Генетика наркоманії

У зв'язку з великою доступністю різноманітних наркотичних засобів у сучасному суспільстві наркоманія стала досить актуальною медико-соціальною проблемою. Генетика наркоманії ще недостатньо вивчена. Пристрасть до різних наркотиків має неоднакову генетичну складову. Так, спадковість ураження героїновою наркоманією складає до 50 %. Знайдено практично однакову конкордантність МБ та ДБ за вживанням марихуани і кокаїну. У зв'язку з цим дослідники дійшли висновку про те, що основний вплив на розвиток залежності від наркотиків мають фактори середовища. Одним із важливих чинників схильності до фенотипового прояву наркоманії є така психологічна риса особи як пошук новизни. Таким чином, при "дегустації" наркотиків основну роль відіграє соціальне середовище.

Узагальнивши відомості генетики наркоманії Л. Атраментова та О. Филипцова (2004), дійшли висновку про те, що спадковість наркоманії складає 30 %.

Генетика куріння

Від куріння гине багато людей. Активною речовиною сигарет є нікотин. За ступенем звикання він подібний до героїну. Відомо, що нікотин є стимулятором, седативним засобом зниження тривожності. Ефект від його вживання триває близько 30 хвилин. Повторний прийом призводить до депресії та загального ослаблення, саме тому курці потребують великої кількості цигарок.

Крім нікотину, в сигаретах є смола. Вона викликає онкохвороби, емфізему та інші захворювання легень, а монооксид вуглецю – серцево-судинні захворювання. У жінок, що палять, ризик народження недоношених та мертвонароджених дітей вищий.

Вивчення близнюкових вибірок популяцій Данії, Фінляндії, Швеції, Австралії та США засвідчило, що спадковість куріння становить 37-84 % для жінок та 28-84 % для чоловіків. Дослідження близнюків чоловічої статі дає підставу стверджувати, що початок і тривалість куріння перебуває під генетичним контролем. До того ж у МБ конкордантність припинення куріння також значніша, ніж у ДБ. Це свідчить про значну генетичну схильність кинути курити.

При вивченні сімей, члени яких палять цигарки, визначено, що генетичні фактори впливають на схильність до куріння. Такий висновок зумовлений тим, що виявлена значна частка курців серед родичів осіб, які також палять. Ймовірність для особи чоловічої статі стати курцем підвищується у 2-3 рази, якщо курить його брат.

Результати вивчення прийомних дітей свідчать про наявність генетичної схильності щодо цієї звички.

Гомосексуалізм

На сучасному етапі генетика активно займається дослідженням біології гомосексуальності. З метою з'ясування походження цього явища вчені вивчають "генеалогічне дерево" гомосексуалів, порівнюють властивості монозиготних (однояйцевих) і дизиготних (двояйцевих) близнюків та здійснюють пошуки генів, що відповідають за гомосексуальність.

Доведено, що гомосексуальність – явище сімейне (Бейлі та Дейвуд, 2000). Чоловіча й жіноча гомосексуальність, очевидно, залежить від сімейно-генетичних, демографічних факторів тощо. Систематичне порівняння структури родин чоловіків-гомосексуалів з аналогічними контрольними групами засвідчило, що найчастіте гомосексуалами виявляються молодші сипи таких батьків. Ймовірність прояву гомосексуальності пов'язують зі збільшенням народження хлопчиків у цих сім'ях (за Р. Бленхардом цей показник складає 33 %).

У 1997 р. Р. Бленхард та П. Классен встановили тенденції впливу генетичних факторів і специфічних імунних реакцій материнського організму на чоловічий і жіночий плід. Конкордантність за гомосексуальністю монозиготних близнюків є значно вищою порівняно з дизиготними близнюками. У материнському поколінні гомосексуальних чоловіків і жінок порушене статистично нормальне співвідношення нащадків чоловічої та жіночої статі.

У 1994 р. Д. Хеймер і С. ЛеВей засвідчили, що явище гомосексуалізму спостерігається в батьків, які страждають на генетичні порушення чоловічої Х-хромосоми (маркер Xq28).

У 2000 р. дослідником Девідом Дж. Майерсом виявлено, що прояв гомосексуалізму певного мірою залежить від генетичної схильності.