Німеччина

Німеччина (Федеративна Республіка Німеччина) – розташована в центрі Європейського Союзу. На півночі вона межує з Данією (протяжність кордону 68 км), на заході – з Нідерландами (577 км), Бельгією (167 км), Люксембургом (138 км) та Францією (451 км), на півдні – Швейцарією (334 км), Австрією (784 км) і Чехією (646 км), а на сході – з Польщею (456 км). На півночі омивається Балтійським та Північним морями.

Вступ до ЄС – 25 березня 1957 р.

Державний Прапор – складається з трьох рівних за шириною горизонтальних смуг, зверху чорна, у середині червона, знизу золотого кольору.

Державний Герб – являє собою чорного орла з червоними лапами на золотому фоні. Орел на гербі Німеччини символізує силу і міць цієї держави.

Столиця – м. Берлін (3,4 млн населення).

Великі міста: Гамбург (1,7 млн населення), Мюнхен (1,4 млн населення), Кельн (1 млн населення), Франкфурт-на-Майні (687,8 тис. населення), Штутгарт (600 тис. населення).

Населення

В країні проживає 83,2 млн осіб. Німеччина – етнічно однорідна країна, в якій проживає майже 80% німців. Найбільш чисельні групи іноземців становлять турки та курди (3,9%), поляки (2%), вихідці з країн СНД (українці, росіяни, євреї, російські німці (1,7%), вихідці з країн західної Європи та Балкан (3,5%), вихідці з країн Азії (2%).

Як і в багатьох розвинених країнах світу, народжуваність у Німеччині нижча від рівня відтворення населення. Вже з 1972 р. народжуваність у Німеччині стала нижчою за смертність. У 2008 р. на 1000 мешканців народилися 8 осіб, а померло 10 осіб.

Річний приріст населення за 2008 р. – (-0,2%).

Чисельність сільського населення – менше 10%, майже 90% населення Німеччини проживає в містах і прилеглих до них урбанізованих районах.

Щільність населення – 229 осіб на км2.

Структура населення: переважна більшість – етнічні німці (92%). У землях Бранденбург і Саксонія проживають лужицькі серби (60 тис. населення), у північних районах землі Шлезвіг-Гольпггейн – данці (50 тис. населення). У країні налічується 6,8 млн іноземних громадян, з яких 1,7 млн – турки, 930 тис. громадяни республік колишньої Югославії, 187,5 тис. громадяни Російської Федерації і 129 тис. громадяни України.

Починаючи з 1988 р. в Німеччину з пострадянських держав на постійне місце проживання прибули 2,2 млн переселенців німецького походження і 220 тис. осіб контингентних біженців (включаючи членів їх сімей), склавши таким чином одну з найбільших російських діаспор світу.

Чисельність мусульманського населення Німеччини становить 3,2-3,5 млн жителів, хоча ця цифра іноді заперечується. За деякими іншими даними, в Німеччині постійно проживають 4,3 млн мусульман, з них приблизно 63,2 відсотка – турецького походження.

Середня тривалість життя

Середній показник тривалості життя у 2012 р. складав: 81 рік (чоловіки – 78,6, жінки – 83,3).

Мова

Офіційною мовою є німецька. Данська мова, сорбська мова, фризька мова, мова ромів (циганська мова) є офіційно визнаними мовами етнічних меншин. Німецька мова поділяється на 3 групи діалектів: нижньонімецькі (нижньо- франкський, нижньоалеманський та фризький), середньонімецькі (саксонський, тюрингський та франкський) та верхньонімецькі (верхньофранкський, алеманський та баварський).

Населення використовує нижньо-, середньо- і верхньонімецькі діалекти (10 основних і більше 50 локальних), на яких говорять також мешканці прикордонних районів сусідніх держав; самі діалекти часто дуже відрізняються від літературної мови. Існують змішані говірки. До визнаних мов національних меншин належать данська, фризька, лужицькі, циганська, а також як регіональна мова – нижньосаксонська (нижньонімецька) мова, яка з 1994 р. визнана ЄС. Російською мовою в Німеччині тією чи іншою мірою володіє близько 6 млн населення, у тому числі понад 3 млн – переселенці з країн колишнього СРСР (і їхні нащадки), переважно з Казахстану, Росії та України. Також у Німеччині говорять турецькою (2,1 млн населення), мовами народів колишньої Югославії (720 тис. населення), італійською (612 тис. населення). Мігранти, які не володіють німецькою мовою, найчастіше виявляються в інформаційному вакуумі і/або потрапляють у залежність від джерел інформації.

Релігія

Релігія з 1919 р. в Німеччині конституційно відокремлена від держави.

Свобода совісті і свобода віросповідання гарантовані німецької конституцією. Більшість німців – християни, при цьому католики становлять 32,4%, лютерани – 32%, православні – 1,14%. Невелика частина віруючих належить до християнських деномінацій – баптисти, методисти, віруючі Новоапостольсь- кої церкви – 0,46% і прихильники інших релігійних течій.

Частину віруючих складають мусульмани (від 3,8 млн до 4,3 млн, або від 4,5% до 5,2%), Свідки Єгови (близько 164 тис. населення, або 0,2%) та члени іудейських громад (близько 100 тис. населення, або 0,12%). Близько 31% німецького населення, переважно на території колишньої НДР, атеїсти (70%).

Німеччина прийняла християнство за часів франків. Хрестителем Німеччини вважається святий Боніфацій (зазнав мученицької смерті від язичників у 754 р.). В результаті реформації і релігійних воєн, які супроводжували її (головною з яких була Тридцятилітня війна 1618-1648 pp.), Німеччина розділилася на католицькі і протестантські (лютеранські) регіони. Головним принципом, закріпленим в Аугсбургзькому релігійному світі (1555 р.), став принцип cujus regio, ejus religio, тобто піддані того чи іншого феодала були зобов'язані приймати його віру: католицьку або протестантську.

Площа території

Загальна площа – 357,1 тис. км2. Площа сільськогосподарських угідь складає 16,7 млн га, ріллі – 11,9 тис. га.

Рельєф

Різноманітність рельєфу відображає складність геологічної будови, багато в чому визначає різницю в ґрунтовому покриві, кліматі, формуванні річкової мережі.

На території Німеччини переважає рівнинний рельєф, понад 50% території країни займають низовини. Територія країни підвищується з півночі на південь і ділиться на 5 ландшафтних зон: Північно-Німецька низовина з яскраво вираженими формами льодовикового рельєфу; Середньонімецькі середньовисотні гори і височини (Рейнські Сланцеві гори висотою до 880 м, Везерські гори, Тюрингенський Ліс, у центрі країни – масив Гарц, на сході – Рудні гори на кордоні з Чехією та Баварський Ліс); Південно-західне Німецьке середньогір'я (масиви Шварцвальд, Оденвальд, Шпессарт та ін.); південнонімецькі передальпійські плоскогір'я (Швабсько-Баварське плато заввишки від 600 м на півночі до 300 м на півдні, Дунайська низовина); Баварські Альпи – передові хребти Східних Альп з широким розвитком льодовикових і карстових форм рельєфу. До Німеччини входять північні хребти Альп. На заході переважають низькі хребти, складені пісковиками, але в Баварії, на південь від Мюнхена, представлені також Північні Вапнякові Альпи. Тут розміщується найвища точка Німеччини – гора Цугшпітце (2962 м).

Північна частина ФРН розташована в межах Північно-Німецької низовини (простягається із заходу на схід майже на 600 км, ширина 200-300 км), де добре збереглися сліди зледенінь (особливо чітко виражені на північному сході) у вигляді моренних рівнин, зандрів, долин стоку льодовикових вод та інших форм льодовикового рельєфу. Береги Північного і Балтійського морів переважно низькі, плоскі, розчленовані бухтами й естуаріями. Вздовж узбережжя Північного моря простягається смуга ватів, зовнішньою межею яких є Східно- Фризькі і Північно-Фризькі острови.

На північному сході – великі горбкувато-моренні височини і численні озера (пояс прибалтійських озер). Переважно поширені пухкі відкладення – галечники, піски та глини, що включають товщі бурого вугілля, які утворилися в болотах серед дельт. На схід від Ростока численні затоки на узбережжі материка й острова Рюген були відчленовані від моря піщаними валами, що призвело до утворення лагун, відомих під назвою “Бодде”. У багатьох районах низовини піщані ділянки, що дістали назву Геста, відокремлені долинами річок і заболоченими улоговинами. Затоплювані лише під час найвищих припливів марші після проведення меліорації використовуються в сільському господарстві.

Горбкуваті передгір'я утворюють перехід до низького і середньовисотного рельєфу (600-1400 м). Орографічними об'єктами цієї частини Німеччини виступають Рейнські Сланцеві гори, заввишки до 880 м, Везерські гори, пагорбка височина і низькогір'я Гессену, частина масиву Гарц, заввишки до 1142 м, гірські масиви Шварцвальд, заввишки до 1493 м, Оденвальд, Шпессарт, Хардт та інші. Вздовж кордону з Чехією піднімаються хребти Шумава (висота до 1456 м) і Чеський Ліс; на захід від них – середньогірські масиви – Баварський Ліс, Фіхтель і Швабо-Франконська куестова область з численними проявами карсту.

