Кислоти і луги
Для забезпечення нормальної життєдіяльності організму необхідна біохімічна сталість внутрішнього середовища – гомеостаз. Однією з важливих ланок його є кислотно-основна рівновага. Зміна її в той чи інший бік призводить до алкалозу чи ацидозу.
Для підтримання кислотно-основної рівноваги застосовують препарати кислот і лугів. Проте спектр дії цих лікарських засобів значно ширший. Вони мають пре- резорбтивну і резорбтивну дію, протимікробні властивості, їх призначають місцево, всередину і парентерально. У клінічній практиці застосовують препарати неорганічних (борна, хлороводнева та ін.) та органічних (глютамінова, гліцин, триптофан, гістидин та ін.) кислот.
Пререзорбтивна (антисептична, в'яжуча) дія на макроорганізм та протимікробний ефект більше виражені у неорганічних кислот.
Механізм антисептичної дії кислот, а також в'яжучого впливу на шкіру і слизові оболонки людини полягає у денатурації білків клітин організму та мікробних клітин. При цьому мають значення такі чинники:
- 1. Ступінь дисоціації (концентрації Н+). Так, сильні кислоти (сульфатна, хлороводнева, азотна) завдяки значній дисоціації мають високу бактерицидну здатність. Органічні кислоти (наприклад, кислота борна) проникають крізь оболонку мікробної клітини недисоційованими і поступаються антисептичними властивостями.
- 2. Властивості аніонів. Наприклад, аніони NО3-, S042- підвищують протимікробні властивості кислот, тоді як аніони органічних кислот такої дії не чинять.
- 3. Розчинність у ліпідах. Висока розчинність у ліпідах борної, молочної, оцтової кислот забезпечує швидке проникнення їх усередину клітини, внаслідок чого відбувається згортання білків цитоплазми мікроорганізмів, тобто підвищення протимікробної активності.
- 4. Кислотність (pH) середовища. Зміна реакції середовища в кислий бік сприяє підвищенню його протимікробних властивостей.
- 5. Властивості субстрату, з яким взаємодіє кислота. Наприклад, слизові оболонки кислотами ушкоджуються більше, ніж шкіра.
- 6. Ступінь вологості тканини. На вологі тканини препарати кислот мають більший вплив, що пов'язано з підвищенням їх дисоціації.
- 7. Температура тіла. З підвищенням температури тіла вплив кислот посилюється.
- 8. Зміна тканинних білків. Ущільнення тканинних білків (геліфікація) у верхньому шарі цитоплазми під впливом кислот зумовлює розвиток оборотного в'яжучого (протизапального) ефекту. Згортання білків глибоких шарів клітинної цитоплазми зумовлює припікаючий ефект. Подразнення кислотами чутливих рецепторів призводить до рефлекторної зміни обміну речовин і функцій окремих органів. Ушкодження тканин сильними кислотами викликає коагуляційний некроз, утворення щільного альбумінату, що зменшує проникнення кислоти в глибокі шари клітини, обмежуючи її токсичну дію. Ушкоджувальна дія кислот супроводжується гіперемією, запальним набряком.
Місцево застосовують кислоту борну, саліцилову, бензойну.
Кислота борна (Н3ВО4) – ліпідорозчинна, проникає крізь слизові оболонки, ушкоджені ділянки шкіри, а також усередину мікробних клітин. Має в'яжучу, протизапальну, антибактеріальну та протимікозну дію. Резорбуючись крізь слизові оболонки або ушкоджену шкіру, може кумулювати, негативно впливати на паренхіму нирок, зменшувати реакцію судин на судинозвужувальні подразнення. Внаслідок цитоплазматичної дії її застосування протипоказано немовлятам, матерям-годувальницям.
Показання. Борну кислоту призначають у 2 % розчині в офтальмології для промивання очей, 3 % у вигляді примочок при дерматиті та екземі, 0,5 %, 1 %, 2 %, 3 % спиртові розчини у вигляді крапель, турунд при гострому та хронічному отиті в ото- риноларингології, в дерматології для обробки шкіри при піодермії, екземі, опрілості. 10 % розчин у гліцерині призначають для змащування шкіри при опрілості, обробки вагіни при кольпіті. Порошок борної кислоти призначають для інсуфляцій після операцій на середньому вусі. 5 % борну мазь призначають при педикульозі.
