< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Теоретичні основи застосування інтенсивних технологій в аквакультурі

Рибна галузь України займає чільне місце у продовольчому комплексі країни.

Питома частка риби і морепродуктів у м'ясо-рибному балансі складає близько 40 % у білковому еквіваленті. У споживчому кошику пересічного українця риба займає за статистичними даними 3-тє місце.

Риба є цінним харчовим продуктом, з вираженими лікувально- профілактичними властивостями. Споживаючи рибу, людина здатна забезпечити фізіологічну потребу організму у залізі до 20 %, у фосфорі - до 70 %, у магнії - до 19 %. М'ясо риби - джерело вітамінів групи В, Н, РР, інозиту, пантотенової кислоти. Високоненасичені жирні кислоти (лінолева, ліноленова, арахідонова), що у значній кількості містяться у рибі, попереджають розвиток у людини атеросклерозу, гіпертонічної хвороби, стимулюють процес кровотворення. Тканинні жири містять природний антиоксидант - вітаміни групи Е - токофероли. Риба - це високобілкова сировина, з якої готують понад 1000 найменувань страв. Вміст протеїну в рибі досить високий - 16-19 %, майже стільки, як у м'ясі великої рогатої худоби, свиней, овець і птиці. Проте риба не є конкурентом яловичини чи свинини, а доповнювачем поживних речовин для людини.

Білок риб характеризується наявністю широкого спектру незамінних амінокислот, зокрема лізину, треоніну, валіну, метіоніну, лейцину та інших.

Риба цінна ще й тим, що містить значну кількість мікроелементів, необхідних людині: калій, кальцій, магній, фосфор, залізо тощо.

Порівняно з м'ясом тварин у рибі майже у 5 разів менше сполучної тканини, що забезпечує швидке розварювання і ніжну консистенцію її м'яса після теплової обробки та легке перетравлювання.

Відомо, що фізіологічно обґрунтована норма споживання риби і морепродуктів тваринного походження становить 20 кг на душу населення на рік. Враховуючи це, мінімальна потреба у харчовій продукції рибної галузі становить для України близько 930 тис. тонн на рік з них 250-300 тис. т. - прісноводні. Фактичне наповнення рибного ринку країни не забезпечує досягнення науково обґрунтованого рівня споживання риби і морепродуктів, який, до речі, у більшості розвинених країн світу значно перевищує нормативний показник (рисунок 1.2.1.).

Динаміка споживання риби і рибних продуктів в Україні та Європі

Рис. 1.2.1. Динаміка споживання риби і рибних продуктів в Україні та Європі

В Україні ж споживання в 1990 році складало 17,5 кг. У подальшому до 1995 року український ринок споживання риби на одну особу катастрофічно знизився до найнижчого рівня - менше 4 кг за рік. І з того часу почалося помітне стабільне зростання: до 8 кг/рік у 2000 та до 12 - у 2002 році. Надалі у 2005 р. споживання рибних продуктів досягло 14,5 кг/рік і трохи наблизилося до загальносвітового

показника - 16 кг/рік, а в 2008 перевищило 17 кг/рік. Але на сьогодні в Україні споживається значно менше рибопродуктів, ніж у країнах Східної Європи. Середній рівень споживання риби та гідробіонтів ненабагато перевищує 8 кілограмів на рік, тоді як в європейських країнах цей показник становить загалом - 22 кг/рік. Наприклад, у Німеччині, Нідерландах - 20 кг/рік, в Іспанії - 38 кг/рік, в Португалії - 40 кг/рік. У таких рибних країнах, як Норвегія, - майже 51 кг/рік, в Ісландії - 55 кг/рік, Японії - 60 кг/рік, Південної Кореї - 86 кг риби на людину в рік.

Україна має значний ресурсний потенціал для розвитку рибного господарства внутрішніх водойм. Водний фонд її налічує понад 1 млн. га, які можна використовувати для вирощування риби - водосховищ - 797 тис. га, ставів - 122,5 тис. га, озерно-товарних господарств - 86,6 тис. га, водойм-охолоджувачів енергетичних систем - 13,5 тис. га. Крім того, для індустріального вирощування риби побудовано басейнів - 103.7 тис. м2 і садків - 144,2 тис. м2.

