Адаптація

Якщо ввечері в кімнаті вимкнути світло, то спочатку людина зовсім не розрізнятиме навколишніх предметів. Проте вже через 1-2 хв вона починає схоплювати їхні контури, а ще через кілька хвилин бачить об'єкти досить чітко. Це відбувається завдяки зміні чутливості сітківки в темряві. Перебування у пітьмі протягом однієї години підвищує чутливість ока приблизно у 200 разів. Особливо швидко вона зростає у перші хвилини. Це явище пояснюється тим, що при яскравому світлі зоровий пурпур паличкоподібних зорових клітин повністю руйнується. У темряві він швидко відновлюється, і паличкоподібні клітини, дуже чутливі до світла, починають виконувати свої функції, тим часом як колбочкоподібні, малочутливі до світла, не здатні сприймати зорові подразнення. Якщо ж у темному приміщенні ввімкнути світло, то воно мовби осліплює, й людина майже не розрізняє навколишніх предметів, та вже через 1-2 хв її очі починають бачити добре. Це пояснюється тим, що зоровий пурпур у паличкоподібних клітинах зруйнувався, чутливість до світла різко знизилась, а зорові подразнення тепер сприймаються тільки колбочкоподібними зоровими клітинами.

Акомодація. Предмет добре видно тоді, коли промені, відбиті від нього, збираються на сітківці. Це досягається зміною кривизни кришталика, яка настає рефлекторно – під час розглядання об'єктів, розміщених на різній відстані від ока. Коли ми дивимося на предмети, що розташовані на близькій відстані, то кривизна кришталика зростає. Заломлення променів у зоровому аналізаторі стає більшим, внаслідок чого на сітківці виникає зображення. Коли ми дивимося вдалину, кришталик сплощується. У стані спокою акомодації (погляд вдалину) радіус кривизни передньої поверхні кришталика дорівнює 10 мм, а при максимальній акомодації, коли предмет найбільше наближений до ока, радіус кривизни – 5,3 мм. Втрата еластичності кришталика з віком призводить до зменшення його заломлювальної здатності при найбільшій акомодації. Тому літні люди краще розрізняють предмети на далекій відстані. Найближча точка чіткого виразного бачення з віком віддаляється. Так, у 10-річному віці вона розміщена на відстані менше 7 см від ока, у 20 років – 8,3 см, у ЗО – 11 см, у 35 – 17 см, а у 60-70 років наближається до 80-100 см. Як бачимо, здатність до акомодації починає спадати вже з десяти років, проте на зорові це позначається тільки в похилому віці (стареча далекозорість).

Порушення гостроти зору

Чим менша відстань між двома точками, тим вища гострота зору. Вона зростає, коли зображення потрапляє на ділянку центральної заглибини сітківки або жовтої плями, і зменшується в напрямку до периферії. Бачення двох точок залежить від розмірів зображення на сітківці. Якщо вони невеликі, то зливатимуться і розрізнити їх буде неможливо. Розмір зображення на сітківці залежить від кута зору: чим він менший при сприйманні двох зображень, тим більша гострота зору. Для визначення останньої велике значення має освітлення, забарвлення, розмір зіниці, кут зору, відстань між предметами, місця сітківки, на які падає зображення, та стан адаптації. Гострота зору є найпростішим показником, який характеризує стан зорового аналізатора в дітей та підлітків. Знаючи гостроту зору учнів, можна здійснювати індивідуальний підхід, зокрема щодо розміщення їх у класі, рекомендувати відповідний режим навчальної роботи, що відповідає адекватному навантаженню на зоровий аналізатор.

Зниження гостроти зору називається амбліопією; відсутність (втрата) зору – амавроз. Амбліопія може спостерігатись при ураженні очного яблука, зорового нерва та інших відділів зорового аналізатора або після невриту зорового нерва. Вона виникає через вроджену або ранню катаракту, вроджену аномалію рефракції, косоокість і розвивається внаслідок ранньої сенсорної депривації.

Сенсорна депривація – недостатність, недовантаження аналізаторів, що спостерігається в умовах ізоляції (наприклад, у космонавтів) чи внаслідок порушення роботи органів чуття (сліпота, глухота, сліпоглухота тощо). Сенсорна депривація призводить до психічних змін, значних соматичних змін, глибина яких залежить від її тривалості та індивідуальних особливостей.

