ПЕРЕДМОВА

Навчальний посібник, запропонований вашій увазі, передбачає вивчення основ класичної генетики людини та психогенетики, що має виключне значення для студентів – майбутніх педагогів, дефектологів, психологів.

У посібнику розкрито чинники виникнення аномалій розвитку дитини, вплив тератогенів на організм, фактори ризику, що ускладнюють перебіг вагітності та народження здорової дитини; роль спадковості й навколишнього середовища у генезі хвороб; біохімічні та цитологічні основи спадковості; основні поняття і терміни сучасної генетики та психогенетики; особливості спадковості людини; спадкові та молекулярні хвороби; природу психічних розладів; хромосомні аберації; причини аномальної і девіантної поведінки людини; психогенетику психічних розладів, алкоголізму, сенсорних властивостей, темпераменту, інтелекту. Подано сучасну інформацію з галузей генетики, психогенетики, цитології, молекулярної біології, біотехнології тощо, а також вміщено глосарій, який сприятиме засвоєнню студентами генетичних та психогенетичних понять і термінів.

Матеріал викладений у формі лекцій з урахуванням завдань навчального курсу з "Психогенетики" і містить теоретичну та практичну частини, приклади розв'язування задач, тести, а також запитання для самоконтролю засвоєння знань студентів.

Сподіваємось, що навчальний посібник допоможе поглибити знання з предмета, а науковий виклад зробити більш емоційно привабливим як з погляду фахової підготовки, так і майбутньої професійної діяльності.

З повагою і побажанням успіхів

Автори

ВСТУП

ПСИХОГЕНЕТИКА. ПРЕДМЕТ І ПРИНЦИПИ ПСИХОГЕНЕТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ. ОСНОВИ КЛАСИЧНОЇ ГЕНЕТИКИ

Основні поняття теми: спадковість, мінливість, генотип, гаплоїдний, диплоїдний, мутації, фенотип, модифікації, норма реакції, алелі, пенетрантність, експресивність, плейотропія, аутосоми, статеві хромосоми, цитоплазматична спадковість, генофонд, гетерозис.

Психогенетика як наукова дисципліна. Предмет і принципи психогенетичних досліджень

У зарубіжній літературі психогенетику як наукову дисципліну позначають терміном "генетика поведінки", що охоплює дослідження поведінки тварин і людини. Як наука вона сформувалася у середині XX ст. Основоположниками психогенетики вважають видатних учених Ф. Гальтона та Г. Менделя, а роком народження 1865 – рік, в якому вперше з'явилися наукові публікації з проблем спадковості психічних розладів.

Психогенетика розглядає такі проблеми: генетика рухової активності (на прикладах елементарних рухових дій та спортивної активності); гетерозисний ефект у розвитку рухових здібностей та функціональних можливостей; генетика адаптаційних можливостей системи енергозабезпечення м'язової діяльності; спадковість функціональної змінюваності серцево-судинної і дихальної систем; генетичний вплив на розвиток психомоторних здібностей; генетика розвитку рухових здібностей (координаційних, силових, швидкісних, здібності до витривалості та гнучкості в суглобах); спадковість інтелектуальних та когнітивних здібностей; вплив спадковості й середовища на розвиток психічних ознак (наприклад, пам'яті, уваги, темпераменту); використання генетичних маркерів у прогнозуванні особливостей формування поведінки та психічних ознак людини; вплив спадкових факторів довкілля на фенотиповий прояв аномальної поведінки.

Основою виникнення психогенетики була еволюційна теорія Ч. Дарвіна. Головною метою найперших психогенетичних досліджень стало прагнення зрозуміти походження індивідуальних відмінностей у поведінці людини, з'ясувати значення спадкових факторів довкілля у розвитку найрізноманітніших ознак: фізіологічних (показників серцево-судинної і дихальної систем), психологічних (формування пам'яті, уваги, розвиток інтелектуальних здібностей), особистісних (особливостей емоційного реагування). Спадкові основи поведінки людини становлять не тільки науковий, а й практичний інтерес. З'являються нові професії, які потребують виявлення певних здібностей для успішного виконання професійної діяльності. Адекватна реакція на зовнішні обставини визначає життєвий успіх особистості. Знаючи свою спадкову схильність, людина може запобігти небажаним ситуаціям у виявленні власної поведінки. Реалії професійної діяльності ставлять перед психологами такі завдання: визначити індивідуальні генетичні особливості схильності до навчальної діяльності, асоціальної поведінки, попередити розвиток прояву психічних хвороб. Реалізація проблеми індивідуального підходу в педагогічній практиці вимагає знань основ педагогічної генетики – одного із напрямів генетики поведінки. Сучасний розвиток спорту (особливо олімпійського) передбачає реалізацію в практичній діяльності основ спортивної генетики (також одного із напрямів генетики поведінки). Розвиток теоретичних основ здорового способу життя людини базується на методологічних засадах валеологічної генетики (науки, тісно пов'язаної з психогенетикою).

