Відтворення на підприємстві та його умови. Бюджет фірми.

Індивідуальне відтворення – це безперервне поновлення процесу виробництва на окремо взятому підприємстві (фірмі). Це не означає, що кожне підприємство самовідтворюється і має повну гарантію на самозбереження. Конкуренція, ринок ставлять кожне підприємство на своє місце. Одні підприємства процвітають, інші лише зводять кінці з кінцями, треті розорюються.

Проведені статистичні дослідження у США та інших західних країнах показали, що із 100 фірм, які одночасно починають свою діяльність, протягом першого року зазнають невдачі – 20, на другий рік – 17, на кінець третього року продовжують функціонувати 50 фірм, а на кінець п'ятого року залишається всього 33 підприємства. Це відбувається тому, що в умовах ринкової економіки кожне підприємство існує лише за рахунок власних коштів. В умовах же командної економіки збиткові підприємства існували за рахунок прибуткових, бо тут держава забирала прибутки у високорентабельних підприємств і віддавала збитковим, тобто фактично наказувала тих, хто добре працював, і винагороджувала відстаючих, чим паралізувала матеріальну заінтересованість і відповідальність, породжувала утриманську психологію.

Якщо в країнах з розвинутою ринковою економікою банкрутство підприємства приводить в кінцевому підсумку до його оздоровлення і прибуткового господарювання, то в Україні часто створюється штучне банкрутство для того, щоб продати підприємство за безцінь "потрібним людям".

У теорії ми розглядаємо окреме підприємство як абстрактну категорію, тобто як типову фірму, яка володіє деякими універсальними, узагальнюючими характеристиками. Теоретичний аналіз поведінки типового підприємства дозволяє виявити ті фактори й умови, у яких основна маса підприємств працює нормально, тобто незбитково і продуктивно. Саме знання таких факторів і умов дозволяє регулювати національну економіку на мікрорівні.

Виробляючи продукцію, підприємство несе певні затрати – на засоби виробництва, оплату праці, витрачає фінансові кошти. Ці витрати мусять носити цілеспрямований характер і забезпечувати двоїстий ефект:

1) вироблені товари повинні бути продані, тобто задовольнити певні суспільні потреби;
2) доходи підприємства мусять перевищувати витрати, тобто підприємство повинно мати певний прибуток. Тільки при цій умові буде реалізовано економічний інтерес підприємця (власника).

Витрати підприємства поділяються на: а) виробничі затрати; б) витрати обігу. Перші пов'язані з виготовленням продукції, а інші – з її реалізацією. Адже продукція вважається до кінця (повністю) виробленою, якщо вона доставлена до споживача в зручному для нього вигляді, у відповідний час і місце. Розрізняють витрати підприємства (С + V) і витрати суспільства (С + V + Р). На ринку витрати суспільства виступають як ціна реалізації продукції, а витрати підприємства – як її собівартість.

Різниця між ними (С + V + Р) – (С + V) = Р становить прибуток підприємства (Р). Він є основним показником ефективності роботи фірми. Схематично це можна зобразити так:

Вкладаючи капітал у виробництво, підприємець прагне мати певну вигоду, прибуток. Від чого залежить величина прибутку? На розмір прибутку впливають два фактори:

1) обсяг виручки, доходу, який одержує підприємство (фірма) від продажу продукції;
2) загальні затрати на її виробництво і реалізацію.

У виробничі затрати входять сировина, паливо, електроенергія, амортизація, заробітна плата, відсоток на капітал і рентні платежі за землю, а також плата підприємцеві за виконання ним функції по організації виробництва якого-небудь товару, тобто з'єднання всіх ресурсів у процесі виробництва. Плата підприємцю за виконання цих функцій називається нормальним прибутком. Це та мінімальна платня, яка необхідна дня того, щоб утримати підприємницький талант (містера Моргана) у межах даного підприємства

Винагородження підприємця за виконання ним підприємницьких функцій є елементом внутрішніх витрат поряд з внутрішньою рентою і внутрішньою заробітною платою. Якщо ця винагорода не забезпечується, то підприємець переорієнтує свої зусилля з даного напрямку діяльності в інший, більш привабливий, або відмовиться від ролі підприємця.

Якщо доход (виручка) від реалізації продукції перевищує вказані витрати, то цей надлишок називається чистим або економічним прибутком. В радянській літературі його називали балансовим прибутком.

Економічний прибуток – це загальна виручка за вирахуванням усіх витрат (зовнішніх і внутрішніх), включаючи в останні і нормальний прибуток підприємця. Якщо фірма покриває тільки свої витрати (зовнішні і внутрішні), а підприємець одержує такий доход, якого вистачає лише на утримання його таланту, то це свідчить про те, що фірма економічного прибутку не одержує. Якщо виручка перевищує зовнішні і внутрішні витрати, то це свідчить про те, що фірма одержує економічний, або чистий прибуток.

Але для підприємця важливо отримувати не просто прибуток, а певну величину прибутку на вкладений капітал. Вигідність вкладення капіталу у виробництво визначається через норму прибутку (Р1) :

Щоб постійно отримувати прибуток, підприємцю слід так організувати господарську діяльність своєї фірми, щоб убезпечити неперервний процес кругообороту капіталу: купувати сировину, паливо, комплектуючі деталі, виплачувати заробітну плату, реалізовувати виготовлену продукцію, тощо.

Швидкість обороту капіталу впливає на норму прибутку (р1). Завдання полягає у тому, щоб прискорювати кругооборот капіталу. Це в значній мірі залежить від структури капіталу, його поділу на основний та оборотний. Швидкість кругообороту та обороту капіталу залежить від часу виробництва і реалізації продукції, фізичного і морального зношення основного капіталу.

Підприємець намагається передусім прискорити обіг оборотного капіталу. Досягається це шляхом мінімізації окремих елементів оборотного капіталу, наприклад, сировини, запасних частин тощо, оскільки вони в умовах ринкової економіки надходять на підприємства досить ритмічно. Наприклад, на японських автомобільних заводах відсутні склади деталей для автомобілів, так як вони надходять з інших заводів саме тоді, коли вони потрібні на конвеєрі. Це призводить до цілої низки позитивних, з точки зору ефективності роботи фірми, результатів: збільшуються обсяги виробництва та реалізації, зменшуються затрати основного капіталу на одиницю продукції, знижується собівартість продукції даної фірми, зростає її доходність, прибутковість.

Швидкість обороту основного капіталу залежить насамперед від норми зношення (амортизації), яка є важелем мікрорегулювання економіки. Норму амортизації встановлює держава. Це є засобом державної економічної політики. Амортизаційна політика є складовою частиною податкової політики і може прискорювати або уповільнювати рух капіталу, оновлення техніки і технології. У більшості розвинутих країн держава проводить політику прискореної амортизації, в результаті чого норма амортизації обладнання становить 20-25 відсотків річних. Це означає, що основний капітал (верстати, техніка) замінюється через 4-5 років.

Кожний підприємець прагне до якомога більших прибутків, але не всі підприємці цього досягають чимало з них задовольняються невеликим прибутком, деякі терплять збитки, розорюються. Тому підприємець постійно повинен думати, робити розрахунки, прогнозувати. Але не все можна передбачити, вгадати. Досить важко спрогнозувати кон'юнктуру ринку. Отже, підприємець живе в умовах постійного очікування, ризику. Нерідко буває, що він сподівається на одне, а відбувається зовсім інше. Наприклад, вважає, що попит на його товари буде зростати, а насправді він падає, скорочується. Тому підприємець весь час ризикує своїм майном, працею, добробутом. Якщо справи ідуть добре, то він не тільки розширює свій бізнес, але і покращує житло, купує новий автомобіль, яхту, віллу. Якщо справи ідуть кепсько, то відбувається зворотний процес: продає віллу, яхту, автомобіль, закладає свій будинок.

