Адвокатська таємниця: теорія і практика
Досліджуючи питання про правові гарантії адвокатської діяльності, з'ясувавши їх значення та зміст, вивчивши механізм їх реалізації, неможливо не приділити належної уваги такій специфічній складовій адвокатського імунітету, як адвокатська таємниця.
Значення правового інституту адвокатської таємниці важко переоцінити. МГПП у ст. 14 проголошує права кожної людини в разі її звинувачення у вчиненні протиправної дії. Серед цих прав одним із визначальних є право людини "...захищати себе особисто або за посередництвом обраного нею захисника..."[1]. При цьому кожна людина може розраховувати на те, що повідомлене нею захиснику за жодних обставин не буде розголошено. З цього положення можна дійти висновку, що збереження таємниці спілкування людини із захисником, тобто збереження адвокатської таємниці, є одним з основних невід'ємних прав людини.
Для адвокатської діяльності, публічно-правової за своїм змістом і однобічної за своєю спрямованістю, надзвичайно важливе значення має принцип адвокатської таємниці, встановлений законом в інтересах здійснення правосуддя, захисту довірчого характеру стосунків між адвокатом і його клієнтом і зміцнення авторитету та суспільного престижу адвокатури.
Принцип адвокатської таємниці закріплений законом і, таким чином, є правовою нормою, яка визначає в ряді випадків права та обов'язки учасників процесуальної діяльності при здійсненні правосуддя. Разом з тим, це процесуальне правило, що стосується перш за все адвокатів, має глибоко моральний зміст, що робить його одним із найважливіших принципів професійної адвокатської етики.
Видатний російський юрист А. Ф. Коні дуже тонко та яскраво висловив суть стосунків між адвокатом і громадянином, який звертається до нього за допомогою: "Між захисником і тим, хто в тривозі й тузі від обвинувачення, яке грізно насунулося на нього, сподіваючись на допомогу, встановлюється тісний зв'язок довіри та щирості. Захиснику відкриваються тайники душі, йому прагнуть пояснити свою вину чи пояснити своє падіння і свою ганьбу, що приховується від інших, такими подробицями особистого життя і сімейного побуту, стосовно яких сліпа Феміда повинна бути й глухою".
Це висловлювання А. Ф. Коні зберігає свою цінність і до наших днів. Воно актуально сьогодні не лише за характеристикою стосунків між адвокатом і його довірителем, а й через думку про належну глухоту правосуддя до цих стосунків. Лише в такому разі адвокат може розраховувати на довіру свого клієнта, а громадянин, який звертається до нього за допомогою, — сподіватися на реальність та ефективність такої допомоги чи, в крайньому разі, на те, що адвокат, котрому він довірив свою честь, свободу, а часом і життя, не використає виявлену довіру "у зло".
Адже конституційне право на захист та на правову допомогу передбачає і право мати захисника, котрий ні за яких умов не може бути волею правоохоронних органів чи суду трансформований у свідка.
Таємниця змісту бесіди адвоката і клієнта захищається законом, але було б невірним розглядати це беззаперечне положення тільки як гарантію прав особи та її адвоката. Цю гарантію спід розглядати більш широко — як гарантію інтересів держави. Недопущення допиту адвоката стосовно відомостей, що стали йому відомі у зв'язку з його професійною діяльністю, виправдане принциповим поглядом на адвокатську діяльність як державно необхідну, як діяльність, що сприяє зміцненню законності.
Проблема збереження адвокатської таємниці не нова, але, як і раніше, актуальна. Незважаючи на законодавче закріплення багатьох основних положень, що визначають статус адвокатської таємниці у системі гарантій адвокатської діяльності, на практиці все ще трапляються випадки порушення даного права, не кажучи вже про багато питань морального порядку, що виникають при зіткненні з даним явищем.
Ще в енциклопедичному словнику Ф. А. Брокгауза та І. А. Єфрона зазначалось: "Виняткове становище та умови діяльності, ті, що сприяють знанню чужих таємниць, потребують і виняткових заходів щодо захисту особистого спокою тих, чия таємниця розкривається. Оскільки в іншому разі до цілої сфери взаємних стосунків, що складають необхідну приналежність культурного співжиття, вносилася б шкідлива й розтліваюча засада недовіри".