Побічні ефекти: можливі прояви гострої та хронічної інтоксикації у вигляді нудоти, блювання, діареї, висипів на шкірі, десквамації епітелію, головного болю, сплутання свідомості, олігурії, рідко – шокових станів.
Кислота саліцилова (орто-оксибензойна) – має кератопластичну (1-2 %), кератолітичну (3-10 %) дію, виявляє подразнювальний, відволікаючий, протизапальний, протимікробний, протимікозний ефекти, ушкоджує потові залози. Застосовується як антисептичний, відволікаючий, подразнювальний, кератолітичний, у малих концентраціях (1 -2 %) – кератопластичний, регенеративний засіб. Входить до складу дезодорантів, антисептичних і протимікозних засобів (саліцилово-цинкова паста, паста Ласара тощо), мозольної рідини, мозольного пластиру.
Показання: жирна себорея, вугри, хронічна екзема, псоріаз, дискератози, іхтіоз, бородавки, мозолі, рани, опіки. Зазвичай призначають у вигляді 2 % розчину або 2 % мазі. 2 % розчин призначають також у вигляді крапель в оториноларингологи.
Побічна дія: свербіж, печіння, висипи на шкірі.
Кислота бензойна – застосовується як антисептик і протимікозний засіб.
Після прийому всередину може підвищувати секрецію бронхіальних залоз. Як відхаркувальний засіб призначають натрієву сіль кислоти бензойної.
Кислота хлороводнева (НСl) розведена (3 %, 8 %). Застосовують усередину.
Фармакокінетика. Потрапляючи всередину, зв'язується з компонентами їжі, частково нейтралізується слиною, що надходить до шлунка, а також слизом шлунка. Незв'язана частина переходить до дванадцятипалої кишки, де нейтралізується лужним вмістом.
Фармакодинаміка. Кислота хлороводнева утворює концентрацію йонів водню, необхідну для перетворення пепсиногенів на пепсин, активації пепсину, денатурації та набряку білків, що полегшує їх ферментативне розщеплення. Кислота також регулює тонус воротаря шлунка, його евакуаційну функцію, має протимікробну дію, запобігає розвитку бродильних і гнильних процесів у шлунку, сприяє транспорту заліза, стимулює утворення гастрину, активує утворення слизовою оболонкою дванадцятипалої кишки секретину і холецистокініну.
Показання: ахілія, гіпоацидні стани, диспепсія, гіпохромна анемія.
Усі кислоти швидко транспортуються з кишок і мають резорбтивну дію, спричиняють компенсований (утворена вуглекислота швидко виводиться через дихальні шляхи, з сечею, що зумовлює зменшення лужних резервів у крові), а потім неком- пенсований (зниження pH крові внаслідок вичерпання лужних резервів) ацидоз.
Некомпенсований ацидоз виявляється втратою чутливості, порушенням дихання (дихання Куссмауля), підвищенням артеріального тиску, судомами, комою. Смерть настає від паралічу дихального центру.
У випадках отруєння концентрованими кислотами розвиваються симптоми їх місцевої дії – опіки по ходу надходження, різкий біль, блювання, діарея, шок, а також симптоми некомпенсованого ацидозу.
До заходів невідкладної допомоги належить нейтралізація кислоти, промивання водою, інколи – суспензією магнію оксиду, приймання обволікаючих білкових речовин (збитий білок яєць, молоко), призначають наркотичні анальгетики (морфін, промедол та ін.), проводять симптоматичну терапію. Для боротьби з ацидозом внутрішньовенно вводять натрію гідрогенкарбонат та ізотонічний розчин натрію хлориду.