Патологія зорового нерва в період новонародженості розвивається внаслідок впливу різних шкідливих факторів у внутрішньо- утробному періоді й під час пологів. Ці порушення проявляються недорозвиненням зорового нерва та можуть поєднуватися з аномаліями розвитку нервової системи. Діти народжуються з ослабленим зором або сліпими. У них знижені або відсутні захисний миготливй рефлекс на яскраве світло, фіксація погляду на предметі, не формується простежування за предметами, що рухаються. Моторний і психічний розвиток дитини залежить від особливостей формування нервової системи; при вродженій атрофії зорового нерва він найчастіше порушується. Відхилення у відчутті кольору можуть проявлятися у вигляді повної колірної сліпоти – ахроматопсія, часткового порушення сприйняття кольорів дісхроматопсія. Дальтонізм – нездатність розрізняти кольори, зокрема зелений і червоний, – це один із видів дісхроматопсії, який спостерігається досить часто. Своєрідним відхиленням є бачення навколишнього світу в одному кольорі.

Неврит зорового нерва може входити в симптомокомплекс різних захворювань (менінгіти, арахноїдити – запалення павутинної оболонки головного мозку; спадково-дегенеративні захворювання) або бути самостійним захворюванням. Патологія зорового нерва в період народження дитини спостерігається внаслідок дії різних факторів як під час вагітності, так і під час пологів. Вона може поєднуватися з аномаліями розвитку нервової системи та ока. Порушення зору в дітей можуть бути виражені по-різному, залежно від сили хвороботворних впливів на різні відділи зорового аналізатора (око, зоровий нерв, зорові та підкіркові нервові утворення мозкової речовини у зорових зонах кори головного мозку). Серед дітей зі стійкими вадами зорового аналізатора, залежно від того, наскільки порушена його функція, розрізняють сліпих, слабозорих, осліплих. Сліпими є такі діти, у яких немає зорових відчуттів або очі втрачають здатність до світлосприйняття і розрізнення кольорів (абсолютна, тотальна сліпота), або ж зберігається незначний залишковий зір.

Сліпих дітей поділяють на сліпонароджених та осліплих. Сліпонароджені – особи, які народилися сліпими або втратили зір до становлення мови, тобто приблизно до трьох років, і не мають зорових уявлень.

За ступенем порушення зору сліпих дітей поділяють на;

1) абсолютно (тотально) сліпих (не здатних до світлосприймання, тобто розрізнення світла й тіні);
2) частково (парціально) сліпих (із залишковим зоровим сприйняттям, яке дає змогу розрізняти на близькій відстані віддалені контури предметів);
3) тих, що мають гостроту зору від 0,01 до 0,04, яка дає можливість орієнтуватися під час ходьби, розрізняти на далекій відстані форми предметів та яскраві кольори.

Процес формування рухів і сенсорного досвіду в таких дітей уповільнений, порушена орієнтація у просторі, різко звужується коло уявлень про навколишній світ. Характерними недоліками відтворення образу предмета є фрагментарність (в образі об'єкта часто залишаються невидимими істотні деталі, тому він є неповний, позбавлений цілісності, а іноді й неадекватний); схематизм (образ предмета формується у пам'яті сліпих дітей, як гола схема, без деталей та особливостей); вербалізм (частково або й зовсім немає чуттєвих елементів у словесному описі об'єкта) тощо. Збіднений чуттєвий досвід негативно впливає на встановлення зв'язку між словом і образом об'єкта, утруднюється формування конкретного значення слів, які позначають малознайомі предмети, ознаки і дії.

Слабозорі діти мають гостроту зору при корекції за допомогою окулярів від 0,05 до 0,4. До цієї категорії належать діти, у яких дещо більша гострота центрального зору, проте вони мають інші дефекти зорової функції (різке звуження межі поля зору). У них, на відміну від сліпих дітей, провідним аналізатором є зір.

Причини порушення зорової функції можуть бути вроджені й набуті. Перші зумовлені генетичними спадковими факторами (вроджені форми катаракти, помутніння кришталика ока, атрофія зорового нерва, альбінізм, мікрофтальм).