Рельєф усієї середньої частини країни відрізняється мозаїчністю. Вирівняні поверхні на вершинах гір різко контрастують з крутими стрімчастими схилами. Гірські масиви мають платоподібні поверхні, піднімаючись від сусідніх рівнин ступенями до висоти близько 1000 м. Хоча місцями виділяються більш високі вершини, наприклад гора Фельдберг у Шварцвальді заввишки 1493 м. Вершинні поверхні глибоко прорізані, залісені долинами з крутими схилами.

Сильні перепади рельєфу спостерігаються у районі Рейнського грабена, що прорізає Вогези і Шварцвальд. В ущелині між Бінгеном і Кобленцем стрімкі уступи гір підступають до самого русла Рейну, чергуючись з більш пологими ділянками, де розвинені тераси, зайняті виноградниками. У деяких місцях під впливом альпійських горотвірних рухів формувалися глибоко занурені западини, зайняті морськими й озерними басейнами, які заповнювалися глинами, пісками і галечниками. Утворені таким шляхом низовини збереглися до цього часу.

З тектонічними рухами уздовж розломів була пов'язана вулканічна діяльність у горах Середньої Німеччини. Більш древні вулканічні споруди, наприклад масив Фогельсберг (774 м) у Гессені, дуже зруйновані ерозією, тоді як кратери і Попільні конуси Айфель виглядають так, наче вони утворилися зовсім нещодавно. Слідами вулканічної активності є численні гарячі мінеральні джерела. У цілому ділянка Середньонімецьких гір не створювала великих труднощів ні для транспортного, ні для сільсько- та лісогосподарського освоєння, а великі в минулому ліси і значні ресурси рудних та нерудних корисних копалин сприяли їх ранньому заселенню та господарському освоєнню.

На півдні країни, на місці Передальпійського крайового прогину, розташоване Баварське плато (заввишки від 600 м на півночі до 300 м на півдні) з переважанням льодовиково-акумулятивного рельєфу. На крайньому півдні ФРН – передові хребти Східних Альп (заввишки до 2962 м – гора Цугшпітце), із широким розвитком льодовикових і карстових форм рельєфу.

Клімат

Більшість території Німеччини зазнає впливу сезонного помірного клімату, в якому переважають вологі західні вітри. Клімат помірний, пов'язаний з океанічною, Північноатлантичною течією, яка є північним продовженням Гольфстріму. Ці теплі води впливають на райони, що межують з Північним морем, у тому числі на території вздовж річки Рейн, яка впадає в Північне море. Отже, на північному заході і півночі країни клімат океанічний, з опадами упродовж цілого року з максимумом у літній період. Тому зима в країні м'яка, а влітку, як правило, прохолодно, хоча взимку температура може знижуватися і до -30 °С. На сході країни клімат більш континентальний; зима дещо холодніша, а літо доволі спекотне й сухе. Центральна і південна Німеччина належать до перехідних регіонів, тут варіюються як помірно океанічний клімат, так і континентальний. Середньорічна кількість опадів становить на рівнинах 500-600 мм на рік, у горах – 900-1100 мм (у вигляді снігу).

Німеччина розташована на Євразійської плиті. Оскільки там немає розломів між тектонічними плитами, то землетруси відбуваються відносно рідко. Середня температура липня від +16 до +22 градусів за Цельсієм. Середня температура січня від +2 до -5 градусів. Середньорічна температура 5-10 градусів тепла. Найнижча температура в Німеччині спостерігалася в минулому столітті на її півдні, в гірській частині країни, на висоті 1601 м над рівнем моря, біля озера Фунтензі, і склала -45,8°, що нижче абсолютного температурного мінімуму в більш північній і східній Естонії (-43,5°, Иигева).

Річки. На території Німеччини багато річок. Шість найбільших течуть до морів та утворюють шість найбільших річкових водозабірних басейнів країни: Рейну, Дунаю, Ельби, Одеру, Везеру й Емсу. П'ять із них несуть води до Північного та Балтійського морів, одна (Дунай) впадає в Чорне море. Водозбірні площі цих річок загалом становлять основний європейський вододіл.

Річка Рейн – бере початок у верхів'ях Альп і має довжину 865 км (є на деяких ділянках кордоном країни), протікає на південному заході й заході країни. Її основні притоки Неккар, Майн, Мозель і Рур. Економічне значення Рейну для країни – визначальне, він є одним із найжвавіших водних шляхів у Європі.

Річка Дунай протікає на півдні країни, її довжина на території Німеччини – 647 км. Вона протікає майже весь час у гірській місцевості й доходить до кордонів з Австрією, а далі тече Південно-Східною Європою. її основні притоки – Іллер, Лех, Ізар та Інн.

У Східній Німеччині тече річка Ельба, завдовжки 725 км, її основні притоки Заале і Гавел, а також Охре, Осте і Зуце. Річка Одер виступає як кордон із Польщею, її найважливішими притоками є річка Нейсе та відома річка Шпреє.

Водозбірна площа річки Везер цілком розміщена в Німеччині і протікає центральними районами країни, впадаючи в Північне море. її довжина 740 км, а живиться вона водами річок Верра і Фупда, Лейне, Аллер, Одер. Річка Емс, завдовжки 370 км, тече на крайньому північному заході країни.

Озера. Природні озера країни – переважно льодовикового походження. Тому найбільше великих озер в Альпах і в Мекленбурзі. Найбільше озеро, що повністю розміщене на німецькій території, – озеро Мюрітц, складова частина Мекленбурзького озерного краю. Загалом найбільшим озером вважається Боденське озеро, на кордоні з Австрією і Швейцарією, яке розподілено між ними наступним чином: Німецька частина – 305,8 км2, Швейцарська – 171.6 км2 та Австрійська – 58,6 км2.

Також у Німеччині зустрічаються озера, створені в результаті діяльності людини. Так, у Східній Німеччині є багато великих штучних озер у колишніх районах видобутку лігніту. Найчастіше це озера, створені для енергетичних або господарських цілей.

Загалом у Німеччині близько 4000 озер. Найбільші з них: Боденське озеро (площа 536 км2, глибина 254 м), Мюрітц (відповідно 117 км2, 31 м), Кімзе (80 км2, 72,7 м), Шверінер-Зее (61,5 км2, 52,4 м), Штарнбергер-Зее (56 км2, 127.7 м).

Економіка

Німеччина – одна з найбільш високорозвинутих країн світу і провідний індустріальний “локомотив” Європи.

Валовий внутрішній продукт становить 3634,8 млрд дол. США. ВВП на душу населення – 45,1 тис. дол. США.

Промисловість. Німеччина є постіндустріальної© країною, де основу економіки (70-78% у різні роки) становлять послуги, 23-28% – виробництво, 0,5-1,5% – агробізнес, в якому зайнята така ж кількість економічно активного населення. Основними галузями промисловості є машинобудівна, електротехнічна, хімічна, автомобільна, суднобудівна, кам'яновугільна.

Німеччина не володіє великими запасами будь-яких корисних копалин. Рідкісний виняток з цього правила, що поширюється і на весь Центральноєвропейський регіон, – вугілля, як кам'яне (Рурський басейн), так і буре. Тому її економіка сконцентрована переважно на секторі промислового виробництва та сфері послуг.

Країна займає далеко не останнє місце за обсягами та якістю вироблених у світі годинників і годинникових механізмів. Центром годинникової промисловості Німеччини є невелике містечко Гласхютте. Тут сконцентрована велика частина фабрик, які виробляють наручні годинники і механізми до них. Також важливою ланкою годинникової промисловості є виробники інтер'єрних годинників і механізмів до них. Найвідоміші з них: Hermle і Kieninger.

У Німеччині розвинене виробництво дитячих іграшок, товарів і продуктів для моделювання. Основними компаніями в цій галузі є Auhagen GmbH, Gebr. MdrkJin & Cie. GmbH, Gebr. Fleischmann GmbH, РІКО Spielwaren GmbH.

Машинобудування і металообробка розвинуті у багатьох містах ФРН. Відомі своєю продукцією німецькі автомобільні корпорації: “Даймлер-Бенц” у Штутгарті, “Фольксваген” у Вольфсбурзі, “Адам Опель” у Рюссельхеймі, “Форд” у Кельні, “БМВ” у Мюнхені. Основні райони багатогалузевого машинобудування “ Штутгартський, Нижньорейнсько-Рурський та Рейнсько-Майнський. Там виробляють обладнання для різних галузей промисловості, сільського господарства, промислову і побутову електротехніку, електроніку. В усьому світі відомі німецькі точні прилади, оптика та морські судна. Великі центри машинобудування: Берлін, Франкфурт-на-Майні, Нюрнберг, Гамбург, Кельн, Бремен, Лейпциг, Магдебург, Дрезден. Третина галузей промисловості Німеччини спрямована на виробництво споживчих товарів: продуктів харчування, одягу, тканин, взуття, поліграфічної продукції, музичних інструментів, мисливської зброї тощо. На весь світ відомі німецьке пиво, швейні та трикотажні вироби, фарфор.