Природно-кліматичні умови сприяють розведенню основних видів прісноводних риб. Для ведення рибного господарства створено мережу спеціалізованих рибних підприємств з вирощування, переробки, зберігання і реалізації риби і рибної продукції.

У цілому за 2013 рік вітчизняними риболовецькими підприємствами і фізичними особами-підприємцями, які здійснювали рибогосподарську діяльність, було виловлено і добуто 225,8 тис. т. риби та інших водних біоресурсів, що в розрахунку на 1 середньостатистичного мешканця становить близько 5 кг, з яких менше 0,2 кг припадає на внутрішні водойми. Водночас, за окремими експертними оцінками, щонайменше близько 10 % обсягу риби і морепродуктів, що споживають українці, імпортується з-за кордону.

За даними Держкомстату, в порівнянні з відповідним періодом 2012 року загальний обсяг добування водних біоресурсів збільшився на 10.7 %, у т. ч. вилов риби - на 9,9 % і становив 216,3 тис. т, або 95,8 % загального обсягу (табл. 1.2.1.).

Найбільшу частку риби і водних живих ресурсів видобуто в морських економічних зонах інших держав - 42,8 % від загального обсягу, тоді як у морській економічній зоні України було виловлено 34,9 %. Близько 20,2 % від загального обсягу припадало на внутрішні водойми, що майже вдвічі більше проти аналогічного показника, що був на початку 2000-х років.

Більше половини (54 %) загального обсягу вилову риби і добування інших водних біоресурсів та 86 % національного обсягу вилову у водах виключних (морських) економічних зон інших держав було одержано рибогосподарськими підприємствами м. Севастополя.

При цьому у виключній (морській) економічній зоні України найбільше займалися виловом риби і добуванням інших водних біоресурсів підприємства м. Севастополя (42 % від загального показника), Автономної Республіки Крим (26 %), Запорізької (22 %), Одеської (5 %) та Донецької (3 %) областей.

Що ж стосується внутрішніх водойм, то найбільший обсяг риби та інших водних біоресурсів одержано підприємствами Одеської (12 % від обсягу по Україні), Черкаської (11 %), Донецької (8 %), Миколаївської (7 %), Херсонської та Сумської (по 6 %), Вінницької і Дніпропетровської (по 5 %) областей.

Таблиця 1.2.1.

Динаміка розвитку рибного господарства в Україні *

Роки

Добування водних біоресурсів,т, у т.ч. за видами водоймищ

Ут.ч. риби

Частка біоресурсів, добутих у внутрішніх водоймах, %

усього

У внутрішніх водоймах

у виключній (морський) економічній зоні України

у виключних (морських) економічних зонах інших держав

У відкритій частині Світового океану

2000

350087

38210

56990

175033

79854

346699

10,9

2001

333363

38257

134585

151613

8908

310451

11,5

2002

293205

38011

93030

153324

8840

253847

13,0

2003

248176

37703

55027

140991

14455

222385

15,2

2004

225905

35365

52467

126834

11239

195067

15,7

2005

265585

37396

61176

149622

17391

234185

14,1

2006

228840

36701

46799

122374

22966

202231

16,0

2007

213669

43207

46909

123553

-

198335

20,2

2008

244527

41229

55037

140705

7556

220543

16,9

2009

256853

42201

67314

147338

-

238600

16,4

2010

218681

38364

69725

110592

-

215017

17,5

2011

211182

37574

74870

98738

-

205285

17,8

2012

203926

41569

63454

98903

-

195490

20,4

2013

225802

45695

78848

96578

4681

216354

20,2

* Джерело: Державна служба статистики України

Лідером за темпами зростання галузі в 2013 році стала Рівненщина, яка збільшила вилов риби із внутрішніх водойм, у порівнянні з минулим роком, більш ніж удвічі - до 942 т, далі Запорізька - 185,1 % (18,6 тис. т) і Тернопільська - 171,0 % (1,2 тис. т).

