Методика визначення рівня диверсифікації та оцінка ситуацій щодо її впливу на економіку підприємств

Для оцінки впливу диверсифікації виробництва на його результати необхідно обгрунтовано вимірювати її рівень. З цією метою можуть бути використані такі показники.

1. Абсолютний рівень диверсифікації. Визначається загальною кількістю галузей, що технологічно не пов'язані між собою на стадії виробництва сільськогосподарської продукції кінцевого споживання, проміжної і сировини. Для повнішого уявлення про характер диверсифікації окремо виділяється кількість і питома вага галузей: а) основного виробництва; б) вертикально інтегрованих галузей; в) вертикально неінтегрованих галузей.

Питома вага цих груп галузей визначається діленням кількості галузей певної групи на загальну кількість галузей підприємства. При цьому зауважимо, що при визначенні даного показника до уваги беруться лише ті галузі, продукція яких виробляється для продажу і набуває товарної форми.

2. Інтегральний показник диверсифікації виробництва – враховує кількість галузей та їх вклад у формування грошового доходу підприємства.

В економічній літературі відомі кілька підходів до визначення такого показника. Наведемо два з них як найбільш прийнятних для розрахунку і аналізу для аграрних і переробних підприємств. Перший ґрунтується на використанні формули Херфінделя – Хіршмана і визначається з виразу

де – частка і-ї галузі в структурі товарної продукції підприємства, коефіцієнт.

Другий підхід базується на використанні формули визначення коефіцієнта зосередження галузей. Коефіцієнт диверсифікації за цим підходом розраховується з виразу

де – порядковий номер галузі у ранжованому ряді, побудованому за спадним принципом: галузі, яка займає найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції, присвоюється перший номер, а найменшу – останній.

У табл. 22.3 наведені чотири варіанти галузевої структури підприємств за товарною продукцією, в кожному з яких виділяються три підваріанти, що відрізняються між собою ступенем зосередження галузей.

Таблиця 22.3

КОЕФІЦІЄНТ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ ЗА РІЗНИХ СПІВВІДНОШЕНЬ ВКЛАДУ ГАЛУЗЕЙ У ГРОШОВУ ВИРУЧКУ ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ

Розрахунок за допомогою наведених формул коефіцієнта диверсифікації по кожному варіанту показує, що дані методичні підходи до їх визначення дають близькі за своїм абсолютним значенням результати (табл. 22.4): чим більше значення цього показника, тим вищий рівень диверсифікації виробництва на підприємстві, і навпаки.

При цьому за однієї і тієї ж кількості товарних галузей величина даного показника буде не однаковою за умови, що має місце різне співвідношення їх вкладу (питомої ваги) у грошову виручку підприємства. Коефіцієнт диверсифікації буде більшим у тому разі, коли має місце неістотне відхилення питомої ваги абсолютної більшості галузей в структурі товарної продукції (варіант 1). Одночасно даний показник буде меншим за умови, коли є невелика кількість галузей (2 – 3), на які припадає переважна частка такого вкладу. Із табл. 22.4 видно, як змінюється коефіцієнт диверсифікації в бік його зменшення від другого до четвертого варіантів, коли збільшується ступінь зосередження галузей.

Таблиця 22.4

АБСОЛЮТНЕ ЗНАЧЕННЯ КОЕФІЦІЄНТІВ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ, РОЗРАХОВАНИХ РІЗНИМИ МЕТОДИЧНИМИ ПІДХОДАМИ

У четвертому варіанті коефіцієнт диверсифікації істотно знижується саме завдяки тому, що тут виробництво зосереджене переважно в двох товарних галузях – першій і другій. За найбільшої розосередженості виробництва, як це характерно для варіанта 1, коефіцієнт диверсифікації буде найвищим.

Дані табл. 22.4 також переконують, що на рівень диверсифікації виробництва істотно впливає кількість товарних галузей, яку розвиває підприємство.

За збереження приблизно того самого характеру розподілу вкладів галузей у формування товарної продукції, але за умови збільшення кількості галузей коефіцієнт диверсифікації зростає.

Так, збільшення галузей з 6 до 8 зумовило зростання показника Кдз у першому варіанті з 0,822 до 0,872, а за десяти галузей – до 0,887. Така ж тенденція характерна і для інших варіантів.

Очевидно, що за неістотних змін у розподілі між галузями вкладу у формування товарної продукції збільшення кількості товарних галузей на одну галузь приводить до зростання коефіцієнта диверсифікації до 10 %. Цей відсоток буде більшим, якщо в умовах зростання кількості галузей відбувається водночас зосередження виробництва на невеликій кількості галузей, і навпаки.

Важливо, що коефіцієнт диверсифікації чутливий і до зміни співвідношення галузей за однієї і тієї ж їх кількості на підприємстві. Наприклад, за шести товарних галузей Кдз зменшується з 0,822 у варіанті співвідношення 1а до 0,640 у варіанті 4а; за восьми галузей – з 0,872 до 0,731 і за десяти галузей – з 0,887 до 0,766.

Зрозуміло, що така чутливість викликана різним ступенем концентрації галузей. З її підвищенням коефіцієнт диверсифікації зменшується, оскільки більшість галузей у такому разі не відіграють більш-менш істотної ролі у формуванні грошового доходу підприємства.

Разом з тим із підвищенням рівня зосередження галузей зростає і ризик втрати підприємством фінансової стабільності. Адже в підприємствах, в яких одна – три галузі займають домінуюче становище у формуванні їх грошового доходу, за несприятливої кон'юнктури ринку на продукцію цих галузей можуть зазнати істотних збитків і навіть опинитися на межі банкрутства.