Хімічна промисловість використовує власну (кам'яну і калійну солі) та імпортну (нафту, фосфорити, сірку) сировину, відходи металургії. Основою виробництва галузі є продукція побутової хімії, солі, мінеральні добрива, синтетичні волокна, пластмаси, синтетичний каучук. За експортом хімічної продукції ФРН посідає 1-е місце в світі. Понад 30% продукції, що виробляється, йде на експорт. Найбільші центри: Галле, Дюссельдорф, Кельн, Лейпциг, Берлін, Дрезден та ін.

Паливно-енергетична промисловість працює на власному кам'яному і бурому вугіллі, яке видобувається у Рурському (80%) і Саарському басейнах (10%), та імпортних нафті (з Близького Сходу, Північної Африки) і газі (із Росії та Норвегії). Центрами нафтопереробки є Кельн, Інгольпггадт, Гамбург. Основна частка електроенергії виробляється на ТЕС, зосереджених у промислових центрах (Дюссельдорф, Штутгарт, Гамбург, Кельн, Маннгейм). ГЕС побудовано у верхній течії Дунаю, на його правих притоках та річках Майні, Ельбі, Везері, Рейні та ін. АЕС (їх 19), що працюють переважно в межах великих агломерацій, дають 30% електроенергії.

Чорна металургія працює на власному паливі та імпортній залізній руді (зі Швеції, Іспанії, Алжиру, Бразилії, Канади, України). Третина її продукції експортується. Основні центри зосереджено в районах Руру і Саару. Заводи повного циклу є в Баварії, Нижній Саксонії та Бремені. Кольорова металургія практично не має промислових запасів сировини для свого розвитку, проте

Німеччина посідає значне місце в Європі з виробництва алюмінію (Ессен, Гамбург), міді (Гамбург, Дуйсбург, Айслебен), свинцю, цинку.

Сільське господарство добре розвинуте. Країна володіє високопродуктивним сільським господарством. Близько 70% товарної продукції сільського господарства дає тваринництво. Кормових культур значно більше, ніж продовольчих, оскільки велика кількість кормового зерна, особливо кукурудзи, імпортується.

Німеччина – країна переважно дрібних сімейних ферм. За 1994-1997 pp. частка земельних ділянок сільськогосподарських підприємств, що перевищують 50 га, зросла з 11,9 до 14,3%. Більші за розмірами господарства розташовуються здебільшого в Шлезвіг-Гольштейні та на сході Нижньої Саксонії. Невеликі ферми переважають у Центральній і Південній Німеччині. Одночасно відбулося різке скорочення числа зайнятих у сільському господарстві, з 24% від загальної чисельності самодіяльного населення у 1950 р. до 2,4% у 1997 р. Значна частина зайнятих на дрібних фермах представлена сезонними робітниками та іншими категоріями тимчасово зайнятих працівників, що мають основне джерело доходу в інших секторах господарства.

У районах з високою природною родючістю ґрунтів головними культурами є пшениця, ячмінь, кукурудза і цукровий буряк. Бідніші ґрунти в Північно- німецькій низовині і середньовисотних гір традиційно використовуються під посіви жита, вівса, картоплі та природні кормові культури. Традиційний характер німецького сільського господарства істотно змінив технологічний прогрес. Сьогодні цінуються більше так звані легкі ґрунти, зважаючи на їх придатність для машинної обробки, з використанням штучних добрив; наприклад, кукурудза тепер широко обробляється і на Північнонімецькій низовині, де вона витісняє картоплю.

Із загального виробництва зерна в Європейському Союзі на Німеччину припадає трохи більше 1/5, але виділяється вона головним чином виробництвом жита (3/4 збору), вівса (близько 2/5) і ячменю (більше 1/4).

З кормових зернових найбільше значення має ячмінь; деякі сорти ярого ячменю вирощуються спеціально для використання при виробництві пива, що вважається в Німеччині національним напоєм (споживання на душу населення – близько 145 л на рік). Найбільший у світі ареал хмелярства Халлертау розташований у Баварії.

Велике значення має вирощування кормових коренеплодів (кормових буряків та ін.), кукурудзи на зелений корм і силос, люцерни, конюшини та інших кормових трав. З олійних найпомітнішу роль відіграє рапс, посіви якого більш ніж у 10 разів перевищують посіви соняшнику.

Теплий клімат річкових долин, міжгірських улоговин і низовин у південно-західній Німеччині сприяє вирощуванню таких культур, як тютюн та овочі; останні вирощують також у зоні приельбських маршів нижче від Гамбурга і в районі Шпревальд на південь від Берліна. Фруктові насадження особливо характерні для гірських схилів у Південній Німеччині, низин Ельби під Гамбургом, району Хафельських озер поблизу Потсдама й околиць Галле.

Виноградарство перевершує за товарною продукцією плодівництво й овочівництво разом узяті. Виноградники розташовані здебільшого в долинах Рейну, Мозеля та інших річок південної Німеччини, а також у долині Ельби під Дрезденом.

Своїми садами славляться долини Верхнього Рейну, Майна, Неккара і Нижньої Ельби.

Скотарство – основна галузь тваринництва в Німеччині, воно дає більш 2/5 всієї товарної продукції сільського господарства, причому основна частина припадає на молоко (близько 1/4). Друге місце за значенням посідає свинарство. Самозабезпеченість країни молоком і яловичиною систематично перевищує 100%, але за свининою складає менше 4/5.

Скотарство молочно-м'ясного напряму найбільш характерне для добре зволожених приморських, альпійських і передальпійського районів, багатих луками і пасовищами, а також для периферії міських агломерацій. Через досить холодні зими поширене стійлове утримання худоби. Свинарство розвинене повсюдно, але особливо в районах, близьких до портів увезення імпортних кормів, районів вирощування цукрового буряка, картоплі та кормових коренеплодів. В агропромисловому комплексі сільське господарство відіграє підпорядковану роль. Забій худоби здійснюється на 95% на промислових бойнях, переробка молока – на молокозаводах, що входять звичайно в системи або промислових і промислово-торговельних концернів, або належать на паях кооперативним об'єднанням самих сільських господарів.

Бройлерне виробництво, виробництво яєць, телятини, а також свинарство концентруються у великих тваринницьких господарствах, розміщення яких мало залежить від природних факторів.

За обсягом сільськогосподарського виробництва, виробництва зерна і продукції тваринництва Німеччина поступається лише Франції, а за виробництвом молока посідає перше місце в Європейському Союзі. Ефективність сільськогосподарського виробництва в Німеччині істотно вища від середнього рівня у ЄС. Разом з тим ФРН відстає за середньою врожайністю кукурудзи та цукрових буряків.

До компетенції державних органів у галузі сільського господарства входить: вирішення питань щодо зміни аграрної структури, кредитування і фінансування сільського господарства, регулювання ринків сільськогосподарської продукції. Уряд Німеччини надає фінансове сприяння у складному процесі адаптації та інтеграції східнонімецького сільського господарства в Європейське співтовариство. Допомога надається і в перетворенні колишніх сільськогосподарських кооперативів у конкурентоспроможні фірми, що вже приносить свої результати: багато одноосібних фірм отримали значний прибуток, зокрема за рахунок великих оброблюваних площ.

Крім виробництва продуктів харчування сільське господарство виконує додаткові завдання, значення яких постійно зростає. Це збереження і захист природних основ житія, охорона привабливих ландшафтів для житлових районів, розселення, розміщення економіки і проведення відпочинку, поставка промисловості аграрних сировинних матеріалів.

Рибальство розвинуте в акваторіях Балтійського та Північного морів. Основа галузі – виловлювання тріски, сайри, лосося, мідій.

Транспорт країни добре розвинутий і має високий технічний рівень оснащення. Основу транспортної системи становлять залізниці, що перевозять за рік близько 2 млрд пасажирів. їх протяжність – більше 33 тис. км. Деякі дороги пристосовані для руху високошвидкісних поїздів Intercity-Express. Протяжність автобанів – близько 12 тис. км. У країні зареєстровано понад 40 млн легкових і 3 млн вантажних автомобілів.

Специфікою Німеччини є розвинений внутрішній водний транспорт, який здійснює 1/5 перевезень вантажів. У цьому країна поступається лише США. Найважливіша роль належить системі Рейну, завдяки якому Рур і Південний Захід мають дешевий вихід через Нідерланди в Північне море. Рейн – одна з найзавантаженіших річок світу, на нідерландсько-німецькому кордоні щороку ним проходить близько 130 млн т вантажів. Канал Рейн – Емс – Везер дав вихід Руру до Північного моря в межах національної території. Середньо- німецький канал від Рейну до Одеру перетнув країну із заходу на схід, з'єднавши всі північні річки і перетворивши їх на єдину водну систему. І, врешті- решт, закінчений у 90-х роках канал Рейн – Майн – Дунай з'єднав Північне і Чорне моря, створивши трансєвропейську водну магістраль.

Морський транспорт відіграє значну роль у зовнішньоекономічних перевезеннях. Торговий флот Німеччини налічує 2200 сучасних морських суцен.

Важливі порти країни: Росток, Вісмар, Любек, Кіль. У портах країни 20% усіх вантажоперевезень припадають на Гамбург.