У структурі виловленої риби за основними її видами у відсотках до загального обсягу переважала хамса (16,9 %), ставрида (11,6 %), товстолобик (6,8 %), бичок (6,2 %), скумбрія (6,0 %) і кілька (5,8 %) (табл. 1.2.2.).

Таблиця 1.2.2.

Розподіл обсягів виловленої риби і добутих інших водних

біоресурсів за основними видами в 2013 р.*

Види біоресурсів

2013 р.

Структура вилову, у 96 до загального обсягу

тис. т

У 96 до 2012 р.

2013 р.

2012 р.

Риба та інші водні біоресурси — всього

225,8

110,2

100,0

100,0

Риба — всього

216,4

110,2

95,8/ 100,0

9 5,9/ 100,0

хамса

36,6

122,9

16,9

15,2

ставрида

25,1

102,4

11,6

12,0

товстолобик

14,8

121,2

6,8

6,2

бичок

13,3

145,2

6,2

4,2

скумбрія

13,0

88,6

6,0

2, 5

кілька

12,5

29,8

5,8

8,0

тюлька

11,2

142,5

5,4

4,2

короп

11,5

111,3

5,3

5,3

сардини

4,9

50,0

2,3

5,0

пісчанка

3,8

520,2

1,8

0,4

лящ

3,3

116,6

1,5

1,4

вобла, тараня

1,4

91,3

0,6

0,8

кефаль (пеленгас)

1,3

90,3

0,6

0,2

камбала

0,2

302,2

0,3

0,1

сазан

0,6

112,2

0,3

0,3

тріскові

0,5

122,5

0,2

0,2

лососевї

0,5

188,2

0,2

0,1

судак

0,4

100,4

0,2

0,2

оселедці

0,4

168,6

0,2

0,1

сом

0,4

144,2

0,2

0,1

щука

0,2

91,8

0,1

0,1

Інші водні біоресурси — всього

9,4

112,0

4,2/100,0

4,1/100,0

молюски

3,8

46,8

40,4

96,4

* Джерело: Державна служба статистики України

Слід відзначити, що товстолобик і короп займають більше 10 % загального обсягу виловленої риби, і самі ці види традиційно є найбільш поширеними у вітчизняному ставковому рибництві, а також користуються певним попитом у групі населення із середніми доходами.

Основними причинами, що призвели до різкого спаду економіки рибопродуктового підкомплексу та зниження його ефективності, є послаблення державного регулювання цієї галузі та її підтримки, поглиблення диспаритету цін на промислову і рибну продукцію, відсутність прийнятних умов кредитування, порушення еквівалентності міжгалузевого обміну, погіршення матеріально-технічного постачання, штучний відрив економіки рибного господарства від фінансової системи, що практично позбавило організаційно-господарські структури необхідних умов для їх ефективного функціонування.

Недосконалими залишаються умови використання водних ресурсів, що негативно впливає на екологічний стан водойм, відтворення рибних запасів та економіку рибного господарства.

Вирощування риби на підприємствах здійснюється при частковому застосуванні штучних комбікормів, а їх виробництво і використання з року в рік зменшується. Разом з тим темпи зменшення вирощування риби значно нижчі, ніж витрачання кормів. Це пояснюється тим, що за згаданий період питома вага рослиноїдних риб, які не потребують комбікорму, зросла з 14 до 40 %.

Значною мірою на зниження виробництва рибної продукції впливає незадовільний стан технологічного обладнання для переробки риби, дорожнеча енергоносіїв, зниження наважки і якості риби, яка йде на переробку, що призводить до підвищення собівартості виробленої продукції.

Рибницькі підприємства об'єднання „Укррибгосп” є основними постачальниками прісноводної риби внутрішніх водойм на ринок України. Значний спад виробництва риби тут стався внаслідок зменшення обсягів зариблення нагульних площ, зниження рибопродуктивності нагульних та вирощувальних ставів, що пов'язано зі зменшенням щільності посадки на 1 га, обсягів використання спеціальних кормів та внесення мінеральних добрив, а також з організаційними проблемами, ситуацією на ринку збуту; погіршилась якість товарної продукції - зменшилась середня маса риби, рівень білків та жиру в її тканинах, смакова якість риби. Всі ці негаразди пов'язані з недостатньою забезпеченістю господарств кормами, матеріальними ресурсами, дефіцитом обігових коштів, високим рівнем податків, дорожнечею енергоресурсів, машин та устаткування, низькою платоспроможністю населення, конкуренцією з боку бізнесових структур тощо.

