Економічна роль держави в сучасній ринковій економіці

Історія людства свідчить, що держава тією чи іншою мірою завжди бере участь в організації господарського життя суспільства. Проте ця участь не завжди була і є однаковою.

Сучасні уявлення про економічну роль держави також неоднозначні.

Більшість економістів погоджуються і використовують у своїх теоретичних працях два беззаперечних факти:

Перший – держава може мати серйозний вплив на економічні процеси;

Другий – цей вплив не безмежний.

Проте ці вихідні пункти в подальшому по-різному інтерпретуються у теоретичних концепціях.

Перша група економічних концепцій відстоює необхідність активного втручання держави в економічне життя. Прихильники цієї концепції виступають за всебічне розширення функцій і повноважень держави, за державне диригування економікою. При цьому відстоюється теза про те, що "держава відповідає за все", у т.ч. за долю окремої людини. В економічній науці це явище одержало назву "патерналізм", "батьківське заступництво” з боку держави. До речі, ця політика породжує утриманські настрої, утриманську психологію в людей.

Зміст другої групи економічних теорій полягає в тому, що основу економічної життєдіяльності суспільства складає свобода дії (вибору) індивіда в рамках однакового для всіх закону. Тому завдання держави – забезпечити законність у суспільстві та вільну конкуренцію в економіці. Проповідується теза "анархія + констебль" (англійський поліцейський). Представники цього напрямку в економічній науці дуже критично ставляться до всіх форм державного втручання у господарське життя, вважаючи, що ринок сам усе відрегулює і збалансує найкращим чином. Розмежування цих двох напрямків економічної думки відбулося ще у кінці XVIII та на поч. XIX ст.

Оскільки представники першого напрямку в той період відстоювали відживаючі феодальні порядки (абсолютну державу – монархію), то їх назвали консерваторами. Представники другого напрямку захищали інтереси зароджуваних капіталістичних порядків (буржуазної демократичної республіки), тому їх назвали лібералами.

У політиці прихильники лібералізму виступали за представницьку владу (демократію) і парламентські інститути, які захищають громадянські свободи. Саме цей напрямок економічної думки пов'язав економічну свободу і права людини з її політичними правами і свободою, з відповідною формою державного ладу.

Проте в подальшому ці два терміни – лібералізм і консерватизм – стали використовуватись у прямо протилежному розумінні (напрямі).

Під лібералізмом, особливо в США, починаючи з 30-х років XX ст., розуміють теоретичне обґрунтування активної і багатоманітної державної економічної політики (так званий "дирижизм").

Під економічним консерватизмом зараз уже розуміють ідеологію індивідуальної свободи і вільного ринку без державного втручання.

Людей, які виступали за приватну ініціативу і проти державного втручання називають консерваторами. Лібералами вважають тих, хто схиляється до приватного підприємництва і державного контролю за ним.

Джерела лібералізму другого типу (в американському розумінні) лежать ще в традиціях Великої Французької революції: вони передували соціалістичним ученням.

Лібералізм в американському розумінні сповідує ідеал необмеженої влади більшості (принцип необмеженої демократії). Свободу як самостійну цінність він (лібералізм) замінює на рівність (так званий "егалітаризм") і добробут як попередню умову свободи. Тому в досягненні мети цей напрямок покладається не на добровільні приватні методи, а на державні програми, урядове втручання у господарське життя.

Лібералізм першого типу (у європейському розумінні) вважає, що свобода – це самостійна цінність: економічна, політична, соціальна, культурна і тому подібна загальнолюдська цінність. Тому його прихильники з побоюванням ставляться до принципу необмеженої демократії, який може призвести до тоталітарної демократичної держави і в подальшому – до тоталітаризму у своїх найбільш жорстоких формах. Більш детально про ці процеси можна прочитати у класичній роботі лауреата Нобелівської премії з економіки Ф.А.Хайєка "Дорога в рабство".

Другий видатний прихильник цього напрямку, також лауреат Нобелівської премії з економіки, М. Фрідмен у своїй праці "Капіталізм

і свобода" писав: “У принципі, існує лише два способи координації економічної діяльності мільйонів. Перший – це централізоване керівництво, пов'язане з примусом; такі методи діють в армії і сучасній тоталітарній державі. Другий спосіб – це добровільне співробітництво індивідів. Таким методом користується ринок".

Радянська економічна наука згідно з положеннями Леніна і Сталіна відстоювала думку про те, що держава повинна контролювати всі соціально-економічні процеси в суспільстві. Тому в нашій країні сформувався надзвичайно сильний патерналізм і тоталітаристське розуміння ролі держави, що є одним з гальмівних факторів переходу до ринкової економіки.

В умовах капіталізму вільної конкуренції економічна роль держави полягалау створенні загальних умов для функціонування приватної власності і ринкового механізму. Видатний американський економіст П. Самуельсон вбачає економічну роль держави у виконанні нею трьох основних функцій: забезпечення ефективності економічної системи, її справедливості та стабільності. У сучасному західному суспільстві ця роль істотно розширилась (після Великої Депресії 1929-1933 pp. і “нового курсу” Ф. Д. Рузвельта), що призвело до модифікації механізму відтворення, переплетення дії стихійного механізму ринку з державним опосередкованим економіко-правовим регулюванням.