У ФРН функціонують 28 аеропортів. Найбільші з них – у Франкфурті- на-Майні та Берліні. Німецька “Люфтганза” є однією з найбільших і найдосконаліших авіакомпаній світу. Вона здійснює польоти як у національних межах, так і в усі куточки світу.

Протягом останнього десятиріччя значного розвитку набув трубопровідний транспорт.

Енергетика. Німеччина є найбільшим у Європі споживачем електроенергії (512,9 терават-год.). Урядова політика спрямована на збереження невідновлюваних джерел і використання енергії з відновлюваних джерел, таких як сонячна енергія, енергія вітру, біомаса, гідроенергетика та геотермальна енергія. Також розвиваються енергозберігаючі технології. Уряд Німеччини планує, що до 2050 р. половина потреби в електроенергії буде покриватися за рахунок енергії з поновлюваних джерел.

Останнє десятиліття у структурі споживання електроенергії в Німеччині переважали наступні види енергоносіїв: буре вугілля (24,6% чистого споживання електроенергії), ядерна енергія (22,6%), кам'яне вугілля (18,3%), поновлювані джерела енергії (15,6%) і газ (12,9%).

Уряд і німецька атомна промисловість оголосили про виведення з експлуатації всіх атомних електростанцій до 2021 р. У 2010 р. Уряд відмовився від планів попереднього кабінету зупинити атомні електростанції країни до 2021 р. і вирішив продовжити роботу АЕС до 2030-х років.

Зовнішньоекономічні зв'язки. ФРН – значний експортер капіталу і зброї, а також найбільший в Європі імпортер робочої сили. Основу експорту становлять продукція машинобудування, чорної металургії (залізо, сталь), легкої промисловості, сировина (буре вугілля). Основні торговельні партнери ФРН: країни ЄС, США, Японія, Канада.

Конституція

Основоположний Закон-розроблений Парламентською радою, що складається із 65 представників політичних партій, за участю експертів-юристів. Конституція прийнята Радою 8 травня, набула чинності 24 травня 1949 р. після схвалення військовими губернаторами окупаційних зон і ландтагами земель (парламентами суб'єктів федерації). Неодноразово вносилися зміни й доповнення. У жовтні 1990 р. стала Конституцією об'єднаної Німеччини. Попередні Конституції приймались у 1871 р. та 1919 р.

Зміни й доповнення до Конституції вимагають 2/3 голосів депутатів Бундестагу та такої ж кількості голосів членів Бундесрату.

Адміністративно-територіальний поділ

• 1. Федерація.
• 2. Земля – адміністративно-територіальна одиниця вищої інстанції.
• 3. Державні інстанції середнього рівня:
  • – управлінський округ – тільки Баварія, Баден-Вюртемберг, Гессен,

Північний Рейн-Вестфалія;

• – дирекція – тільки Рейнланд-Пфальц;
• – земельна крайова управа – тільки Саксонія-Ангальт і Тюрингія; Крайова управа.
• 4. Державні інстанції нижчого рівня: Ландрат; Обер-бургомістр – голова влади нижчої інстанції.
• 5. Вищі місцеві інстанції: Земельний союз-тільки Північний Рейн-Вестфалія; Округ – тільки Баварія; Окружний союз – тільки Рейнланд-Пфальц.
• 6. Повітовий рівень:
  • – земельний повіт – Баден-Вюртемберг, Баварія, Бранденбург, Гессен, Мекленбург-Передня Померанія, Нижня Саксонія, Рейнланд-Пфальц, Саарланд, Саксонія-Ангальт, Саксонія, Тюрингія);
  • – повіт – Північний Рейн-Вестфалія, Шлезвіг-Гольштейн;
  • – незалежне місто – Баварія, Бранденбург, Бремен, Гессен, Мекленбург- Передня Померанія, Нижня Саксонія, Північний Рейн-Вестфалія, Рейнланд- Пфальц, Шлезвіг-Гольштейн, Саксонія-Ангальт, Саксонія, Тюрингія;
  • – міський повіт – тільки в Баден-Вюртемберзі;
  • – міська комуна – Бремен;
  • – район Ганновера – Нижня Саксонія;
  • – районний союз Саарбрюкена – Саарланд;
  • – міський район Аахена – Північний Рейн-Вестфалія.
• 7. Субповітовий рівень:
  • – управління – тільки в Бранденбурзі, Мекленбург-Передній Померанії, Шлезвіг-Гольштейні;
  • – комунальний союз – Баден-Вюртемберг, Гессен;
  • – спілка – Нижня Саксонія;
  • – союз – Рейнланд-Пфальц, Саксонія-Ангальт;
  • – адміністрація – Баден-Вюртемберг;
  • – адміністративний союз – Саксонія.
• 8. Муніципальний рівень: комуна, місто, ярмарок, міська комуна-тільки в Бремені, земля – Берлін, вільне і ганзейське місто – Гамбург.
• 9. Субмуніципальний рівень:
  • – район – Берлін, Гамбург;
  • – місцевий район – Гессен, Рейнланд-Пфальц.

Землі діляться на райони і незалежні міста, землі Гамбург і Берлін – на округи, райони – на міста і громади, незалежні міста – на містечка, округи земель Гамбург і Берлін – на місцеві квартали, міста, громади, містечка і місцеві квартали діляться на житлові території. Баварія має проміжну ланку між землею і районами – округ.

Законодавчими органами земель є ландтаги (у Гамбурзі та Бремені – бюргершафти, в Берліні – палата депутатів), обрані населенням, виконавчими органами – земельні уряди (в Бремені, Гамбурзі та Берліні – сенати, кожен з яких складається з земельного прем'єр-міністра, у Берліні – правлячого бургомістра, в Гамбурзі – Першого Бургомістра), та земельних міністрів (у Берліні, Бремені та Гамбурзі – сенаторів), що призначаються ландтагами. Кожна земля має земельну конституцію і може з певних питань приймати земельні закони.

Представницькими органами районів є крейстаг, обрані населенням, виконавчими органами – районні комітети, кожен з яких складається з ландрата і членів районного комітету, в Рейнланд-Пфальці існують також районні правління, що складаються з ландрата і районних асистентів.

Представницькими органами міст є пггадтрати (в Гессені і Бранденбурзі – міські представницькі збори, в Шлезвіг-Гольштейні й Мекленбурзі – міські представництва, обрані населенням, виконавчими органами – бургомістри (в Гессені – магістрати складаються з бургомістра і членів магістрату).

Представницькими органами громад є гемайндерати (у Гессені, Бранденбурзі, Мекленбурзі і Шлезвіг-Голпггейні – общинні представництва, обрані населенням, виконавчими органами – бургомістри (в Гессені – общинні правління, що складаються з бургомістра і членів общинного правління).

Представницькими органами округів земель Берлін і Гамбург є окружні збори уповноважених у Берліні чи окружні збори в Гамбурзі, виконавчі органи – окружні управління, що складаються з окружного бургомістра і членів окружного управління.

Представницькими органами містечок є ради містечок, ради міст (у Шлезвіг-Гольштейні, Гессені, Саксонії-Анхальті), ради міст (у Нижній Саксонії, Рейнланд-Пфальці, Бранденбурзі), ради округів (у Саарланді, Баден-Вюртемберзі), представництва округів (Північний Рейн-Вестфалія), комітети округів (у Баварії), представництва частин міст (у Мекленбург-Передня Померанія), ради частин міст (в Тюрингії) обираються населенням, виконавчими органами – бургомістри міст (в Нижній Саксонії, Саксонії-Ангальті), бургомістри частая міст (у Тк)рингії), старости міст (у Гессені, Рейнланд-Пфальці, Меюіенбурзі-Передній Померанії, Бранденбурзі, Саксонії), бургомістри округів (у Саарланді, Північному Рейні-Вестфалії), старости округів (у Баден-Вюртемберзі).

В судовому відношенні територія Німеччини поділяється на землі та округи (на кожен по одному вищому земельному суду, при цьому загальні, трудові та фінансові суди діють у землях та округах або групах округів, адміністративні та соціальні лише у землях), регіони (на кожен по одному земельному суду) і ділянки (на кожну по одному дільничному суду).

Державний устрій

За державно-територіальним устроєм Німеччина – федеративна, за змістом правління – конституційна, за найбільш впливовим суб'єктом державної влади – парламентська, за формою правління – республіка.

Структура державного управління

Вищий рівень:

на федеральному рівні:

• – федеральний Президент, канцелярія федерального Президента;
• – бундестаг, президія бундестагу і директор;
• – федеральний канцлер, відомство федерального канцлера;
• – федеральний уряд, федеральні міністри, керівник відомства друку та інформації, федеральна рахункова палата.

На рівні управління землями:

– прем'єр-міністри, міністри земель і земельна рахункова палата.

Верхній рівень:

на федеральному рівні:

– відомство з охорони конституції федерації, федеральне відомство з кримінальних розслідувань, федеральне статистичне відомство, федеральне відомство охорони здоров'я, федеральне відомство антимонопольної політики.

На рівні управління землями:

– земельні відомства, з охорони конституції, земельні відомства з кримінальних розслідувань, земельні статистичні відомства, земельні відомства охорони здоров'я.