Незважаючи на той факт, що в Україні фактичне споживання риби і морепродуктів є набагато нижчим порівняно з іншими країнами світу, загальний обсяг споживчих витрат населення демонструє стійкий тренд до зростання ємності вітчизняного ринку.

Так, у 2012 році споживачі витратили на рибу і рибну продукцію в Україні $ 40,9 з розрахунку на одну особу, що майже на 35,9 % перевищує рівень 2010 року. Тобто в середньому цей сегмент продовольчого ринку зростав на 12 % щорічно, що свідчить про недостатній рівень задоволення споживчого попиту і наявність значних перспектив для розвитку вітчизняного рибництва.

У структурі товарного обсягу імпорту риби і морепродуктів до України в 2013 р. переважала заморожена риба (58,9 %), свіжа та охолоджена (15,6 %) і філе рибне та інше м'ясо риб (10,4 %). Ці сегменти разом займали 84,9 % всього ринку риби.

Ситуація, яка склалася в рибній галузі України за останні п'ятнадцять років, призвела до зменшення вилову риби й морепродуктів у чотири рази, у зв'язку з цим значно зріс імпорт риби. Риба і морепродукти імпортувалися у 2013 р. із більш ніж 15 країн світу і досяг майже 332 тисяч тонн.

Основним постачальником риби в Україну є Норвегія та Ісландія, на частку яких припадає 46 % від загального обсягу імпорту - це в основному філе оселедця і скумбрія. США, Канада і Аргентина завозять 38 тисяч тонн хека, що складає 40 % від загального імпорту риби. Данія та Естонія (10 %) - більше восьми тисяч тонн креветок; Чилі, В'єтнам (12 % від загального імпорту риби) - дві з половиною тисячі тонн лосося. Застосування надмірних потужностей у Світовому океані при здійсненні рибальства спричинило переексплуатацію основних об' єктів промислу, що користуються підвищеним попитом на світовому ринку, і зумовило необхідність розвитку рибництва - штучного вирощування риби та морепродуктів. Основними імпортерами штучно вирощеної риби на українському ринку є Китай та В'єтнам. В Україну з цих країн імпортується до 100 тисяч тонн риби й морепродуктів - це близько 12 % обсягу ринку, який оцінюється приблизно в 800 тисяч тонн. Із Китаю в основному ввозять філе минтаю, путассу, хека, сушені кільця кальмарів, сурімі, креветку, з В' єтнаму - філе пангасіуса, тунець і креветки. Також імпортується корюшка, форель, барабуля з Росії, це складає 5 % від загальної рибної продукції. Консервована риба, яка ввозиться в Україну з Естонії, Латвії, Словенії, Литви, Китаю, Білорусі.

У сучасних умовах, коли є необхідність розглядати методи товарного рибництва не тільки як такі, котрі використовуються для одержання харчової продукції, але і для забезпечення збереження природного біорізноманіття, роботи у прісноводній аквакультурі України повинні бути спрямовані на розробку системи багатоцільового раціонального використання біопродукційного потенціалу внутрішніх водойм, освоєння і впровадження екологічно безпечних технологій.

Аналіз сучасного стану у прісноводній аквакультурі України вказує на необхідність організації таких робіт і планування процесу виробництва риби у внутрішніх водоймах на основі принципово нових підходів. Збільшення обсягів виробництва риби в країні, у порівнянні з рівнем кінця 80-х початку 90-х pp. минулого сторіччя, у даний час може бути реальним при використанні у рибогосподарській діяльності значної кількості об'єктів аквакультури з відпрацьованими технологіями їхньої експлуатації, додаткового введення спеціальних виробничих потужностей, зміни циклу ведення рибництва тощо.