Правило дотримання адвокатської таємниці існувало вже у Стародавньому Римі. Питання щодо адвокатської таємниці привертало до себе особливу увагу у Франції. Суворе дотримання довірених таємниць тут стає умовою існування адвокатури. За словами Ф. Елі, до числа "...положень, без яких є немислимим суспільне життя, належить право кожного члена суспільного союзу на те, щоб таємниці, які він відкриває особам відомих професій, були непроникними". "Адвокат, — зазначав Молло, — є необхідним громадянам для захисту їх майна, честі та життя. Закон і держава утверджують його в цьому високому призначенні. Але щоб гідно його виконати, йому перш за все необхідна довіра клієнта: її не може бути там, де немає впевненості у збереженні таємниці". У законодавстві дореволюційної Росії обов'язок адвоката дотримуватись таємниці категорично встановлювався у ст. 403 Статуту судових установ: "Присяжний повірений не повинен розголошувати таємниці свого довірителя не лише під час ведення його справи, а й у разі відведення від цього і навіть після закінчення його". Присяжні повірені повинні були присягатися "охороняти інтереси своїх довірителів" (додаток до ст. 381 Статуту судових установ). Але лише моральної санкції було недостатньо, і законодавець встановив у кримінальних законах покарання за порушення чужої таємниці, довіреної з огляду на професійне становище.
Особливий практичний інтерес викликало питання колізії між необхідністю дотримуватись таємниці та обов'язком свідчити на суді у цивільних і кримінальних справах. Щодо цього більшість європейських кодексів містила прямі вказівки. Стаття 152 Статуту кримінального судочинства Австрії звільняла захисників від обов'язку свідчити на суді стосовно того, що їм як захисникам повідомлено обвинуваченим. Така сама норма мала місце в п. 2 ст. 52 Статуту кримінального судочинства Німеччини, яка відрізнялись лише тим, що не обмежувала це положення відомостями, отриманими від обвинуваченого. За російським Статутом кримінального судочинства (ст. 704) не допускалися до свідчення присяжні повірені та інші особи, які виконували обов'язки захисників підсудних, щодо зізнання, зробленого ним довірителями під час ведення їхніх справ. Таким чином, істотна відмінність російського Статуту полягала в тому, що відмова від свідчень становила не право, а обов'язок адвоката: суд не в праві вислуховувати його свідчення.
Відповідних норм у російському Статуті цивільного судочинства не було. Тим не менш, присяжні повірені, спираючись на його ст. 403, відмовлялись давати пояснення щодо цивільних справ своїх довірителів, і практика рад присяжних повірених визнавала таку відмову абсолютно правомірною, посилаючись на те, що через категоричність ст. 403: "Довірені присяжному повіреному таємниці повинні вважатися священними: ніколи, нікому і ні за яких обставин він не повинен видавати їх, хоч би і був заохочуваним до того судовою владою". Закон не лише давав цим особам право посилатися на професійну таємницю, а й прямо усував від свідчення, визнаючи, що звання їх таке, "що вони можуть приносити користь суспільству лише за належної довіри до їх скромності" (Пояснювальні записки 1863 року).
Крім кримінальних санкцій і процесуальних заборон професійна таємниця краще за все оберігалась корпоративною етикою. Порушення вимог останньої могли тягнути дисциплінарну відповідальність або товариський суд. За свідченням звіту присяжних повірених окружної московської судової палати за 1899—1900 рр., "Думка про святість професійної етики настільки ввійшла у правосвідомість нашої адвокатури, що прикладів явного порушення цього священного обов'язку адвоката, к честі цього стану, досі не спостерігалось. Якщо радам присяжних повірених доводилось висловлюватись з даного питання, то приводом до того були приклади навпаки, тобто за скаргами на відмову адвоката давати показання як свідка".
Основні положення про роль адвокатів у ст. 8 прямо передбачають, що "...усім заарештованим, затриманим чи ув'язненим до тюрми особам надаються відповідні можливості, час і умови для їх відвідання юристом, зносини та консультації з ним без затримки, втручання чи цензури і з дотриманням повної конфіденційності. Такі консультації можуть проводитися у присутності посадових осіб по підтриманню правопорядку, але без можливості бути почутими ними".
Стаття 21 Закону забороняє адвокатові без згоди клієнта розголошувати відомості, що становлять адвокатську таємницю, використовувати їх у своїх інтересах або інтересах третіх осіб. Крім того адвокат забезпечує захист персональних даних про фізичну особу, якими він володіє, відповідно до законодавства з питань захисту персональних даних.
