Тема 5. Фактори і результати товарного виробництва
Основні фактори виробництва і їх з'єднання
Виробництво – це діяльність людей по створенню матеріальних благ. Для здійснення процесу виробництва необхідні засоби праці, предмети праці, робоча сила. Перші два елементи становлять речові фактори виробництва, а третій – особистий. Але в суспільстві, зокрема в кожній країні, існує обмежена кількість засобів виробництва і робочої сили, тобто обмежені матеріальні, трудові і фінансові ресурси. І водночас існують безмежні потреби людей у різноманітних життєвих благах. Тому в суспільстві завжди виникає альтернатива що передусім виробляти, на що потратити ресурси, на виробництво яких матеріальних благ? У ринковій економіці відповідь на це питання дає ринок.
Щоб відбулося виробництво, потрібно з'єднати речові й особисті фактори виробництва і забезпечити між ними певну відповідність (як кількісну, так і якісну).
У різних суспільно-економічних системах з'єднання речових і особистих факторів виробництва відбувається на різних засадах. У докапіталістичних способах виробництва, зокрема в рабовласницькому і феодальному ладі, таке з'єднання здійснюється на основі юридичного примусу, оскільки засоби виробництва і робоча сила належать одній особі – експлуататорові.
При капіталізмі робоча сила юридично вільна і ні від кого незалежна Але вона вільна також від засобів виробництва і засобів існування, тому робітники змушені йти до підприємців найматися на роботу, щоб заробити потрібні кошти для свого існування. Отже, з'єднання речових і особистих факторів виробництва здійснюється тут на основі економічного примусу. З подальшим розвитком капіталізму, у результаті його демократизації, переростання в народний капіталізм, робітники самі часто стають співвласниками засобів виробництва і тому з'єднання речових і особистих факторів виробництва відбувається на добровільній основі. Правда, не всі працівники за умов сучасного капіталізму володіють засобами виробництва. Частина їх не має, а тому працює за наймом, контрактом, продаючи свою робочу силу, яка стає товаром.
У колишніх соціалістичних країнах вважалося, що власність на засоби виробництва безпосередньо належить трудящим, які працюють на своїх засобах виробництва, а отже, самі собі не можуть продавати свою робочу силу. Тому при соціалізмі робоча сила не є товаром. Відбувається добровільне з'єднання речових і особистих факторів виробництва. У реальній дійсності, у так званих соціалістичних країнах фактично, засобами виробництва розпоряджалися відповідні вищестоящі керівні органи. З'єднання речових і особистих факторів виробництва здійснювалося переважно завдяки системі юридичного примусу, передусім на селі. Адже колгоспники були позбавлені права вибору місця роботи, можливості покинути сільську місцевість, оскільки до 1975 р. не мали паспортів. Крім цього, діяв Закон про дармоїдство, згідно з яким непрацюючі часто висипалися до Сибіру.
Із переходом до ринкової економіки внаслідок роздержавлення і приватизації власності з'єднання речових і особистих факторів виробництва відбувається на добровільній основі, оскільки виробники стають дійсними власниками, господарями засобів виробництва. Проте і в цих умовах не всі працівники є власниками, частина з них працює на чужих підприємствах на основі найму чи контракту, тому робоча сила виступає товаром.
Власники засобів виробництва, підприємці ведуть виробництво з метою одержання прибутку. Для того, щоб отримувати прибуток і нагромаджувати капітал, необхідно у виробництво вкладати певні кошти, адже всякий капітал починає свій шлях у формі певної суми грошей. Однак обіг капіталу докорінно відрізняється від обігу грошей. Обіг грошей буде тоді, коли гроші виступають посередником при обміні товарів, коли товаровиробник за допомогою грошей обмінює свій товар на інший товар.
Формула обігу грошей така: Т – Г – Т. Економічна сутність обігу грошей полягає в тому, щоб товар однієї споживної вартості виміняти на товар другої споживної вартості. Наприклад, швець виносить чоботи на ринок, щоб їх продати і за виручені гроші купити інший товар (шкіру, дратву, м'ясо, молоко, хліб тощо}. Тут товаровиробника цікавлять не гроші, а товар іншої споживної вартості.
Цілком протилежне явище ми спостерігаємо, коли гроші стають капіталом. Формула капіталу така: Г – Т – Е Процес обігу починається і закінчується грішми. Власник грошей купує певний товар, щоб через деякий час його продати і виручити більше грошей, ніж було вкладено. Отже, економічний зміст обігу капіталу полягає в тому, щоб меншу суму грошей виміняти на більшу. Це означає, що гроші стають капіталом лише тоді, коли вони повертаються до їх власника з приростом: Г – Т – Г, де Г = Г + г. Цей приріст V' до авансованої суми грошей отримав назву "додаткова вартість" (прибуток). Де вона береться? Для одержання додаткової вартості, за твердженням Маркса, підприємець повинен знайти на ринку не звичайний, а особливий товар, споживна вартість якого мала б властивість створювати нову вартість і при тому більшу, ніж сама має. Таким товаром є робоча сила.