Сучасна прісноводна аквакультура в Україні за своєю системою організації повинна бути заснованою на взаємодії всіх напрямів і різновидів рибництва, у прив'язці до конкретних умов інфраструктури та реґіонів, тобто така аквакультура повинна оптимально поєднувати кращі показники ставового, випасного та індустріального рибництва. В даний час, з метою раціонального використання прісноводних ресурсів України, виникла необхідність розробки реґіональних систем ведення аквакультури у внутрішніх водоймах з врахуванням сучасного економічного стану та наявної технологічної бази. Виходячи з цього, в даних умовах необхідне проведення комплексу робіт.

Перш за все слід дати оцінку наявним рибогосподарським ресурсам у країні і визначити, пріоритети їхнього використання у конкретних її реґіонах. Одночасно, з врахуванням наявних відпрацьованих технологій у аквакультурі та їхнього застосування, доцільно створити рибогосподарський кадастр внутрішніх водойм України і системи його використання. Поряд з цим, необхідно у регіональному аспекті та у прив'язці до асортименту виробленої продукції аквакультури визначити потреби у матеріальних ресурсах існуючих та створюваних потужностей. Можлива розробка реґіональних комп'ютерних систем ведення аквакультури з наступним їх тиражуванням. Виконання таких заходів повинно враховувати можливості застосування методів, що забезпечують альтернативні варіанти, їхню оцінку із застосуванням у аквакультурі методів математичного моделювання. Проведення таких робот дозволить визначити пріоритети ведення аквакультури та раціонально використовувати фінанси у регіонах країни.

Виходячи з поставлених завдань є нагальна необхідність у проведенні поглиблених наукових досліджень, що враховують комплексне використання напрямів робіт у аквакультурі на рівні, як окремих водойм, так і рибогосподарських організацій та реґіонів країни. У кожному окремому регіоні України необхідно знайти найкраще поєднання форм, ведення аквакультури. Виходячи з поставленої мети та оцінки перспектив розвитку, визначається характер їхньої технологічної взаємодії у кожному конкретному випадку.

Ставова аквакультура повинна поєднувати комплекс складових пов'язаних із впливом некерованих природних факторів і безпосереднім керуванням технологічним процесом, з урахуванням комплексу проведених заходів інтенсифікації. В даний час у рибогосподарській галузі країни є ціла низка технологій культивування об'єктів аквакультури, розроблених стосовно форм ведення рибництва. За умови відповідності господарських умов і достатньої забезпеченості ресурсами вони повинні бути використані при розробці регіональної системи аквакультури. Одночасно, враховуючи господарські особливості і недолік ресурсів у сучасних економічних умовах, необхідне відпрацьовування нестандартних низькозатратних технологій ставової аквакультури для конкретних господарств.

Індустріальна аквакультура утому числі в установках із замкнутим циклом водопостачання характеризується в усьому світі найвищим рівнем рибопродуктивності і значним ступенем незалежності від впливу зовнішніх факторів. Це дозволяє прогнозувати досить високий рівень раціонального її використання і визначити можливості одержання до заданого терміну об'єктів аквакультури з необхідними характеристиками. У регульованих умовах основні завдання індустріальної аквакультури можуть бути зведені, насамперед, до круглорічного вирощування, доместикації та експлуатації маточних стад цінних та рідких (утому числі осетрових) видів риб, а також для виробництва крупного посадкового матеріалу підвищеної якості. Утримання у цих умовах маточних стад забезпечить і прискорене дозрівання плідників, у порівнянні з природними умовами, і можливість одержання від них потомства у напівциклі. Одержання посадкового матеріалу у необхідний термін і високої кондиції може забезпечити можливість подальшого його вирощування за випасної та ставової аквакультури, одержання у короткий термін товарної продукції цінних та рідких видів риб, створення генофондних колекцій, ведення цілеспрямовано селекційно-племінної роботи прискореними методами, реконструкцію іхтіофауни водойм, відновлення рідких та зникаючих видів риб. Індустріальна аквакультура реалізує всі ці технологічні ланки за значно менших витрат посадкового матеріалу, що має велике значення у технологічному процесі ведення аквакультури.

