< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Основні напрямки сучасної економічної теорії. Економічна думка в Україні.

Основними напрямками сучасної економічної теорії є:

  • – неокласичний;
  • – кейнсіанство;
  • – інституціоналізм;
  • – монетаризм;
  • – теорія раціональних очікувань

В їх основі лежать різні оцінки ролі ринку і держави в економічному розвитку країни.

Представники неокласичного напрямку, як і їх попередники, виходять з того, що ринок і конкуренція є необхідною умовою функціонування і розвитку економіки. Вони вважають, що ринковий механізм – це найбільш ефективний засіб регулювання економіки, виробництва і споживання, попиту і пропозиції. Щодо держави, то вона повинна мати обмежений вплив на економіку, не допускати монополізму, сприяти створенню конкурентного середовища.

Кейнсіанство бере свій початок від англійського знаменитого економіста Джона Кейнса, який у 1936 році опублікував працю "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей". У ній Кейнс піддав гострій критиці класичну теорію саморегулювання економіки.

Дж. Кейнс дійшов висновку, що без активного втручання держави у розвиток соціально-економічних процесів, розширення її функцій, капіталізм не може існувати. Для його розвитку держава повинна використовувати такі інструменти, як стимулювання сукупного попиту, податкова, кредитно-грошова, інвестиційна політика тощо. На думку Джона Кейнса, розширення функцій держави сприяє збільшенню зайнятості, виходу з кризи, урівноваженню попиту і пропозиції. Йому належить відкриття ефекту мультиплікатора [додаткові інвестиції в 100 мільярдів грошових одиниць дають приріст в 300 мільярдів грошових одиниць]. Джон Кейнс має своїх послідовників. Сучасні кейнсіанці (П. Сраффа, Л. Пезінетті) виступають за розробку довгострокового регулювання економіки, планування, проведення структурної політики держави. На думку кейнсіанців, держава може ефективно використовувати грошово-кредитну політику для регулювання національної економіки. Так, збільшення кількості грошей в обігу веде до зниження процентної ставки і заохочення в інвестиціях, зростання зайнятості, і навпаки.

Інституціоналізм. Прихильники інституціоналізму (Дж. Гелбрейт, Я. Тінберген та ін.) вважають, що економіка є досить складною системою, де діють економічні та соціально-психологічні фактори. Вони твердять, що об'єктом дослідження повинні виступати інститути, до яких відносять корпорації, профспілки, державу, ринок, а також норми поведінки людини, її психологію, інстинкти, оскільки все це впливає на розвиток економіки.

Представники інституціоналізму виступають за активну соціальну політику держави, індикативне (орієнтовне) планування та регулювання господарського життя, участь трудящих у власності та управлінні виробництвом, надання їм соціальних гарантій.

Монетаризм. Монетаристська теорія виникла в 50-60 pp. XX ст. як альтернатива кейнсіанству. Її започаткував відомий американський економіст, лауреат Нобелівської премії Мілтон Фрідмен.

Згідно монетаристської теорії, вирішальним фактором формування цін, доходів населення, темпів розвитку виробництва є зміна кількості грошей в обігу. Монетаристи безпосередньо пов'язують рівень інфляції в країні, стабільність її фінансової системи з кількістю грошей, яку центральний банк випускає в обіг та кредитною політикою держави. М. Фрідмен серед усіх засобів впливу на економіку демократичного суспільства перевагу віддавав грошово-кредитній політиці, оскільки вона ке веде до надмірного диктату уряду і не обмежує індивідуальну свободу.

Точка зору монетаристов на суть, роль і механізм впливу грошово- кредитної політики на економіку суттєво відрізняється від кейнсіанської. По-перше, вони виступають проти втручання держави в економіку, оскільки не вірять в спроможність урядових чиновників ефективно вирішувати ті питання, які можуть і повинні вирішувати самі учасники виробництва. Головна ідея М. Фрідмена зводиться до того, що ринкова економіка функціонує найкращим чином тоді, коли її залишають у спокої. Він вважає, що державне регулювання грошово-кредитної сфери має успіх тільки тоді, коли держава через центральний банк діє на комерційні банки через банківський відсоток.

По-друге, М. Фрідмен обстоює принцип поступовості у проведенні грошово-кредитної політики, згідно з яким заходи повинні здійснюватись повільно, розраховуватись на роки і не реагувати на зміни ринкової кон'юнктури. За М. Фрідменом слід дотримуватись "грошового правила” яке передбачає стабільне і помірне зростання грошової маси у межах 3-5% на рік, незалежно від стану господарства, фази циклу.

