Природний рух населення і демографічна політика

Економічне зростання тісно пов'язане з динамікою (збільшенням або зменшенням) чисельності населення і, зокрема, працівників даної країни. Цей взаємозв'язок носить двоякий характер: по-перше, розширене відтворення сукупного суспільного продукту, забезпечує розширене відтворення робочої сили – особистого фактора суспільного виробництва; по-друге, темпи економічного зростання повинні перевищувати темпи приросту населення, інакше розширене відтворення нездійсненне. Тому розширене відтворення сукупного суспільного продукту тісно пов'язане з природним рухом населення (народженням, смертністю, тривалістю життя). Він є основою відтворення робочої сили.

Відтворення робочої сили – це:

1) безперервне поновлення і підтримання фізичних сил і розумових здібностей людини;
2) постійне поновлення і підвищення трудової кваліфікації людей;
3) забезпечення їх зростаючого загальноосвітнього і професійного рівня.

У ринковій економіці відтворення робочої сили здійснюється на ґрунті відносин купівлі-продажу робочої сили на основі її вартості, попиту та пропозиції.

Зростання складності праці, якості (кваліфікації) робочої сили означає одночасно і зростання її вартості, рівня заробітної плати. Світовою практикою доведено, що інвестиції в людський капітал є найефективніші.

За останні десятиріччя за рахунок людського фактору в розвинутих країнах отримано 75% приросту національного багатства.

У сучасних умовах відтворення робочої сили здійснюється в межах певних інституційних форм, до яких належить:

– трудове законодавство, у т.ч. контрактна форма найму;
– профспілки (колективний договір);
– соціальне страхування;
– гарантування державою мінімального рівня заробітної плати;
– система перекваліфікації (державна і приватна);
– біржі праці;
– допомога по безробіттю і підтримка малозабезпечених;
– система медичної допомоги малозабезпеченим тощо.

Відтворення робочої сили передбачає розв'язання двох основних завдань:

а) забезпечення відповідності (за кількістю і якістю) між існуючими в національній економіці робочими місцями, чисельністю, структурою і кваліфікацією робочої сили;
б) створення ефективного механізму швидкого перерозподілу робочої сили за галузями і сферами економіки та перекваліфікація її у відповідності до потреб господарства.

У командній економіці ці функції бере на себе держава, яка диктує працівникові певне місце роботи. При цьому основний метод впливу на працівника – адміністративно-кримінальний, позаекономічний примус до праці, оскільки держава – власник робочої сили, всіх членів тоталітарного суспільства.

У ринковій економіці основна активність у пошукові робочого місця належить власникові робочої сили – самому працівникові. Він юридично захищений і вільний у своєму праві обирати місце роботи і місце проживання. Тут відсутня приписка і гарантована свобода переміщення у пошуках роботи. Основною формою взаємовідносин з роботодавцем є економічна зацікавленість і примус – через купівлю- продаж робочої сили на ринкові праці. Щодо держави, то вона може лише поліпшувати мобільність робочої сили через:

– інформування про робочі місця;
– державну систему перекваліфікації;
– виплату допомоги по безробіттю тим, хто бажає працювати, але не знаходить роботи.

У ринковій економіці повна зайнятість не є абсолютною зайнятістю, вона передбачає "природний рівень безробіття”.

Завдання уряду полягає у забезпеченні роботою всіх, хто може і хоче працювати.

У національній економіці завжди існує проблема кількості і якості робочої сили.

Кількість робочої сили (трудових ресурсів) визначається:

а) чисельністю населення;
б) статево-віковим складом;
в) часткою працездатного населення.

Якість робочої сили пов'язана з такими показниками, як:

а) рівень освіти (в Європі повну вищу освіту в 2010 р. матимуть 90% працівників, тоді як в Україні її мають 13%;
б) професійна підготовка;
в) кваліфікація;
г) моральний рівень (етика праці – сумлінність, чесність, порядність, працелюбність).

Динаміка робочої сили у даній країні визначається насамперед динамікою чисельності населення, на яку впливає народжуваність, смертність (у т.ч. у працездатному віці), тривалість життя.

В Україні з 90-років XX століття спостерігається тенденція до скорочення чисельності населення, оскільки смертність перевищує народжуваність.

На початку 2008 р. загальна чисельність працюючих в Україні становила 20,9 млн. осіб, що на 3,2 млн. менше порівняно з 1995 р. Якщо ця тенденція збережеться, то в 2015 р. потреби промисловості в кваліфікованій робочій силі задовольнятимуться тільки на 30-37%. До речі, в 2005 р. в Україні нараховувалося 21% висококваліфікованих працівників, тоді як у США – 43%, в Німеччині – 56%, в Японії – 72%.

В Україні, по суті, відсутня українська національна інтелігенція. На 1000 громадян з вищою освітою приходиться 358 євреїв, 158 росіян, 116 білорусів і лише 85 українців та і ті здебільшого русифіковані. Якщо у 1990 р. кількість працівників, які виконували наукові і науково-дослідні роботи становили 494,2 тис. чоловік, то у 2010 р. – 141,1 тис., в т.ч. кандидатів наук відповідно 29,3 тис. і 17 тис., докторів наук – 3,2 і 4,5 тис

Демографічні процеси за своєю природою не можуть бути об'єктом прямого державного регулювання. Проте держава може і зобов'язана проводити активну демографічну політику, опосередковано впливаючи на ці процеси. У демографічну політику, входить певний комплекс соціально-економічних, правових, морально-психологічних і медико-демографічних заходів.

Наприклад, в Китаї прийнято закон – одна сім'я – одна дитина, за другу дитину встановлено податок в розмірі 3200 $. В Індії чоловікам, які погоджуються на стерилізацію, влада дарує велосипед вартістю 20 фунтів. Його власниками поки що є лише 25 чоловік, а в найближчий час уряд сподівається, що їх буде більше 250.

Слід відзначити, що немає і не може бути однакової демографічної політики. Кожна країна обирає свій шлях.

Головними завданнями (обов'язками) уряду в цій галузі є:

1) захистити пенсіонерів (адже це люди, які вже заробили право на захист з боку суспільства);
2) забезпечити підтримку молодих сімей і стимулювати збільшення народжуваності або вести над ним контроль (Постановою Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2012 р. визначено, що при народженні першої дитини сім'я отримує 27330 гри., другої – 54660 грн., а третьої і наступної -109320 грн.);
3) забезпечити досить високий рівень медичної допомоги для населення (дуже важливо для осіб працездатного віку);
4) прагнути до досягнення високої тривалості життя (це показник якості життя у даній країні).

У доповіді ООН, присвяченій проблемам розвитку людства, розроблений індекс якості життя у 173 країнах світу. Він включає такі показники :

– стан охорони здоров'я і освіти;
– тривалість життя;
– зайнятість населення;
– купівельна спроможність;
– доступ до політичного життя.

По якості життя на першому місці знаходиться Японія (тривалість життя – 82 років); на другому місці – Канада, потім ідуть Норвегія, Швейцарія, Швеція. США на 6 місці. Із колишніх республік СРСР Литва знаходиться на 29 місці, Естонія – 34, Латвія – 35, Росія – 37, Білорусія – 38, Україна – 45, Вірменія – 47, Молдова – 64, Таджикистан займає 88 місце.

У цілому, демографічні процеси – це найменш керовані і виключно важливі процеси у ринковій економіці.

Досить складна демографічна ситуація створилася в Україні. Якщо до 1990 р. тут народжуваність перевищувала смертність, то в наступні роки смертність стала перевищувати народжуваність: в 1995 р. – на 300 тис. чоловік, а у 2010 р. – на 200,5 тис. чоловік. Якщо ця тенденція збережеться, то в 2025 р. в Україні буде 42 млн. чоловік проти 52 млн. в 1991 р. і 45,6 млн. в 2010 р. Це пов'язано не лише з високою смертністю, але і зменшенням народжуваності. Якщо в 1990 р. в Україні народилося 657,2 тис. дітей, то у 2010 р. – 497,7 тис., або на 159,5 тис. менше. До речі, кількість зареєстрованих шлюбів у 1990 р. становила 482,8 тис., а у 2010 р. – 305,9 тис., або на 176,9 тис. менше. Розлучень у 1990 р. було 192,8 тис, а у 2007 р. – 126,1 тис

Середня тривалість життя в Україні становить 70,4 років, в т.ч.: чоловіків – 65,3 роки, жінок – 75,5 роки (120 місце у світі із 198 країн), тоді як в Західній Європі – 77 років. Причиною того що жінки живуть довше порівняно з чоловіками є те, що вони більше працюють, менше „випивають", їх праця є менш ризиковою, а також те, що вони частіше плачуть. За твердженням американських біохіміків плач приносить заспокоєння і полегшення. В складі сліз міститься речовина подібна морфію, яка полегшує біль, заспокоює, зменшує почуття напруги і тривоги. Демографічна ситуація ускладнюється і тим, що відбувається старіння населення (21% людей старше 60 років). У містах на 1000 чоловік працюючих припадає 700 пенсіонерів, а на селі – 1600.