Адвокатська таємниця виникає незалежно від джерела отриманих відомостей. їх може дати особа, котра потім виявиться стороною у цивільній справі. Інформація може надходити від осіб, котрі не беруть участь у справі, але з якоїсь причини звернулися за порадою з питання, пов'язаного із спірною правовою ситуацією. Дані можуть виходити від довірителя під час ведення адвокатом його справи. Нарешті, джерелом поінформованості про обставини, що мають значення для справи, можуть бути письмові матеріали, отримані на запит адвоката.
Відповідно до ст. 22 Закону адвокатською таємницею є будь-яка інформація, що стала відома адвокату, помічнику адвоката, стажисту адвоката, особі, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, про клієнта, а також питання, з яких клієнт (особа, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених законом підстав) звертався до адвоката, адвокатського бюро, адвокатського об'єднання, зміст порад, консультацій, роз'яснень адвоката, складеш ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи й відомості, одержані адвокатом при здійсненні адвокатської діяльності. Образно кажучи, з моменту, коли "громадянин переступив поріг офісу адвоката, всі подальші події — суть адвокатська таємниця".
Інформація або документи можуть втратити статус адвокатської таємниці за письмовою заявою клієнта (особи, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених законом підстав). При цьому інформація або документи, що отримані від третіх осіб і містять відомості про них, можуть поширюватися з урахуванням вимог законодавства з питань захисту персональних даних.
Коло відомостей, які охоплюються поняттям "адвокатська таємниця", містить не лише факти, несприятливі для клієнта, а й дані, які він з деяких міркувань не бажає робити предметом судового дослідження, хоча вони можуть зміцнити його позицію (наприклад, клієнт не хоче допустити обговорення своїх стосунків з деякою особою). Як одні, так й інші відомості, довірливо повідомлені адвокату, не можуть бути пред'явлені не тільки суду. Про них адвокат не вправі повідомити супротивну сторону, а також усіх інших осіб, які беруть участь у процесі, або сторонніх у судовому спорі. Однак з цього загального правила було б хибним дійти висновку, що повідомлення тих чи інших фактів своїм колегам по професії з метою обговорення спірних або сумнівних моментів справи є недопустимим у всіх випадках. Адвокат зобов'язаний виходити з того, що такий розгляд спірної правової ситуації, з відома чи за згодою клієнта, може бути визнаний прийнятним лише в інтересах справи, а тому потребує від адвоката особливої вдумливості, такту й обачливості, щоб не допустити необережного розголошення відомостей, не зумовленого необхідністю. Задоволення зайвої цікавості шляхом повідомлення матеріалів, що не підлягають розголошенню, оскільки вони містять таємницю клієнта, яка охороняється законом, не відповідає особистій честі адвоката й гідності його звання.
Обов'язок зберігати адвокатську таємницю поширюється на адвоката, його помічника, стажиста та осіб, які перебувають у трудових відносинах з адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням, а також на особу, стосовно якої припинено або зупинено право на заняття адвокатською діяльністю. Адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання зобов'язані забезпечити умови, що унеможливлюють доступ сторонніх осіб до адвокатської таємниці або її розголошення. Особи, винні в доступі сторонніх осіб до адвокатської таємниці або її розголошенні, несуть відповідальність згідно із законом. За порушення адвокатської таємниці настає кримінальна відповідальність згідно із ст. 397 КК, яка передбачає накладення кримінально-правових санкцій при порушенні професійної таємниці захисника чи представника особи. При цьому немає значення, чи потягло таке порушення негативні наслідки для особи, чи завадило адвокатові надати ефективну правову допомогу цій особі. Зазначений злочин вважається закінченим з моменту порушення професійної таємниці. Частина 2 ст. 397 КК встановлює підвищену відповідальність службових осіб, які порушили адвокатську таємницю з використанням свого службового становища. Безсумнівно, наявність даної норми значно посилює гарантованість імунітету адвокатів у частині збереження адвокатської таємниці.
Водночас, у разі пред'явлення клієнтом відповідних вимог до адвоката у зв'язку з адвокатською діяльністю адвокат звільняється від обов'язку збереження адвокатської таємниці у межах, необхідних для захисту прав та інтересів клієнта. У такому випадку суд, орган, що здійснює дисциплінарне провадження стосовно адвоката, інші органи чи посадові особи, які розглядають вимоги клієнта до адвоката або яким стало відомо про пред'явлення таких вимог, зобов'язані вжити заходів для унеможливлення доступу сторонніх осіб до адвокатської таємниці та її розголошення.