Середній рівень:

на федеральному рівні:

– вищі фінансові дирекції, вища дирекція з питань водопостачання і судноплавства, вища дирекція пошта, вища дирекція залізниці.

На рівні управління землями:

земельні фінансові дирекції, земельні дирекції з питань водопостачання і судноплавства, земельні дирекції пошти, земельні дирекції залізниці.

Компетенція федерації (три рівні).

Перший рівень – виключне законодавство (сфери, що належать виключно до компетенції федерації): відносини з іноземними державами; питання оборони; валютна, грошова і монетна системи; повітряне сполучення; частина податкового законодавства.

Другий рівень – конкуруюче законодавство (федерація вдається до регулювання тільки у випадках особливої необхідності загальнодержавного характеру, але в інших випадках землі мають власні права), цивільне і кримінальне право, господарське та атомне законодавство, трудове і земельне право, законодавство у справах іноземців, з житлового господарства, судноплавства, вуличного руху, з ліквідації відходів, контролю за чистотою повітря і боротьби з шумом.

Третій рівень – рамочне законодавство.

Компетенція земель

Завдання виключної земельної компетенції: школи, поліція, земельне планування, вища освіта, охорона природи і ландшафтів, територіальне планування, регулювання водного режиму.

Реалізація федерального права як власної сфери діяльності і власної відповідальності: будівельне планування, виробниче право, охорона навколишнього середовища.

Реалізація федерального права за дорученням федерації: будівництво федеральних автомобільних шляхів, фінансування освіти, механізм вирішення територіальних кордонів земель.

У німецькому федералізмі особливу роль відіграють референдуми, які проводять у трьох формах.

Референдум проводиться тільки на земельному рівні. Це відбувається у двох або кількох землях, коли виносяться закони про утворення нових земель. Питання земельних референдумів формується тільки в одному значенні – “підтримується чи не підтримується” створення нової землі.

Народні опитування запроваджуються тільки на земельному рівні у випадках, коли приймається закон про зміну кордонів між землями, де передбачається передавання частини території. Рішення щодо референдуму приймаються тоді, коли за це питання проголосувала більшість виборців, які мають право участі у виборах і які проживають на території даної землі.

Більшість складає не менше 25% виборців даної території, які мають виборче право у Бундестаг.

Народні ініціативи теж пов'язані зі змінами кордонів між землями. Процедури розпочинають із збирання підписів за право піклування про передані території від однієї землі до іншої. Для отримання такого права необхідно зібрати підписи не менше 1% виборців, які брали участь в останніх виборах до Бундестагу. Тоді формуються такі запитання, щоб виборець зміг дати однозначну відповідь. Протягом двох тижнів збираються підписи, а рішення приймаються за таких же умов, як на референдумі та народному опитуванні.

Глава держави

Глава держави – федеральний Президент, який виконує представницькі функції і призначає федерального канцлера.

Вибори Федерального Президента проводяться Федеральними зборами без дебатів. Президентом може бути обраний будь-який німець, який має право брати участь у виборах до Бундестагу і досяг віку сорока років. Федеральний Президент обирається строком на п'ять років. Повторне обрання допускається лише один раз. Президент має імунітет, який може припинитися тільки у випадку, визначеному Основним Законом.

Федеральні збори складаються з членів Бундестагу і такого ж числа членів, що обираються народними представництвами земель за принципом пропорційного представництва. Федеральні збори скликаються не пізніше ніж за 30 днів до закінчення терміну повноважень Федерального Президента, а при достроковому їх припиненні – не пізніше ніж через 30 днів, починаючи з цього моменту. Обраною вважається особа, що отримала більшість голосів членів Федеральних зборів. Якщо у двох турах голосування таку більшість не буде зібрано, обраним вважається той, хто в наступному турі отримає найбільшу кількість голосів.

Федеральний Президент репрезентує Федеративну Республіку Німеччина як глава держави. Він представляє країну за кордоном і призначає членів Уряду, суддів та високих посадовців. Своїм підписом він надає чинності законам. Він розпускає Уряд і може у виняткових випадках, як це трапилося влітку 2005 р., достроково розпустити Парламент. Проте права вето Основний Закон Німеччини для Федерального Президента не передбачає. Хоч Федеральний Президент і затверджує рішення Парламенту й пропозиції Уряду щодо персоналій, але він тільки перевіряє їх прийняття на відповідність Основному Закону. Федеральний Президент виконує свої обов'язки протягом п'яти років і може бути обраний ще раз на такий самий термін. Обирають його Федеральні збори, до складу яких, з одного боку, входять члени Бундестагу, з другого – така сама кількість інших членів, обраних від парламентів 16 федеральних земель. Федеральні збори скликаються головою Бундестагу і складаються з депутатів Бундестагу і такої самої кількості членів, що обираються ландтагами (парламентами земель). У разі недієздатності Президента або його смерті повноваження Президента виконуються головою Бундесрату. До компетенції Президента входить призначення вищого офіцерського складу збройних сил, хоча командує ними міністр оборони. Прерогативою Президента є право помилування засуджених злочинців.

Законодавча влада

Вищим законодавчим органом у Німеччині є двопалатний Парламент: верхня (більш “слабка”) палата – Бундесрат; нижня (більш “сильна”) – Бундестаг. Розбіжності щодо законопроекту між Бундестагом і Бундесратом узгоджуються в об'єднаних комітетах (спільних комісіях) двох палат.

Бундестаг є виборним представництвом німецького народу. Це двопалатний Парламент, який складається з: Нижньої палати (Бундестагу), яка обирається на 4-річний термін і складається з 622 депутатів, що обираються на загальних виборах, та Федеральної Ради (Бундесрату), яка складається з 69 представників земель (кожна з 16 земель має визначену кількість голосів: від 3 до 6). Німецький Бундестаг (парламент) і Бундесрат (орган представництва земель) здійснюють законодорадчу і законодавчу функції на федеральному рівні й уповноважені більшістю голосів у дві третини в кожному з органів вносити зміни до Конституції.

Бундестаг – Парламент Німеччини. Його депутати організовані у фракції та обирають зі свого кола Президента. Одним з найважливіших завдань Бундестагу є обрання Федерального канцлера й підтримка його на цій посаді, схвалення його політики. Бундестаг може звільнити канцлера, висловивши йому недовіру.

Другим важливим завданням Бундестагу є законотворчість, третім – контроль за діяльністю Уряду. Прозорий для громадськості парламентський контроль здійснює парламентська опозиція. Помітнішу, але не менш дієву частину контрольної функції беруть на себе депутати від урядових партій, адресуючи критичні запитання своїм представникам в Уряді за зачиненими дверима залу засідань.

Бундестаг – головна палата Парламенту, що обирається населенням терміном на 4 роки. Половина депутатів обирається у виборчих округах за мажоритарною системою шляхом прямого голосування, друга половина – за партійними списками, що виставляються в кожній землі, за пропорційною системою. Здебільшого член кабінету міністрів одночасно є й депутатом Бундестагу. Законопроекти можуть бути внесені будь-яким депутатом, Бундесратом або федеральним Урядом. Для проходження законопроекту потрібна проста більшість голосів. Основна робота над складними законопроектами ведеться не на пленарних засіданнях, а в комітетах і комісіях Бундестагу. Місця у комітетах і комісіях між представниками різних партій розподіляються залежно від чисельності тієї або іншої партійної фракції. До об'єднання Німеччини в Бундестагу засідало 520 депутатів. На виборах у грудні 1990 р. із входженням до складу ФРН нових земель кількість депутатських мандатів було збільшено до 662, а на виборах 1994 р. – до 672, на виборах 1998 р. ця кількість зменшилася до 669 мандатів.

Згідно з Конституцією Бундестаг (з'їзд Федерації) – це вищий орган влади, який здійснює представництво німецького народу та має значні законодавчі повноваження. Бундестаг є найвищим демократичним органом ФРН. Він відіграє ключову роль у системі органів державної влади і формуванні політичної волі.

Повноваження Бундестагу є досить широкими, що характерно для парламентської республіки. Він здійснює законодавчі функції, бере участь у формуванні федеративних органів (підпорядкованих Федеральному Президенту, Федеральному Канцлеру), призначенні членів Конституційного Суду та вищих суддів держави; здійснює парламентський контроль над Урядом, бере участь у бюджетному процесі тощо.

Бундесрат. Голова Бундесрату обирається по черзі і за традицією одноголосно з числа прем'єр-міністрів усіх 16 земель терміном на один рік. Делегація, що представляє ту чи іншу федеральну землю, голосує в Бундесраті відповідно до інструкцій земельного уряду. Члени Бундесрату не обираються населенням, а делегуються кожним із земельних парламентів. Засідання палати проводяться один раз на місяць. У складі Бундесрату ФРН (до її об'єднання з НДР) були представлені 45 делегатів з 10 західнонімецьких земель, а також спостерігачі із Західного Берліна, які не брали участі в голосуванні. У грудні 1990 р. після об'єднання країни кількість місць у Бундесраті було збільшено до 68. Федеральні землі з населенням понад 7 млн осіб посилають у Бундесрат по 6 делегатів кожна; землі з чисельністю мешканців від 6 до 7 млн осіб – по 5 делегатів; від 2 до 4 млн – по 4 делегати, до 2 млн – по 3 делегати. Якщо проведений через Бундестаг закон зачіпає інтереси 16 німецьких земель, він має бути схвалений Бундесратом. Питання, що стосуються суверенних прав федеральних земель, особливо фінансові й адміністративні, звичайно є предметом дискусій та суперечок, і тому в середньому трохи більше від половини всіх законопроектів проходить через верхню палату Парламенту. Крім того, Бундесрат має право сформулювати негативний висновок щодо будь-якого із законопроектів, але лише невелика їх кількість не отримує схвалення у верхній палаті.