На противагу цьому в підприємствах з більш-менш рівномірним розподілом вкладу окремих галузей в їх грошовий дохід така ситуація виключається.

Щоб наближено розрахувати ступінь зростання ризику від підвищення зосередження галузей доцільно визначити третій показник диверсифікації, використовуючи також формулу коефіцієнта зосередження галузей, але при цьому ранжирований ряд галузей будується не за спадним, а за зростаючим принципом, коли галузі, що займає найменшу частку в структурі товарної продукції, присвоюється перший номер, а з найбільшоючасткою – останній відповідно до кількості галузей. Рівень цього показниканаведено в колонці 7 табл. 22.4.

Як бачимо, коефіцієнтвід першого до четвертого варіанта зростає, оскільки в ньому підсилюється вагомість тих галузей, які займають більшу частку в структурі товарної продукції. Наближене зростання ризику відпідвищення ступеня зосередження галузей можна визначити з виразу

У графі 9 табл. 22.4 наведено значення цього показника. Як бачимо, за першого варіанта з більш-менш рівномірним розподілом вкладу галузей показник наближеного ризику має невелике значення. Але він істотно зростає з підвищенням ступеня зосередження галузей. Скажімо, у четвертому варіанті, де цей ступінь найвищий, має місце і найвища ризикованість дестабілізації фінансового стану підприємств і наближено вона становить від 120,5 % у підваріанті 4в до 139,2 – у підваріанті 4а.

Отже, аграрні підприємства при розробці стратегії виробничої діяльності повинні враховувати не тільки плюси і мінуси диверсифікації виробництва, а й співвідношення галузей і тісно пов'язаний із ним ризик порушення фінансової стабільності.

При дослідженні процесу диверсифікації важливим питанням є виявлення їх впливу на ефективність діяльності підприємств. За дослідженнями багатьох учених одержані суперечливі результати: спостерігається в одних випадках як позитивний вплив диверсифікації на економіку підприємств порівняно з їх моногалузевими конкурентами, так і негативний вплив, або ж він помітно не простежувався.

Отже, ефективність диверсифікації очевидно залежить від низки факторів, які можуть вплинути на її кінцеву результативність. Тому підприємства, приймаючи рішення щодо диверсифікації діяльності, повинні враховувати всі важливі фактори впливу на розвиток їх економіки в даному часовому проміжку з урахуванням можливих змін у внутрішньому та зовнішньому середовищі їх функціонування.

Для оцінки ситуацій щодо впливу диверсифікації на економіку підприємств може бути використаний відомий матричний підхід, відповідно до якого будується матриця "Прибутковість – Диверсифікація". Як результативний показник може бути використаний показник рентабельності авансованого капіталу, а як факторний – коефіцієнт диверсифікації, розрахований на основі формули Херфінделя – Хіршмана чи формули коефіцієнта зосередження галузі. Зазначена матриця матиме такий вигляд:

Рис. 22.2. Матриця "Прибутковість – Диверсифікація"

Дана матриця відображає чотири основні ситуації, в одній з яких може опиниться підприємство залежно від його фінансово-економічного стану, характеру основного виду діяльності, конкурентних переваг, вибраного напряму диверсифікації.

Перший квадрант характеризує ситуацію, коли підприємство високорентабельне, розвиває один вид діяльності, виробляючи конкурентоспроможну за якістю і ціною продукцію. В цьому випадку диверсифікація може не принести додаткової економічної вигоди, бо вимагатиме додаткових вкладень і в придбання матеріальних ресурсів, і в запровадження нових технологій, що зменшуватиме фінансові можливості для розвитку основного виробництва. Враховуючи також ускладнення управління диверсифікованим виробництвом і необхідність підготовки персоналу, є підстави для висновку про недоцільність її здійснення на такому підприємстві.

Другий квадрант описує ситуацію, за якої для підприємства притаманний високий рівень диверсифікації і водночас досягається й висока рентабельність авансованого капіталу (активу). Оскільки диверсифікація зменшує фінансові ризик і орієнтована на збільшення прибутковості діяльності, то підприємству доцільно й надалі розвивати диверсифіковане виробництво, оскільки воно продемонструвало свої переваги, втілені у високій його ефективності.

За третьої ситуації, коли рентабельність знижується і вжиті заходи щодо активізації основного виробництва не призвели до бажаного результату, підприємству доцільно здійснити диверсифікацію в інші сфери діяльності.

Ситуація, що описується четвертим квадрантом (високий рівень диверсифікації і низька рентабельність авансованого капіталу), вимагає детального аналізу ефективності функціонування кожного виду діяльності, виявлення причин, що не дозволили реалізувати переваги диверсифікації. За його результатами не виключається можливість відмови від певного виробництва, що не є перспективним, і водночас мають бути розроблені заходи щодо концентрації капіталу та інтелектуальних зусиль на провідних потенційно ефективних напрямах бізнесу.

Отже, вибір підприємством напряму диверсифікації, її масштабність чи розвиток однопрофільного виробництва залежать від специфіки його діяльності, фінансових можливостей, накопиченого виробничого та інтелектуального потенціалу.

У цьому контексті обґрунтованою можна вважати думку, що одержуваний ефект від диверсифікації не дає достатніх підстав стверджувати, що вона справляє визначальний вплив на ефективність виробництва. Разом з тим правильно обраний напрям диверсифікації створює необхідні потенційні умови для її підвищення.