Якщо початковим моментом виникнення таємниці є факт звернення до адвоката, то обов'язок адвоката зберігати адвокатську таємницю не припиняється за жодним рішенням у справі, ні через жодну дію самого клієнта. У Правилах адвокатської етики зазначається: "Дія принципу конфіденційності не обмежена в часі".
Зберігати таємницю адвокат зобов'язаний не лише в ході ведення справи. Адвокат не повинен розголошувати зміст своїх бесід із клієнтом і після розгляду справи.
Якщо клієнт адвоката з якихось міркувань вирішив зробити можливим розкриття змісту фактів, що становлять таємницю, не можна вважати, що адвокат в усіх випадках звільняється від необхідності її зберігати. Слід враховувати, що інформація, яка виходить від адвоката, може бути сприйнята як незрівнянно більш авторитетна й значуща, ніж повідомлення його клієнта, вона може набути ще більшого резонансу і заподіяти шкоду інтересам осіб, які у справі участі не беруть. Ось чому розкриття таємниці клієнтом зовсім не звільняє адвоката від морального обов'язку утримуватися від розголошення відомих йому фактів, а надто — поза стінами залу судових засідань.
Діючи в інтересах свого довірителя, адвокат може в окремих випадках, отримавши на те згоду клієнта, розкрити зміст фактів, що складають таємницю, яка охороняється законом, якщо це є доцільним виходячи з обставин даної справи. Так, за загальним правилом, зміст переговорів адвоката з особою, котра звернулася з проханням про ведення справи, не підлягає розголошенню, оскільки це може виявити слабкі й сумнівні моменти у правовій позиції, котру адвокат погодився захищати перед судом. Однак інколи є корисним для справи відкрити завісу над такою довірливою бесідою, щоб показати, як сумніви щодо законності інтересів клієнта, котрі виникли при підготовці до судового розгляду справи, успішно подолані.
Строк зберігання відомостей, володільцем яких став адвокат у зв'язку з наданням ним юридичної допомоги, законом не визначений. З цього випливає, що адвокат повинен зберігати довірену йому таємницю не лише під час. ведення справи, а й після її закінчення, незалежно від стадій процесу, в яких брав участь адвокат, а також від мотивів, за якими доручення за бажанням клієнта чи з ініціативи адвоката було скасовано. Необхідно враховувати, що перегляд рішень суду, які набрали законної сили, ніяким строком не обмежений, а тому розголошення адвокатом таємниці, навіть коли минув значний час після закінчення справи, може потягти її перегляд і зашкодити тим самим інтересам клієнта.
Наявність адвокатської таємниці ставить адвоката у незручне становище. Він не може відкрити суду відомі йому, але невідомі у справі обставини, він повинен їх приховувати й діяти так, ніби він їх не знає.
У юридичній літературі неодноразово порушувалося питання про "розумні межі" професійної таємниці. Питання було поставлено, але ці межі не визначені. Щоб вирішити цю проблему, розглянемо її у практичному і правовому аспектах.
Важко уявити собі ситуацію, в якій обвинувачений став би розповідати своєму адвокату про злочини, невідомі органам слідства та суду, адже тим самим він ризикує демобілізувати свого захисника, охолодити його бажання виграти процес.
Однак, якщо таке все ж сталося, то повідомлення адвокатом про це органам влади нічого б не змінило: про злочин уже відомо, оскільки його інкриміновано. До доказового матеріалу таке повідомлення нічого б не додало: обвинувачений може відмовитись від своїх зізнань, тим більше, що розмова відбувалася сам на сам. Крім того навіть офіційне визнання обвинуваченим своєї вини ще недостатнє для засудження — воно може бути й самообмовою. І нарешті, повідомлення адвоката не можна процесуально зафіксувати, адже адвокат не може бути допитаний як свідок стосовно свого підзахисного.
Виключаючи можливість допиту адвоката як свідка з обставин, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням професійного обов'язку, закон тим самим виключає відповідальність адвоката за недонесення у даній ситуації.
Тобто заперечення професійної таємниці адвоката або встановлення меж для її застосування має мізерне процесуальне значення. Більше того, це могло б завдати шкоди: розголошення адвокатом відомостей, отриманих від клієнта в неофіційних умовах, могло б спонукати суд до винесення рішення без належної перевірки всіх матеріалів справи, тобто збільшити можливість судової помилки. Крім того така поведінка адвоката означала б, що особа була позбавлена права на захист, наданого їй Конституцією України.
Не можна припустити подібне зловживання адвоката довірою клієнта і з моральної точки зору. Таким чином, ілюзорна можливість отримання інформації, наприклад про злочин, через адвоката цілком виправдано приноситься в жертву реальному інтересу — забезпечення права на захист обвинуваченому. Ця поступка робиться в ім'я досягнення більш високого морального результату: кожний громадянин, опинившись у ролі обвинуваченого, може розраховувати на допомогу професійного захисника, не побоюючись зловживання своєю довірою.
Отже, беручи до уваги інтереси правосуддя, правові та моральні аспекти цієї проблеми, можна дійти висновку, що адвокат не може і не повинен розкривати жодних відомостей, довірливо повідомлених йому клієнтом, тобто ніякі застереження у цьому питанні не можуть мати місця.
Адвокатська таємниця як складова професійного імунітету адвоката забезпечена такими гарантіями адвокатської діяльності:
І. пункт 2 ч. 1 ст. 23 Закону — забороняється вимагати від адвоката, його помічника, стажиста, особи, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням, а також від особи, стосовно якої припинено або зупинено право на заняття адвокатською діяльністю, надання відомостей, які є адвокатською таємницею. Щодо останніх зазначені особи не можуть бути допитані, крім випадків, коли особа, яка довірила відповідні відомості, звільнила цих осіб від обов'язку зберігати таємницю в порядку, передбаченому законом. Таке звільнення здійснюється у письмовій формі за підписом особи, яка довірила зазначені відомості Це загальне правило, яке має принципове значення, конкретизується у ЦПК та КПК, де встановлена заборона на допит адвокатів як свідків у цивільному та кримінальному судочинстві. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 51 ЦПК не підлягають допиту як свідки особи, які за законом зобов'язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв'язку з їхнім професійним або службовим становищем. У п. 1 ст. 65 КПК зазначено, що не може допитуватись як свідок захисник, представник потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача — про обставини, які стали відомими йому в зв'язку з виконанням ним обов'язків захисника або представника (п. 1), а також адвокат — про відомості, які становлять адвокатську таємницю (п. 2). Зміст цих положень закону достатньо зрозумілий. Ніколи і ні за жодних обставин адвокат не може бути допитаний як свідок не лише у кримінальній справі свого підзахисного чи у цивільній справі свого довірителя, а й у будь-якій іншій, якщо йдеться про обставини, котрі стали відомі адвокату в зв'язку із здійсненням ним своїх професійних обов'язків. Зрозумілі також і соціально-психологічні засади цих норм, які оберігають право громадян на звернення до адвоката за юридичною допомогою і спрямовані на забезпечення життєздатності та ефективності самого інституту адвокатури;
- 2. пункт 8 ч. 1 ст. 23 Закону — забороняється залучати адвоката до конфіденційного співробітництва при проведенні оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій, якщо таке співробітництво пов'язане або може призвести до розкриття адвокатської таємниці. Частина 2 ст. 275 КПК також забороняє залучати до конфіденційного співробітництва при проведенні негласних слідчих дій адвокатів, якщо таке співробітництво буде пов'язано з розкриттям конфіденційної інформації професійного характеру;
- 3. пункт 9 ч. 1 ст. 23 Закону — забороняється втручання у приватне спілкування адвоката з клієнтом. У ст. 22 Основних положень... прямо йдеться про право будь-якої людини на спілкування з юристом в умовах, які перешкоджають порушенню таємниці побачень: "Уряди визнають і забезпечують конфіденційний характер будь-яких зносин і консультацій між юристами та їх клієнтами в рамках їх професійних відносин". Дане положення підтримано ч. З ст. 42 та ч. 5 ст. 46 КПК, відповідно до яких захисник має право на конфіденційні побачення з підзахисним, які можуть відбуватися під візуальним контролем уповноваженої службової особи, але в умовах, що виключають можливість прослуховування чи підслуховування. Особам, щодо яких вже було винесено судове рішення і які вже відбувають покарання, дане право гарантоване ст. 110 Кримінально-виконавчого кодексу України: "Для одержання правової допомоги... засудженим надається побачення з адвокатом. За бажанням засудженого або адвоката... побачення можуть надаватися наодинці";
- 4. пункт 3 ч. 1 ст. 23 Закону — забороняється проведення огляду, розголошення, витребування чи вилучення документів, пов'язаних із здійсненням адвокатської діяльності. У ч. 6 ст. 46 КПК вказується, що документи, пов'язані з виконанням захисником його обов'язків, без його згоди не підлягають огляду, вилученню чи розголошенню слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом. Дане положення міститься і в ст. 161 КПК, в якій зазначається, що листування або інші форми обміну інформацією між захисником та його клієнтом або будь-якою особою, яка представляє його клієнта, у зв'язку з наданням правової допомоги, а також об'єкти, які додані до такого листування або інших форм обміну інформацією, є речами і документами, до яких заборонено доступ. Крім того ч. 2 ст. 23 Закону запроваджує спеціальний порядок проведення обшуку чи огляду житла, іншого володіння адвоката, приміщень, де він здійснює адвокатську діяльність, тимчасового доступу до речей і документів адвоката. Дана норма передбачає, що в такому випадку слідчий суддя, суд у своєму рішенні в обов'язковому порядку зазначає перелік речей, документів, що планується відшукати, виявити чи вилучити під час проведення слідчої дії чи застосування заходу забезпечення кримінального провадження, а також враховує вимоги пунктів 2—4 ч. 1 ст. 23 Закону. При проведенні обшуку чи огляду житла, іншого володіння адвоката, приміщень, де він здійснює адвокатську діяльність, тимчасового доступу до речей і документів адвоката має бути присутній представник ради адвокатів регіону, крім випадків, передбачених абзацом четвертим цієї частини. Для забезпечення його участі службова особа, яка буде проводити відповідну слідчу дію чи застосовувати захід забезпечення кримінального провадження, завчасно повідомляє про це раду адвокатів регіону за місцем проведення такої процесуальної дії. З метою забезпечення дотримання вимог Закону щодо збереження адвокатської таємниці при проведенні відповідної процесуальної дії уповноважений член Ради має право: з'ясувати у адвоката/уповноваженої особи адвокатського об'єднання наявність речей, документів, які планується виявити відповідно до ухвали слідчого судді у приміщенні/володінні адвоката; з'ясувати, чи містять зазначені речі і документи, в тому числі носії інформації, предмет адвокатської таємниці, чи віднесені вони до речей і документів, доступ до яких заборонений, відповідно до ст. 161 КПК; у разі наявності в приміщенні/володінні адвоката речей, у тому числі носіїв інформації/документів, відшукуваних відповідно до ухвали слідчого судді: якщо останні становлять предмет адвокатської таємниці, запропонувати службовій особі, яка виконує слідчу дію, з метою дотримання вимог закону, надати адвокатові можливість одержати від клієнта згоду на зняття із зазначених речей, в тому числі носіїв інформації/документів статусу адвокатської таємниці та надання дозволу на передачу документів/речей, в тому числі носіїв інформації, особі, яка проводить слідчу дію. У разі відсутності згоди клієнта адвоката, зазначити у протоколі слідчої дії про порушення вимог статей 22, 23 Закону. Уповноважений член Ради повинен виконувати обов'язки і користується правами учасника процесуальної дії, визначеними відповідним процесуальним законом. Крім того, але не виключно, у ході слідчої/ процесуальної дії уповноважений член Ради має право:
- — ставити запитання присутнім на слідчій/процесуальній дії;
- — подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення процесуальної дії, які зазначаються у протоколі процесуальної дії;
- - фіксувати обставини відповідної слідчої/процесуальної дії шляхом здійснення аудіо-/відеозапису подій, складання відповідних актів;
- — опитувати присутніх на слідчій/процесуальній дії;
- — оскаржувати протиправні дії службових осіб, які беруть участь у проведенні слідчої/процесуальної дії;
- — отримувати копії відповідних процесуальних документів. Уповноважений член Ради має вживати всіх необхідних заходів для забезпечення встановлених законодавством гарантій адвокатської діяльності. Водночас, неявка представника ради адвокатів регіону за умови завчасного повідомлення ради адвокатів регіону не перешкоджає проведенню відповідної процесуальної дії.