У ринковій економіці підприємець повинен бути весь час на сторожі, повністю віддаватись роботі, одержувати необхідну інформацію, аналізувати її, приймати і реалізовувати відповідні рішення. Йому немає на кого сподіватись, крім як на себе самого. Підприємець постійно повинен цікавитись, наскільки його товар задовольняє потреби споживача, які є претензії, пропозиції, побажання. На все це треба негайно реагувати, інакше неминуча катастрофа. Крім цього, підприємець повинен слідкувати за рухом банківського відсотка, можливостями взяти кредит, стежити за динамікою заробітної плати, імпортом, експортом і т.д.

Ми вже знаємо, що прибуток підприємця залежить від:

1) обсягу виробництва і реалізації продукції;
2) зниження собівартості продукції і витрат, зв'язаних з її реалізацією.

У зв'язку з цим підприємець діє у 2-х напрямках:

а) нарощує обсяг виробництва і збуту продукції, витісняючи свого конкурента (конкурентів) для того, щоб завоювати більшу частку ринку у збуті продукції. У минулому (кінець XIX – початок XX ст.) цей напрямок породжував монополізм, що призвело до прийняття антимонопольних законів. До речі, на сучасному етапі найбільш яскраво проводить таку політику (завоювання більшої частки ринку) на світовому ринку Японія. Досягається це шляхом підвищення якості товару і зниження ціни на нього, внаслідок чого на більшості ринків світу збільшується питома вага японських фірм.
б) удосконалює техніку і технологію, організацію та управління виробництвом з тим, щоб знизити собівартість продукції, а також зменшити витрати обігу на одиницю продукції.

У реальній дійсності ці напрями часто переплітаються, тобто підприємство намагається збільшити прибутки, діючи за цими двома напрямами. Але якщо у першому напрямку зацікавлений передусім підприємець, бо це йому найбільш вигідно, то в іншому – споживач, тому що це веде до зниження витрат виробництва, а значить, і цін на товари, послуги. Тому суспільство у цілому переважно зацікавлене у другому напрямку.

Як суспільство, в особі держави, регулює економіку на мікрорівні?

Першим напрямком мікрорегулювання є розробка чіткого господарського законодавства:

1. Конституція, закони чітко визначають форми власності, охороняють право власності, всіляко захищають підприємця, забезпечують легітимність його діяльності. Легітимність – це чітко визначена законність тієї чи іншої дії, яка не допускає ніякого двозначного тлумачення закону, обмовок, виключень. Легітимність дає підприємцю впевненість у його діях, визначає діяльність на довгий період часу. При відсутності легітимності підприємець часто перетворюється у рвача, намагається переступити закон, швидко збагатитись, доки є момент, можливість, бо хто там його знає, що буде далі.
2. Закон повинен гарантувати, забезпечувати права і обов'язки товаровиробника за принципом: "Все, що не заборонено законом – дозволено". Розв'язання всіх спірних питань здійснюється незалежним судом. Це основа бізнесу. Договори між підприємцями повинні чітко виконуватись. Проте, як це здійснюється на практиці, розповідає в своїй книжці В. Цветов "П'ятнадцятий камінь сада Реандзі". Працюючи кореспондентом в Японії, він якось відвідав птахоферму на 50 тисяч кур-несушок, де працює лише 1 господар. На запитання, де Ваш склад для зберігання корму, фермер відповів: "Навіщо мені склад, якщо кормів лише добовий запас?"
– Чим Ви збираєтесь годувати курей завтра? – запитує кореспондент.
– Завтра корм привезе пан Хосода.
– А якщо не привезе? – каже В. Цветов.
– Тобто як не привезе? – перепитав селянин з інтонацією, немов би я засумнівався в неминучості сходу сонця.
– Ну, припустимо, помре! – вирішив я змоделювати екстремальну ситуацію.
– Супруга пана Хосоди привезе.
– Супруга буде ховати чоловіка! – стояв я на своєму.
– Син пана Хосоди привезе. – Для селянина це було очевидніше таблиці множення.
– Син поїде на похорон також.
– Сусід пана Хосоди привезе.
– У Вас що, такий строгий підписаний контракт з паном Хосодою? – запитав я.
– Навіщо нам контракт? – здивувався селянин. Пан Хосода – пояснив він – пообіцяв мені привозити корм кожний день. До речі, на фермі також немає складу для зберігання готової продукції (яєць) тому, що їх кожний день забирає фірма, і також не було жодного випадку, щоб вона підвела селянина.