Бундесрат співпрацює з Бундестагом над ухваленням федеральних законів. Основний Закон передбачає два види співпраці. Федеральні закони, які вимагатимуть від земель додаткових адміністративних видатків або які приймаються замість попередніх земельних законів, мають бути схвалені Бундесратом, який змушений підтримати прийнятий Бундестагом закон, щоб він набув чинності. У цьому питанні Бундесрат має статус рівноправної з Бундестагом законодавчої установи. Тепер уже вимагається схвалення Бундесратом понад 50% усіх прийнятих законів. Оскільки федеральні закони принципово виконуються земельними адміністраціями, то найважливіші та найвитратніші закони пов'язані з адміністративним суверенітетом земель. Від законів, що схвалюються, необхідно відрізняти “закони, що заперечуються”. їх Бундесрат може відхиляти, але Бундестаг може скасувати це відхилення такою самою більшістю, як і Бундесрат, – звичайною, абсолютною більшістю або більшістю у дві третини голосів.

Враховуючи те, що діяльність Бундесрату фінансується 16 земельними урядами і залежить від їх підтримки, стає зрозуміло, що земельні уряди є важливими гравцями у федеральній політиці. Ця обставина робить прем'єр-міністрів як голів земельних урядів відомими далеко поза межами їх власних земель. З вересня 2006 р. реформа федералізму по-новому регулює повноваження федерації та земель. Мета реформи полягає в поліпшенні дієздатності і здатності приймати рішення федерацією та землями, а також у чіткішому визначенні політичної відповідальності.

Виконавча влада

Федеральний Уряд Німеччини складається з Федерального канцлера, який є главою Уряду Німеччини, та Федеральних міністрів.

Федеральний канцлер обирається Бундестагом без дебатів за пропозицією Федерального Президента. Обраним вважається той, хто отримав голоси більшості членів Бундестагу. Федеральний Президент зобов'язаний провести призначення обраної особи. Якщо запропоновану особу не обрано, Бундестаг може протягом чотирнадцяти днів після проведення цих виборів обрати Федерального канцлера абсолютною більшістю голосів своїх членів.

Якщо протягом цього терміну збори не відбулися, то негайно проводиться новий тур голосування, після якого обраною вважається особа, яка отримала найбільшу кількість голосів. Якщо обрана особа отримала голоси більшості членів Бундестагу, Федеральний Президент повинен провести його призначення протягом семи днів після виборів. Якщо обрана особа не зібрала такої більшості, Федеральний Президент зобов'язаний протягом семи днів або зробити його призначення, або розпустити Бундестаг.

Федеральні міністри призначаються і звільняються з посади Федеральним Президентом за пропозицією Федерального канцлера.

Федеральний канцлер визначає основні напрями політики і несе за це відповідальність. У межах цих основних напрямів кожен Федеральний міністр самостійно і під свою відповідальність веде справи його галузі. Рішення з приводу розбіжностей між федеральними міністрами приймає Федеральний Уряд. Федеральний канцлер веде справи Уряду відповідно до регламенту, прийнятого Федеральним Урядом і схваленого Федеральним Президентом.

Федеральний канцлер і федеральні міністри не можуть обіймати будь- яку іншу оплачувану посаду, здійснювати підприємницьку або професійну діяльність чи входити до складу керівництва, а без згоди – Бундестагу і до складу наглядової ради підприємства, маючи на меті одержання прибутку.

Бундестаг може висловити недовіру Федеральному канцлеру лише таким чином, що більшість членів Бундестагу обере його наступника і звернеться до Федерального Президента з проханням про відсторонення від посади Федерального канцлера. Федеральний Президент повинен задовольнити це прохання і провести призначення обраної особи.

Якщо клопотання Федерального канцлера про висловлення йому довіри не зустріне схвалення більшості членів Бундестагу, Федеральний Президент може за пропозицією Федерального канцлера протягом двадцяти одного дня розпустити Бундестаг. Право на розпуск втрачається щойно Бундестаг обере більшістю голосів іншого Федерального канцлера.

Федеральні міністри поєднують дві функції: членів кабінету (як колегіального органу) і керівників міністерств. Нарівні з міністерствами в структуру центральних органів виконавчої влади включені Відомство федерального канцлера (очолюється міністром з особливих доручень) і Відомство у справах преси й інформації (очолюється статс-секретарем), які підпорядковані безпосередньо федеральному канцлеру. Федеральні міністри очолюють відповідні міністерства і керують їх роботою разом зі своїми заступниками – статс-секретарями (1-2 чиновники) і парламентськими статс-секретарями (1-2 депутати, які призначаються для надання допомоги міністру). Міністерства поділяються на відділи, підвідділи і реферати. При міністерствах можуть створюватися спеціалізовані федеральні відомства. Специфіка функціонування виконавчої влади ФРН полягає в тому, що федеральні міністерства проводять урядову політику, як правило, не самостійно на всіх рівнях держструктури, а лише через аналогічні органи виконавчої влади земель ФРН і на місцях. Винятком є міністерства закордонних справ, оборони, деякі підрозділи міністерств фінансів, транспорту, внутрішніх справ тією мірою, якою Конституція ФРН фіксує пряме виконання федерацією відповідних функцій.

Федеральні міністерства: економіки та енергетики; закордонних справ; внутрішніх справ; міністерство юстиції та захисту прав споживачів; фінансів; праці та соціальних справ; продовольства та сільського господарства; оборони; у справах сім'ї, літніх громадян, жінок і молоді; охорони здоров'я; транспорту та цифрової інфраструктури; навколишнього середовища, охорони природи та ядерної безпеки; освіти і досліджень; економічної співпраці та розвитку.

Судова влада

Судова влада представлена федеральними судами: Федеральним конституційним судом, Федеральним судовим двором, Федеральним адміністративним судом, Федеральним судом робочих справ, Федеральним судом соціальних справ, Федеральним судом фінансових справ.

Специфіка судової системи. Це розгалужена судова система, яка не має єдиного вищого судового органу на рівні федерації та земель.

Спеціалізована судова система, яка має конституційну юстицію у формі федерального Конституційного суду і конституційних судів земель та п'ять гілок судочинства: звичайні, адміністративні, трудові, федеральні та соціальні юстиції.

Кожна гілка судової влади має свій федеральний орган, який називається по-різному: федерально-судова палата, федеральний адміністративний суд, федеральний фінансовий суд, федеральний суд з трудових справ, федеральний суд із соціальних справ.

Кожен судовий орган діє незалежно один від одного та від інших органів. При розбіжностях між ними збирається нарада судових органів, яка називається сенатом і яка приймає рішення, що забезпечує єдність судової влади.

Суди загальної компетенції розглядають кримінальні та цивільні справи: суди з трудових суперечок – між роботодавцем та робітниками; адміністративні суди – позови громадян до державних службовців з питань дотримання прав громадян у процесі управління; суперечки між адміністративно-територіальними структурами, скарги, пов'язані з відмовою органів виконавчої влади на проведення масових заходів; суди з соціальних питань розглядають позови громадян до державних установ з питань пенсій, виплати різних допомог.

За додержанням прав і свобод стежить Федеральний конституційний суд. Судочинство в Німеччині має п'ять гілок: загальне, трудове, адміністративне, соціальне й фінансове. Зазвичай існують три інстанції для перевірки судових рішень. Учасники провадження можуть оскаржити рішення суду. Тоді правову суперечку розглядають ще раз у “вищій інстанції” та приймають з цього приводу рішення. І лише в останній інстанції безапеляційно встановлюється, що саме відповідає нормі права, і процес завершується. Правосуддя чинять близько 21 тис. незалежних і підвладних лише закону суддів, які зазвичай призначаються довічно. В принципі їх неможливо позбавити цієї посади. Крім того, в Німеччині є ще близько 5 тис. прокурорів і понад 100 тис. адвокатів. Вищою судовою інстанцією ФРН є Федеральний конституційний суд. Половина його членів обирається Бундестагом, інша половина – Бундесратом (по 8 суддів). Термін повноважень членів Федерального конституційного суду – 12 років. Суд дає тлумачення Основного Закону ФРН і здійснює перевірку федеральних і земельних законів стосовно їх відповідності Конституції. Конституційний суд також виносить приватні рішення у разі виникнення суперечок між землями або розбіжностей між земельними і федеральними урядами, а також приймає постанови, на основі яких та чи інша політична партія може бути розпущена, якщо судом встановлено, що в своїй діяльності вона керується антидемократичними цілями.

