Адаптогени

Адаптогени – це препарати переважно рослинного походження, які мають загальнотонізуючу дію на основні функції і системи, а також підвищують опірність організму до несприятливих впливів. Типовими представниками цієї групи є настойка та рідкі екстракти лимоннику, женьшеню, заманихи високої, родіоли рожевої (маньчжурської), елеутерококу, левзеї, ехінацеї, що здавна і широко використовуються народною медициною. Більшість цих лікарських рослин ростуть у Європі (заманиха висока, елеутерокок, ехінацея та ін.). Застосовують також препарати сапарал (сума амонійних основ солей тритерпенових глікозидів з кореню аралії високої) і пантокрин (рідкий спиртовий екстракт із рогів марала, ізюбра і плямистого оленя). Механізм дії більшості адаптогенів пов'язують із:

1) активізацією синтезу РНК і білків, внаслідок чого спостерігаються відновні процеси;
2) антиоксидантною дією;
3) зменшенням біохімічних порушень у випадках стресових реакцій, нормалізацією функції гіпофізо-адреналової та імунної систем.

Фармакодинаміка адаптогенів:

• підвищення фізичної і розумової працездатності, зменшення втоми, порушень апетиту, відновлення добового циклу функцій організму;
• підвищення стійкості організму до впливу шкідливих чинників; високої температури повітря, охолодження, інтоксикацій промисловими отрутами, іонізуючого випромінювання тощо;
• підвищення специфічного і неспецифічного імунітету;
• поліпшення кровообігу, дихання, зору і слуху, кардіопротекторна і гепатопротекторна дія;
• підвищення гемопоезу.

Показання: фізичне перевантаження, фізичне і розумове перевтомлення, астенічний синдром, стан після інфекційних і соматичних захворювань та впливу радіації. Завдяки антиоксидантному впливу в стоматологічній практиці призначають у вигляді аплікацій при запальних процесах.

Побічна дія: надмірне збудження нервової і серцево-судинної системи, артеріальна гіпертензія, гіперглікемія. Препарати не призначають у вечірній час, а пантокрин, зокрема, не рекомендують при атеросклерозі, органічних захворюваннях серця, стенокардії, підвищеному зсіданні крові, тяжких формах гломерулонефриту і діареї.

В останні роки стали відомі тонізуючі властивості настойки вівса.

Призначають комбіновані препарати тонізуючих засобів, такі як алфагін (екстракт сухий кореня женьшеня, елеутерококу, стебла люцерни, плодів ембліки, насіння пашитнику), апіфітол (настойка коренів ехінацеї пурпурової та квіткового пилку).

Актопротектори

Актопротектори (лат. actus – рух і protector – захисник) – це стимулятори працездатності, які підвищують резистентність організму до:

1) гострого кисневого голодування;
2) підвищення температури навколишнього середовища.

Механізм їх дії пов'язаний з підвищенням в організмі сполучення процесів окислення і фосфорилювання, послабленням виснаження катехоламінів при фізичних навантаженнях.

До цієї групи належать вітамінні, інші метаболітні препарати, біогенні стимулятори.

Аналептики

Аналептики (грец. analepticos – той, що відновлює, піднімає, підкріплює) є стимуляторами ЦНС загальної дії. Ці препарати класифікують за переважним впливом на ту чи іншу ділянку центральної нервової системи, за типом дії та хімічною будовою.

Класифікація аналептиків за переважним впливом на певну ділянку центральної нервової системи:

1) на кору великого мозку (кофеїн);
2) на довгастий мозок (кордіамін, камфора, сульфокамфокаїн);
3) на спинний мозок (стрихніну нітрат застосовують в експериментальній фармакології).

За типом дії:

1) аналептики прямої дії (кофеїн);
2) аналептики рефлекторної дії (цититон, розчин аміаку);
3) аналептики змішаного типу дії (кордіамін, камфора, сульфокамфокаїн).

Нікетамід (кордіамін) – 25 % розчин діетиленаміду нікотинової кислоти.

Фармакодинаміка. Кордіамін збуджує центри довгастого мозку (дихальний, судиноруховий) прямо і рефлекторно (через зону сонної артерії). Підвищує загальний периферичний опір судин, артеріальний тиск, кровообіг, амплітуду і частоту дихання. Механізм дії пов'язують із пригніченням ГАМКд-рецепторів. Прямого впливу на серце кордіамін не має, проте відновлює процеси обміну в міокарді при патологічних станах. Збуджує центри спинного мозку і виявляє гепатопротекторну дію. У зв'язку з тим, що кордіамін є похідною сполукою кислоти нікотинової, він має слабку протипелагричну дію.

Показання: порушення функції серця, ослаблення дихання під час інфекційних хвороб, шок, асфіксія під час хірургічних операцій та у післяопераційному періоді.

Побічна дія: клонічні судоми, гіперемія обличчя, біль при підшкірному та внутрішньом'язовому введенні.

Камфора – біциклічний кетон терпенового ряду. Природну камфору отримують із камфорного лавру (Cinnamomum Camphora Sieb) або з камфорного базиліку (Ocinium Menthifolium Nochst), синтетичну – з ялиці.

Фармакодинаміка. Камфора стимулює судиноруховий і дихальний центри безпосередньо і рефлекторно з синокаротидної зони і рецепторів шкіри, підвищує скоротливу активність міокарда, поліпшує вінцевий кровообіг, мікроциркуляцію, стимулює синтез інтерферону, не виснажує запасів глікогену, зменшує агрегацію тромбоцитів, має відхаркувальний вплив. При місцевому застосуванні камфора має подразливу, протимікробну дію.

Показання: гостра і хронічна недостатність серця, колапс, пригнічення дихання при пневмонії та інших інфекційних захворюваннях, легкі інтоксикації снодійними засобами.

Побічна дія: інфільтрати в місці введення, алергічні реакції.

Сульфокамфокаїн – комплексна сполука кислоти сульфокамфорної і новокаїну. Завдяки добрій розчинності у воді можна вводити внутрішньовенно, підшкірно, внутрішньом'язово. Камфору і сульфокамфокаїн можна поєднувати із серцевими глікозидами, сечогінними, хіміотерапевтичними засобами.

Показання, протипоказання: ті самі, що для камфори.

Побічна дія: алергічні реакції у разі індивідуальної непереносимость