В Японії дотримання слова виховують з дитячого віку. Наприклад, вчитель географії пропонує кожному учневі вибрати собі одну із країн і за 4-8 тижнів підготувати про неї письмовий та усний виступ перед класом. При цьому школяр повинен вирішити, на яку оцінку підписати контракт? Якщо на "З", то методична розробка включатиме 7 питань, що ґрунтуються на тексті підручника. Якщо на "5", то з 20 питань із залученням додаткових джерел. Доводиться вибирати, або обмежитися підручником і легко позбутись роботи, або взяти більший тягар, щоб заробити "5". Якщо учень підписав контракт на "З", а виконає його на "4", тобто зробить більше, то одержить "2". Недовиконання – це провал, а перевиконання не винагороджується, бо головне – бути вірним слову.

3. Господарське законодавство повинно обмежувати, не допускати монополізм на ринку і стимулювати конкуренцію. В цих умовах підприємець прагне до удосконалення виробництва продукції, зниження її собівартості, а це об'єктивно веде до прискорення науково-технічного прогресу в економіці. в цілому.

Другий аспект мікрорегулювання – це податкова система. Підприємець привласнює не весь прибуток. Частину прибутку він повинен віддавати і віддає суспільству в особі держави, а частину залишає собі (так званий "нетто-прибуток").

У цілому податкова система може або стимулювати, або стримувати розвиток виробництва, підприємницьку діяльність. Якщо податок надто високий, то це стримує підприємство. Практика показує, що податок не повинен перевищувати 40% прибутку. Якщо ж він (податок) перевищує 50% прибутку, то це стримує розвиток виробництва і спостерігається тенденція до згортання ділової активності. Це особливо стосується дрібного і середнього бізнесу (підприємств). Великі підприємства можуть мати і невелику норму прибутку (Р1), але за рахунок прискорення обороту капіталу маса прибутку буде зростати, і це цілком може задовольнити підприємця..

Існує так звана крива Лаффера. На думку американського економіста Артура Лаффера, в міру зростання ставки податку від нуля до 100% податкові надходження будуть зростати і досягнуть максимуму в точці "М", а потім знижуються до нуля при 100% ставці податку на прибуток, оскільки прибуток практично повністю конфіскується. Це призводить до зупинки виробництва, усунення податкової бази; адже навіщо підприємцю займатись бізнесом, коли держава повністю забирає прибуток. В точці N ставка податку є настільки високою (80%), що податкові надходження менші, ніж при ставці 40% (точка М).

Логічне міркування А. Лаффера полягає в тому, що більш низькі ставки податків можуть створити стимул до праці, підприємництва, сприяти заощадженням, інвестиціям, інноваціям, прийняттю ділових ризикових рішень, підштовхувати до розширення національного виробництва і доходу. Це розширює базу обкладання податків і збільшує їх надходження до бюджету.

Цьому буде сприяти також:

1) зменшення кількості тих, хто ухиляється від сплати податків, тому що високі ставки штовхають платників податків до того, щоб їх не платити через використання різних податкових ухилень: придбання муніципальних облігацій,

виплати процентів, які не обкладаються податком, укриття доходів від Служби внутрішніх доходів тощо;

2) зниження ставок податку стимулює зростання виробництва, зайнятості, веде до скорочення урядових трансфертних платежів (допомога по безробіттю), що зменшує дефіцит державного бюджету. Коли Р. Рейган став Президентом США, то він згадав, як крива А. Лаффера зачепила його під час II світової війни, коли він знімався у фільмах і попадав під ставку прибуткового податку, яка наближалась до 90 відсотків. В результаті цього після зйомок в чотирьох фільмах він і інші актори кидали роботу і виїздили в інші країни, де податок був нижчим. Р. Рейган зробив висновок, що при меншому податку, люди працюють більше, а при високому – менше. Ставши Президентом США в 1980 році Р. Рейган знизив прибутковий податок з 70% до 28%, що сприяло економічному зростанню.

Опоненти або критики зменшення ставок податку досить скептично ставляться до їх позитивного впливу на активізацію підприємництва. Вони вважають, що зменшення ставок податку призводить до того, що одні люди починають активніше працювати, а інші, навпаки, працюють менше, тому що існує можливість досягнути бажаного доходу після сплати податків з меншими зусиллями. Більше того, вплив скорочення податків на збільшення обсягу виробництва може відбутись не дуже скоро. Щодо впливу податків на інфляцію, то вони вважають, що їх скорочення призведе до збільшення сукупного попиту, який перевищить пропозицію, внаслідок чого зросте бюджетний дефіцит і посилиться інфляція.

Обстеження показують, що близько половини прибутку підприємства вкладають у розширення виробництва, тому податкова політика – це регулююча система, яка діє як на мікро-, так і на макрорівні національної економіки.

Господарська діяльність підприємства відображається в його бюджеті.

Бюджет фірми – це співвідношення її доходів і видатків, або баланс доходів і видатків. На практиці бюджет фірми реалізується у вигляді бухгалтерського балансу за певний відрізок часу (день, тиждень, місяць, квартал, рік).

Що включається в доход фірми? У доход фірми включається:

1. Початковий запас грошей.
2. Доход від реалізації продукції.
3. Державні субсидії (одноразові допомоги) та інші форми державного підтримання (наприклад, дотації або доплата, як особливий вид асигнувань з державного бюджету).
4. Одержані кредити.
5. Чергові внески за раніше надані підприємством кредити (підприємство може кредитувати, наприклад, покупця).
6. Грошові внески власників підприємства (вони можуть віддавати частину одержаного прибутку або вносити інші кошти).

До видатків фірми відносяться:

1. Кінцевий, перехідний запас грошей.
2. Видатки на придбання ресурсів (сировини, палива, верстатів, видача заробітної плати).
3. Сплата державних податків та інших відрахувань державі, а також спонсорство
4. Надання кредитів іншим підприємствам.
5. Внески і сплата відсотків за взяті кредити.
6. Вилучення частини прибутку на користь власників (виплата дивіденду тощо).

Між доходами і видатками за певний відрізок часу повинна бути рівновага. Співвідношення доходів і видатків характеризує загальне бюджетне обмеження підприємства (фірми). Бюджетне обмеження підприємства полягає у тому, що всі його видатки за даний період часу повинні бути меншими або дорівнювати початковому запасу грошей плюс всі доходи за цей період часу.

Бюджетне обмеження підприємства може бути жорстким і м'яким.

Жорстке бюджетне обмеження означає, що підприємству ніде взяти кошти, щоб покрити можливе перевищення видатків над доходами.

М'яке бюджетне обмеження означає, що підприємство завжди може знайти джерело покриття видатків над доходами, тобто, які б не були видатки, підприємство завжди може знайти кошти, щоб їх покрити. Жорсткий і м'який типи бюджетного обмеження – це основні форми мікрорегулювання економіки.

Ідеально "жорстка" форма бюджетного обмеження передбачає дотримання п'яти умов:

1) підприємство не може впливати на рівень цін (як на ресурси, які купує, так і на готову продукцію, яку продає);
2) наявність твердої системи оподаткування (підприємство не може вплинути на розмір податку і строки його сплати, неспроможне домогтися податкових пільг);
3) відсутність безкоштовної державної підтримки;
4) відсутність можливості одержання кредиту;
5) неможливість зовнішніх фінансових вкладень (власники лише забирають і не вкладають кошти).

