Основні етапи психогенетики

Перший етап розвитку психогенетики (1865-1900) був пов'язаний з діяльністю Ф. Гальтона та його школи. У 1865 р. з'явилася перша наукова публікація з психогенетики "Спадковий талант і характер". У ній учений вперше запропонував ідею щодо успадкування психічних якостей і можливості покращення природи людини та сформулював основний принцип євгеніки. У 1874 р. вийшла друга книга Ф. Гальтона "Люди англійської науки: їх природа та виховання". У 1883 р. дослідник запропонував термін "євгеніка" та сформулював два закони спадковості. Крім того, Ф. Гальтоном і його учнем К. Пірсоном були розроблені основні варіаційно-статистичні підходи, які й сьогодні активно використовують у психогенетичних дослідженнях.

Другий етап (1900-1930) характеризується інтенсивним розвитком методології психогенетики. Ф. Гальтон запропонував метод близнюків. У цей же період були розроблені такі методи, як визначення зиготності близнюків (X. Сайменс, 1927), усиновлених дітей (К. Гордон, 1919 та Б. Бьоркс, 1927), кількісної генетики та методи кореляційного і регресійного аналізу (К. Пірсон, Р. Фішер, С. Райт).

У 1921 р. у Росії (Петроград) було створене Бюро з євгеніки під керівництвом ΙΟ.Λ. Філіпченка. У 1925 р. опублікована його праця "Інтелігенція і таланти", яка безпосередньо стосувалася психогенетики й пов'язана з вивченням родоводів дійсних членів Російської Академії наук за 80 років. У 20-х роках XX ст. у Росії за ініціативою відомого біолога і генетика Н. Кольцова було створено російську євгенічну спільноту, засновниками якої стали вчені-генетики того часу: Н. Кольцов, Ю. Філіпченко, А. Серебровський. Праці цих учених фактично заклали основи вітчизняної генетики людини.

У 1927 р. у СРСР С. Левіт увів у генетику людини метод близнюків. Запропоновані до вживання такі терміни, як "валідність", "репрезентативність" і "надійність". С. Райтом був розроблений "коефіцієнт шляхів", який використовують у психогенетиці для аналізу причин і наслідків у системі корелюючих ознак. Закладені основи дисперсійного та факторного аналізу, розроблені методи популяційної генетики.

На третьому етапі (1931 р. і до кінця 1960-х років) психогенетика розвивалась екстенсивно. Це був період накопичення фактичного матеріалу. Вивчалися вплив умов довкілля, спадкові причини психічних захворювань, таких як шизофренія та розумова відсталість. У 1960 р. вийшла перша монографія з генетики поведінки (Ж. Фюллер та В. Томпсон). У цьому ж році заснована Асоціація генетики поведінки. У 1972 р. в Інституті загальної та педагогічної психології Академії педагогічних наук СРСР під керівництвом І. Равич-Щербо, Б. Теплова і В. Небилиціна розроблено концепцію особливостей нервової системи людини.

Четвертий етап (1970 р. і до кінця 1980-х років) характеризується активним використанням експериментальних підходів щодо коефіцієнтів кореляції або конкордантності, удосконаленням методів близнюків, статистичної обробки та розвитку експериментальних і математичних підходів. У цей період активно досліджуються характеристики людської індивідуальності, аспекти довкілля.

П'ятий етап (90-ті роки XX ст. і до сьогодні) пов'язаний з інтенсивною роботою над проектом "Геном людини". Окрім пошуку головних генів, аналізу ДНК, вивчаються сім'ї, спостерігаються і відмічаються певні відхилення у поведінці та різні захворювання людини. У 1986-1999 pp. у Росії одночасно з вивченням психологічних і психофізіологічних характеристик здійснюються лонгитюдні дослідження близнюків. С. Єгоровою вивчається вплив довкілля і спадковості на організм людини, проводяться дослідження з генетики поведінки людини та тварин (1988-1998). У 2001 р. відомий психогенетик сучасності Р. Пломін в одній зі статей називає сучасну генетику поведінки "геномікою поведінки".

Таким чином, було встановлено, що більшість психологічних і психофізіологічних характеристик людини мають певний спадковий компонент, який бере участь у формуванні всього різноманіття її поведінки. На сучасному етапі активно здійснюються пошуки генетичних маркерів, пов'язаних з поведінкою людини.