Наприклад, на виконання вказаних норм закону Рада адвокатів м. Києва (далі — Рада) розробила такий порядок дій при отриманні нею повідомлення від службової особи, яка буде проводити обшук чи огляд житла, іншого володіння адвоката, приміщень, де він здійснює адвокатську діяльність, тимчасового доступу до речей і документів адвоката:
- 1. При отриманні Радою повідомлення про процесуальні дії голова Ради/його заступник/секретар Ради забезпечують участь члена Ради у відповідній процесуальній дії, про що видають письмове направлення, яке уповноважує члена Ради на виконання повноважень, передбачених Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" щодо забезпечення дотримання слідчими та судовими органами встановлених державою гарантій адвокатської діяльності.
- 2. Уповноважений член Ради невідкладно повинен підтвердити можливість своєї присутності на відповідній процесуальній дії або негайно повідомити про причину неможливості своєї присутності, якщо така причина є поважною.
- 3. Уповноважений член Ради повинен вчасно прибути у зазначені в повідомленні про процесуальні дії місце й час для проведення процесуальної дії, після чого невідкладно поінформувати про це Голову Ради або його заступника.
- 4. Уповноважений член Ради зобов'язаний поінформувати Голову Ради/його заступника/секретаря Ради про початок процесуальної дії, або відмову службової особи від її проведення.
- 5. Уповноважений член Ради перед початком слідчої дії зобов'язаний отримати копію/фотокопію ухвали слідчого судді про проведення відповідної процесуальної дії та перевірити відповідність її змісту вимогам КПК України та Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
- 6. У випадку незазначення в ухвалі слідчого судді переліку речей, документів, що планується відшукати, виявити чи вилучити під час проведення слідчої дії, тобто встановлення порушення вимог частини другої статті 23 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", уповноважений член Ради повідомляє службову особу, яка проводить слідчу дію, про відсутність правових підстав для проведення обшуку чи огляду житла, іншого володіння адвоката, приміщень, де він здійснює адвокатську діяльність, тимчасового доступу до речей і документів адвоката.
- 7. Уповноважений член Ради при проведенні слідчої дії повинен попередити службову особу, яка проводить слідчу дію, про необхідність неухильного дотримання гарантій адвокатської діяльності та забезпечити унеможливлення порушення адвокатської таємниці щодо інших предметів і документів, які знаходяться у приміщенні/володінні адвоката і не зазначені в ухвалі слідчого судді. У випадку недотримання службовою особою вимог закону щодо збереження адвокатської таємниці уповноважений член ради зазначає це у протоколі процесуальної дії.
- 8. З метою забезпечення унеможливлення порушення гарантій збереження адвокатської таємниці уповноважений член Ради опечатує доступ до приміщення, речей, у тому числі електронних носіїв інформації та/або документів комп'ютерної техніки (портативних комп'ютерних пристроїв), мобільних телефонів тощо, доступ до яких заборонено відповідно до вимог статті 161 КПК.
- 9. Уповноважений член Ради, у межах чинного законодавства, повинен ознайомитися з протоколом проведення відповідної процесуальної дії, внести до нього свої зауваження (за їх наявності) та/або отримати його копію (фотокопію);
- 10. Після закінчення процесуальної дії уповноважений член Ради повинен невідкладно поінформувати про це Голову Ради/його заступника/секретаря та повідомити про виявлені порушення професійних прав адвоката та/або професійних гарантій адвокатської діяльності.
- 11. Протягом 2 робочих днів з моменту проведення процесуальної дії уповноважений член Ради повинен подати до Ради письмовий звіт з обов'язковим зазначенням: відомостей про адвоката/адвокатське бюро/адвокатське об'єднання, щодо яких було проведено відповідну процесуальну дію, реквізитів ухвали про проведення процесуальної дії, реквізитів протоколу про проведення процесуальної дії, переліку осіб, які брали участь у процесуальній дії, результати, виявлені факти порушення вимог Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" щодо адвокатської таємниці при проведенні процесуальної дії, порушення професійних прав та/або професійних гарантій адвоката.
Адвокатська таємниця являє собою виняток із звичайного ходу процесу, рідкий та обтяжливий для адвоката ексцес у його професійній діяльності[2]. У зв'язку з цим слід зазначити, що адвокат не повинен намагатися стати власником такої таємниці. Але, вже ставши власником таємної інформації, адвокат повинен, по-перше, пильнувати право клієнта на конфіденційність, а, по-друге, виконувати свої обов'язки з надання правової допомоги.