Атрофія зорового нерва супроводжується набряком, запаленням, стисканням, ушкодженням, диференціацією волокон зорового нерва або судин, які їх живлять. Найчастіше до виникнення цього захворювання призводять ураження ЦНС, травми черепа, пухлини, інтоксикації, алкогольні отруєння метиловим спиртом, сифіліс. Тривале голодування, авітамінози, неврити, застійні диски, гіпертонічна хвороба й атеросклеротичні зміни судин. Атрофія зорового нерва спостерігається при пігментній дистрофії сітківки, тромбозах центральної артерії сітківки й артерій, які живлять зоровий нерв. Це захворювання проявляється у послабленні гостроти зору, змінах поля зору та сприйманні кольорів.

Альбінізм – вроджений брак пігментації волосся, шкіри та райдужної оболонки очей. Виникає внаслідок генетично зумовленого порушення синтезу пігменту меланіну.

Короткозорість (міопія) – різновид аномалії рефракції, при якому паралельні промені, що надходять до ока від розташованих удалині предметів, з'єднуються перед сітківкою у вигляді розсіяного пучка. Цим зумовлене послаблення гостроти зору вдалину.

Далекозорість (гіперметропія) – різновид аномалії рефракції, за якої паралельні промені, що надходять від розташованих на значній відстані предметів, з'єднуються у фокусі за сітківкою ока.

Послаблення зору може бути спричинене різними хвороботворними організмами в період ембріонального розвитку (токсоплазмоз, захворювання вагітної на червоничку, особливо в перші місяці; різні природні порушення, які провокують внутрішньочерепні та внутрішньоочні крововиливи, переломи та зміщення кісток черепа); гормональними порушеннями у матері та плоду; віком батьків (старші за 35 років); резус-несумісністю крові матері й плоду; токсикозами першої та другої половини вагітності (патологія органа зору в дітей, які народилися у жінок із токсикозами вагітності, спостерігається у 8 разів частіше, ніж при нормальному її протіканні); кровними шлюбами; іонізуючою радіацією (рентгенівське, нейтронне випромінювання тощо), яка може викликати ушкодження хромосом, генів і клітин; інтоксикаціями різного походження (алкоголь, хлороформ, протизаплідні засоби; деякі ліки; снодійні, протисудомні, хімічні, інсулін тощо).

До стаціонарних дефектів зорового аналізатора належать такі вроджені вади, як: мікрофтальм – вроджена аномалія розвитку, що характеризується зменшенням розмірів одного або двох очей; колобома – дефект тканини повік або оболонок очного яблука; астигматизм – одна з аномалій заломлювальної здатності ока, за якої в одному оці спостерігається сполучення різних видів рефракції або різних ступенів одного її виду; катаракта та ін. Промені, що потрапляють в око від джерела світла, при астигматизмі по- різному заломлюються в різних меридіанах рогівки, через що на сітківці з'являється нечітке відображення, витягнуте в якомусь меридіані.

Катаракта – помутніння кришталика ока або його капсули. Вроджені форми катаракти, які викликають сліпоту або погіршення зору, зумовлені порушенням обміну речовин, недостатністю в харчовому раціоні вітамінів, внутрішньоутробними запальними процесами тощо. Вони становлять близько 4-10 % від усіх вроджених вад. Більшість із них розвиваються через пренатальні патології,

зумовлені хворобами матері в період вагітності (грип, червоничка, токсоплазмоз), або передаються спадково. Вроджені катаракти не прогресують, але часто сполучаються з іншою патологією очей, яка значно послаблює зорові функції, наприклад: мікрофтальм, амбліопія, ністагм (мимовільні нерізкі ритмічні рухи очей, найчастіше: в горизонтальному напрямку (тремтіння)).

Різке зниження зору негативно позначається, насамперед, на процесі сприймання, й характеризується великою загальмованістю, вузькістю огляду, порушенням точності. У зв'язку з цим зорові уявлення таких хворих недостатньо чіткі, яскраві, часто спотворені. У слабозорих утруднене просторове орієнтування. Під час роботи, яка потребує зорового напруження, вони швидко стомлюються, зір при цьому погіршується. Зорова втома призводить до зниження працездатності як розумової, так і фізичної.