Для забезпечення єдності федерального права створюється Верховний федеральний суд. Верховний федеральний суд приймає рішення у всіх тих випадках, коли його рішення має принципове значення для єдності правосуддя федеральних судів верхньої ланки. Призначення суддів Верховного федерального суду провадиться за рішенням Федерального міністра юстиції спільно з комісією з вибору суддів, що складається з міністрів юстиції земель і рівного числа членів, що обираються Бундестагом. Інші питання устрою Верховного федерального суду і порядок його роботи регулюються федеральним законом.

У судах більш низького рангу судочинство ведеться незалежними суддями, які після призначення на посаду не можуть бути відкликані з суду без їхньої згоди. Процеси у карних справах проводяться суддями, а не присяжними. За винятком судового розгляду з низки конституційних питань суди більш низького рангу не пов'язані у прийнятті рішень постановами вищих судових інстанцій.

Орган конституційного нагляду – Федеральний конституційний суд, органи конституційного нагляду земель – конституційні суди правосуддя (в Тюрингії, Північний Рейн-Вестфалія, Рейнланд-Пфальц, Саарланд, Саксонія, Баварія, Берлін), земельні конституційні суди (у Саксонії-Анхальт, Шлезвіг-Голштейн, Мекленбург-Передня Померанія), державні суди правосуддя (у Баден-Вюртемберзі, Бремені, Гессені, Нижній Саксонії), конституційні суди (Бранденбург, Гамбург).

Вища судова інстанція – Федеральний суц юстиції в Карлсруе, суди апеляційної інстанції-верховні земські суди, суди першої інстанції-земські суди, нижча ланка судової системи – суди управлінь.

Вища судова інстанція адміністративної юстиції – Федеральний адміністративний суд в Лейпцігу, суди апеляційної інстанції адміністративної юстиції – верховні адміністративні суди в Баден-Вюртемберзі, у Баварії та Гессені – адміністративні суди правосуддя, суди першої інстанції адміністративної юстиції – адміністративні суди.

Вища судова інстанція трудової юстиції – Федеральний суд з трудових спорів, суди апеляційної інстанції трудової юстиції – земельні трудові суди, суди першої інстанції трудової юстиції – трудові суди.

Вища судова інстанція соціальної юстиції – Федеральний громадський суд, суди апеляційної інстанції соціальної юстиції – земельні соціальні суди (по одному на кожну землю, виняток – Бранденбург і Берлін, а також Нижня Саксонія і Бремен мають загальний земельний соціальний суд), суди першої інстанції соціальної юстиції – соціальні суди.

Вища судова інстанція фінансової юстиції – Федеральний фінансовий суд в Мюнхені, земельні фінансові суди – фінансові суди, суд у справах авторських прав – Федеральний патентний суд, суд у справах службової дисципліни – Дисциплінарний суд Півночі. Велика частина судових розглядів перебуває у відповідальності земель. Федеральні суди в основному займаються переглядом справ і перевіряють рішення судів земель на предмет формальної законності.

Органи прокурорського нагляду – Федеральний Генеральний Прокурор, генеральні прокурори земель, прокурори земських судів.

Спеціалізований орган конституційного контролю – федеральний Конституційний суд (16 суддів), половина складу якого обирається депутатами Бундестагу, а друга половина – членами Бундесрату. Суд ді обираються строком на 12 років, але зобов'язані піти у відставку після досягнення 68 років.

Влада в територіальних одиницях

За винятком Баварії всі землі ФРН мають однопалатні парламенти, що всенародно обираються (ландтаги); у Баварії, крім того, є ще й сенат, який обирається як орган, що представляє інтереси десяти груп населення. Повсюдно глави Уряду (у Гамбурзі – перший бургомістр, у Бремені – бургомістр, у Берліні – правлячий бургомістр, у 13 інших земель – прем'єр-міністри) залежать від більшості у ландтагах. У віданні федеральних земель перебувають питання політики у сфері культури і народної освіти, охорони правопорядку і навколишнього середовища. Федеральне законодавство застосовується в землях з урахуванням їх широкої автономії. При цьому розподіл федеральної допомоги між регіонами країни узгоджується з керівництвом Європейського Союзу в Брюсселі.

У країні основною територіальною одиницею місцевого самоврядування є адміністративні округи. В межах кількох сотень округів діють міські, комунальні й сільські органи місцевого самоврядування, які обираються населенням на основі пропорційного представництва. Податки на нерухомість і виробництво, так само як і прибуткові податки, йдуть на різні операції місцевої влади, але більшість громад і муніципалітетів отримують додаткові субсидії від федерального Уряду. Землі ФРН, як відносно самостійні суб'єкти федерації, автономно визначають структуру своїх органів виконавчої влади. Як правило, ці структури очолюють прем'єр-міністри земель, які обираються парламентами і формують земельні уряди. У межах своєї компетенції земельні уряди формально повністю незалежні від Уряду ФРН. У питаннях, що належать до компетенції федерації, на них покладене виконання відповідних федеральних законів. Завершують структуру органів виконавчої влади місцеві адміністрації (муніципалітети). Вони підлеглі земельним урядам з питань, зарахованих до компетенції самих земель.

Федеративна Республіка Німеччина – країна з розвиненою демократичною структурою влади і розвинутим місцевим самоврядуванням. На сьогодні правовий статус органів місцевого самоврядування, порядок їх утворення та функціонування визначається передусім конституціями та законодавством окремих земель. Як наслідок, структура цих органів і їх компетенція досить суттєво відрізняються в різних землях Німеччини. Проте спільним є демократизм їх утворення, автономність діяльності та відповідальність за стан справ у своїй громаді.

Незважаючи на різні підходи до законодавства про місцеве самоврядування, що існують у різних німецьких землях, фактично в усіх землях самоврядування є досить розвинутим і в громадах вирішується понад 80% питань, коли громадянин вступає у відносини з владою.

Головними функціями органів місцевого самоврядування можна визначити:

• – забезпечення діяльності інфраструктури (житло, вулиці, виробничі майданчики, вода, вивезення сміття, електрика, газ);
• – побутове обслуговування: громадський транспорт, культура, бані, спорт, дозвілля;
• – соціальні питання: соціальний захист, інтеграція меншин, забезпечення участі в громадському житті, підтримання соціальної злагоди (миру);
• – формування середовища проживання і перспективне планування: планування розвитку міста, якість середовища проживання, екологія, розвиток культури і засобів комунікації;
• – громадський порядок: пожежна служба, поліція, служба зв'язку, охорона навколишнього середовища;
• – стабілізація суспільної системи.

На сьогодні правовий статус органів місцевого самоврядування, порядок їх утворення та функціонування визначається передусім конституціями та законодавством окремих земель. Можливо виділити 5 типів місцевого самоврядування:

• 1. Магістратний тип (Гессен, великі міста Шлезвіг-Гольштейна та Бременхафен):
  • – громадяни обирають на прямих виборах міські збори (представницький орган);
  • – міські збори обирають для керівництва колегіальний орган (магістрат), який складається з бургомістра та завідувачів відділами (штатних і сумісників). Магістрат приймає рішення більшістю голосів;
  • – бургомістр – голова магістрату, і за рівністю голосів його голос є вирішальним.
• 2. Тип з посиленим бургомістром (Рейнланд-Пфальц, Саарланд, общини Шлезвіг-Гольштейну до 10 тис. мешканців):
  • – громадяни обирають муніципальну чи міську раду як вищий орган місцевого самоврядування;
  • – рада обирає бургомістра, а в окремих випадках і завідувачів відділів;
  • – бургомістр є головою муніципальної ради (зазвичай, з правом голосу) та керівником адміністрації (виконавчого органу);
  • – в окремих випадках бургомістр та завідувачі відділів складають президію, яка готує проекти рішень ради з питань статуту, розвитку та персоналій.
• 3. Північнонімецький тип самоврядування (Нижня Саксонія, Північний Рейн-Вестфалія):
  • – громадяни обирають муніципальну раду, яка із свого складу вибирає голову як бургомістра. Він є представником общини;
  • – муніципальна рада обирає муніципального директора як керівника виконавчого органу та завідувачів відділами. Керівник адміністрації є законним представником общини. Муніципальна рада може відкликати директора, а в окремих випадках взяти на себе повноваження муніципального директора.
• 4. Південнонімецький тип самоврядування (Баден-Вюрттенберг, Баварія):
  • – громадяни обирають муніципальну раду та одночасно прямими виборами обирають бургомістра;
  • – бургомістр є головою муніципальної ради та керівником адміністрації;
  • – муніципальна рада обирає завідувачів відділами, які підпорядковуються розпорядженням бургомістра;
• 5. Змішаний тип управління існує на нових федеральних землях (Берлін, Бранденбург, Меклембург – Передня Померанія, Саксонія-Анхальт, Шлезвіг- Гольштейну.
• – громадяни прямими виборами обирають муніципальну раду;
• – муніципальна рада обирає голову, або правління, або президію. У президію входить і бургомістр;
• – бургомістра на 5 років обирає муніципальна рада, яка також обирає і завідувачів відділами;
• – у містах з населенням більше 100 тис. мешканців може бути створено магістрат як колегіальний орган;
• – у невеликих общинах за рішенням ради почесний бургомістр може бути одночасно головою муніципальної ради, але представницький та виконавчий органи чітко розрізняються.