Головне завдання держави в сучасній ринковій економіці – стабілізація економічного зростання. З цією метою держава виконує такі функції:

– законодавчу (забезпечує комплекс економічних правових норм);
– податкову (держава визначає розмір податку);
– регулювання грошового обігу з метою недопущення інфляції;
– антимонопольну (для забезпечення вільної конкуренції);
– створення інфраструктури виробництва;
– соціальну(перерозподіл багатства на користь бідних);
– безпосереднього господарювання.

Функцію безпосереднього господарювання держава виконує там, де застосування приватного і асоційованого капіталу є неефективним з тих чи інших причин. Сюди ж належить і функція створення інфраструктури виробництва.

Іншими словами, держава своєю діяльністю немовби “заповнює ніші" з несприятливими умовами виробництва, але життєво важливими для функціонування і розвитку економіки в цілому.

Сюди належать:

– соціальна сфера, наука, освіта, охорона здоров'я, культура;
– інфраструктура – транспорт, енергосистема та ін.;
– практика "санації” (оздоровлення) галузей і окремих підприємств;
– розвиток галузей з високою капіталоємкістю;
– розвиток передових наукових галузей і виробництв.

У наслідок цього формується державна власність і особливий державний сектор господарювання. У різних країнах його питома вага і роль в економіці неоднакова. Так, частка державного сектору у ВВП складає в США – 12-14%; у Австрії – 26%, у ФРН – 7%, у Франції – 20%, у Швеції -14%, в Італії – 12%. Як бачимо, в жодній із розвинутих країн світу державний сектор не є переважаючим.

Отже, можна на основі емпіричних даних твердити, що у ринковій економіці державний сектор (і державна власність) має свої економічні межі. Це підтверджують і процеси націоналізації і денаціоналізації (приватизації), що періодично відбуваються (правда, це інколи диктується короткостроковою метою економічної політики або ідеологічними міркуваннями). Тому в ринковій економіці існує певний баланс (рівноважне співвідношення) між державним і приватним секторами. Це співвідношення залежить від конкретних особливостей даної господарсько-політичної системи.

Так, у США економічні функції держави або уряду мають два основні напрямки. Перший – це:

а) забезпечити правову базу і суспільну атмосферу, що сприяє ефективному функціонуванню ринкової системи;
б) захистити конкуренцію.

Другий напрямок – це:

а) перерозподіл доходів і багатства;
б) коректування розподілу ресурсів з метою змінити структуру національного продукту;
в) стабілізувати економіку, тобто здійснювати контроль за рівнем зайнятості та інфляції, які породжуються коливаннями економічної кон'юнктури, а також стимулювати економічне зростання.

Правова база і суспільна атмосфера.

Правова база передбачає такі заходи, як надання законного статусу приватним підприємствам, визначення прав приватної власності і гарантування дотримання контрактів. Держава установлює також законні “правила гри", що регулюють відносини між підприємствами – постачальниками ресурсів і споживачами. На законодавчій основі держава виконує роль арбітра у галузі економічних зв'язків, виявляє випадки нечесної практики економічних агентів і застосовує владу для накладання відповідної кари.

У функції держави входить використання поліцейських сил з метою підтримання громадського порядку, запровадження стандартів вимірювання ваги і якості продукції, створення грошової системи, яка забезпечує обмін товарів і послуг. Одним із прикладів цього може бути прийнятий ще у 1906 р. закон про чисті харчові продукти і ліки (з наступними багатьма поправками). Уряд запроваджує правила поведінки, якими повинні керуватись виробники у своїх стосунках з покупцями. Він забороняє продаж фальсифікованих або з підробною маркою харчових продуктів і ліків, вимагає позначення на упаковці чистої ваги та інгредієнтів продукту, установлює стандарти якості, які треба обов'язково вказувати на етикетках консервованих харчових продуктів, і забороняє поміщати неправильні відомості на етикетках патентованих ліків.

Усе це спрямовано на запобігання обманним діям виробників і одночасно на зміцнення віри публіки у досконалості ринкової системи. Аналогічне законодавство застосовується щодо відносин між робітниками і менеджером, між самими фірмами. Такого роду дії уряду спрямовані на кращий розподіл ресурсів, забезпечення ринку засобами обігу, гарантування якості продукції, визначення прав власності і відповідальності за дотримання умов контрактів, що в цілому сприяє збільшенню обсягу виробництва і торгівлі. Вони сприяють поглибленню спеціалізації виробництва, що веде до підвищення його ефективності. Правда, дехто вважає, що держава надмірно регулює взаємостосунки підприємств, споживачів, робітників і цим придушує економічні стимули і підриває ефективність виробництва.

Захист конкуренції.