Кислоту цитринову в 1 % розчині застосовують парентерально у випадках алкалозу. Призначають усередину в складі комплексних препаратів для лікування хворих на подагру та уролітіаз (блемарен, солюран та ін.). Хворим на уролітіаз кислоту цитринову застосовують у складних розчинах і вводять через систему катетерів.
Препарати амінокислот є основним будівельним матеріалом для синтезу специфічних тканинних білків, ферментів, пептидних гормонів та інших фізіологічно активних сполук. Амінокислоти мають також важливе функціональне значення: кислоти глютамінова, аспарагінова та інші мають невромедіаторні функції; фенілаланін, а також тирозин є попередниками у біосинтезі дофаміну, иорадреналіну, адреналіну, триптофан – попередником серотоніну, гістидин – гістаміну, аргінін – бере участь в утворенні азоту оксиду.
Похідними амінокислот є енкефаліни, ендорфіни та інші невропептиди, рилізинг- фактори гіпоталамуса, гормони гіпофіза тощо.
Кислота глютамінова має нейромедіаторний вплив, стимулює окисно-відновні процеси, бере участь у білковому і вуглеводному обмінах, сприяє знешкодженню аміаку, підвищує стійкість тканин до гіпоксії, стимулює синтез ацетилхоліну та АТФ, поліпшує передачу збудження.
Кислоту глютамінову призначають головним чином для лікування при захворюваннях ЦНС (епілепсія, психози, реактивні депресії тощо).
Побічна дія: підвищена збудливість, захворювання печінки, нирок, травного каналу, анемія, лейкопенія. Кислота глютамінова разом з L-аргініном входить до складу препарату глутаргін. Гіпоамоніємічний ефект реалізується завдяки активації шляхів знешкодження аміаку в орнітиновому циклі.
Глутаргін має гепатопротекторний вплив, антиоксидантну, антигіпоксичну, мембраностабілізуючу дію.
Показання: гострі і хронічні гепатити різної етіології. Призначають для профілактики сп'яніння, гострій та хронічній інтоксикації алкоголем.
Побічна дія: дискомфорт в шлунку та кишечнику, нудота.
Метіонін є донатором метальних груп, бере участь в процесах метилювання, володіє ліпотропним ефектом, нормалізує синтез фосфоліпідів та холіну, має гепатопротекторний вплив.
Показання: при захворюваннях печінки, дистрофіях.
Побічна дія: нудота, блювання.
Препарат входить до складу лікарського засобу адеметіоніну (гептралу), який володіє гепатопротекторним і нейропротекторним ефектами завдяки участі в реакціях метилювання, тому що є попередником тіолових сполук.
Показання: хронічний гепатит, внутрішньопечінковий холестаз, цироз печінки, печінкова енцефалопатія, депресивні стани, абстинентний синдром.
Побічна дія: порушення ритму сну, печія, неприємні відчуття в епігастральній ділянці.
Кислота аспарагінова у вигляді калієвої та магнієвої солей входить до складу ас- паркаму (панангіну), який має антиаритмічний вплив при гіпокалієміях та гіпонат- рієміях, стимулює окисне фосфорилювання, утворення АТФ, поліпшує тонус скелетних м'язів, моторику травного каналу.
Показання: стенокардія, кардіосклероз, міокардіодистрофія, інфаркт міокарда, аритмія, для поповнення втрат калію під час терапії діуретиками, проносними, серцевими глікозидами, глюкокортикоїдами, при блюванні, діареї.
Побічна дія: неприємні відчуття в епігастрії, гіперкаліємія, гіпермагніємія.
Гістидин раніше призначали для лікування хворих на гепатит, виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки.
Гістидин разом з АТФ, калієм і магнієм входить до складу координаційного препарату АТФ-лонг. Препарат стимулює енергетичний обмін, активність іонтранспор- туючих систем мембран клітин, має антиоксидантні, антиішемічні, кардіопротек- торні властивості.
Показання: в комплексному лікуванні ішемічної хвороби серця, порушень ритму, вегетосудинній дисфункції, хронічній втомі, для підвищення толерантності до фізичного навантаження.
