Основні фактори економічного зростання.

На сучасному етапі основними факторами економічного зростання є:

• – людські ресурси, зокрема пропозиція праці, освіта, дисципліна, мотивація;
• – природні ресурси (земля, мінерали, паливо, якість навколишнього середовища);
• – капітал, зокрема машини, фабрики, заводи, дороги;
• – технологія (рівень розвитку науки, техніки, організація праці, система управління, підприємництво).

Розглянемо кожний із факторів.

Самим важливим фактором економічного зростання є людина. „Кадри вирішують все”, такі гасла часто зустрічаються на підприємствах Японії і в багатьох країнах світу. І це вірно. Адже техніку, технологію, сировину, паливо можна закупити в інших країнах. Але для того, щоб все це ефективно використати, потрібно мати висококваліфіковані, дисципліновані кадри. Україна має достатню кількість кадрів. Однак рівень їх кваліфікації далеко не завжди відповідає сучасному технічному прогресу, зокрема необхідності переходу на автоматизацію і комп'ютеризацію виробництва, ринкову систему господарювання. Існують певні проблеми з дисципліною, відношенням до праці, успадкованими від командної економіки, що негативно позначається на ефективності виробництва.

Наступним фактором, від якого залежить зростання виробництва, є наявність природних ресурсів, зокрема родючих земель, корисних копалин, лісів, нафти, газу. Окремі країни, наприклад, Саудівська Аравія розбагатіли на нафті. Але є і інші приклади, коли країна, не маючи природних ресурсів (Японія), процвітає.

Україна не обділена природними ресурсами, проте залишається досить бідною країною. Володіючи 25% світових чорноземів і маючи 0,64 га ріллі на душу населення, вона не вспромозі повністю забезпечити себе продовольчими товарами. Між тим, в європейських країнах приходиться лише 0,25 га ріллі на одну людину, а у Китаї – 7,8 соток.

І ці держави не лише повністю забезпечують себе продовольством, але і значну частину його експортують. Вся справа в тому, що продуктивність сільського господарства в Україні знаходиться на надзвичайно низькому рівні. Урожайність зернових, технічних культур, картоплі, овочів, надій на корову в Україні в декілька разів нижчий порівняно з високорозвинутими країнами. Це обумовлено не лише різницею в технічному оснащення сільського господарства, але і у відмінності у якості праці.

Третім фактором економічного зростання є капітал, зокрема наявність підприємств, оснащеність їх технікою, стан доріг. їх кількість, якісний стан, позначається на результатах виробництва. Тому необхідно постійно їх примножувати, оновлювати, адже в Україні обладнання на 70% зношене фізично і на 95% – морально. Для цього потрібні кошти, інвестиції, які можуть здійснюватися приватним сектором і державою. В Україні на сьогоднішній день це є однією із великих проблем, обумовлених недосконалістю законодавства, яке сприяє не інвестиції коштів в національну економіку, а відтоку капіталу за кордон і витрати на задоволення особистих потреб грошовитих людей.

Тому необхідно прийняти стабільні закони, які б заінтересували підприємців вкладати кошти у виробництво, надавати нові робочі місця, що сприятиме зростанню суспільного виробництва, підвищенню життєвого рівня людей. В сучасних умовах відкриваються великі можливості для припливу в Україну іноземного капіталу.

Економічне зростання в значній мірі залежить від технічного прогресу, під яким розуміють якісне удосконалення факторів виробництва, зокрема, засобів виробництва, підвищення кваліфікації робочої сили. Це веде до інтенсифікації виробництва, тобто збільшення обсягу виробництва без кількісного зростання факторів виробництва. Основними етапами технічного прогресу був перехід до використання парового двигуна, електричної енергії, двигуна внутрішнього згорання, літальних апаратів, винайдення телефону, радіо, телевізора, комп'ютера. Технічний прогрес веде до підвищення продуктивності виробництва і життєвого рівня людей. Найсприятливіші умови для його розвитку створюються в ринковій економіці, в умовах конкуренції, де посилюється мотивація праці, підприємницький дух.

Таким чином, економічне зростання рухається на чотирьох "колесах": робочій силі, природних ресурсах, капіталі і технологіях. В різних країнах ці „колеса" використовуються по-різному, тому і існує різниця в їхньому розвитку.

