Поняття "культура мови" і "культура мовлення"

Сучасна лінгводидактика чітко розрізняє поняття "культура мови" і "культура мовлення". Термін "культура української мови" має кілька визначень. Якщо йдеться про наукову дисципліну, завданням якої є вдосконалення літературної мови як засобу культури, про зіставлення жанрів і форм висловлювань, про мовне життя суспільства і тенденцію розвитку, тобто про те, що у поширених дефініціях називають об'єктивно-історичним аспектом, – тоді є підстави вживати термін "культура мови".

Культура мови – показник її унормованості, що визначається загальноприйнятими нормами – орфоепічними, лексичними, словотворчими граматичними, правописними та стилістичними.

Узагальнену характеристику поняття "культура мови" подають сучасні лінгвісти Л.І. Мацько і Л.М. Кравець: "Культура мови – мовознавча наука, яка на основі даних лексики, фонетики, граматики, стилістики формує критерії усвідомленого ставлення до мови й оцінювання мовних одиниць і явищ, виробляє механізми нормування і кодифікації (уведення у словники та мовну практику)".

Паралельно вживають термін культура мовлення – нормативність і доцільність викладу інформації, тобто філологічне і психолого-педагогічне обґрунтування використання граматичних структур відповідно до умов і вимог конкретної ситуації. Особливостями культури мовлення вчені (Г. О. Винокур, Б. Н. Головін, С.Я. Єрмоленко та ін.) вважають правильність, вправність, мовленнєву майстерність, стилістичне чуття слова, доречність застосування варіантних мовних форм.

Визначень лінгвістичного (стилістичного) поняття "культура мовлення" декілька. Ось одне з них:

Культура мовлення включає в себе, по-перше, безумовне додержання (усно і на письмі) норм літературної мови, по-друге, мовленнєву майстерність того, хто говорить або пише.

Отже, володіння культурою мовлення вимагає не тільки дотримання літературних норм, а й уміння вибирати із співіснуючих варіантів найбільш точний, стилістично і ситуативно доречний, виразний.

О.М. Біляєв вважає, що поняття "культура мови" і "культура мовлення" співвідносяться між собою так само, як мова і мовлення, тобто як загальне і конкретне.

Сучасний мовознавець А. П. Коваль наголошує на різних планах діяльності: для культури мови характерний об'єктивно-історичний план або програма діяльності, для культури мовлення – інструктивно-регулятивний. Завдання культури мови – визначення мовних норм на всіх рівнях мовної системи, культури мовлення – аналіз усієї повноти сучасного мовного життя відповідно до системи мови, визначення різних композиційних форм мовних побудов з уточненням меж уживання слів, виразів, конструкцій.

О.О. Мурашов розглядає культуру мовлення з двох боків. По- перше, як характеристику усного і писемного мовлення, яка проявляється у дотриманні норм літературної мови та комунікативній доцільності основних стилістичних і риторичних параметрів висловленого. По-друге, як філологічну дисципліну, яка вивчає норми мовлення в залежності від її рівнів, якості грамотного мовлення, комунікативну доцільність. Це практичний і теоретичний аспекти культури мовлення. Таким чином, людина може володіти культурою мовлення як частиною загальної культури, а може вивчати її як наукову дисципліну.

Висока культура мовлення передбачає високу загальну культуру людини, культуру мислення, свідому любов до мови.

Культуру володіння рідною мовою людина вдосконалює протягом всього свого життя, адже предметом шкільного курсу української мови, по суті, є тільки перший ступінь культури мови – правильність. Вольтер говорив, що усі головні європейські мови можна вивчити за шість років, а свою рідну треба вчити все життя.

Культура мовлення пов'язана з культурою поведінки, з вихованням патріотичних прагнень кожної людини, з перетворенням населення України в її народ, у націю. Норма мовлення і його культура нині є наскрізною суспільною проблемою.

Термін "культура мовлення" набуває все більшого поширення у сфері україністики. Вживають його і лінгвісти (Н. Д. Бабич, М. А. Жовтобрюх), і методисти (М. С. Вашуленко, МЛ. Пентилюк). Термінологічні сполучення зі словом "мовлення" входять в обіг і в суміжних науках (внутрішнє мовлення, усне мовлення тощо).

Фактично культура мовлення близька до стилістики мовлення, яка вивчає своєрідність складу та функціонування окремих конкретних форм мовлення, практичної мовленнєвої діяльності. Культура мовлення оцінюється і з позиції функціонування стилю мовлення (його словника, синтаксичної організації, діапазону експресивності).