У ринковій економіці конкуренція є основним регулюючим механізмом. Це та сила, яка підпорядковує виробників і постачальників ресурсів диктату покупця або забезпечує суверенітет споживача. Конкуренція за допомогою багатьох продавців і покупців визначає ціни на товари. Це означає, що індивідуальні виробники і постачальники ресурсів можуть лише пристосовуватись до бажань покупців, які ринкова система реєструє і доводить до відома продавців. Ті виробники, які підпорядковуються конкуренції, законам ринку одержують прибуток, зміцнюють своє становище; ті, хто їх порушує – зазнають збитків, банкрутують. При конкуренції покупці – це господарі, ринок – їх агент, а підприємці – їх слуги.

Щоб існувала конкуренція, необхідно усунути монополізм виробника, продавця.

Що таке монополія?

У широкому розумінні – це ситуація, при якій число продавців стає настільки малим, що кожний із них спроможний вплинути на обсяг пропозиції, а тому і на ціну реалізації товару.

Монополізм усуває конкуренцію і дає можливість продавцям впливати на ринок, маніпулювати на ньому цінами у своїх інтересах на шкоду суспільству. Монополісти можуть установлювати високі ціни на свою продукцію, штучно обмежувати обсяг її виробництва і в такий спосіб мати високий і стійкий прибуток. Ціни і прибутки, які перевищують конкурентні, суперечать інтересам споживачів. У цих умовах ресурси також розподіляються в інтересах монополістів – продавців, які домагаються високих прибутків, а не в інтересах потреб суспільства в цілому. Отже, монополізм породжує нераціональний розподіл економічних ресурсів.

У США уряд намагався встановити контроль над монополіями переважно двома способами. Перший стосується так званих "природних монополій", тобто тих галузей, де технологічні і економічні умови виключають можливість існування конкурентних ринків. Сюди відноситься транспорт, зв'язок, виробництво і постачання електроенергії. Тому тут уряд утворив державні комісії для регулювання цін, установив стандарти на послуги, які надаються.

Другий спосіб стосується всіх інших видів виробництва, де ефективності можна досягти на основі розвитку конкуренції. З цією метою федеральний уряд прийняв ряд антимонопольних або антитресговських законів, починаючи із Закону Шермана (1890 р.), яким захищається конкуренція. Крім цього держава приймає закони з метою недопущення забруднення навколишнього середовища, про шкідливість куріння, здійснює кредитно-грошову політику.

Перерозподіл доходів.

Ринкова економіка формує такий знеособлений, безсторонній, неупереджений механізм розподілу доходу, який породжує значну нерівність між людьми, більшу, ніж це бажано суспільству. Ринкова система приносить дуже великі доходи тим, чия праця високо оплачується в силу природних здібностей, здобутої освіти і майстерності. Одночасно ті, хто володіє значним капіталом і земельними площами, заробленими наполегливою працею чи одержаними у спадок, мають від них великі доходи. Водночас інші члени суспільства володіють меншими здібностями, одержали лише скромну освіту і кваліфікацію. Ці люди, як правило, не нагромадили і не успадкували ніяких матеріальних благ, тому їхні доходи досить малі. Крім цього, є багато людей похилого віку з фізичними і розумовими вадами, незаміжніх жінок, удів з дітьми на утриманні, які заробляють дуже мало або так само, як і безробітні, зовсім не мають доходів у межах ринкової системи. Коротко кажучи, ринкова система призводить до значної нерівності у розподілі грошових доходів, а отже, у розподілі національного продукту – пирога – між індивідами. Тобто існує бідність серед значного достатку, що породжує економічні і політичні проблеми.

У цих умовах уряд бере на себе завдання зменшити нерівність у доходах між членами суспільства. Це завдання знайшло своє відображення у ряді політичних заходів і програм. По-перше, трансфертні платежі забезпечують допомогу тим, хто гостро її потребує: утриманці, інваліди, безробітні. Програмою передбачено соціальне забезпечення, фінансова допомога хворим, пенсіонерам і людям похилого віку. Через ці програми уряд здійснює передачу, перерозподіл доходів серед тих, хто має незначний доход або взагалі його не має.

По-друге, уряд здійснює також розподіл доходів шляхом ринкового втручання, тобто шляхом модифікації цін, які встановлюються ринковими силами. Наочним прикладом того, як уряд фіксує ціни з метою підвищення доходу певних груп населення, є гарантування цін фермерам і законодавство про мінімальні ставки заробітної плати. Нарешті, у США податок на особисті доходи застосовувався для вилучення великої долі доходів у багатих, ніж у бідних, що впливало на розподіл доходів, “ефект Робін Гуда". Проте нещодавно переглянуто систему обкладання особистого доходу, це зменшило його перерозподільну роль. Правда, вважається, що в дійсності податкова система досить помітно впливає на розподіл доходів.

Таким чином сучасна економіка регулюється як ринком так і державою. Інакше існувати вона не може подібно до того як не можливо аплодувати однією рукою.