< Попер   ЗМІСТ   Наст >

У чому проявляється дія мотивів виховання?

Мотиви виховання (від фр. motif, лат. moveo — рухаю) — це спонукальна причина дій і вчинків людини. Внутрішні спонукальні чинники певних дій і вчинків людини зумовлені передусім анатомо-фізіологічними й соціально-психологічними потребами. Американський психолог А. Маслоу змоделював ієрархічну багатоступеневу піраміду потреб людини, усі компоненти якої перебувають у діалектичному зв'язку (рис. 37).

Ієрархія мотивів виховання

Рис. 37. Ієрархія мотивів виховання

У цілому ці компоненти системи потреб ніби внутрішньо програмують виховний процес. Якщо певна ланка випадає, порушується цілісність структури, а отже, й програма виховного процесу.

У справі виховання дітей, які мають недостатній соціальний досвід, педагоги мають постійно дбати про формування у них певних мотивів виховання через актуалізацію насамперед необхідних потреб. Поступово в міру оволодіння знаннями, достатнім соціальним досвідом кожна особистість самостійно починає усвідомлювати потреби, які стимулюють внутрішні спонукальні сили — мотиви, програмує процес самовиховання.

Якою є структура процесу виховання?

Процес виховання не стихійне чи хаотичне явище. Він підпорядкований діалектичним закономірностям і складається з відповідних компонентів (рис. 38).

Структура процесу виховання

Рис. 38. Структура процесу виховання

Зазначені компоненти процесу виховання перебувають між собою не в лінійній послідовності, а мають діалектичну взаємозумовленість.

Людина (дитина) вступає у соціальну систему (класний колектив, сім'я, виробничий колектив тощо), в якій уже склалися правила та норми діяльності. Певні потреби вимагають дотримання цих правил дій для того, щоб досягти бажаного успіху. Це найперший етап входження в систему виховного впливу. Однак уже на цьому етапі діє стимулювальна сила у вигляді потреб, особливостей життєвої поведінки.

Важливе місце у процесі виховання займають почуття.

Почуття — це стійкі емоційні відношення людини до явищ дійсності, що відображають значення цих явищ у зв'язку з її потребами і можливостями, вищий продукт розвитку емоційних процесів. "Почуття людини, — як зазначав С.Л. Рубінштейн, — найбільш яскравий прояв природи, яка стала людиною, і з цим пов'язана та велика чарівність, яка випливає від всякого справжнього почуття"1. Почуття є джерелом багатства і глибини поведінки людини. Вони сприяють трансформації певних дій особистості зі сфери розумового сприйняття у сферу емоційних переживань, що робить їх стійкими, сприяють активізації психічних процесів людини. Почуття виступають суттєвою передумовою переконань, які виражають інтелектуально-емоційне ставлення суб'єкта до будь-якого знання як до істинного (або неістинного) через єдність доказу й віри.

Переконання, які ґрунтуються на істинних знаннях, виступають, з одного боку, своєрідним мотивом діяльності, а з другого — "хребтом" поведінки особистості. Висловлюючись образно, питання виховання дітей — це і є формування у них психологічного "хребта". Немає його — і перед нами безвільна особистість, яка позбавлена свого "Я", легко підкоряється стороннім впливам.

На основі почуттів і переконань формуються вміння, а також звички у поведінці. Однак так чи інакше успішність формування почуттів, переконань, вмінь і звичок пов'язана з активною діяльністю особистості у сфері реальних життєвих ситуацій.

У чому сутність самовиховання і перевиховання?

У структурі виховання в широкому розумінні цього процесу чільне місце посідає самовиховання і перевиховання. З часу народження дитина поступово включається в складний процес власної соціалізації. Коли дитина оволодіває певною сумою соціального досвіду, вона починає усвідомлювати себе як особистість, у неї під впливом значного обсягу потреб виникає прагнення до самовиховання.

Самовиховання — це систематична і цілеспрямована діяльність особистості, зорієнтована на формування та вдосконалення її позитивних якостей і подолання негативних. В.О. Сухомлинський зазначав, що у "вихованні особистості одна з провідних мелодій належить самовихованню"1. У процесі самовиховання учителю-вихователю й батькам важливо організувати позитивний приклад, певний ідеал. Це духовний маяк, на який буде орієнтуватися вихованець.

Перевиховання — система виховних впливів педагога на вихованця з метою гальмування негативних проявів у поведінці та переорієнтацію особистості на позитивні дії. Перевихованням можна займатися лише з проекцією на конкретну особистість, враховуючи особливості її фізичного, психічного й соціального розвитку.

У процесі перевиховання педагогам і батькам треба зважати на такі моменти: глибоке і всебічне вивчення індивідуальних особливостей прояву елементів невихованості; на основі педагогічного консиліуму опрацювання перспективного плану перевиховання із залученням до його виконання усіх, хто може позитивно впливати на вихованця (учителів-вихователів, батьків, родичів, друзів та ін.); зміни обставин, в яких виховується дитина та які негативно впливають на її формування; створення належних умов життя й діяльності; залучення вихованців до активної діяльності, яка б задовольняла їхні інтереси; виокремлення й піднесення позитивних якостей особистості, їх розвиток з метою усунення, витіснення в поведінці негативізму.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >