Показники економічного зростання

Для визначення величини приросту багатства країни використовується ряд показників таких як сукупний суспільний продукт (ССП), національний доход (НД) та ін.

Сукупний суспільний продукт – це вся продукція матеріального виробництва, створена за певний період часу (звичайно за рік).

До сфери матеріального виробництва належать промисловість, сільське господарство, транспорт, зв'язок, торгівля, матеріально-технічне постачання, заготівля та деякі інші галузі.

У грошовій формі сукупний суспільний продукт виступає як сума вартості продукції всіх господарських одиниць. При цьому підсумовують вартість витрачених засобів виробництва, яка втілює минулу працю (с) і нову вартість (v+ р), створену затратами необхідної (v) і додаткової праці (р), тобто ССП = с + v + р. Проте, величина створеного сукупного суспільного продукту має той недолік, що не всі вироблені матеріальні блага використовуються для споживання. Частина їх не знаходить збуту через низьку якість, чи безгосподарність, що особливо було характерним для командної економіки. Тому в зарубіжних країнах основним показником, критерієм розвитку економіки є не обсяг виробництва матеріальних благ, а обсяг продаж. Адже, якщо вироблена продукція не реалізована, то це означає, що вона нікому не потрібна, тобто затрачена праця змарнована. Від цього багатство країни не тільки не збільшується, а навпаки, зменшується, тому, що втрачена сировина, паливо і інші засоби виробництва, а також сама праця. Крім цього, показник сукупного суспільного продукту має той недолік, що він включає так званий "повторний рахунок". Наприклад, у вартість автомобіля входить (крім інших затрат) вартість чорного металу, а у вартість металу включається вартість залізної руди і коксу і т. д. Таким чином, одна і та ж величина створеного матеріального блага при визначенні сукупного суспільного продукту, повторюється декілька разів. Щоб уникнути повторного рахунку, використовується такий показник, як кінцевий продукт. Для цього вироблена валова продукція (сукупний суспільний продукт) поділяється на дві групи: а) проміжний продукт; б) кінцевий продукт.

Проміжний продукт – це частина сукупного суспільного продукту, яка протягом року спрямовується на поточні матеріальні затрати. Сюди належать: сировина, матеріали, паливо, енергія, покупні комплектуючі деталі, вузли і напівфабрикати, а також незавершене будівництво. Всі ці предмети праці не виходять за межі виробничого процесу.

Кінцевий продукт (КП) – це частина сукупного суспільного продукту, за вирахуванням проміжного продукту. Сюди належать готові матеріальні блага, використані для споживання населення, поновлення зношених протягом року засобів праці і для нагромадження, тобто сюди відносяться предмети споживання, машини і обладнання (та частина, яка відповідає річному зношенню або річному фонду амортизації (А), готові будівельні об'єкти:

КП=А+ν+ρ

Суспільство тим багатше (при інших рівних умовах), чим більша питома вага кінцевих виробів в ССП. Це означає, що із існуючих ресурсів виробляється більше споживних вартостей, які надходять для задоволення потреб суспільства. Ця доля тим більша, чим раціональніше організована економіка (технологія, якість робочої сили, система управління тощо).

Ринкова економіка в цьому розумінні є ефективнішою порівняно з адміністративно-командною.

Частина сукупного суспільного продукту за вирахуванням спожитих засобів виробництва (с) становить національний доход (НД) або, іншими словами, національний доход – це новостворена вартість (V + р)•

НД = у + р.

Розрізняють два показники НД:

• – вироблений національний доход;
• – НД, використаний на споживання і нагромадження.

Вироблений НД створюється у всіх виробничих галузях економіки даної країни. Він надходить у первинний розподіл між всіма тими, хто бере участь у виробничому процесі, своєю працею чи власністю. В результаті утворюються первинні доходи, як-то: заробітна плата, прибуток, відсоток і рента. Первинні доходи потім перерозподіляються через оплату послуг невиробничих сфер, державний бюджет (систему податків), внески у громадські та благодійні організації тощо, утворюючи вторинні (похідні) доходи.

Внаслідок розподілу і перерозподілу НД у всіх групах населення і підприємств утворюються кінцеві доходи.

НД, використаний на споживання і нагромадження, як правило, не збігається з показником виробленого національного доходу: він менший на суму втрат (незібрана частина врожаю, шкода від стихійного лиха та інші).

Реально використаний НД розпадається на фонд споживання (ФС) і фонд нагромадження (ФН):

НД = ФС+ФН.

Співвідношення ФС і ФН – одне із складних завдань макроекономічного регулювання.

Річ у тім, що нація не може одночасно розширювати поточне споживання і виробниче нагромадження – це проблема вибору між сьогодні і завтра або, іншими словами, чому надати перевагу: більше споживати сьогодні чи стримати поточне споживання заради збільшення споживання в майбутньому. Це дуже складне завдання, тому що кожне покоління має право на хороше життя, тобто високий рівень споживання.

У багатьох країнах Заходу і в ряді міжнародних організацій при підрахуванні створеного нацією благ за рік, не ділять їх на продукцію виробничої і невиробничої сфери, вважаючи, що послуги – такий же товар, як речове благо. У цьому є великий сенс, тому що послуги так само задовольняють відповідні потреби, виробничі й індивідуальні, як і матеріальні блага. Для розрахунку сукупної величини життєвих благ (тобто речових матеріальних благ і послуг), створених у національній економіці, використовується показник валового національного продукту (ВНП).

Валовий національний продукт включає кінцеві продукти і послуги, створені у всіх галузях і сферах економіки.

Звичайно у ВНП не включається вартість продукції оборонного призначення, видатки на утримання поліції і пожежної служби, оскільки така діяльність не є "бажаною необхідністю" і її зростання не свідчить про зростання суспільного добробуту. Розрахунки ВНП (що грунтуються на системі національних рахунків) передбачають два зустрічних методи:

• а) потоку товарів;
• б) потоку доходів.

Розрахунок ВНП за методом потоку товарів включає:

• – видатки на особисте споживання;
• – державні закупки товарів і послуг;
• – валові інвестиції;
• – чистий експорт товарів і послуг (це позитивна або негативна різниця між експортом та імпортом товарів та послуг).

Розрахунок ВНП за методом потоку доходів включає: заробітну плату; прибуток; ренту; відсоток; посередні (непрямі) податки; амортизацію.

Якщо у розрахунках немає помилки, то при обох методах одержані результати повинні бути однаковими. Така "подвійна бухгалтерія" означає, що потоки створених товарів і доходів, потрібних для їх придбання, повинні бути рівновеликими.

На Заході розрахунки показника національного доходу також будуються на основі одержаних доходів. Він відбиває всі їх види: заробітну плату, прибуток, відсоток, ренту, незалежно від джерела – матеріальне виробництво чи сфера послуг. Наприклад, лауреат Нобелівської премії з економіки С.Кузнєц так визначав національний доход: “це чистий доход від економічної активності окремих осіб, фірм, соціальних і політичних установ, які в цілому утворюють націю."

Національний доход (НД) = Чистому валовому продукту (ЧВП) мінус непрямі податки. Чистий внутрішній продукт (ЧВП) – це різниця між ВВП та річними амортизаційними відрахуваннями.

Для міжнародного зіставлення рівня розвитку економіки національних господарств використовуються показники валового національного продукту (ВНП) і валового внутрішнього Продукту (ВВП).

Якщо ВНП включає в себе кінцеві продукти і послуги створені в середині країни і за її межами (Які належать даній країні), то валовий внутрішній продукт (ВВП) – лише ті продукти і послуги, які створені всередині країни. Розрахований на душу населення ВВП є одним із важливіших показників рівня його добробуту.

Виробництво ВВП в різних країнах в $.

З наведених даних видно, що в США на душу населення виробляється ВВП більше, ніж в Індії, у 12,8 разів, в Україні – у 7 разів, Китаї – у 5,9 разів. Найвищі темпи щорічного приросту ВВП в Японії (3 %) і найнижчі у Індії (0,65%).

Після того, як ми з'ясували ряд необхідних нам категорій, переходимо до форм відтворення як такого.