Теорія раціональних очікувань. На думку прихильників цієї теорії (Дж. Мут, Т. Лукас) споживачі приймають рішення про поточне і перспективне споживання, виходячи із прогнозу майбутнього рівня цін на предмети споживання, тобто за наявності відкритої і повної інформації про стан ринку діють раціонально, а, отже, передбачувано.

Економічна думка розвивалася і в Україні. Так, Сергій Полонинський (кінець XIX ст.) зробив виклад теорії додаткової вартості (прибутку) на прикладі цукрозаводської промисловості. У 1880 році він опублікував працю "Ремесла і фабрики на Україні", яку дослідники назвали першим українським підручником з політичної економії. Написав також такі роботи, як “Про багатство і бідність", "Людська праця і її значення для розподілу енергії", "Життя і здоров'я людей України".

С. Подолинський був особисто знайомий з К. Марксом і Ф. Енгельсом, які позитивно оцінили його економічні праці, хоч Ф. Енгельс зробив деякі критичні зауваження, що послужило причиною замовчування Його теорії в СРСР.

Павло Грабовський аналізував важке економічне становище селянства, написав працю “Економічна безвикрутність в Полтавській губернії". Μ. І. Зібер (1844-1888 pp.) був популяризатором і захисником вчення К. Маркса і Ф. Енгельса в Росії. Працював професором Київського університету, займався рентними відносинами, общинною власністю.

Іван Франко вперше на українську мову переклав "Капітал" К. Маркса і написав підручник “Політична економія”. Він захищав трудову теорію К. Маркса від нападок буржуазних економістів, зокрема ТЬдея Рильського.

Μ. І. Туган-Барановський (1865-1919 pp.) займався теорією економічних криз, грошей, вартості. Написав ряд праць: “Трудова цінність і прибуток”, "Методологія політичної економії", "Основи політичної економії", за яку був удостоєний Великої премії Імператорської академії наук і визнаний одним з кращих фахівців з політичної економії у світі на початку XX ст. Він був міністром фінансів Центральної Ради (кінець 1917 – січень 1918 р.), радником з економічних питань Директорії, професором Київського університету, одним із засновників Української Академії Наук.

Μ. І. Туган-Барановський застерігав, що Росія не готова до соціалістичного будівництва, що “державний соціалізм" не забезпечує свободи людини і несе з собою велику небезпеку для людства. Він писав: "Яка буде доля людськості, коли люди, що стоять вище середнього рівня, будуть під владою людей звичайних (кухарок)? І чи не згасне творча душа людськості, якщо натовп буде керувати працею генія, якщо творча ініціатива окремої особи завмре через неможливість свого виявлення".

Як співвідносяться між собою економічна теорія, політична економія і економікс?

На думку західних вчених, наприклад, П. Самуел ьсона і В. Нордхауса політична економія, або економікс є наука про діяльність з приводу виробництва і обміну між людьми, рух економічного життя, тенденції в розвитку цін, виробництва, безробіття. Вона досліджує, яким чином людина вирішує проблеми організації виробництва і споживання, вивчає гроші, норму проценту, капітал і багатство.

Р. Макконелл і Л. Брю вважають, що економікс – це наука про те, як люди і суспільство вибирають спосіб використання дефіцитних ресурсів, щоб виготовити різноманітні товари і розподілити їх зараз або в майбутньому для споживання між різними індивідами і групами. Таким чином, “економічна теорія", "політична економія", "економікс" – це не різні економічні науки, а лише різні назви однієї й тієї самої науки, це синоніми. Відмінність між ними полягає лише в різному підході до вивчення тих чи інших явищ.

Так, предметом економічної теорії є вивчення дії людей у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ, в умовах їх обмеження.

Політична економія робить наголос на вивченні тих виробничих відносин, які складаються між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ. Вона вивчає економічні закони, які управляють виробництвом життєвих благ.

"Економікс" – зосереджує свою увагу на проблемі ефективного використання ресурсів в умовах їх обмеженості і наявності безмежних потреб суспільства. Економікс спеціально не вивчає економічні закони, хоч і оперує ними, зокрема, законом рідкісності, законом попиту, законом спадної корисності, законом зменшення віддачі.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >