Форми прибутку (торговий, банкірський, земельна рента)

У процесі кругообороту капіталу від промислового капіталу відокремлюється торговий і грошовий капітал.

Торговий капітал виникає ще задовго до капіталізму. У докапіталістичних формаціях торговий капітал виступав як самостійний вид капіталу. В умовах капіталізму торговий капітал утрачає свою самостійність, його функції зводяться до обслуговування промислового капіталу. Спочатку, коли промисловий капітал був невеликим, він сам займався реалізацією своєї продукції. Однак із зростанням масштабів виробництва, розширенням ринків збуту промисловому капіталу стає все важче реалізувати свої товари, бо це вимагає часу, коштів, що уповільнює рух промислового капіталу, знижує норму прибутку. Тому виникає потреба в особливій групі підприємств, які б обслуговували обіг промислового капіталу. Так, із усіх підприємців виділяється певна група людей, яка займається реалізацією товарів. Торгові капіталісти купують товар оптом у промислових капіталістів і продають його безпосереднім споживачам, у результаті чого промисловий капітал має можливість відразу приступати до виробництва нової партії товарів.

Торговий капітал не тільки реалізує вироблені промисловим капіталістом товари, але й забезпечує його засобами виробництва. У результаті цього прискорюється рух усього функціонуючого капіталу. Чому?

По-перше, існування торгового капіталу дає можливість промисловому капіталісту швидко продати товар, одержати кошти і знову розпочати процес виробництва. По-друге, торговий капітал, який займається винятково купівлею-продажем товарів, краще знає ринок, успішніше реалізує товар. По-третє, торговий капітал купує і продає товари не одного, а багатьох промислових підприємців.

За обслуговування промислового капіталу торговий капітал одержує торговий прибуток. Торговий прибуток – це частина прибутку, яку промисловець уступає торговцеві за реалізацію своїх товарів. Торговий капіталіст отримує на свій капітал таку ж середню норму прибутку, як і промисловий підприємець. Інакше він переведе свій капітал у ту галузь, де існує середня норма прибутку.

У процесі кругообороту промислового капіталу відокремлюється не лише торговий капітал, але й позичковий. Це спричиняє появу позичкового, або банкірського капіталу.

Позичковим капіталом називається той грошовий капітал, який віддається його власником на певний час іншому підприємцеві за відповідну винагороду.

Як виникає, формується позичковий капітал?

У процесі виробництва й обігу в підприємця протягом певного часу виникає тимчасово вільний капітал. Так, основний капітал у процесі його використання зношується. З цією метою здійснюються амортизаційні відрахування. Амортизаційні нарахування проводяться кожного місяця при підрахуванні затрат на виробництво продукції. Амортизаційний фонд має чітке, цільове призначення. Він витрачається лише на капітальний ремонт основного капіталу і придбання пової техніки. Але це здійснюється не кожного місяця, а час від часу: раз на рік чи на 3-5 років. Таким чином, протягом певного часу в підприємця виникають тимчасово вільні кошти у формі амортизаційних відрахувань. Він їх зберігає в банку. До речі, в світовій практиці 60% інвестицій в основний капітал здійснюється за рахунок амортизаційних відрахувань, а в Україні у 80-х роках 80%.

У промислового підприємця з'являються такі ж вільні кошти під час кругообороту оборотного капіталу. Так, частина виручки від реалізації продукції витрачається на виплату заробітної плати, придбання сировини, палива. Але виручка надходить кожний день, а виплата заробітної плати, закупівля сировини здійснюється періодично – раз на один чи два тижні. Ці тимчасово вільні кошти підприємець також зберігає в банку. Крім того, частину прибутку підприємці нагромаджують у банку з метою розширення виробництва.

Банкіри, акумулюючи тимчасово вільні кошти одних підприємців, надають їх у тимчасове використання іншим за певну плату під процент. Вкладникам коштів банкіри платять менший відсоток порівняно з тим, який беруть із позичальників кредиту. Тобто банкір торгує грішми. Різниця між виплаченим і взятим процентом становить банкірський доход. Частина його витрачається банкіром на покриття затрат банку: заробітну плату службовців, амортизацію приміщення тощо, а те, що залишається, становить банкірський прибуток.

Де бере кошти підприємець, щоб заплатити банкірові за користування кредитом? Узятий кредит підприємець укладає у виробництво, у результаті чого одержує певний прибуток. Частину цього прибутку він віддає банкірові, а те, що залишається (після сплати податків), і становить його підприємницький прибуток. Нажаль, в Україні більшість банків займаються не кредитною діяльністю з метою відродження і розвитку економіки, а торгівлею валюти і грою на підвищення і пониження процентної ставки, оскільки так легше можна збагатитись. Крім цього, банки часто видають ризикові кредити на шкоду одним клієнтам і в інтересах інших, які ці кошти не повертають. Чимало таких кредитів видається під гарантії уряду, в результаті чого держава втрачає мільярди гривень.

Крім банкірського кредиту, в умовах ринкової економіки існує: комерційний, споживчий, державний, міжнародний кредит.

Комерційним є кредит, який надають один одному підприємці в процесі реалізації товарів. Комерційний кредит випливає із функції грошей як засобу платежу, коли промисловий підприємець відпускає торговому, товар у кредит, тобто з відстроченням платежу. Наявність комерційного (як і інших видів кредиту) значно прискорює реалізацію товарів, рух капіталу. В умовах ринку кредитна система відіграє винятково важливу роль у розвитку економіки і країни в цілому, оскільки прискорюється рух усього суспільного капіталу.

Споживчий кредит – це продаж населенню товарів у кредит. Споживчий кредит є досить розповсюдженим у країнах із ринковою економікою. Наприклад, у США 90 відсотків сімей живе в кредит: купується (на 25-30 років) будинок, автомобіль (на 2-3 роки), холодильник та інші товари. Споживчий кредит потрібно своєчасно погашати і сплачувати за нього певні відсотки (3-10-15%) залежно від того, на який термін узято кредит і під який товар. За несвоєчасне погашення кредиту накладається стягнення. Так, у США за несплату внесків щорічно із будинків виселяють 2,5 мільйони американців і майже 20 відсотків сімей втрачають будинки. В Україні постановою уряду затверджено Положення про надання пільгового довгострокового державного кредиту молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво житла.

Державний кредит існує тоді, коли одна країна надає кредит іншій. Такі кредити можуть надаватись як державними, так і приватними організаціями. В Україні ряд підприємств узяли і не повернули іноземні кредити під урядові гарантії, у результаті чого держава втратила лише в 1999 р. 1,1 млрд. грн.

Прибуток створюється не лише в промисловості, торгівлі, банкірській справі, але і в сільському господарстві, де він отримав назву земельної ренти. Розрізняють дві форми ренти: диференціальну й абсолютну, що обумовлено двома видами монополії на землю: монополією на землю як на об'єкт господарювання і монополією приватної власності на землю. Монополія на землю як на об'єкт господарювання полягає в тому, що кількість землі, придатної для сільськогосподарського виробництва, у кожній країні обмежена. Крім того, землі різні за своєю родючістю. Існують високоврожайні, середньої родючості і низьковрожайні землі. Відомо, що підприємці на рівновеликий капітал одержують приблизно однаковий (середній) прибуток незалежно від галузі його застосування. В умовах ринку ті економічні закони, що діють у промисловості, торгівлі, банкірській справі, розповсюджуються і на сільське господарство. Підприємець буде вкладати в сільське господарство капітал тільки тоді, коли це забезпечить йому одержання середнього прибутку, інакше він переведе свій капітал із сільського господарства в промисловість. Підприємець-орендатор, організовуючи виробництво на орендованій землі, одержує певний прибуток. Частину цього прибутку він віддає землевласнику, а частину у вигляді середнього прибутку залишає собі. Таким чином, земельна рента є частиною прибутку, яка за вирахуванням середнього прибутку виплачується власникові землі.

У промисловості ті підприємці, котрі застосовують нову техніку, крім середнього прибутку, отримують деякий час надлишковий прибуток. У сільському господарстві також існує цей надлишковий прибуток, однак він закріпляється за підприємствами на більш тривалий час. Це пояснюється, по-перше, тим, що в сільському господарстві, на відміну від промисловості, існує монополія на землю як на об'єкт господарства і, по-друге, в сільському господарстві, на відміну від промисловості, ціни на продукцію визначаються не середніми умовами виробництва, а гіршими, менш родючими землями. Ті підприємці, які господарюють на кращих землях, одержують, крім середнього прибутку, ще деякий надлишок, який називається диференціальною рентою. Це тому, що їхня індивідуальна ціна виробництва сільськогосподарської продукції буде нижчою порівняно з гіршими землями, а продаватимуть вони продукцію за цінами, котрі визначаються гіршими умовами виробництва (землями) і є значно вищими за ціни на сільськогосподарську продукцію кращих ділянок.

Якщо підприємець сам організовує виробництво у своєму господарстві, то він одержує і середній прибуток, і диференціальну ренту. Коли землю він здає в оренду, то орендатор одержує середній прибуток, а все, що отримується понад цей прибуток, тобто диференціальна рента, належить власникові землі.

Отже, диференціальна рента є надлишком прибутку понад середній прибуток, одержуваний у господарствах, які знаходяться в більш сприятливих умовах виробництва. Вона є різницею між індивідуальною ціною виробництва на кращих ділянках землі і загальною ціною виробництва, що визначається умовами виробництва на гірших землях. Існування диференціальної ренти не залежить від форми власності на землю.

Розрізняють диференціальну ренту І і II.

Диференціальну ренту І одержують господарства, які обробляють кращі землі і ближче розміщені до ринків збуту землі. Останнє забезпечує економію транспортних видатків.

Диференціальна рента II створюється в господарствах, які здійснюють інтенсифікацію виробництва, укладаючи додаткові кошти і працю в землю, що спричиняє підвищення її продуктивності і збільшення доходів. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва – це головний напрямок його розвитку на сучасному етапі.

У розвинутих країнах спостерігається тенденція до збільшення обсягу виробництва продуктів рослинництва і тваринництва при одночасному скороченні посівних площ і поголів'я тварин. Досягається це шляхом підвищення продуктивності тварин і урожайності полів. Так, у США урожайність зернових зросла протягом 1970-2011 років з 31 ц/га до 67,5 ц/га, у Франції – з 34 до 73, в Німеччині – з 33 до 66 ц/га. В Японії збирають з 1 га зернових 100-120 ц, а цукрових буряків 1000-1200 ц/га. Середній удій на корову зріс за останні 30 років у США з 4420 до 9678 кг, у Німеччині – з 3740 до 7136 кг. Якщо в 1935 р. в США на вирощування бройлера до досягнення 1,3 кг витрачалося 95 днів і 4,3 кг корму на 1 кг привісу, то в 2000 р. для досягнення ваги бройлера 2,6 кг витрачається 42 дні і 1,7 кг корму на 1 кг привісу. До речі, в Данії на 1 кг привісу свинини витрачається 2,6 ц кормових одиниць, тоді як на Україні 9 ц к. о. Данія з населенням 5 млн. чоловік щорічно відгодовує 25 млн. свиней і 90% м'яса іде на експорт. Згідно домовленості вона реалізує в Україні 25 “пілотних проектів” (по одному на область). Кожний свинокомплекс буде відгодовувати 22-24 тис. свиней на рік.

Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва веде до зменшення зайнятості в цій галузі. Наприклад, якщо в 1948 р. чисельність фермерів і членів їх сімей у США складала 24 млн. чоловік, або 17 відсотків населення країни, то в 1993 р. число жителів ферм скоротилося до 5 млн. чоловік (2% населення). Виробництво зерна і м'яса за цей час збільшилося в 2 рази.

В Україні також відбувається процес інтенсифікації сільського господарства. Однак здійснюється він досить повільно і суперечливо. Так, урожайність зернових у 1990 р. становила 35,1 ц/га, надій на корову – 2940 кг, а в наступні роки ці показники знизилися до 22-27 ц/га і відповідно 2100-2350 кг. У 2013 р. урожайність зернових дорівнювала 39,9 ц/га, а надій на корову – 4082 кг, в т.ч. в господарствах населення – 4110 кг.

Основною причиною низького рівня сільськогосподарського виробництва була недосконалість існуючих виробничих відносин – панування колгоспно-радгоспної системи, а також та криза в Україні, яка досить негативно позначилася на суспільному господарстві. До речі, продуктивність тварин і полів у приватному секторі у 1,5-2 рази вища порівняно з громадським. Маючи 83 відсотки сільськогосподарських угідь, громадське господарство виробляло лише 40 відсотків загального обсягу аграрної продукції. Близько 42-48% цих господарств були збитковими. Водночас приватний сектор є прибутковим. Володіючи 17 відсотками сільськогосподарських угідь, він виробляє 60 відсотків сільськогосподарської продукції, в т. ч. 70% м'яса, 80% молока.

Крім диференціальної ренти, у сільському господарстві існує ще й абсолютна земельна рента. Вона обумовлюється приватною власністю на землю.

Абсолютна рента є надлишок прибутку над середнім прибутком, створюваним у землеробстві внаслідок нижчої порівняно з промисловістю органічної будови капіталу і привласнюваного землевласником завдяки приватній власності на землю.

Розглядаючи абсолютну ренту, необхідно виходити з причин, умов і джерел її існування.

Причина її існування – приватна власність на землю. Умова – нижча органічна будова капіталу в сільському господарстві порівняно з промисловістю. Джерело – додаткова праця сільськогосподарських трудівників.

Перехід на індустріальні методи ведення сільського господарства спричинив те, що органічна будова капіталу тут стала вищою, ніж у промисловості. А це означає, що та умова (нижча органічна будова капіталу), якою раніше оперувала політична економія, відпала. Тому, пояснюючи абсолютну ренту, слід виходити з причини її існування і джерела.

Абсолютна земельна рента виникає на різних за родючістю землях, адже власник землі навіть за низьковрожайні землі вимагатиме від орендатора певну орендну плату.

Наскільки розвинуті орендні відносини і сільському господарстві капіталістичних країн? Вони є, однак спостерігається деяка тенденція до їх згортання. Так, у США в 30-х роках під оренду було здано 42,4% ферм (від загальної кількості), у 50-х – 24%, а в 90-х – 11%. Водночас майже половина фермерів орендують землю. Так, на початок 90-х років у США частка сільськогосподарських угідь, що знаходились у власності фермерів, становила 34%, а орендованих – 66%, а в Східній Німеччині 90%. Нерідко буває, що фермер здає свою землю в оренду сусідові і сам іде до нього працювати по найму. Причиною цього може бути небажання ризикувати і мати більш гарантований (хоч, можливо, і менший) доход. За користування землею орендатор платить власнику землі орендну плату. Вона може мати форму:

• а) фіксованої грошової оплати, яка визначається наперед незалежно від урожаю;
• б) натуральних виплат – від зібраного урожаю (від 1/4 до 1/2).

Так, у США орендна плата в рік становить 10% (350-400 доларів) вартості землі, в Канаді 40-45% вирощеного урожаю, у Франції 1/3 урожаю. У країнах Європейського Союзу плата за оренду землі становить 15-20% урожаю (120-140$$).

Основу орендної плати становить земельна рента. Крім земельної ренти, в орендну плату входять й інші виплати: за раніше вкладений капітал, іригаційні споруди, техніку, плодоносні дерева.

В Україні, згідно з Указом Президента "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” (З XII 1999 р.), орендна плата не може бути меншою одного відсотка вартісної оцінки землі (80 грн. за 1 га). Фактично розмір орендної плати коливається в розрізі регіонів, районів і сільрад від 3 до 10 разів. Якщо взяти до уваги, що урожайність зернових в Україні з 1 га становить 25-30 ц, а ціна 1 ц пшениці 120 грн., то виручка з 1 га складає 3-3,5 тис. грн. Тому орендна плата за 1 га повинна становити 500-550 грн., а не 70 грн., яка є переважною.

Крім диференціальної й абсолютної ренти, існує монопольна рента, рента в добувній промисловості і рента за будівельні ділянки землі.

Монопольна рента є додатковий доход, одержуваний господарствами, що знаходяться в особливо сприятливих умовах, де вирощуються рідкісні сільськогосподарські культури: цінні сорти винограду, цитрусові тощо. Такі товари продаються за високими монопольними цінами, у результаті чого власники земель отримують високі прибутки.

Ренту в добувній промисловості одержують власники землі, з надр якої видобувають вугілля, нафту, газ, руду.

Рента за будівельні ділянки сплачується землевласникові підприємцями, що орендують землю для будівництва житла, промислових, торгових та інших споруд. Чим ближче знаходиться така земля до міст, промислових центрів, тим вища буде орендна плата.

В умовах ринкової економіки все продається, усе купується. Товаром є й земля.

Р – земельна рента; Б – банкірський відсоток. Наприклад, якщо земля приносить її власникові 1000 доларів прибутку на рік, а банкір платить 10 % річних, то ціна землі становитиме 10000 доларів

Останнім часом спостерігається тенденція до підвищення цін на землю. Наприклад, у США в 1970 р. 1 га землі коштував 1225$, а в 2000 р. – 3750$ або в три рази більше. На Україні офіційна ціна 1 га землі становить близько 8 тис. грн., а фактично селяни неофіційно продають ii в 50-100 разів дешевше. Це обумовлено тим, що вони не відчули ще вигоди від володіння землею. Є випадки, коли окремі особи скупили вже більше 100 га землі, що е грубим порушенням закону про землю. Особливо стрімко зростають ціни на землю в містах. Наприклад, у Токіо ціна землі вдвічі вища, ніж новий автомобіль, що займає цю площу. Ціна 1 кв. м землі в м. Києві становить десятки тис. доларів.

В Україні питання купівлі-продажу землі тривалий час залишалося досить гострим. Прийняття Земельного Кодексу поклало крапку дискусіям. Земля в Україні, як і у інших країнах з ринковою економікою, стає товаром. Законом заборонено продавати землі сільськогосподарського призначення чужинцям.

До речі, в зарубіжних країнах всього 1-2% землі належить іноземцям.

Які, в цілому, спостерігаються тенденції в доходах фермерів та інших працівників у країнах з ринковою економікою? Відбувається їх зближення. Наприклад, в 60-х роках фермерські доходи в США становили близько 3/4 доходів нефермерів. На початку 80-х років це співвідношення було в межах 80%. У 1985 р. середній доход фермерських сімей становив 29436 доларів, а загальнонаціональної сім'ї – 29066 доларів. В Швеції, Австралії, Канаді, Бельгії доходи фермерських господарств дещо перевищують середні доходи інших домогосподарств, а у Японії, Франції, Фінляндії вони значно більші. Цьому сприяє макроре- гулювання економіки, державна підтримка фермерських господарств. Так, частка бюджетних платежів в складі фермерської виручки становить у США – 20%, ЄС – 28%, Норвегії, Швейцарії, Японії – 60%. В країнах Євросоюзу фермери одержують до 360 євро дотацій в розрахунку на гектар посіву озимих плюс 63 євро експортних субсидій за тонну зерна.

В Україні існує певна різниця в грошових доходах міських і сільських домогосподарств (сімей). Так, в 2010 р. грошові доходи міських сімей склали 3358 грн., а сільських – 2607 грн. (на місяць), а сукупний доход відповідно 3605 і 3165 грн.

В зарубіжних країнах державна політика в галузі сільського господарства орієнтується передусім на підтримання фермерських цін і доходів. Досягається це насамперед через паритет цін на промислові й сільськогосподарські товари. Наприклад, у 1992 р. (як і в 1912 році) американський фермер за бушель (27 кг) пшениці міг купити сорочку.

У нашій країні останнім часом спостерігається очевидна невідповідність між закупівельними цінами на сільськогосподарську продукцію і промисловими товарами. Це пов'язано з тим, що темпи зростання цін на промислові товари значно випереджають темпи підвищення закупівельних цін на продукцію сільського господарства. Із 1991 по 1995 рік оптові ціни на промислову продукцію, що споживається сільським господарством, зростали в 5 разів швидше, ніж ціни на сільськогосподарську продукцію. Щоб купити колгоспу зернозбиральний комбайн "Дон” у 1990 р., потрібно було продати 176 тонн пшениці (ІН класу), тоді як у 1996 р. – 926 тонн, тобто в 5 разів більше. Тонна бензину в 1990 р. була еквівалентна 300 кг молока (3 до 1), або 40 кг м'яса. У 1996 р. за 1 т бензину потрібно було віддати 3-4 т молока, тобто в 10 разів більше. У результаті цього (і не тільки через відсутність паритету цін) 90-95 % колгоспів і радгоспів були збитковими, банкротами.

Після реорганізації колгоспів і радгоспів в інші форми господарювання, ціни на сільськогосподарську продукцію значно зросли, але ще більше вони підвищилися на пальне, мінеральні добрива, техніку і інші засоби виробництва, що зберігає їх невідповідність. Нееквівалентні відносини між підприємствами АПК призвели до того, що виробники сільськогосподарської продукції практично позбавлені прибутку тоді як переробники сільськогосподарської продукції отримують 20-40% загального прибутку, а торгівля привласнює 60-80% прибутку.

Така разюча відмінність в розподілі прибутку помітна навіть коли заглянути в будь-який магазин, що торгує продукцією сільськогосподарського походження, іут скрізь мармур, гарні люстри, розкішно вдягнені продавці.

Зовсім іншу картину ми бачимо на селі, де живуть і трудяться люди. До речі, в зарубіжних розвинутих країнах завдяки паритету цін і вирівнювання доходів, різниці в умовах життя і праці між міським і сільським населенням не спостерігається. В цьому значна заслуга держави. В Україні уряду також необхідно більш активно вирішувати проблему справедливого розподілу доходу між підприємствами АПК. При цьому додаткових коштів не потрібно, слід лише створити належні умови для такого розподілу. Адже переробники і продавці (торгівля) отримують такі великі і зверхвеликі прибутки насамперед завдяки праці сільськогосподарських виробників.