспільства і вимагає застосування до злочинця відповідних заходів покарання. Варто зауважити, що особу вважають невинуватою у вчиненні злочину і не можуть піддати її кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу (ст. 2 Кримінального кодексу України).
Адміністративна відповідальність за правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення є менш суворою, ніж кримінальна, оскільки не передбачає судимості та інших правових наслідків щодо порушника. Особа, яка скоїла злочин, що посягає на виборчі права громадян, може бути піддана штрафу в розмірі від 500 до 1000 податкової соціальної пільги, тоді як максимальний розмір адміністративного штрафу становить 200. Існують також інші види кримінальних покарань за порушення законодавства про вибори: обмеження волі на строк від трьох до п'яти років; позбавлення волі на строк до 12 років; позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певного діяльністю впродовж трьох років, що спричинюють інші суворі наслідки.
Також адміністративна відповідальність за порушення виборчого законодавства відрізняється від кримінальної сутністю об'єктивної та суб'єктивної сторони.
Фактична підстава настання адміністративної відповідальності полягає у наявності складу адміністративного правопорушення, тобто адміністративне правопорушення, що посягає на виборчі права громадян, є фактичною підставою для настання адміністративної відповідальності.
Суспільна шкідливість адміністративного правопорушення, що посягає на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення, полягає в завданні чи можливості завдання шкоди суспільним відносинам, які пов'язані з реалізацією виборчих прав громадян. Посягання на демократичні інститути не може бути позбавлено суспільної шкідливості.
Оскільки адміністративне правопорушення якісно відрізняється від злочину, то під час розмежування адміністративних деліктів і злочинів не варто брати за основу уявлення про матеріальну єдність усіх правопорушень, через те, що всі вони є суспільно небезпечними. Усім адміністративним правопорушенням притаманна єдина властивість – суспільна шкідливість.
Якщо законодавець вирішить, що той чи інший проступок перестав мати суспільну шкідливість і набув нової якості – суспільної небезпечності, то його необхідно криміналізувати, тобто визначити як злочин. Також необхідно зазначити, що існує і зворотний процес – декриміналізація та депіналізація, тобто коли діяння перестає бути кримінально караним, а за його вчинення встановлюється адміністративна відповідальність.
Обов'язковою ознакою діянь, які утворюють адміністративне правопорушення, що посягає на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення, є їх адміністративна протиправність. Лише суспільно шкідлива спрямованість поведінки не може бути підставою для притягнення до адміністративної відповідальності. Суспільна шкідливість і адміністративна протиправність в механізмі правопорушення виступають, логічно взаємообумовленими правовими категоріями, які відображають, з одного боку, зміст, а з іншого – форму діяння. Тому, щоб адміністративне правопорушення знайшло своє конкретне вираження, необхідною є юридична форма. Протиправність є основною властивістю будь-якого правопорушення, а правова природа протиправних дій зумовлена тим, що всі ознаки правопорушень передбачені нормами права. Відсутність протиправності свідчить про відсутність самого правопорушення.
Адміністративний проступок, що посягає на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення, – це лише діяння, яке заборонене нормами адміністративно-деліктного права.
Однією з невід'ємних ознак адміністративного правопорушення є винність особи, яка його вчинила. У вітчизняній правовій теорії вину, що стосується всіх правопорушень, визначають як психічне ставлення особи до власного діяння і його шкідливих наслідків. Винність не є чимось зовнішнім відносно до проступку. Це його атрибутивна властивість, істотна ознака, обов'язкова умова настання відповідальності. Якщо в діях особи вини не встановлено, а шкідливі наслідки стали результатом випадкового збігу обставин, то це може означати, що вини немає, відсутня і суб'єктивна сторона, а тому не може бути відповідальності.
Ознака адміністративної караності також є необхідною для адміністративного проступку. Не будь-яке порушення норм адміністративного права можна визначити як адміністративний делікт. Діяння, яке порушує законодавство про вибори, можливо визначити адміністративним правопорушенням лише тоді, коли воно передбачає можливість застосування адміністративно-правових заходів стягнення.
Адміністративне правопорушення, що посягає на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення, – це суспільно шкідливе, протиправне, винне діяння (дія чи бездіяльність), котре посягає на порядок здійснення і забезпечення народного волевиявлення, за яке законодавством встановлено адміністративну відповідальність (ст. 2127–21220 КУпАП).