Як навчальна дисципліна "Психогенетика" увійшла до державних освітніх стандартів наприкінці XX ст. Вона є складовою частиною дисциплін біологічного циклу нормативного блоку. Її вивчення передбачає розв'язання основних завдань фундаментальної професійної підготовки фахівців вищої кваліфікації, таких як: опанування знань про роль спадковості та умов довкілля у формуванні психічних і психофізіологічних властивостей людини; про основні методи, які застосовуються в психогенетиці людини; генетику психічних розладів; хромосомні аберації і поведінку людини; про психогенетику аномальної і девіантної поведінки; психогенетику сенсорних особливостей, рухових функцій, темпераменту; психогенетичні дослідження інтелекту.

Перший підручник із психогенетики був виданий у 1999 р. авторами: І. Равич-Щербо, Т. Марютіною, О. Григоренко; Москва, видавництво "АспектПресс". У Росії при деяких університетах були засновані кафедри психогенетики. В Україні курс з "Психогенетики" почав упроваджуватись у навчальні плани студентів зі спеціальності "Психологія" дещо пізніше.

Психогенетика використовує методи сучасної генетики. Найінформативнішим серед них є метод близнюків, що дає змогу максимально порівняти вплив на людину умов навколишнього та генотипового середовищ. Більшість праць у психогенетиці присвячена тестовому дослідженню міжіндивідуальної варіативності вищих психічних функцій інтелекту. Витоки психогенетики можна знайти в працях Ф. Гальтона. Зокрема, його праця "Спадковий геній" започаткувала генеалогічний метод. Адже у ній уперше було досліджено причини частішої появи обдарованих дітей в окремих сім'ях, ніж у середньому в популяції. У статті "Історія близнюків як критерій відносної сили природи і виховання" (1875) описано використання методу близнюків, хоча чіткого наукового обгрунтування він набув після того, як у 192Ί р. німецький учений X. Сіменс запропонував досліджувати не тільки монозиготних (однояйцевих), а й дизиготних (двояйцевих) близнюків і розробив надійні способи діагностування зиготності.

У Росії психогенетика інтенсивно розвивалась у 20-30-ті роки XX ст. у Петрограді (Бюро з євгеніки при Російській Академії наук, що займалося переважно сімейними дослідженнями), у Москві (Медико-генетичний інститут, що застосовував метод близнюків). Ці дослідження очолювали російські генетики (Ю. Філіпченко, М. Кольцов) і психологи (на чолі з О. Лурією). Однак через визнання генетики і євгеніки "псевдонауками" ці роботи було перервано на кілька десятиліть.

Подальша історія психогенетики тісно пов'язана з успіхами генетики кількісних ознак, психологічної діагностики, варіаційної статистики. Останніми роками психогенетичні дослідження дедалі більше спираються на дані сучасної молекулярної генетики, психофізіології, психології розвитку.

Предметом дослідження в психогенетиці є співвідношення і взаємодія спадковості та середовища у формуванні міжіндивідуальної варіантності психологічних властивостей людини – когнітивних процесів, темпераменту, рухових функцій тощо. На сьогодні інтенсивно формуються дві нові галузі психогенетики: генетична психофізіологія (досліджує спадкові та середовищні детермінанти, вивчаючи біоелектричну активність мозку) і генетика індивідуального розвитку (розглядає вплив вікової динаміки генотипових і середовищних співвідношень на психічні функції, роль спадковості та середовища в забезпеченні вікової спадковості й стабільності). Розділи генетики, які вивчають спадкові основи проявів життєдіяльності тварин і людини, об'єднує генетика поведінки. Вона вивчається на всіх рівнях, починаючи від молекулярного та клітинного й закінчуючи власне психологічним. Незважаючи на інтенсивний розвиток психогенетики як у теоретичному, так і в експериментальному напрямі, питання про генетичну детермінацію психологічних особливостей і дотепер залишаються предметом гострих дискусій психологів, генетиків, філософів, соціологів. Дехто з психологів і навіть генетиків заперечують можливість впливу генетичних чинників на нормальну поведінку людини, її індивідуальність та інтелектуальні здібності. Таке становище, на наш погляд, зумовлене, насамперед, тим, що конкретні психогенетичні дослідження потенційно можуть призвести до негативних соціальних наслідків. Необхідно визнати, що останні дійсно, на жаль, мали місце (аж до прийняття в деяких країнах законодавчих актів) у сучасній історії (дослідження з євгеніки в США і Великобританії перших десятиліть XX ст. та в Німеччині). Однак основне теоретичне положення психогенетики, відповідно до якого фенотипова дисперсія психологічних характеристик є зумовленою генетичними факторами та факторами довкілля, експериментально засвідчене результатами величезної кількості психогенетичних досліджень, проведених у різних країнах світу.