Практично кожна людина позитивно ставиться до економічного зростання. Однак щодо шляхів його здійснення існують різні підходи. Так, одні вчені надають перевагу інвестиціям, другі – технічному прогресу, а треті – акцентують увагу на високому освітньому рівні робочої сили.

Представники класичної політичної економії А. Сміт і Т. Р. Мальтус вирішального значення в економічному зростанні надавали землі. Вони вважали, що раніше, коли кількість землі була безмежна, то розширення виробництва можна було здійснювати за рахунок чисельного збільшення населення, яке освоювало все нові землі. Тоді, коли уся земля буде засвоєна, а чисельність людей буде збільшуватися, то виникає явна невідповідність між цими факторами, що веде до зменшення виробництва продукції на кожного працюючого. Тобто вступає в силу закон спадної віддачі, що знижує реальну заробітку плату і доход на душу населення. Т.Р.Мальтус вважав, що з розвитком суспільства чисельність населення зростає в геометричній прогресії (1,2,4, 8,16, 32 і т.д.], тоді як виробництво матеріальних благ – в арифметичній (1, 2, 3,4, 5,6...).

Життя спростувало невтішні прогнози Т. Р. Мальтуса, хоч повністю і не відкинуло їх. Так, в окремих слаборозвинутих країнах темпи збільшення населення випереджають темпи зростання матеріальних благ. Основна помилка Т. Р. Мальтуса в тому, що він не враховував технічного прогресу, який веде до підвищення продуктивності виробництва, в т.ч. урожайності землі, в результаті чого відбувається збільшення обсягу виробництва продукції на душу населення і підвищення його життєвого рівня.

На сучасному етапі саме нагромадження капіталу і нові технології є головними факторами економічного зростання. Родоначальником цієї неокласичної моделі економічного зростання є американський економіст Роберт Солоу, який у 1987 р. був удостоєний Нобелівської премії за свій внесок в теорію економічного зростання. Суть сучасної теорії економічного зростання полягає в тому, що воно забезпечується за рахунок нагромадження капіталу в умовах науково-технічного прогресу, що веде До підвищення продуктивності виробництва і зростання життєвого рівня людей.

На сучасному етапі все більшу роль в економічному зростанні відіграє інтелектуальний капітал. Так, наприклад, витрати на придбання традиційного промислового устаткування в 1991 р. у США становили 107 млрд. $, а на закупівлю інформаційно-телекомунікаційної техніки – 112 млрд. $. Однією із особливостей сучасного виробництва є розподіл праці, що веде до спеціалізації, коли праця розподіляється на окремі операції. Це сприяє підвищенню продуктивності праці, масовому випуску продукції, зниженню витрат виробництва і цін. Розподіл праці дає можливість механізувати, автоматизувати виробничий процес, полегшити працю, підвищити її продуктивність.

Проте поділ праці має і певні негативні сторони.

• 1. Постійне повторення одних і тих же операцій веде до втоми працівника, монотонності праці.
• 2. Надмірна спеціалізація може привести до втрати спеціальності. Адже коли швець сам шив чоботи, то він був майстром своєї справи. На конвеєрному виробництві робітник втрачає фах, бо виконує лише якусь одну операцію по виготовленню взуття. Праця на спеціалізованих підприємствах носить однобічний характер, і коли робітник втрачає тут роботу, то втрачає і спеціальність. Тому, коли він переходить на інше підприємство, потрібно перекваліфіковуватися.
• 3. Спеціалізація веде до стандартизації, масового випуску продукції, що інколи викликає невдоволення з боку покупців, які бажають не стандартизованої продукції, а різноманітної, персоніфікованої. Це питання вирішується через запровадження маркетингу, сегментування ринку, персональні замовлення.

В умовах спеціалізації посилюється взаємозалежність між підприємствами, між працівниками, оскільки результатами праці одних користуються другі. Розрізняють спеціалізацію на рівні галузі, фірми, робітників, регіонів, країни.

В цілому на сучасному етапі спостерігається поглиблення спеціалізації, що веде до підвищення ефективності виробництва, його інтернаціоналізації, глобалізації.