Побічна дія: нудота, неприємні відчуття в епігастрії.
Гліцин (гліцисед КМП) – гальмівний медіатор, володіє седативним ефектом, нормалізує метаболічні процеси в мозковій тканині.
Показання: алкоголізм, депресія, порушення мозкового кровообігу.
Побічна дія: явища гіперчутливості.
Цистеїн і таурин призначають в офтальмологічній практиці.
Таурин має також кардіопротекторну, нейропротекторну дію, підвищує чутливість β-клітин до інсуліну, сприяє процесам репарації, регенерації, нормалізує функцію клітинних мембран.
Показання: у вигляді інсталяцій призначають при дистрофічних ураженнях сітківки, дистрофії рогівки, діабетичній та інших видах катаракти. У вигляді препарату дибікор призначають у комплексному лікуванні ішемічної хвороби серця і цукрового діабету.
Побічна дія: явища гіперчутливості.
Аланін є важливим джерелом енергії для головного мозку, зміцнює імунну систему, легко включається в обмінні процеси.
Показання: імунодефіцитні стани, уролітіаз, припливи при менопаузі (призначають в комплексних полівітамінних препаратах).
Побічна дія: алергічні реакції.
Аргінін є активним клітинним регулятором, має антигіпоксичні, мембраноста- білізуючі властивості, підтримує гормональний баланс (підвищує вміст інсуліну, глюкагону, пролактину), а також інших біологічно активних речовин, включається в процеси фібриногенезу, сперматогенезу, стабілізує мембрани, сприяє утворенню оксиду азоту.
Входить до складу препаратів тівортін (з аскорбіновою кислотою), кораргін (з рибоксином).
Показання: ішемічна хвороба серця, стан після порушення мозкового кровообігу.
Побічна дія: алергічні реакції, неприємні відчуття в епігастрії.
До препаратів лугів належать деякі оксиди (магнію оксид, алюмінію гідроксид) і солі, що мають лужні властивості (натрію гідрогенкарбонат, натрію тетраборат, кальцію карбонат осаджений, магнію карбонат основний).
Натрію гідрогенкарбонат (NaHCО3) застосовують місцево для полоскань, спринцювань. У розчині препарат має протимікробну, протимікозну дію. Місцево натрію гідрогенкарбонат розплавляє муцин, очищує поверхню слизових оболонок, має подразнювальні властивості, прискорює мікроциркуляцію. При прийомі всередину натрію гідрогенкарбонат має антацидні властивості (не слід приймати у зв'язку з утворенням СО2, стимуляцією синтезу гастрину), а також відхаркувальну дію. Внутрішньовенно вводять у випадках ацидозу.
Магнію оксид (MgO), на відміну від натрію гідрогенкарбонату, при прийомі всередину не утворює С02 і рекомендується в клінічній практиці як антацидний засіб. Через проносний ефект у клінічній практиці самостійно застосовується рідко.
Натрію тетраборат (Na2B4O7 × 10 Н2O) має протимікробну, протимікозну дію, призначається для полоскання порожнини рота, змащування глотки, спринцювань.
Розчин аміаку (NH4OH) як антисептик призначають для оброблення рук хірурга.
Алюмінію гідроксид – Аl(ОН)3 у суспензії також має лужні властивості. Призначають як антацидний та обволікаючий засіб усередину. Входить до складу алмагелю, маалоксу (див. "Засоби, що впливають на травний канал”).
Симптоми отруєння лугами: глибокі некротичні зміни у слизових оболонках ротової порожнини, глотки, стравоходу, шлунка, різкий біль у животі, утруднення під час ковтання, блювання, пронос з кров'ю, перитоніт, шок, алкалоз.
Перша допомога: промивання шлунка водою, іноді введення слабких органічних кислот – цитринової, оцтової (більшість клініцистів звертають увагу на їх подразнювальний вплив), збитого білка яєць, активованого вугілля, рослинної олії, наркотичних анальгетиків; у разі гіпонатріємії – введення великої кількості ізотонічного розчину натрію хлориду, інгаляція вуглекислоти.
