< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Основні ланки адаптивних систем землеробства в Україні

Особливості ведення землеробства на Поліссі

Ґрунтовий покрив зони

Українське Полісся в складі країни — окрема ґрунтово-кліматична зона, яка розташована в межах Волинської, Львівської, Рівненської, Житомирської, Тернопільської, Хмельницької, Київської, Чернігівської і Сумської областей.

Зона займає 11 млн 768 тис. га, або близько 19,5% території України. Орні землі складають 4 млн. 42 тис. га, або 36% від загальної території

Ґрунтотворний процес тут пов'язаний з особливостями географічного положення, а саме: м'який і вологий клімат, легкі породи і бідність їх основами, близькість до поверхні ґрунтових вод, розповсюдження в минулому змішаних і широколистяних лісів з розвиненим трав'яним покривом обумовили три основні процеси ґрунтоутворення: дерновий, підзолистий і болотний.

Різні прояви цих процесів призвели до формування різноманітного надзвичайно строкатого і мозаїчного ґрунтового покриву. На підвищених вододільних територіях сформувались дерново-підзолисті ґрунти. На порівняно понижених територіях з близьким рівнем ґрунтових вод утворилися дерново-підзолисті ґрунти різного ступеня оглеєння, дернові і лучні. В річкових заплавах і широких пониженнях сформувались болотні, торфові і лучні ґрунти.

Домінують в зоні Полісся дерново-підзолисті ґрунти, що сформувались під змішаними і сосновими лісами за умов промивного типу водного режиму на водно-льодовикових, алювіальних та моренних відкладах.

Основною діагностичною ознакою цих ґрунтів є виражена диференціація профілю на генетичні горизонти. Ґрунти слабо гумусовані (від 0,3-0,5% гумусу до 1,5-2,5%). Гумус грубий з великою кількістю слабо мінералізованих органічних решток. Ґрунтовий-вбирний комплекс не насичений основами (20-70%), має високий вміст обмінного водню та дуже кислу реакцію ґрунтового розчину.

В гранулометричному складі орного шару найбільшу питому масу має фракція фізичного піску (89,0%), а на частку фізичної глини припадає лише 9,9%, мулистих часток — всього 1,9%.

Такий гранулометричний склад зумовлює незадовільні водно-фізичні властивості ґрунту (табл. 41).

Таблиця 41. ОСНОВНІ ВОДНО-ФІЗИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ДЕРНОВО-ПІДЗОЛИСТИХ ҐРУНТІВ

ОСНОВНІ ВОДНО-ФІЗИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ДЕРНОВО-ПІДЗОЛИСТИХ ҐРУНТІВ

Дані про водно-фізичні властивості дерново-підзолистих ґрунтів свідчать, що глинисто-піщані ґрунти дуже щільні. Об'ємна маса в орному шарі перевищує оптимальні значення на 0,3-0,5 г/см3. При цьому і дуже низька щілинність цих ґрунтів, як і рівня граничної вологоємності та водопідйомної здатності з високої водопроникності. Внаслідок таких значень водно-фізичних властивостей ці ґрунти швидко прогріваються і підсихають, що вимагає на 10-15 днів раніше розпочинати весняні польові роботи.

Дерново-підзолисті глинисто-піщані ґрунти малопотужні — гумусний горизонт їх становить лише 15-18 см, вміст гумусу не перевищує 1% і стрімко зменшується до глибини 20-22 см, а вже з глибини 20-30 см практично відсутній. Реакція ґрунтового розчину у верхній частині профілю коливається від слабо - до середньокислої, гідролітична кислотність відносно висока. Сума ввібраних основ низька, ступінь насичення основами складає лише 52-53%. Дуже слабо забезпечені ці ґрунти рухомими формами фосфору і калію.

Фізичні та фізико-хімічні властивості дерново-слабо- і середньопідзолистих глинисто-піщаних ґрунтів дещо кращі, що і дозволяє використовувати їх для вирощування маловимогливих культур в сидеральних сівозмінах, а саме: жита, гречки, картоплі, люпину. Ці ґрунти непридатні під сади.

Природна родючість дерново-підзолистих супіщаних ґрунтів вища, ніж піщаних та глинисто-піщаних. Вони придатні для вирощування всіх районованих в зоні культур. У гранулометричному складі переважають піщані фракції. У зв'язку з більшим вмістом мулу супіщані ґрунти порівняно з глинисто-піщаними мають вищу зв'язність, вологоємність, кращу водопідйомну і водоутримну здатність. Такі ґрунти можуть нагромаджувати у метровому шарі до 180 мм вологи. Наявність щільного ілювіального горизонту з глибини 50-60 см стримує фільтрацію вологи вглиб і створює сприятливі умови зволоження для розвитку рослин.

Фізико-хімічні та фізичні властивості дерново-підзолистих супіщаних ґрунтів також мало придатні для одержання високих врожаїв. Ці ґрунти бідні на гумус, сильно кислі, насичені основами, мають підвищену гідролітичну кислотність та малу суму ввібраних основ. Забезпечення рослин рухомим азотом, калієм (5 мг/100 г ґрунту) і фосфором (4-5 мг/100 г ґрунту) низьке.

Особливо несприятливий для рослин повітряний режим супіщаних ґрунтів, що пов'язано з дуже високою щільністю як орного, так і підорного шарів (1,51-1,53 г/см3), а також надмірно низькою загальною щільністю, яка, за класифікацією Н. А. Качинського, для орного шару є незадовільною. Тому постає необхідність пошуку засобів та шляхів оптимізації фізичних властивостей дерново-підзолистих ґрунтів при їх сільськогосподарському використанні.

Дерново-підзолисті ґрунти зони Полісся переважно оглеєні. Майже 60% оглеєних ґрунтів у складі ріллі.

За фізико-хімічними показниками дерново-підзолисті оглеєні ґрунти близькі до своїх неоглеєних відмін. Забезпечення рухомими формами азоту та калію оглеєних ґрунтів низьке, фосфору — дуже низьке.

Низька родючість оглеєних ґрунтів, у першу чергу, обумовлена несприятливим водно-повітряним режимом. Сезонне перезволоженім робить їх обмежено придатними для вирощування сільськогосподарських культур, а саме: озимих, коренеплодів, картоплі. Тільки після застосування заходів регулювання водного режиму (осушення, щілювання, поліпшення поверхневого стоку та відповідних технологій обробітку ґрунту) можна використовувати ці ґрунти практично під усі районовані культури. Ці ґрунти непридатні під закладання садів, хмільників, ягідників.

Поряд з дерново-підзолистими ґрунтами в зоні Полісся поширені дерново-глеєві і болотні ґрунти та окремими плямами — сірі лісові ґрунти. Гумусний горизонт незмитих ясно-сірих та сірих лісових ґрунтів легкосуглинкового складу має потужність 20-27 см, розпилений, містить 1,8% гумусу, 9,9 мг.-екв. на 100 г ґрунту ввібраних основ, має ступінь насичення основами 70%.

За гранулометричним складом дані ґрунти являють собою піщано-грубопилуваті суглинки. Фракції грубого пилу, піску, мулу та фізичної глини в орному шарі займають відповідно 62,0; 15,8; 12,0 та 22,2%.

Середньозмиті ґрунти порівняно з незмитими містять значно менше гумусу, ввібраних основ і мають ступінь насичення основами на рівні ілювіального горизонту незмитих відмін. Отже, орний шар середньо-змитих ґрунтів частково включає ілювіальний горизонт, який вирізняється меншою родючістю порівняно з гумусним горизонтом і, як наслідок, ці ґрунти менш родючі й потребують поліпшення.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >