Лікарські засоби, які впливають на секрецію залоз шлунка

Секреція залоз шлунка регулюється блукаючим нервом, деякими гормонами шлунково-кишкового тракту та іншими ендогенними речовинами. Підвищення тонусу блукаючого нерва, вивільнення гастрину і гістаміну посилюють секреторну активність шлунка. Навпаки, усунення холінергічних впливів або дії гістаміну і гастрину знижують секрецію шлункового соку. Деякі речовини, що утворюються в організмі, пригнічують секрецію залоз шлунка, особливо хлористоводневої кислоти. Серед них секретин, холецистокінін, простагландини (Е2), вазоактивний пептид кишечнику (VIP3), пептид, який пригнічує секрецію шлунка (GIP), та ін.

Фармакологічна дія на секреторну активність залоз шлунка буває необхідною для забезпечення перетравлювальної активності шлункового соку. При недостатності залоз шлунка приймають лікарські засоби, які стимулюють їх секрецію, або засоби замісної терапії. Часто є необхідність у зниженні секреції шлунка. Так, при виразковій хворобі шлунка, гіперацидному гастриті гальмування виділення шлункового соку, зменшення його кислотності мають лікувальний ефект.

Лікарські засоби, що посилюють секрецію залоз шлунка.

З діагностичною метою раніше призначали гастрин, гістамін, екстрактні речовини (капустяний сік, м'ясний бульйон). При функціональних порушеннях секреції шлункового соку ці речовини значно збільшують виділення шлункового соку. При органічних ураженнях слизової оболонки шлунка посилення секреції не відбувається.

Природним стимулятором секреції шлункових залоз є гастрин. Він утворюється в антральній частині шлунка під час їжі, усмоктується в кров і надходить до залоз фундальної частини шлунка, посилюючи їх секрецію. Гістамін стимулює Η,-рецептори шлунка, підвищуючи в результаті кількість шлункового соку і його кислотність. Гастрин набагато активніший за гістамін, діє вибірково на залози шлунка. Має стимулюючий вплив на паракринні клітини типу тучних або ентерохрома- фінних, викликаючи вивільнення з них гістаміну.

Гастрин, як і гістамін, збільшує виділення хлористоводневої кислоти і пепсиногену. Крім того, він підвищує продукцію внутрішнього чинника Касла, стимулює секрецію підшлункової залози і жовчоутворення. У медичній практиці частіше використовують пентагастрин – синтетичний фрагмент гастрину, який не викликає значних негативних ефектів.

До лікувальних засобів, що підвищують секрецію шлункового соку, належать вуглекислі мінеральні води.

При недостатності секреторної функції залоз шлунка, у зв'язку з їх органічним ураженням, застосовують засоби замісної терапії – натуральний шлунковий сік або препарати, що містять основні його компоненти – хлористоводневу кислоту розведену і пепсин.

Кислота хлористоводнева створює потрібне кисле середовище для максимальної протеолітичної дії пепсину. У шлунку кислота частково нейтралізується слиною, слизом шлункового соку і вмістом дванадцятипалої кишки, який може потрапляти в шлунок при деяких патологічних процесах (ахілії). Лише незв'язана частина кислоти хлористоводневої створює кисле середовище шлунка (pH близько 1,5-2).

У медичній практиці застосовується кислота хлористоводнева розведена. Вона містить 1 частину кислоти хлористоводневої і 2 частини води.

Механізм дії кислоти хлористоводневої розведеної, яка вводиться в шлунок до їди, полягає в стимуляції секреції шлункового соку, перетворенні неактивного пеп- синогену (виділяється основними клітинами слизової оболонки) на активний пепсин. При вживанні під час їжі механізм дії для кислоти хлористоводневої розведеної виявляється в розчиненні сполучної тканини м'ясних продуктів, створенні оптимального pH для активування пепсину, підвищенні тонусу і моторно-евакуаторної функції шлунка (кислотний рефлекс), гальмуванні переходу недостатньо перетравленої їжі у дванадцятипалу кишку, зменшенні процесів бродіння в шлунку, а отже, у зменшенні або зникненні печії, відрижки, болю в епігастральній ділянці. Препарат стимулює синтез гормонів шлунково-кишкового тракту – гастрину, секретину і хо- лецистокініну і таким чином стимулює зовнішньосекреторну функцію підшлункової залози і виділення жовчі у дванадцятипалу кишку. Сприяє всмоктуванню заліза.

Показання (часто в поєднанні з пепсином): ахілія, гіпоацидні стани, гострий гастрит.

Побічна дія: гіперацидоз у випадках тривалого застосування у великих дозах, ушкодження емалі зубів.

Пепсин – протеолітичний фермент шлункового соку. Препарат отримують зі слизової оболонки шлунка свиней, порошок добре розчиняється у воді.

Дія пепсину полягає в розщеплюванні білків до пептидів і навіть до амінокислот. Оптимальна дія виявляється при pH 1,4-2,5. При підвищенні pH протеолітична активність зменшується, припиняючись при pH вищому за 4. У дванадцятипалій кишці пепсин руйнується ферментами підшлункової залози.

Препарат призначають всередину у комбінації з кислотою хлористоводневою розведеною. Існують комбінації пепсину з бетаїном, з якого вивільнюється кислота хлористоводнева, наприклад, ацидин-пепсин у таблетках.

Сік шлунковий натуральний – кращий засіб замісної терапії при недостатності залоз шлунка. Отримують від тварин – собак, коней – методом уявного харчування, розробленого І. П. Павловим. Діючими речовинами препарату є кислота хлористоводнева, пепсин та інші ферменти слизової оболонки шлунка.

Сік шлунковий натуральний призначають всередину під час їжі. Як і кислоту хлористоводневу розведену, таблетовані препарати (ацидин-пепсин) призначають тільки після припинення гострих явищ запалення слизової оболонки шлунка.

Протипоказання: загострення гастриту, ерозії на слизовій оболонці шлунка.

При низькій кислотності шлункового соку використовують також препарати з листя подорожника великого (настій, сік подорожника, плантаглюцид), із трави деревію малого, квіток бузини чорної, ромашки лікарської тощо.