Випасна прісноводна аквакультура у озерах, ркірах та водосховищах являє собою найбільш економічний метод одержання рибної продукції за рахунок використання штучної кормової бази, сонячної енергії, круговороту речовин тощо. Обсяги її в Україні невисокі і їхнє збільшення можливе за рахунок проведення комплексу заходів, пов'язаних з технічною меліорацією водойм, відновленням природної іхтіофауни, інтродукцією та акліматизацією цінних видів риб, оптимізацією промислу і ін. Ресурс водойм випасного типу (озера, водосховища, водойми-охолоджувачі тощо) в Україні досить високий (до 1млн. га), але необхідно враховувати багатоцільове їхнє призначення, а саме, для рибогосподарських, технічних, сільськогосподарських, енергетичних, рекреаційних і інших цілей, а також, як джерело водопостачання населення країни. Усі ці складові повинні бути враховані при освоєнні таких водойм користувачами. Належний ефект у цих водоймах буде отриманий за умови своєчасної підготовки їх до зариблення, дотриманні норм якості посадкового матеріалу, нормативів зариблення тощо.

Кожна з форм прісноводної аквакультури, у тому чи іншому регіоні України, в сучасних умовах повинна взаємодіяти з іншими технологіями, ефективно доповнюючи одна одну, забезпечувати можливість маневрувати, враховуючи економічну ситуацію у країні. Зараз засоби треба вкладати не в розширення ставових площ, а у пріоритетні технології аквакультури, за яких ставовий фонд використовується під вирощування риби не на 3-4 місяці, а у безперервному циклі ведення цього процесу. Це ж відноситься і до виробничих потужностей рибоводних господарств, що працюють із використанням екстенсивних методів, а також тих, які вимагають високих витрат на їх експлуатацію.

Виходячи з базисного підходу до побудови регіональних систем аквакультури в Україні, у даний час необхідне рішення наступних пріоритетних напрямів ведення аквакультури.

Удосконалення методів штучного відтворення і, у першу чергу осетрових, лососевих і інших цінних видів риб. Напрямом повинно бути передбачено реконструкцію і технічне переоснащення існуючих рибоводних підприємств, створення доместикованих колекційних стад цінних об'єктів культивування, забезпечення екологічного моніторингу у господарствах.

При цілеспрямованій роботі з посилення наростання обсягів виробництва продукції ставової аквакультури необхідно передбачити проведення ремонтно-відновних робіт на існуючих, ставових площах що не використовуються, реконструкію і введення до експлуатації племінних рибоводних заводів та господарств; відновлення ефективної роботи зональних риборозплідників; рішення на державному і регіональному рівнях питань забезпечення рибоводних господарств, відповідно до їхніх потреб, якісними рибними комбікормами, збільшення наростання обсягів виробництва ставової аквакультури за рахунок інтенсифікації рибництва і спрямованої селекційно-племінної роботи.

Для прискореного розвитку осетрівництва та форелівництва повинні бути розроблені та затверджені державні програми. Напрями передбачають використання індустріальної ставової форм аквакультури мають включати: створення доместикованих колекційних стад риб; реконструкцію і відновлення виробничих потужностей виробництва осетрових та лососевих, як для товарної риби, так і для відновлення цих видів риб у внутрішніх водоймах країни; забезпечення цього важливого напряму на державному і регіональному рівнях спеціальними рибними кормами.

Для реалізації завдань з розширення розвитку випасної аквакультури, доведення обсягу вилову риби у природних водоймах України до рівня не менш 20 тис. тонн. необхідна розробка правових основ порядку експлуатації рибогосподарських водойм, надання державної фінансової підтримки у виробництві рибопосадкового матеріалу цінних об'єктів аквакультури для зариблення природних водойм, проведення у них необхідних меліоративних робіт тощо. Важливе місце у випасній аквакультурі повинно бути відведено також розведенню та вирощуванню цінних видів ракоподібних.

