Змішана економіка

Для розвинутих капіталістичних країн характерним є наявність змішаної економіки. Розрізняють три види змішаної економіки:

1. Консервативний.
2. Ліберальний.
3. Соціал-реформістський.

Консервативний – передбачає обмежене втручання держави в економіку, надання переваги приватній власності, ринковому механізму регулювання. Така модель економіки характерна для Австрії, Німеччини, Італії.

Ліберальний – характеризується раціональним поєднанням приватного і державного сектору, проведенням економічних реформ, запровадженням системи планування (США, Англія, Канада).

Соціал-реформістський варіант передбачає поєднання централізму і децентралізму, планування і ринку, трансформацію капіталізму в соціалізм. Така модель існує в Швеції.

Таким чином, під змішаною економікою слід розуміти поєднання, взаємодію різних форм власності і методів господарювання: приватної, кооперативної, колективної, акціонерної, державної, міждержавної, а також ринку і планування. Проте, провідне місце в змішаній економіці займає приватна власність і ринок. Вони визначають загальну динаміку економіки.

В цих умовах власність не лише примножується, але й виконує ряд функцій:

• Нагромадження або розширення виробництва.
• Функцію раціонального використання засобів виробництва.
• Оновлення засобів виробництва з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу.

Приватна власність породжує найбільшу особисту ініціативу, матеріальну заінтересованість і відповідальність. Власник повністю відповідає за виконання умов договору, а також несе майнову відповідальність за збереження власності.

Для ефективного функціонування ринкової економіки однієї приватної власності недостатньо. Потрібна ще й чесна конкуренція. А вона можлива за таких умов:

– наявність на ринку багатьох незалежних продавців і покупців товарів;
– вільне проникнення на ринок продавців і покупців і вихід з нього
– правове забезпечення господарської діяльності: а) захист сторін в договорах і суперечках, б) існування "незалежного суду";
– наявність антимонопольного регулювання, яке забезпечується державою. При цьому одне підприємство не повинно виробляти і реалізувати більше 1/3 всієї продукції, два – не більше 2/3, три підприємства не більше 70% продукції;
– держава бере на себе ряд функцій, які сприяють безперервності процесу відтворення (контроль за деякими видами цін, регулювання ставки банкірського %, державні замовлення, систему податку).

Втручання держави в економіку носить обмежений характер. Воно не повинно стримувати ініціативу, підприємницьку діяльність людей, а навпаки, заохочувати у підприємництві, всіляко сприяти підвищенню ефективності виробництва, економічному зростанню.

Приватна власність передбачає використання найманої робочої сили. У зв'язку з цим, інколи виникають суперечності між власниками засобів виробництва і найманими працівниками. В їх розв'язанні важливу роль відіграє держава, незалежний суд.

В умовах приватної власності підприємець:

– забезпечує найманих працівників роботою;
– несе майнову відповідальність за результати праці;
– визначає частину одержаного доходу яку розподіляє між усіма працюючими на користь основної її маси;
– інтереси працівників захищаються профспілками через систему колективного договору, а також через суд;
– більшість приватних фірм мають власні програми соціального захисту трудівників.

Таким чином, змішана економіка – це соціально орієнтована ринкова економіка з системою соціального захисту трудящих.

Одним із видів змішаної економіки є спільні підприємства. Під спільним підприємством розуміють підприємства з участю іноземного капіталу. Такі підприємства є досить розповсюдженими у світі. Так, наприклад, 40% економіки США знаходиться в інших країнах. У Канаді 48% підприємств є спільними з залученням іноземного капіталу. Залучення іноземного капіталу в нашу економіку має виключно важливе економічне, і соціальне значення. Через створення змішаних підприємств наша країна включається в світові господарські зв'язки, передову технологію, що прискорює економічне зростання. В цих умовах формується новий вид власності – міждержавна (приватна, кооперативна, корпоративна та ін.).

Якщо в 1992 р. в Україні нараховувалось 811 спільних підприємств, то в 2011 р. – 13 тисяч, а загальна сума іноземних інвестицій склала 45 млрд. доларів, або 1033 доларів на одну особу. На жаль, за обсягом інвестицій Україна посідає одне з останніх місць серед країн з перехідною економікою. Крім цього, ефективність від іноземних інвестицій невелика, оскільки вони витрачаються в основному на проїдання, а не на розвиток, технічне і технологічне оновлення виробничих колективів. Важливим є те, що українські трудові мігранти щорічно надсилають в Україну від 10 до 25 млрд. доларів.

Які існують проблеми на шляху залучення іноземного капіталу в економіку України?

По-перше, відсутність чіткого і твердого правового забезпечення функціонування іноземних і змішаних фірм. Важка і нестійка податкова політика. До речі, в більшості країн спільні підприємства в перші 2-3 роки звільняються від податків.

По-друге, наш бюрократизм, інерція мислення, безініціативність, необов'язковість, неповоротність у вирішенні тих чи інших питань.

По-третє, відсутність науково обґрунтованих програм розвитку орієнтирів на майбутнє, елементарної трудової дисципліни, а також неконтрольована спекуляція, анархія, дефіцит, нахабна корупція, відсутність таких понять як особиста і ділова чесність. Тому ряд зарубіжних компаній, зіткнувшись з цими проблемами (в 1997-1998 роках), змушені були забрати свій капітал і залишити Україну.

По-четверте, існує істотна різниця в рівні культури виробництва не на нашу користь. Один з японських бізнесменів заявив, що його стримує вкладати свої кошти у спільне з нами підприємство низька кваліфікація наших робітників, які не знають вищої математики. Про те, з якими труднощами і явищами доводиться зустрічатися при намаганні заснувати спільне підприємство розповідається на сторінках газети "Бізнес" від 4 жовтня 1994 р. американським бізнесменом Де- відом Джейксом у статті "Як я був "акулою американського імперіалізму" у степах України". Сам він займається агробізнесом, зокрема переробкою сільськогосподарської продукції. Які склались в нього враження від знайомства з нашою дійсністю?

Найбільше його вразила індиферентність і егоїзм старої бюрократії, що знаходиться при владі, яка повністю байдужа до людських митарств і економічного становища держави. Всі представники влади, як урядової, так і фабричної, на думку Девіда Джейкса, зацікавлені лише в тому, щоб одержати скільки-небудь доларів і зберегти за собою кермо влади. їх некомпетентність і професіоналізм знаходяться на рівні третьорозрядних менеджерів.

За складеною програмою Девід Джейкс повинен був ознайомитись з 8 підприємствами з переробки овочів і фруктів. Фактично йому вдалося побувати лише на одному заводі з виробництва яблучного соку, і то після значних митарств. Він розповідає: "Там я побачив фантастичну неефективність, небезпечні умови праці, неймовірні втрати сировини, а також незграбні спроби керівництва приховати ці неподобства. Це була найгірша виробнича лінія, яку я бачив в житті: обладнання старе, деякі механізми використовувались більше 70 років. На заводі не було ніякого контролю якості. Повна антисанітарія. Яблука лежали на брудній підлозі, і навіть в коридорах. Конвеєр зі скляними банками небезпечно вібрував, що порушувало всі правила безпеки, не говорячи вже про втрати соку і розбиті банки. Цю вібрацію міг би усунути навіть некваліфіксваний робітник, але цього ніхто не робив. На долівці цеху було прокладено дошки-містки, щоб можна було перебратись через "море" соку, який лився із преса, труб і банок на вібруючому конвеєрі".

Далі автор описує багато інших "технологічних" деталей, від яких в нього “волосся вставало дибом". Під час зустрічі з начальником обласного управління АПК Девід Джейкс заявив, що для залучення іноземних інвесторів необхідні дані про собівартість продукції, результати оцінок ринку виробників і покупців, вартість упаковки, транспортування, накладні видатки, податки, можливий прибуток, тобто бізнес- план, маркетинг. Це викликало незадоволення в обласного начальства, оскільки його "стратегія” зводилась до того, щоб отримати кошти, нове обладнання, освоєння яких дасть можливість поставляти продукти на валютний ринок. А якщо там товар не реалізується за демпінговими цінами, то його можна буде продати на внутрішньому ринку. На зауваження Девіда Джейкса, що за таким сценарієм бізнес не може успішно розвиватись, що для нього потрібний чіткий бізнес-план, обласне начальство обіцяло, що необхідну інформацію він отримає на заводі. Однак потрібних даних він не отримав ні на "другий день” ні по телефону. Усі ці обіцянки і безрезультатні розмови начальство намагалось компенсувати великою кількістю горілки під час ленчів.

"Мій основний висновок, – пише Девід Джейкс, – полягає в тому, що стара номенклатурна гвардія, яка до цього часу знаходиться при владі, вважає західну допомогу лише як засіб підтримання і посилення командної структури економіки". Часто ситуація виглядає ще гірше – західні інвестиції і допомога ідуть виключно на особисте збагачення номенклатури. Тому Захід повинен вести кропітку роботу для виявлення і підтримання, лише тих українських бізнесменів, які вже довели свою готовність створити життєздатні маркетингові підприємства. Лише послідовна боротьба з корупцією і хабарництвом, проголошення амністії на раніше нагромаджений капітал, зниження податків, стабілізація законодавства стосовно підприємництва, захист власності відкривають сприятливі умови для залучення в економіку України як вітчизняного, так і зарубіжного капіталу.