У результаті цього виникають такі наслідки:

1) доля підприємства залежить від співвідношення його доходів і видатків;
2) розширення виробництва на підприємстві може відбуватись лише за рахунок внутрішніх джерел (нагромаджень);
3) підприємство змушене пристосовуватись до існуючих цін, тому ціни виступають важливим інформаційним сигналом, від якого залежить доля підприємства;
4) підприємство несе відповідальність за ризик господарської діяльності, за наслідки своїх дій, рішень, у т.ч. зміну зовнішніх умов (на погоду ніхто не списує і не пояснює погані наслідки господарювання, як це часто практикувалося у командній економіці);
5) попит підприємства на ресурси обмежений двома факторами:
- а) цінами на ресурси;
6) доходами підприємства.

У реальній дійсності ідеально жорстке бюджетне обмеження зустрічається рідко. Типовим є майже жорстке бюджетне обмеження, яке допускає:

а) можливість деякого впливу на рівень цін (наприклад, якщо на ринку склалась сильна олігополія, то фірма може в деякій мірі впливати на ціни);
б) можливість одержання кредиту на жорстких умовах (під майнову гарантію), тобто платоспроможність фірми можна підтримати на певний час за рахунок позик. З цією метою укладається кредитна угода, якою визначається мета кредиту, умови його повернення. Якщо кредит взято для розширення виробництва чи запровадження нової техніки, то саме на це він і повинен бути витрачений (а не на погашення боргів, наприклад);
в) можливість зовнішніх фінансових вкладень на жорстких умовах.

Загальним економічним результатом жорсткого бюджетного обмеження є тенденція до перевищення сукупної пропозиції товарів над сукупним попитом. Це, зрештою, веде до деякого перевиробництва і насичення товарних ринків.

Що означає м'яке бюджетне обмеження?

М'яке бюджетне обмеження передбачає:

1) більшість підприємств самі встановлюють ціни на свої товари (за їх основу беруться витрати виробництва плюс прибуток);
2) м'яка податкова система (підприємства впливають на формування податкових правил і можуть відстрочити сплату податків. Інколи керівники таких підприємств збираються на наради і ставлять ультиматум уряду);
3) безкоштовна державна підтримка (передбачає, що держава виділяє гроші на капіталовкладення, дає дотації на покриття збитків);
4) м'яка кредитна система (не вимагається гарантія платоспроможності підприємства; допускається відстрочка виплати по кредиту; інколи кредит не повертається, а списується);
5) зовнішні фінансові вкладення на м'яких умовах (для державних підприємств це зрозуміло; для приватного сектора це означає, що власники знаходять кошти, щоб уникнути розорення, покрити збитки).

Які наслідки м'якого бюджетного обмеження?

1) доля підприємства не залежить від співвідношення доходів і видатків (завжди є можливість покрити борги за рахунок зовнішніх джерел);
2) розширення виробництва на підприємстві не обмежується можливостями його внутрішнього нагромадження; воно може здійснюватись за рахунок зовнішніх джерел (можна попросити кошти у міністерства і їх дадуть; для цього часто використовую особисті зв'язки, знайомства);
3) доля підприємства і його розвиток не залежить від рівня цін;
4) підприємство поділяє виробничий і господарський ризик з державою;
5) попит підприємства на ресурси не обмежений.

Загальним економічним результатом м'якого бюджетного обмеження є незадоволення попиту на ресурси з боку підприємств і тенденція до перевищення сукупного попиту над пропозицією, тобто дефіцит, недовиробництво.

Історичний досвід показав, що командній економіці відповідає м'яке бюджетне обмеження підприємства і наявність дефіциту, а ринковій економіці – жорстке бюджетне обмеження і перевищення пропозиції над попитом.

Цю теорію у двадцяті роки розробив наш економіст В.В.Новожилов, потім (у 60-ті роки) нею займався В.С. Немчинов, але найпослідовніше вона розвинута угорським ученим Я. Корнаї (див. його книгу "Дефіцит"),

Господарська доля підприємства залежить від ринкової кон'юнктури, вивченням якої займається маркетинг.