Особливої уваги вимагає відновлення та розвиток форелівництва у країні на промисловій основі. Для цієї мети повинні бути використані класичні ставові спеціалізовані холодноводі рибоводні господарства, індустріальні господарства, що використовують відпрацьовану теплу воду ТЕС, ДРЕС, АЕС, а також садкові господарства розміщені у прісних водоймах. Перспективу представляє організація фермерських господарств на екологічно чистих річках, струмках, джерелах, віддалених від джерел промислового забруднення. В основі розвитку форелівництва повинний бути закладений біологічний потенціал культивованих видів. Передбачається досягнення фореллю товарної маси не менш 1 кг, що дозволить ефективно її переробляти. Одночасно слід вирішувати питання одержання харчової червоної ікри. У цьому зв'язку необхідне проведення спрямованої селекційно-племінної роботи, пов'язаної зі створенням порід, типів, ліній, що мають високу продуктивність, а також роботи по спрямованому регулюванню статі риб; удосконаленням технології відтворення об'єктів холодноводної аквакультури для реалізації їхнього генетичного потенціалу; глибокою переробкою одержуваної цінної сировини і розширенням асортименту цієї продукції; відновленням і реконструкцією матеріально-технічної бази господарств. Такі роботи найбільш раціонально проводити у регіонах України, де холодноводне господарство функціонує в даний час чи функціонувало у минулому, але матеріально-технічна база залишилася.

Концептуального підходу в Україні вимагає розвиток товарного осетрівництва. В основі становлення повинно бути закладено прискорений розвиток товарного осетрівництва, створення доместикованих колекційних стад об'єктів осетрівництва різного призначення, у тому числі рідких і зникаючих видів осетрових риб у іхтіофауні України. Розвиток товарного осетрівництва на першому етапі робіт повинен базуватися у рибоводних господарствах, в основному, на завезеному рибопосадковому матеріалі (бестер і інші гібриди, ленський осетер, веслоніс та ін.) з одночасним проведенням робіт зі створення ремонтно-маточних стад об'єктів товарного осетрівництва. Значне місце в реалізації цього напряму приділяється індустріальному тепловодному садковому і басейновому вирощуванню товарних осетрових риб. Саме в умовах цих господарств, на базі існуючих і новостворених потужностей, можливе відпрацьовування методів прискореного дозрівання осетрових риб, спрямованого формування їхньої статі і одержання такої делікатесної продукції, як чорна ікра.

Необхідне проведення широкомасштабних заходів щодо відтворення і реакліматизації стерляді у внутрішніх водоймах України, де є задовільні умови для її існування. В даний час ряд вітчизняних рибних господарств має сформовані ремонтно-маточні стада середньоволзької стерляді, яка має підвищену гетерозиготність, що є цінною ознакою для ведення селекційних робіт і може стати передумовою для підготовки наступних пропозицій щодо її акліматизації у водоймах України. Одночасно необхідне проведення робіт, з використанням методів біохімічної генетики з оцінки генетичної однорідності наявної у басейні р. Десна дніпровської стерляді, а також дністровської стерляді, яка живе у басейні р. Дністер, з метою визначення можливостей формування гетерогенних стад з наступним проведенням робіт з реакліматизації цього цінного об'єкта у внутрішніх водоймах України.

Забезпечення впровадження нових способів глибокої переробки риби з метою розширення її бази для переробки не менш 50 % одержуваної сировини з внутрішніх водойм країни.

Разом з тим всього вищевикладеного можна досягти за рахунок інтенсивних методів вирощування. Інтенсифікація рибного господарства - це концентрація матеріальних, трудових і грошових ресурсів на одиницю ставової площі при раціональному використанні їх з метою одержання максимального виходу рибної продукції високої якості та з низькою собівартістю. При розробці технології вирощування риби необхідно враховувати умови середовища. Тому інтенсифікаційні заходи мають бути спрямовані перш за все на поліпшення середовища вирощування риби та підвищення продуктивності водної площі. Інтенсифікаційні заходи включають меліорацію, хімізацію, годівлю риби, лікування та профілактику захворювань, механізацію та автоматизацію виробничих процесів тощо.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >