Формування світового ринку. Інтернаціональна вартість і ціна виробництва.

Світовий ринок є невід'ємною складовою частиною всесвітнього господарства, проте він виник раніше, ніж утворилася система світового господарства.

Зародження світового ринку починається з появи зовнішньої торгівлі, яка на перших порах була зумовлена природним, територіальним поділом праці між країнами. Внаслідок цього виникла спеціалізація окремих держав на виробництві тих продуктів, які найбільше відповідали їх природним умовам. Ці продукти надходили в обмін між країнами і спричиняли міжнародну торгівлю. З подальшим розвитком суспільства міжнародний товарообмін ставав все інтенсивнішим, а економічні зв'язки між державами – все стійкішими.

Проте, лише з виникненням світового господарства як цілісної системи світовий ринок одержав свій найповніший розвиток. Іншими словами, поглиблення міжнародного поділу праці, високий рівень інтернаціоналізації виробництва формує дійсно розвинутий світовий ринок, який об'єднує не тільки чисто сферу міжнародного товарообміну, але й національні ринки більшості країн світу в єдину систему всесвітнього господарства.

Тому світовий ринок сьогодні включає не лише купівлю-продаж товарів між країнами, але також і міжнародний обмін науково- технічними досягненнями, технологіями, вченими, спеціалістами, робочою силою, найрізноманітнішими видами послуг; сюди також входить ринок капіталів і грошей.

Сучасний світовий ринок неможливий без розвитку міжнародної інфраструктури. Окремі її елементи виникали ще при зародженні світової торгівлі, формуванні світового ринку (наприклад, морське судноплавство) Але самостійного значення інфраструктура (транспорт, зв'язок, інформація та ін.) набула в умовах сформованого світового господарства. Сучасна світова транспортна система включає морський, річковий, повітряний, залізничний та автомобільний види транспорту. Кожний з них має загальносвітові стандарти (як власне транспортних засобів, так і для умов їх функціонування – доріг, портів, складського господарства, правил перевезення вантажів і пасажирів, правил руху тощо)

Стандартизація необхідна тому, що тільки погоджене розв'язання технологічних проблем гарантує надійність світових транспортних систем.

Особливе місце займає трубопровідний транспорт, який широко використовується для передачі газу, нафти і нафтопродуктів. Сьогодні трубопроводи з'єднують цілий ряд країн Європи, Азії і Америки.

В умовах НТР все більшу роль відіграє світова мережа інформаційних комунікацій. Швидке і своєчасне одержання необхідної інформації прискорює розв'язання багатьох важливих економічних питань (стан товарних і валютних ринків, місцезнаходження вантажів у дорозі тощо). Сьогодні інформація – важливий фактор розвитку як окремих країн, так і всесвітнього господарства в цілому.

Для того, щоб інформація передавалась безперебійно, постійно удосконалюються системи зв'язку (міжнародний телефонний і телеграфний зв'язок, канали супутникового зв'язку, через Інтернет).

Неабиякі функції у формуванні світової інфраструктури виконує зростаюча уніфікація статистичних даних про економічний і соціальний розвиток країн. Поряд з технічною і технологічною уніфікацією і стандартизацією вона істотно розширює можливості для економічного співробітництва у межах всесвітнього господарства.

Товарообмін між державами відбувається на основі світових цін.

Світова ціна товару, який надходить на світовий ринок, є грошовим (валютним) виразом його інтернаціональної вартості.

Інтернаціональна вартість – це суспільно необхідні інтернаціональні затрати праці, втілені у даному товарі. Вони формуються так.

Через відмінність у природно-кліматичних умовах, рівня технічної озброєності праці та інших господарських факторів, країни які ведуть торгівлю одна з одною істотно відрізняються за середнім рівнем продуктивності праці і створюють товари з неоднаковими затратами живої та уречевленої праці. Проте (як і всередині національних економік) на світовому ринкові закон вартості зводить різні національні вартості до єдиної інтернаціональної вартості або іншими словами, на світовому ринкові національні вартості виступають як їх індивідуальні вартості, а інтернаціональна – як суспільна (ринкова) вартість.

Дія закону вартості на світовому ринкові проявляється і в тому, що при повній свободі торгівлі товарний обмін між країнами здійснюється при наявності еквівалентної основи, яка визначається інтернаціональною вартістю. Сама ж інтернаціональна вартість регулюється умовами виробництва у тих країнах, в яких продукується переважна маса товарів, які надходять на світовий ринок.

На світовому ринку країни, які виробляють товари з більш високими витратами виробництва, неминуче втрачають при продажеві частину національних затрат праці. Як правило, це менш розвинуті в економічному відношенні держави. Водночас, вони мають можливість купувати потрібні їм товари в інших країнах за більш низкою ціною ніж та, яка сформувалась би при організації власного виробництва цих товарів (наприклад, Україні вигідніше закуповувати персональні комп'ютери на світовому ринкові, ніж самостійно організовувати їх виробництво).

Така можливість придбавати товари на всесвітньому ринкові за більш низькими цінами, ніж національні витрати виробництва, приносить відчутні вигоди покупцям. Але при цьому можна погіршити становище національних виробників такої ж продукції, яка може стати неконкурентноспроможною щодо імпортних товарів (наприклад, в Україні виробництво "Таврії", "Деу" стає неефективним при імпортові автомобілів провідних фірм світу, особливо якщо рівень цін на них приблизно однаковий, а тим більше нижчий].

Тому перед кожною національною державою завжди стоїть двояке завдання при визначенні зовнішньоекономічної політики:

а) уміле використання порівняльних переваг у міжнародному поділові праці і ціноутворенні на світовому ринкові;

б] захист національної економіки від руйнівного впливу іноземної конкуренції.

Для того, щоб розібратись у порівняльних перевагах, наведемо такий приклад. Припустимо, що в даній країні виробляються два товари – А і Б. Національна вартість 1шт. кожного з них дорівнює: товару А = 6 грошових одиниць, товару Б = 5 грошових одиниць. Інтернаціональна вартість відповідно 4 і 2 грошові одиниці. На перший погляд продавати на світовому ринкові нічого, адже при продажу кожної одиниці товару А збиток становить 2 грошові одиниці, а товару Б-3 грошові одиниці. Та, це не зовсім так, як здається. Продавши одну шт. товару А за 4 од. інтернаціональної вартості, можна купити 2 шт. товару Б (4 : 2 = 2). А в національній оцінці 2 шт. товару Б складають 10 грошових одиниць (2 к 5 = 10]. Таким чином, продаючи на світовому ринкові товар А і купуючи товар Б, дана країна на кожній одиниці товару А одержить 4 одиниці національної вартості. Чистої вигоди (10 -6 = 4]. Тому виникає необхідність згортати галузь Б і звільнені ресурси спрямовувати у галузь А. Країна буде одержувати товари Б з меншими затратами, а розвиток галузі А призведе до зростання продуктивності праці і зниження національних затрат, що також поліпшить економічне становище національної економіки.

Теорію порівняльних витрат виробництва розробив ще Д. Рікардо. Сьогодні західними дослідниками вона значно розширена і доопрацьована. Такі загальні принципи формування світових цін. На практиці вони доповнюються дією багатьох специфічних факторів. До них належать:

• – зовнішньоторгові та валютні обмеження;
• – коливання курсів валюти;
• – політика міжнародних монополій;
• – біржові спекуляції і т.д.

Водночас, незважаючи на ці різноманітні економічні (а часто і чисто політичні) фактори, які впливають на світове ціноутворення, світовий ринок у цілому (і його складові частини) прагне до рівноваги. Цей стан рівноваги знаходить своє відображення у формуванні інтернаціональних цін виробництва.

Інтернаціональна ціна виробництва свідчить, що рівновеликі затрати капіталу у будь-якій сфері світового господарства приносять підприємцю середній інтернаціональний (тобто рівновеликий) прибуток. Інтернаціональна ціна виробництва формується лише тоді, коли міжгалузева конкуренція у світовому масштабі досягає певного рівня зрілості. Вона є відображенням того факту, що для будь-якого підприємця стає рівновигідним застосувати (вкладати) свій капітал у будь-якій точці земної кулі у будь-якій сфері економіки.

У цьому, зокрема, і проявляється інтернаціоналізація продуктивних сил, розвиток всесвітнього господарства і дія економічних факторів товарного виробництва.

Для національної ж економіки звідси напрошується простий, але дуже важливий висновок: щоб включитись у систему світового господарства і залучити іноземний капітал, треба створити всередині країни такий же правовий, податковий, кредитний і т.п. режим, як і в більшості розвинутих країн світу. Якщо дана країна бажає посилити приплив іноземних капіталів, то слід в деяких сферах (наприклад, податковій) створити пільгові умови. Це особливо важливо зараз для України яка потребує зовнішніх капіталовкладень.