Представницький орган місцевого самоврядування, незалежно від його назви – муніципальна рада, міська рада чи муніципальні збори, є місцевим законодавцем, до головних повноважень якого належить:

• – прийняття комунальних статутів та постанов, якими регулюються основні правові питання організації місцевого життя;
• – постановка завдань перед виконавчими органами самоврядування з вирішення конкретних важливих питань;
• – право обрання керівників виконавчого органу;
• – контроль діяльності роботи виконавчого органу;
• – створення умов громадської підтримки дій і рішень органу самоврядування.

Орган самоврядування приймає досить різні статути, але головним статутом є конституційний статут общини, який доповнює визначене законом про місцеве самоврядування комунальне право специфічними місцевими правилами. Хоча цей статут формально не є законом, але його виконання на місцевому, общинному рівні є таким же обов'язковим як і виконання земельних законів. До статуту включаються різні норми, які не визначаються законом про самоврядування і зараховані до компетенції статуту. Це може стосуватися:

• – форми сповіщення громадян про роботу органів самоврядування;
• – різних форм участі людей у діяльності самоврядування;
• – розподілу общини на більш дрібні одиниці з власними представництвами;
• – затвердження договорів між різними общинами та общиною і членами представницького органу;
• – зарплати і компенсації для членів муніципальних зборів і комісій;
• – створення комісій;
• – структури виконавчого органу і кількості керівників відділів;
• – правил прийняття і звільнення з роботи муніципальних службовців та правил оплати їх праці;
• – права осіб чи їх груп знайомитися з адміністративними актами самоврядування.

Крім статутів загального конституційного чи організаційного характеру існують: головний статут общини, статут для приватних підприємств, статут для ощадних кас та ін., представницький орган може схвалювати статути:

• – господарський статут общини – особливий статут правового характеру, який встановлює фінансові ресурси общини. Важливою частиною цього статуту є кошторис бюджету, що являє собою правову основу видатків на управління, але не надходжень. Доходи бюджету не піддаються точному плануванню;
• – статут про підключення до загальних мереж (каналізації);
• – статут про відрахування за користування окремими послугами (музична школа, басейн тощо);
• – статути про міську забудову.

Оскільки Німеччина є федерацією, побудова такої структури – це завдання окремих федеральних земель. Регіональний рівень розміщений між урядами земель з їх міністерствами, з одного боку, і місцевим рівнем – з другого. Цей рівень у Німеччині називається “крейсами”. У них проживає в середньому 150-300 тис. населення. Організаційна структура регіонального рівня в Німеччині грунтується на таких основних принципах:

• 1. Субсидіарність і демократична децентралізація. Згідно з цим принципом усі політичні завдання регіонального значення виконуються органами самоврядування. Крейси мають право на самостійне ведення своїх регіональних справ у межах законодавства. Самоврядування означає, що всі політичні завдання на рівні крейсів визначаються демократично обраним Парламентом крейсу, і Уряд крейсу бере на себе виконання відповідних завдань органів управління.
• 2. Фінансова автономія. Держава має забезпечити крейси достатніми фінансами, щоб дати їм змогу виконати поставлені завдання. Це досягається шляхом надання крейсам права стягнення власних податків. Крім того, виконання завдань на рівні крейсів забезпечується шляхом надання їм частки податкових надходжень від тих чи інших федеральних земель.
• 3. Децентралізація державного управління. Крейс також є адміністративно-територіальною одиницею. На рівні крейсів виконання земельних і федеральних законів має забезпечуватися Урядом крейсу. Крейси являють собою адміністративно-територіальні одиниці найнижчого рівня, які забезпечують виконання норм земельного і федерального права у своїх межах стосовно власних громадян.

Особливе значення в цьому зв'язку має покладене на уряди крейсів завдання щодо контролю діяльності урядів громад. Крейс складається з численних маленьких і великих громад. Уряд крейсу контролює дотримання урядами громад норм права і законодавства. Доти, доки громади виконують завдання самоврядування, здійснюється лише правовий контроль за дотриманням законодавства урядами громад. На рівні крейсів існує єдиний орган управління – “окружне управління”. Це управління має подвійну функцію: з одного боку, воно є органом державного управління нижчого рівня, який забезпечує виконання федеральних і земельних законів. Адже у складі окружного управління працюють службовці, які призначаються на посади і праця яких оплачується землею. З другого боку, окружне управління також являє собою орган управління крейсу, який відповідає за виконання завдань самоврядування крейсу, оскільки у складі окружного управління працюють службовці, що призначаються на посади та праця яких оплачується крейсом як органом самоврядування. Отже, в окружному управлінні під одним дахом об'єднуються функції управління крейсу як органу самоврядування та державного управління нижчого рівня. Це має суттєві переваги. На регіональному рівні існує єдина управлінська інстанція, куди має звертатися громадянин. Це спрощує встановлення зв'язку з Урядом для громадянина, оскільки він, як правило, є недосвідченим у питаннях права і не знає, чи має вирішуватися окреме питання у сфері управління крейсом як органом самоврядування, чи на центральному рівні. Така модель управління на регіональному рівні в Німеччині є дуже ефективною вже протягом понад 200 років.

Підготовка кадрів

Федеральна академія державного управління (ФАДУ) є вищою освітньою інституцією з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців федеральної адміністрації.

Цілями Федеральної академії державного управління є: підвищення кваліфікації федеральних службовців; наукові дослідження; консультації.

На федеральному рівні підвищення кваліфікації федеральних службовців покладається на Федеральну академію державного управління при Федеральному міністерстві внутрішніх справ.

Федеральна академія за структурою поділяється на п'ять основних підрозділів:

• – LG 1: загальні питання та координація;
• – LG 2: загальне фахове підвищення кваліфікації та підготовка до вищої групи посад;
• – LG 3: підготовка з питань ЄС та міжнародних компетенцій;
• – LG 4: підготовка з формування поведінки, менеджменту людських ресурсів, підготовка керівників;
• – LG 5: підготовка з ГГ та дистанційне навчання.

Федеральна академія пропонує велику кількість курсів, орієнтованих на потреби установ федерального управління. Що саме потрібно вибрати із запропонованого для подальшого професійного зростання, вирішує кандидат на навчання разом із керівництвом установи, де він працює. Курси є короткотерміновими: триденні, тижневі, двотижневі.

Курси поділяються на:

• – базові курси для кар'єрного зростання (тривалістю 10 тижнів, які завершуються письмовим екзаменом, що охоплює питання державного та конституційного права, права ЄС, загальних правових актів у галузі управління, правових актів, які регулюють управління ЄС, управління економікою, правових актів публічної служби, управлінських компетенцій);
• – додаткові курси для поглиблення знань та підвищення фахового рівня на займаній посаді (тривають 2 тижні, є обов'язковими і являють собою підготовку до атестації);
• – спеціальні курси (пропонуються на вибір, пов'язані з напрямом діяльності).

Перелік курсів оновлюється кожні 5 років.

Баварська школа Управління (BVS) створена у 1920 р. Її фундаторами є Вільна держава Баварія, громади, земельні округи та райони. З 1946 р. BVS є публічно-правовою організацією з правом самоврядування. BVS готує державних службовців середнього нетехнічного управлінського рівня (рангу) та службовців за контрактом для органів державного і комунального управління та проводить іспити щодо визначення рангу та тарифних ставок, встановлених законом.

BVS проводить для державних службовців усіх рангів та інших співробітників державних і комунальних органів заходи щодо підвищення кваліфікації, які належать до найрізноманітніших тематичних сфер.

BVS готує фахівців-техніків, робота яких пов'язана із впливом на довкілля, а саме майстрів з постачання та утилізації, а також фахових службовців за контрактом та майстрів для курортних підприємств. Крім цього, вона проводить освітні заходи щодо загальних питань функціонування підприємств. Вона готує до іспитів та проводить їх як уповноважена установа. Заходи з підвищення кваліфікації охоплюють весь комплекс питань щодо захисту довкілля та діяльності курортних підприємств.

Баварська школа управління готує спеціалістів для наступних структур: конгрес громад Баварії; районні ради Баварії; конгрес міст Баварії; Міністерство внутрішніх справ Баварії; об'єднання адміністративних округів Баварії.

Програма підвищення кваліфікації державних службовців у Баварський школі управління діє вже більше 10 років. За цей період часу курс підвищення кваліфікації успішно пройшли більше 25 тис. державних службовців. Після проходження програми підвищення кваліфікації державні службовці отримують відповідний сертифікат. Навчання проводиться на платній основі. Для того, щоб бути зарахованим слухачем програми підвищення кваліфікації, державні службовці проходять конкурсний відбір на конкурентній основі.

Крім того, професійна підготовка державних службовців здійснюється у Школі управління Херті (HSG).

Зовнішні відносини

Членство в міжнародних організаціях: співзасновники ЄС, ООН, НАТО, ОЕСР, ОБСЄ, МВФ.